Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №161/269/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/269/26 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М.

Провадження № 22-ц/802/845/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів: Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання – Губарик К. А.,

представника позивача - Лавренчука О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про звільнення нерухомого майна з-під арешту в межах кримінальної справи за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2026 року

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Лавренчука О. В. звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 13 серпня 2012 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області було ухвалено вирок у кримінальній справі № 0308/1659/2012, яким його було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених статтями 185 ч. 2, 185 ч. 3, 15 ч. 3, 185 ч. 3, 198 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки. Під час досудового розслідування старшим слідчим в ОВС СУ УМВС України у Волинській області підполковником поліції Поляком М. О. було винесено постанову серія та номер: 20-071-11 про накладення арешту на майно від 06 жовтня 2011 року, зокрема на земельну ділянку площею 0,1196 га, кадастровий номер: 0722881800:01:001:1041, дата державної реєстрації земельної ділянки - 10 жовтня 2008 року, за адресою: с.Забороль, Луцький р-н, Волинська обл., та на земельну ділянку площею 0,1459 га, кадастровий номер: 0722880700:01:001:2090, дата державної реєстрації – 20 березня 2008 року, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: с. Боратин, Луцький р-н, Волинська обл., які належить на праві власності ОСОБА_1 .

Позивач зазначав, що на даний час кримінальне провадження завершено, обтяження на нерухоме майно, яке належить йому на праві приватної власності, накладене в межах кримінальної справи, порушеної на підставі КПК України 1960 року в редакції, яка була чинною на час вчинення відповідної процесуальної дії.

Вважає, що у даному випадку існування арешту на належне йому майно порушує його право власності.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд зняти арешт на належне йому нерухоме майно, накладений постановою про накладення арешту на майно, серія та номер: 20-071-11, виданою 06 жовтня 2011 року Слідчим управлінням УМВС України у Волинській області, старшим слідчим в ОВС СУ УМВС України у Волинській області, підполковником міліції Поляком М. О. в межах кримінальної справи № 0308/1659/2012.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2026 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в позові у цій справі. Суд не звернув уваги на те, що Головне управління Національної поліції (далі – ГУНП) у Волинській області як орган, до якого перейшла адміністративна компетенція суб`єкта владних повноважень, що припинився, є правонаступником УМВС України у Волинській області з моменту державної реєстрації припинення, що узгоджується із висновком Верховного Суду, висловленим у постанові від 11 лютого 2021 у справі № 826/9815/18. Таким чином, оскільки ГУНП у Волинській області є правонаступником УМВС України у Волинській області, тому саме воно є належним відповідачем по справі. При таких обставинах та з огляду на те, що вказаний арешт не може бути знятий іншим шляхом, аніж звернення ОСОБА_1 до суду, тому вважає позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення. Скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, після закриття справи не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин. За наведених обставин вважає, що у суду першої інстанції були наявні усі підстави для задоволення позову у цій справі.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подав.

Представник відповідача ГУНП у Волинській області, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Про причини неявки апеляційний суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв.

Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності вказаного учасника справи згідно з вимогами ст. 372 ЦПК України, оскільки його неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції належить скасувати, а провадження у справі закрити, виходячи з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 серпня 2012 року у кримінальній справі № 0308/1659/2012 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених статтями 185 ч. 2, 185 ч. 3, 15 ч. 3, 185 ч. 3, 198 КК України та призначено покарання:

- за ст. 185 ч. 2 КК України у виді 2 років позбавлення волі;

- за ст. 185 ч. 3 КК України у виді 3 років позбавлення волі;

- за статтями 15 ч. 3, 185 ч. 3 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 2 років позбавлення волі;

- за ст. 198 КК України у виді 1 року позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворо покарання більш суворим, остаточно визначено покарання до відбуття у виді позбавлення волі строком 3 роки.

Постановою серія та номер: 20-071-11 про накладення арешту на майно від 06 жовтня 2011 року старший слідчий в ОВС СУ УМВС України у Волинській області підполковник міліції Поляк М. О. наклав арешт на земельну ділянку, площею 0,1196 га, кадастровий номер: 0722881800:01:001:1041, дата державної реєстрації земельної ділянки – 10 жовтня 2008 року, за адресою: с. Забороль, Луцький р-н, Волинська обл., та на земельну ділянку, площею 0,1459 га, кадастровий номер: 0722880700:01:001:2090, дата державної реєстрації – 20 березня 2008 року, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: с. Боратин, Луцький р-н, Волинська обл., що належать на праві власності ОСОБА_1 .

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 29 вересня 2025 року зареєстровано вказане обтяження.

Відмовляючи в позові ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ГУНП у Волинській області є неналежним відповідачем у цій справі, проте позивач як це передбачено частинами 1-3 ст. 51 ЦПК України не заявляв клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача, яким є Головне управління Державної податкової служби у Волинській області.

Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду, враховуючи наступне.

Так, у цій справі позивач оскаржує арешт, накладений у межах кримінального провадження за правилами КПК України 1960 року. При цьому згідно з п. 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Ця правова норма узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правилами КПК України 1960 року.

Порядок щодо скасування арешту на майно було передбачено таким чином – на підставі постанови слідчого в порядку ч. 6 ст. 126 КПК України 1960 року, або судом під час попереднього судового засідання в порядку ст. 253 КПК України 1960 року, під час ухвалення вироку в порядку ст. 324 КПК України 1960 року, або судом в порядку виконання вироку в порядку статей 409, 411 КПК України 1960 року.

Згідно зі ст. 126 КПК України 1960 року забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Згідно з пунктами 7 та 8 ч. 1 ст. 324 КПК України 1960 року, постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

У порядку, передбаченому ст. 411 КПК України 1960 року, суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема щодо виконання вироку в частині цивільного позову чи конфіскації майна.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція – це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства – цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція – це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини 1 та 3 ст. 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст. 19 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.

Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершено у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18)) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19)). Залежно від суб`єктного складу учасників такого спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня2019 року у справі №766/21865/17).

Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №569/4374/16-ц).

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому ст. 174 цього Кодексу (пункти 51, 52).

У справі, що переглядається, встановлено, що вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 серпня 2012 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених статтями 185 ч. 2, 185 ч. 3, 15 ч. 3, 185 ч. 3, 198 КК України та на підставі ст. 70 КК України призначено остаточне покарання у виді трьох років позбавлення волі.

Судом не вирішувалось питання щодо накладеного постановою старшого слідчого в ОВС СУ УМВС України у Волинській області від 06 жовтня 2011 року арешту на майно засудженого в межах кримінальної справи №0308/1659/2012.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 409 КПК України 1960 року питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом, який постановив вирок.

Тобто, зняття арешту має здійснювати суд, який постановив вирок по цій справі.

З огляду на вказане вище у сукупності, питання про скасування арешту, за встановлених обставин цієї справи, який був накладений за правилами кримінального судочинства 1960 року, підлягало розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, оскільки арешт було накладено на майно позивача (обвинуваченого) під час досудового слідства у кримінальній справі, за результатами розгляду якої було ухвалено вирок.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 30 липня 2021 року у справі № 185/9002/20, провадження №61-9289св21.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частинами 1 та 2 ст. 377 ЦПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

У разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору (ч. 4 ст. 377 ЦПК України).

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції згідно з частинами 1, 2 ст. 377 ЦПК України у цій справі належить скасувати, оскільки позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У зв`язку з цим провадження у справі належить закрити та повідомити позивача, що його справа підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2026 року у цій справі скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про звільнення нерухомого майна з-під арешту в межах кримінальної справи, закрити.

Роз`яснити позивачу, що його справа підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства, а також про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: