Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №183/5756/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6731/26 Справа № 183/5756/25 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Красвітної Т.П., Халаджи О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №183/5756/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та її спростування, стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Сорока О.В., -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та її спростування, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказав, що 04 червня 2025 року через систему «Електронний суд» позивач отримав відзив на позовну заяву у справі № 160/14459/25, підписаний відповідачем ОСОБА_2 , керівником Управління соціального захисту населення Самарівської міської ради, в якому міститься інформація, яка не відповідає дійсності, грубо порушує право позивача на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість до ділової репутації.

Вказує, що такою інформацією є припущення, що у працівників управління виникли питання щодо правомірності виданої йому довідки МСЕК, що тягне за собою кримінальну відповідальність, а також в діях ОСОБА_1 вбачається намір своїми діями та підробленими документами уникнути мобілізації під час воєнного стану, який діє на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні».

Позивач стверджує, що ніколи не вдавався до підробки документів, зокрема довідки МСЕК, а звинувачення у намірі уникнути мобілізації є абсурдним, оскільки рішенням ВЛК він був виключений з військового обліку ще у 2022 році, задовго до отримання рішення про статус особи з інвалідністю та довідки МСЕК у 2023 році.

Позивач наполягає на тому, що на момент отримання довідки МСЕК у 2023 році він вже не перебував на військовому обліку, що робить твердження про підробку довідки МСЕК для уникнення мобілізації логічно не можливим і таким, що не відповідає дійсності.

Вважає, що поширення такої інформації у відзиві на його позов, поданому до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, є не лише порушенням його особистих немайнових прав, а й спробою ввести суд в оману, що має серйозні наслідки для його репутації та психологічного стану, що призвело до глибоких моральних страждань. Він відчув себе зрадженим і приниженим, оскільки замість підтримки від держави, на яку він розраховував, як особа з інвалідністю, отримав наклеп та звинувачення у злочині, недостовірна інформація вливає на його життя, репутацію серед знайомих і суспільства, що призводить до погіршення психічного стану. Позивач почав прокидатися серед ночі від кошмарів, де його переслідують звинувачення, яких він не вчиняв, що лише посилює його втому та безсилля, він себе відчуває беззахисним перед свавіллям посадової особи.

У зв`язу з чим, просив визнати недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву у справі № 160/14459/25 від 04 червня 2025 року; зобов`язати ОСОБА_2 спростувати недостовірну інформацію шляхом подання до Дніпровського окружного адміністративного суду офіційного документу з відповідним спростуванням; стягнути з ОСОБА_2 на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000 000 гривень.

Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та її спростування, стягнення моральної шкоди - відмовлено.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та за неправильного висновку суду щодо характеру спірних висловлювань.

В обґрунтування скарги зазначає, що суд дійшов висновку, що висловлювання у відзиві на позов у справі № 160/14459/25 є лише оціночними судженнями, однак текст, поширений відповідачем, містить не абстрактну критику і не загальну оцінку, а конкретні твердження про можливе створення та використання підроблених офіційних документів, а також про намір уникнути мобілізації. Такі відомості мають фактичний характер, можуть бути перевірені на істинність і очевидно виходять за межі допустимого оціночного судження. Вони формують уявлення про позивача як про особу, що могла вчинити кримінально карані дії.

Вказує, що суд не застосував презумпцію недостовірності негативної інформації та неправильно розподілив тягар доказування. Суд фактично переклав обов`язок доказування на позивача та визнав належними недоведені припущення відповідача, хоча належних доказів реальності підробки документів чи наміру уникнути мобілізації у справі не існує.

Зауважує, що з матеріалів, поданих позивачем до суду першої інстанції, вбачається, що рішенням ВЛК він був виключений з військового обліку ще у 2022 році, а довідку МСЕК отримав у 2023 році. Саме тому твердження про використання позивачем підробленої довідки МСЕК для уникнення мобілізації є внутрішньо суперечливим і не підтверджується жодним належним доказом. Суд не надав належної оцінки цим обставинам та не зіставив їх із текстом спірного відзиву.

Зазначає, що оскільки спірна інформація є негативною, фактично обвинувачувальною та поширеною у процесуальному документі, вона створила для позивача принизливі наслідки, зокрема моральні страждання, тривогу за репутацію та необхідність витрачати значний час і зусилля на захист свого імені в суді. Суд першої інстанції формально констатував відсутність підстав для задоволення позову, але не надав належної оцінки обсягу та характеру шкоди, завданої поширенням таких відомостей.

У зв`язку з чим просив рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року у справі № 183/5756/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та її спростування, стягнення моральної шкоди — задовольнити повністю. Стягнути судові витрати за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідач ОСОБА_2 скориставшись своїм правом подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, винесеним з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а також при повному та всебічному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Зазначає, що у своїй апеляційній скарзі апелянт не навів, які саме норми матеріального та процесуального права були порушені або не враховані судом першої інстанції при винесені рішення, а лише цитував окремі статті ЦК України.

Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_2 , надаючи відзив в адміністративній справі, підписувала його як представник відповідача – суб`єкта владних повноважень, та в подальшому у відзиві зазначала про те, що Управлінням соціального захисту населення Самарівської міської ради було направлено повідомлення до правоохоронних органів з проханням провести перевірку обґрунтованості підстав встановленої причини інвалідності ОСОБА_1 .

Вказує, що суд першої інстанції вірно прийшов до переконання, що висвітлена позиція сторони в адміністративному процесі у відповідній процесуальній заяві по суті під час розгляду адміністративної справи №160/14459/25 не є такою, що підлягає спростуванню в розумінні положень статті 277 ЦК України.

Зауважує, що спірні висловлювання представника УСЗН ОСОБА_2 у відзиві стосовно особи позивача є оціночними судженнями, оскільки відображають власні думки працівників управління, які безпосередньо співпрацювали з ОСОБА_1 , засновані на їх баченні певних подій, а тому суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що позивачем не доведено протиправності дій відповідача та відповідно порушення його особистих немайнових прав унаслідок поширення ОСОБА_2 спірної інформації.

Вважає, що висновки суду першої інстанції є законними, мотивованими та повністю відповідають установленим обставинам справи, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

У зв`язку з чим, просила апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року залишити без змін.

Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає залишенню без змін з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що в провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №160/14459/25 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Самарівської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

ОСОБА_1 , звертаючись до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом про визнання інформації недостовірною, наполягав на тому, що в рамках адміністративної справи №160/14459/25 через систему «Електронний суд» ним було отримано відзив на його позов, у якому на п`ятій сторінці цього документу міститься інформація, яка не відповідає дійсності, грубо порушує право позивача на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість до ділової репутації.

Суд переконався про наявність такого відзиву, у якому, в контексті викладу своєї позиції щодо позову ОСОБА_1 , який розглядався в Дніпропетровському окружному адміністративному суді, містяться речення наступного змісту: «У працівників управління постійно виникають питання щодо правомірності виданої йому довідки МСЕК. Отже, у Управління виникли сумніви щодо можливого створення та використання підроблених офіційних документів, що на сьогодні ця проблема набула особливого поширення, що тягне за собою кримінальну відповідальність, а також в діях ОСОБА_1 вбачається намір своїми діями та підробленими документами уникнути мобілізації під час воєнного стану, який діє на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні».

Відповідач ОСОБА_2 , надаючи відзив в адміністративній справі, підписувала його як представник відповідача - суб`єкта владних повноважень, та в подальшому у відзиві зазначала про те, що Управлінням праці було направлено повідомлення до правоохоронних органів з проханням провести перевірку обґрунтованості підстав встановленої причини інвалідності ОСОБА_1 .

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до Управління праці та соціального захисту населення Самарівської міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Зазначене рішення залишене без змін відповідною постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2026 року, про що міститься інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що інформація, викладена у відзиві на позов, яку позивач просив визнати недостовірною та такою, що порушує його ділову репутацію, не була покладена в основу пред`явленого позову та не стосувалася предмета доказування у справі № 160/14459/25.

Суд першої інстанції виснував, що спірні висловлювання представника УПСЗН ОСОБА_3 у відзиві, стосовно особи позивача, є оціночними судженнями, оскільки відображають власні думки працівників управління, які безпосередньо співпрацювали з ОСОБА_1 , засновані на їх баченні певних подій. Такі висловлювання у відзиві щодо правомірності видачі ОСОБА_1 довідки МСЕК саме із захворюванням по зору є особистим сприйняттям представником суб`єкта владних повноважень певної поведінки позивача і не можуть бути витлумачені як повідомлення про конкретні факти у процесуальній заяві по суті, тому не є недостовірною інформацією і не є такою, що підлягає спростуванню в розумінні положень статті 277 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Водночас відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У статті 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації потрібно розуміти опублікування її у пресі, передання з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є демонстрація в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, а так само поширення за допомогою електронних засобів, що за своїм змістом або формою ганьблять гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, недостовірність цієї інформації, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

За змістом частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Судом встановлено, що у рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/14459/25 вказано, зокрема: «у відповідь на звернення ОСОБА_1 , в якому останній просив надати інформацію про звернення відповідача на підставі якого отримано повідомлення від СВ Новомосковського РВП ГУНП в Дніпропетровській області №120 від 03 січня 2025 року УСЗН СМР, надано відповідь про направлення управлінням 23 грудня 2024 року до Новомосковської окружної прокуратури звернення, вих. №2702 від 23 грудня 2024 року, з повідомленням про можливі шахрайські дії».

Спірні висловлювання представника УПСЗН ОСОБА_3 у відзиві стосовно особи позивача є оціночними судженнями, оскільки відображають власні думки працівників управління, які безпосередньо співпрацювали з ОСОБА_1 , засновані на їх баченні певних подій, оскільки саме певна поведінка викликала сумніви у достовірності виданої довідки МСЕК, що і стало підставою для звернення Управління праці та соціального захисту населення до правоохоронних органів із відповідною заявою, з метою здійснення контролю за цільовим використанням бюджетних коштів.

Отже, позивачем не доведено протиправності дій відповідача та відповідно порушення його особистих немайнових прав у наслідок викладення ОСОБА_2 наведеної вище інформації, що у розумінні статті 277 ЦК України не тягне відповідних наслідків.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду.

Отже, суд правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженого судового рішення, тому доводи апеляційної скарги з цього приводу відхиляються судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року - немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 02.09.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв