Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №208/9689/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7110/26 Справа № 208/9689/24 Суддя у 1-й інстанції - Решетник Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Красвітної Т.П., Халаджи О.В.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №208/9689/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту комунальної власності земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно, про визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання провести приватизацію за відсутності ордера на житлове приміщення, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 26 березня 2026 року,ухвалене у складі судді Решетник Т.О., -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного суду міста Кам`янського з позовом до Департаменту комунальної власності земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, про визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання провести приватизацію за відсутності ордера на житлове приміщення.

В обґрунтування позову, зазначає, що ОСОБА_1 було подано до Департаменту комунальної власності земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно, заяву про оформлення передачі квартири АДРЕСА_1 у її власність, однак 24 липня 2024 року позивачу було відмовлено в проведенні приватизації квартири на підставі відсутності ордеру на житлове приміщення.

Зауважує, що позивач повторно звернулась до відповідача з вимогою про надання їй засвідчених копій документів, які були підставою для вселення її у квартиру, в саме: розпорядження ДКХЗ та рішення виконавчого комітету Заводської районної у м.Дніпродзержинську ради від 31 серпня 2006 року №578. Також, позивачу було надано рішення виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради від 12 лютого 1986 року №68, згідно якого визначався статус квартир з номерів АДРЕСА_2 включно, які згідно цього рішення на підставі клопотання ДКХЗ «Азот», а саме: терміном на 2 роки за даними квартирами закріплювався статус гуртожитку для малосімейних.

Звертає увагу, що 28 квітня 2000 року проживання позивача у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 підтверджується копією особового рахунку, що виданий 28 вересня 2023 року ТОВ «Абонент ХХІ», витягом з реєстру територіальної громади, яким визначена адреса проживання позивача, інформацією про зареєстроване місце проживання позивача за відомостями відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янської міської ради, від 28 вересня 2023 року №23/12802 згідно з яким позивач має запис в Єдиному державному демографічному реєстрі 19731229-00961, а також довідку про стан сім`ї, видана ЖЕК №9. Також, позивач вказує, що постійно сплачує за житлово-комунальні послуги за вищезазначеною квартирою та не має заборгованості з їх сплати.

12 травня 2025 року до суду представником позивача була подана заява про зміну предмету позову.

Вважає, що дії відповідача про відмову їй у розгляді заяви про передачу квартири АДРЕСА_1 є протиправною та такою, що порушує права позивача на приватизацію житла.

У зв`язку з чим, просила суд зобов`язати Департамент комунальної власності, земельних відносин та речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради провести приватизацію квартири АДРЕСА_1 для передачі у власність ОСОБА_1 без наявності ордеру на квартиру.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 26 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту комунальної власності, земельних відносин та речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради про визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання провести приватизацію за відсутності ордера на житлове приміщення - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Медведєва Л.В., подала апеляційну скаргу, в якій вважає рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню та таким, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню з винесенням нового рішення.

В обґрунтування скарги зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо вимоги позивача про визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання провести приватизацію за відсутності ордера на житлове приміщення є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню є помилковими, оскільки у позивача ОСОБА_1 немає ордеру на квартиру у гуртожитку і відновити його немає підстав у зв`язку з тим, що строк його дії складає один місяць.

Звертає увагу, що позивачем при зверненні до відповідача з заявою про приватизацію та доданих до неї документів, було надано всі витребувані відповідачем документи, які передбачені Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (надалі – Положення), крім ордеру на це жиле приміщення.

Зауважує, що втрата ордеру, або його відсутність щодо житла в яке позивач вселена, зареєстрована у ньому державними органами, володіє ним відповідно до особового рахунку, Витягу з Реєстру територіальної громади, Інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання (перебування) за відомостями відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янської міської ради від 28 вересня 2023 року №23/12802, довідки про склад сім`ї, яка видана ЖЕК №9, не спростовує факту правомірного вселення позивача та користування нею даною квартирою більше 15 років. Проте, не маючи реальної змоги надати копію ордеру, позивач протиправно позбавлена відповідачем права на приватизацію власного житла, але відповідно до вищезазначених чинних документів, позивач правомірно вселена та біля 15 років проживає у даній квартирі, тобто обставини її правомірного вселення та користування даним житлом не оспорюються, не спростовані у будь-який законодавчо визначений спосіб, та більш того, вони визнаються уповноваженими державними органами та установами, а також установами Кам`янської міської ради, які уповноважені вести облік житлових приміщень та певні реєстри осіб - користувачів даних приміщень.

Суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що ордер є дійсним і слугує підставою для вселення лише протягом 30 днів. При вселенні в надане житлове приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію або відповідному підприємству. Жодною нормою чинного законодавства не встановлено обов`язку безпосереднього і довічного зберігання ордера у громадянина, якому надано житло.

Звертає увагу, що неможливість відмови у приватизації житла через фізичну відсутність ордера за умови доведеності факту правомірного вселення та проживання підтверджується сталою та релевантною практикою Верховного Суду, яка є обов`язковою для врахування судами.

Наголошує, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та зроблені внаслідок неповного з`ясування обставин, а тому рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 26 березня 2026 року ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без всебічного та повного дослідження матеріалів справи, без належного врахування обставин, що мають істотне значення, а тому підлягає скасуванню.

У зв`язку з чим проситьоскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Судові витрати у вигляді сплати судового збору стягнути з відповідача.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з 28 квітня 2000 року.

Згідно рішення виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради народних депутатів від 12 серпня 1986 року №68, дозволено використання під гуртожиток строком на два роки квартир в будинку для малосімейних по АДРЕСА_4 , зокрема Дніпродзержинському коксохімічному заводу квартири з АДРЕСА_2 .

Підставою для реєстрації ОСОБА_1 місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 було зазначено розпорядження ДКХЗ, рішення виконавчого комітету Заводської районної у м.Дніпродзержинську ради від 31 серпня 2006 року №578.

З метою приватизації вказаної квартири ОСОБА_1 звернулась до Департаменту комунальної власності земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, проте листом від 24 липня 2024 року отримала відмову у приватизації квартири, у тому числі через ненадання повного пакету документів та ордеру на житло.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, звертаючись до відповідача не надала повний пакет необхідних документів на приватизацію квартири відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Відсутність у неї ордера не було єдиною підставою для відмови у приватизації квартири. Встановивши вищевказані обставини, суд вважав, що позивач не позбавлена права повторного звернення до Департаменту комунальної власності земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради із заявою про проведення приватизації із наданням повного пакету документів, а відтак вимоги позивача про визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання провести приватизацію за відсутності ордера на житлове приміщення є передчасними.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); недоведеність вимог; зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі №761/42030/21).

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частиною третьою статті 9 ЖК України, громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Приватизація житла здійснюється у порядку, встановленому Законом України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі – Закон № 2482-XII).

Законом № 2482-XII передбачено, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду – це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Згідно з частинами другою, третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду названим органом у строк, передбачений чинним законодавством.

За змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.

Згідно з частиною першою, десятою статті 8 Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», частина друга статті 2 Закону).

У постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21 (провадження №61-1311сво23) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що визнання відповідного суб`єктивного права (права на приватизацію) та зобов`язання вчинити дії щодо розгляду заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність у контексті цієї справи є належним та ефективним способом захисту порушених прав.

Якщо уповноважений орган, створений місцевою державною адміністрацією, орган місцевого самоврядування, державне підприємство, організація, установа, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, зволікають із винесенням відповідних рішень, вони мають бути зобов`язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність особи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов?язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У справі, що переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з 28 квітня 2000 року.

З метою приватизації вказаної квартири ОСОБА_1 звернулась до Департаменту комунальної власності земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, проте листом від 24 липня 2024 року отримала відмову у приватизації квартири, у тому числі через ненадання повного пакету документів та ордеру на житло.

Згідно ч.ч.1-3 ст.58 ЖК України визначено статус ордеру на жиле приміщення, а саме: на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 , звертаючись до відповідача, не надала повний пакет необхідних документів на приватизацію квартири квартирі АДРЕСА_1 відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Між тим, колегія суддів зауважує, що згідно п.69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. №470 визначено, що ордер на житлове приміщення дійсний протягом 30 днів. Після закінчення цього строку ордер автоматично втрачає свою силу.

Спірні правовідносини регламентувались Положенням про порядок розподілу житлової площі в Українській РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР і Української Республіканської Ради Професійних Спілок від 05 жовтня 1966 року.

Зазначений порядок втратив чинність 01 січня 1975 року згідно постанови Ради Міністрів УРСР і Української Республіканської Ради Професійних Спілок від 20 грудня 1974 року №562.

Відповідно до пункту 30 цього Положення особа, що отримала ордер, при вселенні, здає його в будинкоуправління чи, відповідно, в інший житлово-комунальний орган.

Отже, ордер не підлягає зберіганню у наймача квартири та є документом з обмеженим строком дії, який лише дає право на вселення у квартиру та який наймач зобов`язаний здати після вселення.

Колегія суддів вважає, що вселення позивача у спірну квартиру відбулось на законних підставах (сторона відповідача іншого не доводить), тривале проживання позивача у спірному житлі, оплата комунальних послуг, реєстрація позивача за адресою даної квартири з наявними про даними у відповідних реєстрах, є достатньою підставою для того, щоб зробити висновок про прямий зв`язок позивача з даною жилою площею як з житлом, в розумінні статті 8 Конвенції і наявність у останньої права ставити питання про приватизацію даного житла. А відсутність ордера на вселення у спірне приміщення (строк дії якого обмежений 30 днями і встановлений для виключення суперечок при вселенні, без вимоги зберігати останній), само по собі не є підставою для висновку, що займане позивачем житло, не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції.

Аналізуючи вище наведене та враховуючи те, що позивач вселилася до квартири АДРЕСА_1 на законних підставах, несе витрати з її утримання, законність її проживання в ній ніхто не оспорює, проте відсутні документи, на підставі яких вона була вселена до спірного житла, що позбавляє її можливості реалізувати своє право на приватизацію квартири, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, та необґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, а тому приймаються колегією суддів.

Між тим, звертаючись до суду позивач ОСОБА_1 просила суд зобов`язати Департамент комунальної власності, земельних відносин та речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради провести приватизацію квартири АДРЕСА_1 для передачі у власність позивача без наявності ордеру на квартиру.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Отже, прийняття відповідного рішення з приводу приватизації, згідно закону належить виключно до компетенції та дискреційних повноважень відповідача, суд не наділений повноваженнями підміняти собою державні органи, комісії чи органи місцевого самоврядування, а відтак суд позбавлений права зобов`язати зокрема Департамент комунальної власності, земельних відносин та речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, тому вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Захист права особи на приватизацію неодноразово був предметом розгляду судом касаційної інстанції, зокрема постанови у справах: від 08 липня 2020 року у справі №201/6092/17 (провадження №61-21545св19), від 12 травня 2021 року у справі №750/2176/17 (провадження №61-645св20), від 26 квітня 2023 року у справі №344/1350/21 (провадження №61-12730св22), де ВС виходив з позиції, що порушення прав позивача відбувається у формі необґрунтованої відмови та бездіяльності відповідача у здійсненні особою права на приватизацію житлового приміщення.

Таким чином, якщо органи приватизації зволікають із винесенням відповідних рішень, або припускають надмірний формалізм, за наявності достатніх даних для прийняття рішення в межах своєї компетенції, вони мають бути зобов`язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність позивача.

У контексті цієї справи, відмова позивачу у приватизації, що обґрунтована відсутністю ордера, на підставі якого останній вселився до житла (тобто реалізував надане йому і підтверджене ордером право) більш ніж 20 років тому, при відсутності вимог про його збереження, та строку дії ордеру 30 днів, визнання відповідного суб`єктивного права (права на приватизацію) та зобов`язання вчинити дії щодо розгляду заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність є належним та ефективним способом захисту.

Таким чином, суд першої інстанції, хоча і правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, проте не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності і взаємозв`язку, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, що є підставою для застосування наслідків передбачених ст.376 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення не відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 26 березня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про задоволення апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача підлягає стягнути судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції в сумі 2 664,64 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 -задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 26 березня 2026 року -скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Департаменту комунальної власності земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно, про визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання провести приватизацію за відсутності ордера на житлове приміщення - задовольнити частково.

Зобов`язати Департамент комунальної власності, земельних відносин та речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, прийняти від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), документи на приватизацію квартири АДРЕСА_1 за відсутності ордеру про надання житлової площі та прийняти рішення у відповідності до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Стягнути з Департамента комунальної власності, земельних відносин те речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради (ЄДРПОУ 20268696) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції в сумі 2 664 (дві тисячі шістсот шістдесят чотири) грн. 64 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 02.09.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв