Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №760/11910/26 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/11910/26

2/760/15411/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 року в місті Києві

Солом`янський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Фіцай О.Л.

за участю секретаря судового засідання Скомаровської О.О., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Калініна О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» та ОСОБА_2 про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

18 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (далі - ТОВ «ЗТМК», Відповідач 1) та ОСОБА_2 (далі - Відповідач 2) про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що у період з 14 жовтня 2025 року по 02 квітня 2026 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «ЗТМК», де працював на посаді помічника директора технічного (з 14.10.2025 по 30.01.2026), а з 30.01.2026 був призначений на посаду директора технічного, а також за внутрішнім сумісництвом виконував обов`язки начальника юридичного відділу. За вказаний період Відповідачем 1 було нараховано, але не виплачено Позивачу заробітну плату в розмірі 110 225,45 грн.

Позивач зазначав, що Відповідач-2 з 09 жовтня 2025 року на загальних зборах товариства був обраний та призначений директором товариства та обіймав цю посаду до 10 квітня 2026 року. Свої вимоги до Відповідача-2 Позивач мотивував тим, що останній як керівник товариства, який діяв на підставі контракту, не вжив заходів щодо виплати заробітної плати та ліквідації заборгованості, у зв`язку з чим, на думку Позивача, виник солідарний обов`язок відповідачів з погашення заборгованості на підставі статей 543, 1190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою суду від 29.04.2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

02 червня 2026 року до суду надійшла заява Позивача про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Позивач, посилаючись на часткове погашення заборгованості Відповідачем 1 після дати звільнення, зазначив, що станом на дату подання заяви заборгованість із заробітної плати становить 86 687,18 грн. Крім того, Позивач заявив вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у розмірі 28 826,00 грн, а всього - 115 513,18 грн, а також вимогу про стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн на підставі статті 237-1 КЗпП України. Загальна ціна позову з урахуванням заяви про збільшення вимог склала 135 513,18 грн.

Позивач просив суд стягнути солідарно з ТОВ «ЗТМК» та ОСОБА_2 на його користь 115 513,18 грн заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку; стягнути з ОСОБА_2 20 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; вирішити питання про судові витрати, а також вжити заходів забезпечення позову.

13 травня 2026 року до суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 , суміщений з клопотанням про виключення його з числа відповідачів. У відзиві Відповідач 2 заперечував проти позову, зазначаючи, що він є неналежним відповідачем у справі. Свою позицію мотивував тим, що стороною трудових правовідносин та роботодавцем Позивача є юридична особа - ТОВ «ЗТМК», а він як директор був лише органом управління товариства та не є стороною трудового договору. Крім того, зазначив, що наказом №30/1 від 03.03.2026 у зв`язку з інвалідністю його було направлено у відпустку без збереження заробітної плати з 05.03.2026, у зв`язку з чим він не здійснював керівництва підприємством; що Позивача звільнено 02.04.2026 наказом №36, підписаним не ним, а виконуючим обов`язки директора ОСОБА_3 ; а також, що на момент подання позову (18.04.2026) він вже був звільнений з посади директора (10.04.2026). Просив виключити його з числа відповідачів як неналежного відповідача та відмовити у задоволенні позовних вимог до нього в повному обсязі.

Відповідач 1 - ТОВ «ЗТМК» відзив на позовну заяву до суду не подав, своїм правом на подання відзиву не скористався.

У судовому засіданні 26 серпня 2026 року Позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про зміну розміру позовних вимог.

Представник Відповідача 2 - адвокат Калінін О.М. у судовому засіданні проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, просив виключити ОСОБА_2 з числа відповідачів як неналежного відповідача та відмовити у задоволенні позовних вимог до нього.

Представник Відповідача 1 - ТОВ «ЗТМК» у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, та своєчасно виплачену.

Судом встановлено, що Позивач ОСОБА_1 у період з 14 жовтня 2025 року по 02 квітня 2026 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «ЗТМК», де працював на посадах помічника директора технічного, директора технічного, а також за сумісництвом виконував обов`язки начальника юридичного відділу, що підтверджується наказами про прийняття на роботу, переведення та звільнення, а також записами у трудовій книжці.

Позивача звільнено 02 квітня 2026 року на підставі наказу №36 від 02.04.2026.

За твердженням Позивача, під час роботи та на момент звільнення з ним не було проведено повного розрахунку, у зв`язку з чим за ним рахувалася заборгованість із нарахованої, але невиплаченої заробітної плати.

Із заяви Позивача про збільшення розміру позовних вимог вбачається, що після його звільнення Відповідач 1 провів часткову виплату заробітної плати, у зв`язку з чим станом на дату подання заяви заборгованість із заробітної плати становить 86 687,18 грн. Зазначений розмір заборгованості визначений відповідно до довідки та, як зазначає Позивач, сторонами не оспорюється.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з частиною першою статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки судом встановлено факт нарахування, але невиплати Позивачу заробітної плати за період його роботи у ТОВ «ЗТМК», що станом на дату розгляду справи становить 86 687,18 грн та сторонами не оспорюється, вимоги Позивача про стягнення цієї заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає таке.

Системний аналіз положень статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення, а у разі невиконання цього обов`язку з вини роботодавця настає відповідальність у вигляді виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством.

Оскільки у день звільнення Позивача повного розрахунку з ним проведено не було, що з боку Відповідача 1 не спростовано, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь Позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Розмір такого середнього заробітку, обчислений Позивачем виходячи із середньоденного заробітку 826,00 грн та кількості робочих днів прострочення (35 робочих днів), становить 28 826,00 грн, є арифметично правильним та Відповідачем 1 не спростованим.

Таким чином, загальний розмір заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню, становить 115 513,18 грн (86 687,18 грн + 28 826,00 грн).

Щодо належного відповідача за вимогами про стягнення заробітної плати та середнього заробітку

Вирішуючи питання про особу, з якої підлягає стягненню зазначена заборгованість, суд виходить із такого.

Позивач просить стягнути заборгованість солідарно з обох відповідачів - ТОВ «ЗТМК» та ОСОБА_2 , мотивуючи солідарний обов`язок положеннями статей 543, 1190 ЦК України, контракту керівника та статуту.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. Стороною трудового договору, тобто роботодавцем Позивача, є юридична особа - ТОВ «ЗТМК».

Згідно зі статтею 115 КЗпП України та статтею 1 Закону України «Про оплату праці» обов`язок з виплати заробітної плати працівникові покладається на роботодавця. Директор (керівник) підприємства є лише органом управління юридичної особи, який діє від її імені, але сам не є стороною трудових правовідносин з працівниками цієї особи та не несе перед ними самостійного (у тому числі солідарного) обов`язку з виплати заробітної плати.

Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Згідно зі статтею 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Статтею 1190 ЦК України врегульовано солідарну відповідальність за шкоду, завдану спільними діями або бездіяльністю кількох осіб.

Невиплата заробітної плати є порушенням, що виникає з трудових правовідносин, положення статей 543, 1190 ЦК України до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Суд наголошує, що чинним трудовим законодавством не передбачено солідарної або субсидіарної відповідальності керівника юридичної особи перед працівниками цієї особи за виплату заробітної плати. Обов`язок керівника вживати заходів щодо своєчасної виплати заробітної плати та ліквідації заборгованості, у тому числі передбачений умовами контракту (пункти 3.2.1, 3.2.2.4, 3.2.2.5, 3.2.4, 6.1 контракту), є обов`язком керівника перед роботодавцем (товариством), за невиконання якого керівник несе відповідальність саме перед товариством, а не перед його працівниками. Наявність такого обов`язку та передбаченої контрактом персональної відповідальності керівника перед роботодавцем не породжує безпосереднього матеріально-правового обов`язку керівника відповідати за заявленими працівником вимогами про стягнення заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, а також у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц та від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову є обов`язком суду.

Належним відповідачем є особа, яка за матеріально-правовими відносинами повинна відповідати за заявленими позовними вимогами. Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом (постанова Верховного Суду у справі № 705/3876/18). Належність відповідача визначається на підставі матеріального обов`язку особи відповідати за спірними правовідносинами (постанова Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі № 757/40077/18-ц).

Оскільки роботодавцем Позивача та особою, на яку законом покладено обов`язок з виплати заробітної плати, є виключно ТОВ «ЗТМК», а жодного самостійного матеріально-правового обов`язку ОСОБА_2 перед Позивачем щодо виплати заробітної плати не існує, суд дійшов висновку, що належним відповідачем за вимогами про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку є ТОВ «ЗТМК», а ОСОБА_2 є неналежним відповідачем за цими вимогами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зазначила, що, встановивши, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

За таких обставин заборгованість із заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у загальному розмірі 115 513,18 грн підлягають стягненню на користь Позивача виключно з Відповідача 1 - ТОВ «ЗТМК». У задоволенні позовних вимог у частині солідарного стягнення зазначених сум з ОСОБА_2 слід відмовити як до неналежного відповідача.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди

Позивач просить стягнути з Відповідача 2 - ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн на підставі статті 237-1 КЗпП України.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що обов`язок з відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав працівника, покладається на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця. ОСОБА_2 роботодавцем Позивача не є, стороною трудових правовідносин не виступає, а тому не є належним відповідачем і за вимогою про стягнення моральної шкоди, заявленою на підставі статті 237-1 КЗпП України.

Крім того, Позивачем не доведено наявності протиправних дій саме ОСОБА_2 , причинно-наслідкового зв`язку між його поведінкою та заявленою моральною шкодою, а також не надано належних і допустимих доказів заподіяння моральної шкоди у заявленому розмірі. З огляду на викладене, вимога про стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини та наведені норми права, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог: стягнення з ТОВ «ЗТМК» на користь Позивача 115 513,18 грн заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з відмовою у задоволенні решти позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» Позивач як особа, що звернулася з позовом про стягнення заробітної плати, звільнений від сплати судового збору.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідача пропорційно задоволеній частині вимог у дохід держави.

Ціна позову з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог становила 135 513,18 грн, у зв`язку з чим розмір судового збору складає 1 355,13 грн. Позовні вимоги задоволено на суму 115 513,18 грн, що становить 85,24 % від заявлених вимог. Отже, з Відповідача 1 - ТОВ «ЗТМК» на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 1 155,13 грн.

Керуючись статтями 43 Конституції України, статтями 21, 94, 115, 116, 117, 237-1 Кодексу законів про працю України, статтями 1, 15 Закону України «Про оплату праці», статтями 541, 543, 1190 Цивільного кодексу України, статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» та ОСОБА_2 про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (місцезнаходження: 69600, м. Запоріжжя, вул. Теплічна, 18; код ЄДРПОУ 38983006) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість із заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у загальному розмірі 115 513 (сто п`ятнадцять тисяч п`ятсот тринадцять) грн 18 коп.

3. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також про стягнення моральної шкоди - відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (місцезнаходження: 69600, м. Запоріжжя, вул. Теплічна, 18; код ЄДРПОУ 38983006) на користь держави судовий збір у розмірі 1 155 (одна тисяча сто п`ятдесят п`ять) грн 13 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач 1: Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат», місцезнаходження: 69600, м. Запоріжжя, вул. Теплічна, 18; код ЄДРПОУ 38983006.

Відповідач 2: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя О.Л. Фіцай