Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №212/3609/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9296/26 Справа № 212/3609/26 Суддя у 1-й інстанції - Феняк О. Р. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 212/3609/26

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Остапенко В.О.,

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 09 червня 2026 року, яке ухвалено суддею Феняком О.Р. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 09 червня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

В березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я.

Позовна заява мотивована тим, що позивач працював на шахті імені Орджонікідзе ПрАТ «ЦГЗК» 16 років 05 місяців в умовах впливу шкідливих факторів на різних посадах, зокрема: гірником очисного забою з повним робочим днем в підземних умовах 3 розряду добувної дільниці № 2 шахти ім. Орджонікідзе ВАТ «ЦГЗК» з правом пільгового пенсійного забезпечення за Списком № 1 ( 11 січня 2008 року по 01 грудня 2009 року), гірником очисного забою з повним робочим днем в підземних умовах 5 розряду добувної дільниці № 2 шахти ім. Орджонікідзе ВАТ «ЦГЗК» » з правом пільгового пенсійного забезпечення за Списком № 1 ( 01 грудня 2009 року по 02 серпня 2020 року), гірником очисного забою 5 розряду добувної дільниці № 9 шахти ім. Орджонікідзе ПрАТ «ЦГЗК» (02 серпня 2020 року по 24 червня 2024 року).

24 червня 2024 року позивач був звільнений з підприємства відповідача за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

Під час виконання трудових обов`язків на підприємстві відповідача, позивач підпадав під вплив на свій організм шкідливих факторів виробничого середовища таких як: шум, важка фізична праця, пил.

03 вересня 2025 року Відокремленим підрозділом «Науково-практичний медичний центр професійного здоров`я НУОЗ України імені П.Л. Шупика», м. Кривий Ріг ОСОБА_1 було встановлені професійні захворювання за діагнозами: Радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С 6, С7 з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями хребта на тлі протрузії дисків С3-С4, L5- S1, випинання дисків С2-С3,С4-С7, L5- S1 стійким та вираженим больовим і м`язово-тонічним синдромами, периферичним нейросудинним синдромом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу ( ПФ першого ступеня) остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів ( ПФ першого ступеня). Хронічний (пиловий) бронхіт першої стадії. Помірний пневмофіброз. Легенева недостатність першого ступеня. Хронічна двобічна нейросенсорна приглуховатість другого ступеня ( з легким зниженням слуху) – за класифікацією В.О. Остапкович і Н.І. Пономарьової.

Відповідно до п.17 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 02 жовтня 2025 року (далі-Акт) хронічне професійне захворювання (отруєння) виникли за таких обставин: працюючи в підземних умовах шахти імені Колачевського гірником очисного забою, виконував весь комплекс робіт з очисного вийманея корисних копалин.

Позивач зазначає, що в підземних умовах шахти не завжди була можливість використовувати транспортувальні засоби та засоби малої механізації для переміщення вантажів з причин технологічного обмеження робочого простору, перешкоджаючого їх застосування, внаслідок чого умови праці характеризувалися фізичними навантаженнями.

Внаслідок недосконалості технології підземного видобутку руди, мавши місце порушень систем вентиляції, пилоподавлення та режимів експлуатації гірничошахтного устаткування, протягом тривалої дії підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії в повітрі робочої зони та шуму, рівень яких перевищував нормативні.

Внаслідок отриманих професійних захворювань позивача постійно турбують : біль у шийному і поперековому відділах хребта з іррадіацією в плечовий пояс та нижні кінцівки, більше в ліву, що посилюється при рухах і після фізичних навантажень, біль та оніміння в кистях, мерзлякуватість в них, побіління пальців рук на холоді, судоми в литкових м?язах та м?язах передпліч, частіше в нічний час, біль та обмеження рухів в плечових, ліктьових і колінних суглобах, утруднену ходу, загальну слабкість, помірну задишку при незначному фіз. навантаженні, кашель приступоподібний, переважно вранці з виділенням невеликої кількості мокротиння, слуху, зниження слуху,у вухах.

Крім того, він отримав в 47 років також супутній діагноз: гіпертонічну хворобу І стадії, ступінь 0. СН 0 ст.

У зв`язку з поганим самопочуттям позивач змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури і лікування, в підтвердження чого до позовної заяви додаються копії відповідних медичних документів.

Внаслідок отриманих професійних захворювань було порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання: змінився характер життя, приступи удушшя, кашлю та болю не дають спокійно відпочивати, до появи захворювання був активною людиною, в даний час будь-яке навантаження викликає задишку, кашель та біль, позбавився можливості реалізувати своє уміння працювати, виконувати будь-яку фізичну роботу, рухатися легко і вільно, знаходитися серед людей, повноцінно спілкуватися з людьми.

Через хворобу позивач не може належним чином слідкувати за побутом вдома, самостійно виконувати різні дії, які потребують фізичного навантаження у господарстві, це доводиться робити дружині позивача та неповнолітньому синові, що викликає неприхований осуд з боку оточуючих.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 562 055 грн моральної шкоди без нарахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 09 червня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 350 000 грн, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь держави судовий збір в розмірі 3 500 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ЦГЗК» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «ЦГЗК» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи.

На думку відповідача, позивач свідомо прийняв запропоновані умови праці і усвідомлював можливість ушкодження його здоров`я. Позивач був обізнаний про свій стан здоров`я, однак, не повідомляв про це роботодавця протягом тривалого часу, продовжуючи виконувати роботу в шкідливих умовах праці. За таких обставин, відповідач вважає, що в його діях відсутня протиправна поведінка, оскільки, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та отриманням позивачем професійного захворювання, а тому підстави для покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди на підприємство відсутні.

Зазначає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, а розмір моральної шкоди визначено без врахування конкретних обставин справи, засад розумності, виваженості й справедливості.

Розмір відшкодування не відповідає усталеній судовій практиці судів першої та апеляційної інстанцій.

Також вказує, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ЦПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював на шахті імені Орджонікідзе ПрАТ «ЦГЗК» 16 років 05 місяців в умовах впливу шкідливих факторів на різних посадах, зокрема: гірником очисного забою з повним робочим днем в підземних умовах 3 розряду добувної дільниці № 2 шахти ім. Орджонікідзе ВАТ «ЦГЗК» з правом пільгового пенсійного забезпечення за Списком № 1 (11 січня 2008 року по 01 грудня 2009 року), гірником очисного забою з повним робочим днем в підземних умовах 5 розряду добувної дільниці № 2 шахти ім. Орджонікідзе ВАТ «ЦГЗК» » з правом пільгового пенсійного забезпечення за Списком № 1 ( 01 грудня 2009 року по 02 серпня 2020 року), гірником очисного забою 5 розряду добувної дільниці № 9 шахти ім. Орджонікідзе ПрАТ «ЦГЗК» (02 серпня 2020 року по 24 червня 2024 року).

24 червня 2024 року позивач був звільнений з підприємства відповідача за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

Під час виконання трудових обов`язків на підприємстві відповідача, позивач підпадав під вплив на свій організм шкідливих факторів виробничого середовища таких як: шум, важка фізична праця, пил.

03 вересня 2025 року Відокремленим підрозділом «Науково-практичний медичний центр професійного здоров`я НУОЗ України імені П.Л. Шупика», м. Кривий Ріг позивачу було встановлені професійні захворювання за діагнозами: Радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С 6, С7 з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями хребта на тлі протрузії дисків С3-С4, L5- S1, випинання дисків С2-С3,С4-С7, L5- S1 стійким та вираженим больовим і м`язово-тонічним синдромами, периферичним нейросудинним синдромом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу ( ПФ першого ступеня) остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів ( ПФ першого ступеня); Хронічний (пиловий) бронхіт першої стадії. Помірний пневмофіброз. Легенева недостатність першого ступеня; Хронічна двобічна нейросенсорна приглуховатість другого ступеня ( з легким зниженням слуху) – за класифікацією ОСОБА_3 і Н.І. Пономарьової.

Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 02 жовтня 2025 року встановлено наявність у ОСОБА_1 професійного захворювання: Радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С 6, С7 з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями хребта на тлі протрузії дисків С3-С4, L5- S1, випинання дисків С2-С3,С4-С7, L5- S1 стійким та вираженим больовим і м`язово-тонічним синдромами, периферичним нейросудинним синдромом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу ( ПФ першого ступеня) остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів ( ПФ першого ступеня); Хронічний (пиловий) бронхіт першої стадії. Помірний пневмофіброз. Легенева недостатність першого ступеня; Хронічна двобічна нейросенсорна приглуховатість другого ступеня ( з легким зниженням слуху) – за класифікацією В.О. Остапкович і Н.І. Пономарьової.

У відповідності до п. 17 Акту форми П-4: Працюючи в підземних умовах шахти імені Колачевського гірником очисного забою, виконував весь комплекс робіт з очисного виймання корисних копалин; В підземних умовах шахти не завжди була можливість використовувати транспортувальні засоби та засоби малої механізації для переміщення вантажів з причин технологічного обмеження робочого простору, перешкоджаючого їх застосування, внаслідок чого умови праці характеризувалися фізичними навантаженнями; Внаслідок недосконалості технології підземного видобутку руди, мавших місце порушень систем вентиляції, пилоподавлення та режимів експлуатації гірничошахтного устаткування, протягом тривалої дії підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії в повітрі робочої зони та шуму, рівень яких перевищував нормативні. Також зазнав впливу аналогічних шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, працюючи: 13 версня 2000 року – 13 лютого 2001 року - гірник підземний дільниці №3 шахти «Тернівська» АТ Кривбасзалізрудком» (шахта імені Леніна ДП «Кривбасзалізрудком»; 14 лютого 2001 року – 29 березня 2004 року - підземний електрослюсар черговий та з ремонту устаткування шахти «Тернівська» АТ «Кривбасзалзрудком»; 30 березня 2004 року – 29 грудня 2007 року - гірник очисного забою підземний дільниці № 3 шахти «Тернівська» АТ «Кривбасзалізрудком».

Відповідно до пункту 18 зазначеного Акту причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) є важкість праці: періодичне перебування в незручній робочій позі 27-53,4% часу зміни при допустимому значенні до 25%; перебування у вимушеній позі 10.6-20% часу зміни при допустимому значенні до 10%; маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну 32 кг при допустимому значенні до 30 кг; нахили тулуба (вимушені, більше 30°) в кількості 132-289 за зміну (при нормі 51-100 разів). Хімічні фактори: концентрація кремнію діоксиду кристалічного за вмісту в пилу від 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищувала ГДК в 1,19-2,3 рази та становила 2,39-4,6 мг/м 3 при ГДК 2.0 мг/м відповідно до вимог «Державних медико-санітарних нормативів допустимого вмісту хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров?я України від 09 липня 2024 року № 1192. Фізичні фактори: еквівалентний рівень шуму на 7,7-17,9 ДбА перевищував гранично-допустимий рівень і складав 87.7-97,9 ДБА при ГДР 80 ДБА згідно ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку».

Також, відповідно до пункту 20 вказаного Акту зазначено, що осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, не встановлено, через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміну керівників структурного підрозділу.

Відповідно до витягу № 125/25/2063/В з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, позивачу встановлено III групу інвалідності безстроково. Встановлено 65% втрати працездатності (у тому числі 45% радикулопатія, 10% – хронічний (пиловий) бронхіт, 10% - хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість, акт П-4 від 02 жовтня 2025 року безстроково.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних ОСОБА_1 виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання, отримані останнім, зокрема, під час виконання ним трудових обов`язків на підприємстві відповідача, тому ПрАТ «ЦГЗК» зобов`язане відшкодувати спричинену втратою здоров`я моральну шкоду, правові підстави для стягнення якої визначені статтями 153, 237-1 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу витягом № 125/25/2063/В з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи встановлено з 25 листопада 2025 року 65 % втрати професійної працездатності, встановлено наявність пошкодження його здоров`я на виробництві, що надало позивачу право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року та ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання від 02 жовтня 2025 року, позивачу ОСОБА_1 встановлено наступні хронічні професійні захворювання: Радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С 6, С7 з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями хребта на тлі протрузії дисків С3-С4, L5- S1, випинання дисків С2-С3,С4-С7, L5- S1 стійким та вираженим больовим і м`язово-тонічним синдромами, периферичним нейросудинним синдромом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу ( ПФ першого ступеня) остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів ( ПФ першого ступеня); Хронічний (пиловий) бронхіт першої стадії. Помірний пневмофіброз. Легенева недостатність першого ступеня; Хронічна двобічна нейросенсорна приглуховатість другого ступеня ( з легким зниженням слуху) – за класифікацією В.О. Остапкович і Н.І. Пономарьової.

Позивач працював на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів 16 років 05 місяців.

Отже, роботодавець ПрАТ «ЦГЗК» під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПрАТ «ЦГЗК» яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.

Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ЦГЗК» норм трудового законодавства в період праці позивача на підприємстві відповідача, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 350 000 грн, суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, період праці позивача на підприємстві відповідача, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає обставинам справи та нормам закону.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.

Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.

Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

В даному випадку професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

У відповідності до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, редакція якої діяла на час виникнення правовідносин, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Нормою статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до витягу № 125/25/2063/В з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, позивачу первинно встановлено 65 % втрати професійної працездатності в зв`язку з професійними захворюваннями. Позивач працював на підприємстві відповідача 23 роки 11 місяців, з яких 16 років 05 місяців в умовах впливу шкідливих факторів.

Також вбачається, що позивач зазнав впливу аналогічних шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, працюючи: 13 версня 2000 року – 13 лютого 2001 року - гірник підземний дільниці №3 шахти «Тернівська» АТ Кривбасзалізрудком» (шахта імені Леніна ДП «Кривбасзалізрудком»; 14 лютого 2001 року – 29 березня 2004 року - підземний електрослюсар черговий та з ремонту устаткування шахти «Тернівська» АТ «Кривбасзалзрудком»; 30 березня 2004 року – 29 грудня 2007 року - гірник очисного забою підземний дільниці № 3 шахти «Тернівська» АТ «Кривбасзалізрудком».

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту спричинення працівникові ушкодження його здоров`я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності, встановленні групи інвалідності, та обґрунтованості відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки постійно виникають складнощі у зв`язку з загальною слабкістю, втомою, болями.

Позивач не може повернутися до повноцінного образу життя, відчуває фізичні страждання, фізичну біль, обумовлену важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів.

Все це постійно і негативно позначається на його душевному та фізичному стані.

Вказаний висновок суду відповідає положенням ст. 23 ЦК України та рішенню Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9рп./2004, згідно з яким ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про необґрунтованість розміру моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про те, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу, колегією суддів відхиляються з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на судову практику районних та апеляційних судів в аналогічних справах, колегія суддів не бере до уваги, оскільки частиною 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 562 055 грн, що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст.367, ч.1 ст.369, ст.374, ст.375, ст.ст.381, 382 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 09 червня 2026 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 03 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: