Вирок від 03 вересня 2026 р. у справі №635/7460/25 — Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/7460/25

Провадження № 1-кп/635/715/2026

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року с-ще. Покотилівка Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

секретаря судового засідання: ОСОБА_2

за участі:

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі Харківського районного суду в селищі Покотилівка Харківського району Харківської області кримінальне провадження внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025220000000805 від 25 червня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Харкова Харківської області, з вищою освітою, не одруженого, працюючого в ТОВ ТАР «Мережа магазинів Посад» зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

25.06.2025 близько 08:45 години, ОСОБА_4 керуючи технічно-справним автомобілем марки «ВАЗ» моделі «21114» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по автодорозі «Харків-Сімферопіль-Алушта-Ялта» з селища Високий в напрямку міста Харкова, по території Харківського району Харківської області, зі швидкістю біля 77 км/год, чим перевищив максимально допустиму швидкість руху транспортних засобів 50 км/год на даній ділянці дороги та порушив, таким чином, вимоги дії дорожнього знаку 3.29 ПДР, а саме « обмеження максимальної швидкості 50 км/год».

Під час руху в районі 16 км + 700 м даної автодороги та виникнення небезпеки для водія ОСОБА_4 , яку він об`єктивно був спроможний заздалегідь виявити у вигляді пішохода ОСОБА_5 , яка, перетинаючи дорогу з права наліво відносно напрямку руху автомобіля «ВАЗ-21114», зупинилася на її середині, бо праворуч від неї наближався інший — зустрічний для ОСОБА_4 автомобіль, в розгубленості почала метушитися зі сторони в сторону, а потім бігти в зворотному для себе напрямку, водій ОСОБА_4 діючи необережно, не змінив швидкості свого автомобіля аж до його зупинки, продовжував рух, чим порушив вимоги п.12.3 Правил дорожнього руху, де вказано: п.12.3 «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний був виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників об`їзду перешкоди», та допустив наїзд лівою передньою частиною кузову свого автомобіля на праву бічну сторону тіла пішохода ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Внаслідок наїзду на пішохода, потерпілій ОСОБА_5 , згідно висновку судово-медичної експертизи, заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, у вигляді тупої сукупної травми тіла, яка стала причиною смерті ОСОБА_5 в день скоєння ДТП.

Відповідно до висновку автотехнічної експертизи, саме порушення вимог п.12.3 Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_4 , перебувають у прямому причинному зв`язку з подією та її наслідками.

Потерпілий ОСОБА_6 надав письмову заяву, в якій зазначив, що претензій до обвинуваченого не має, цивільний позов заявляти не буде та просить надалі його до суду не викликати.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся та фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, не оспорював.

Суд роз`яснив учасникам судового провадження зміст положень частини третьої статті 349 КПК України та передбачені нею процесуальні наслідки, зокрема позбавлення права оскаржувати в апеляційному порядку ті обставини, які ніким не оспорювалися і докази щодо яких судом не досліджувалися. Після цього суд з`ясував позицію учасників судового провадження, пересвідчився, що вони правильно розуміють зміст зазначених обставин і наслідки обраного порядку судового розгляду, а їхня позиція є добровільною. Враховуючи відсутність заперечень, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорювалися, та ухвалив здійснювати судовий розгляд у порядку, передбаченому частиною третьою статті 349 КПК України.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_4 пояснив, що 25 червня 2025 року керував автомобілем «ВАЗ-21114» та допустив наїзд на пішохода. Швидкість руху автомобіля становила приблизно 77 км/год, хоча на цій ділянці дороги діяло обмеження максимальної швидкості 50 км/год. Дорожньо-транспортна пригода сталася у світлу пору доби, за хорошої видимості та нормальних погодних умов. Обвинувачений також пояснив, що має право керування транспортними засобами з 2017 року, після наїзду негайно викликав швидку медичну допомогу та поліцію, залишався на місці пригоди, спиртних напоїв того дня не вживав.

Таким чином, суд визнає ОСОБА_4 винуватим та кваліфікує його дії за частиною другою статті 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої.

У судових дебатах прокурор просив призначити ОСОБА_4 покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки та на підставі статті 75 КК України звільнити його від відбування основного покарання з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю два роки. Обвинувачений просив не позбавляти його права керувати транспортними засобами, посилаючись на необхідність можливої евакуації літніх батьків у разі погіршення безпекової ситуації.

Вирішуючи питання про призначення покарання, суд відповідно до статей 50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, характер допущених порушень Правил дорожнього руху, наслідки у вигляді смерті людини, відомості про особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, які його обтяжують.

Кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 286 КК України, належить до категорії тяжких злочинів, хоча за формою вини є необережним.

Оцінюючи ступінь тяжкості конкретного діяння, суд ураховує, що ОСОБА_4 керував автомобілем зі швидкістю близько 77 км/год за встановленого обмеження 50 км/год, тобто допустив істотне перевищення дозволеної швидкості. Подія відбулася у світлу пору доби, за хорошої видимості та нормальних погодних умов, які не перешкоджали своєчасному виявленню пішохода. Маючи стаж керування транспортними засобами з 2017 року, обвинувачений мав достатній досвід для усвідомлення небезпечності такого режиму руху та необхідності негайного гальмування при виникненні небезпеки. Водночас прямий причинний зв`язок із дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками встановлено саме щодо невиконання вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху.

Суд бере до уваги, що ОСОБА_4 раніше не судимий, працевлаштований, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Після наїзду він не залишив місця події, викликав швидку медичну допомогу та поліцію, а під час судового розгляду визнав винуватість, дав послідовні показання про обставини вчиненого та висловив розкаяння.

Обставинами, які відповідно до статті 66 КК України пом`якшують покарання, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданої шкоди.

Обставин, які відповідно до статті 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлено.

Суд також ураховує позицію потерпілого ОСОБА_6 , який повідомив про відсутність претензій до обвинуваченого та небажання заявляти цивільний позов. Водночас така позиція потерпілого не усуває публічно-правового характеру кримінальної відповідальності та сама собою не визначає виду й розміру покарання, оскільки дорожньо-транспортна пригода спричинила незворотний наслідок — смерть людини.

Ураховуючи наведені обставини в сукупності, суд вважає, що основне покарання у виді чотирьох років позбавлення волі є справедливим, необхідним і достатнім. Воно наближене до нижньої межі санкції частини другої статті 286 КК України, враховує необережну форму вини, дані про особу обвинуваченого та наявні пом`якшуючі обставини, але водночас відповідає тяжкості фактичних наслідків і характеру допущених порушень Правил дорожнього руху.

Разом із тим сукупність відомостей про особу ОСОБА_4 , його поведінка після дорожньо-транспортної пригоди та під час судового розгляду, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування шкоди, відсутність судимостей та обставин, що обтяжують покарання, а також позиція потерпілого дають суду підстави дійти висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування основного покарання.

Вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення не належить до передбачених частиною першою статті 75 КК України випадків, у яких звільнення від відбування покарання з випробуванням заборонено. Тому суд вважає можливим на підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю два роки.

Такий іспитовий строк не є мінімальним та забезпечить достатній за тривалістю контроль за поведінкою засудженого, виконанням покладених на нього обов`язків і підтвердженням його здатності дотримуватися закону без ізоляції від суспільства. На підставі статті 76 КК України на ОСОБА_4 належить покласти обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Вирішуючи питання про додаткове покарання, суд ураховує, що кримінальне правопорушення безпосередньо пов`язане з реалізацією обвинуваченим права керувати транспортними засобами. ОСОБА_4 , маючи тривалий водійський стаж, за сприятливих дорожніх і погодних умов рухався з істотним перевищенням установленої швидкості та не виконав основоположного обов`язку водія щодо негайного зменшення швидкості при виникненні небезпеки, що призвело до смерті людини.

Звільнення обвинуваченого від реального відбування основного покарання без одночасного тимчасового усунення його від діяльності, під час здійснення якої було вчинено кримінальне правопорушення, не забезпечувало б належної індивідуальної превенції та не відповідало б характеру допущених порушень. Водночас строк позбавлення права керувати транспортними засобами тривалістю два роки не є максимальним і належно враховує встановлені судом пом`якшуючі обставини.

Посилання ОСОБА_4 на необхідність збереження права керування транспортними засобами для можливої евакуації літніх батьків у разі погіршення безпекової ситуації внаслідок збройної агресії не є достатньою підставою для незастосування додаткового покарання. Наведена обвинуваченим ситуація на час ухвалення вироку є гіпотетичною: не визначені ані конкретна небезпека, ані час її виникнення, ані неможливість організувати евакуацію за допомогою іншої особи, яка має право керування транспортними засобами.

У разі фактичного виникнення безпосередньої небезпеки для життя чи здоров`я членів сім`ї та об`єктивної неможливості усунути її іншими засобами правова оцінка конкретних дій особи здійснюватиметься з урахуванням положень закону про крайню необхідність. Проте суд не може наперед оцінити невизначені майбутні обставини як стан крайньої необхідності та на цій підставі відмовитися від призначення додаткового покарання, необхідність якого випливає з уже встановлених обставин кримінального правопорушення.

Такий висновок узгоджується з позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 07 листопада 2023 року у справі № 336/5442/19, відповідно до якої можлива необхідність евакуації родини з території, що зазнає обстрілів, не є достатньою підставою для непризначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Отже, клопотання обвинуваченого про незастосування додаткового покарання задоволенню не підлягає. Суд вважає необхідним призначити ОСОБА_4 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на два роки, яке відповідно до статті 77 КК України підлягає реальному виконанню незалежно від звільнення засудженого від відбування основного покарання з випробуванням.

Саме поєднання основного покарання у виді чотирьох років позбавлення волі, звільнення від його відбування з випробуванням із дворічним іспитовим строком та реального додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на два роки забезпечує необхідний баланс між тяжкістю вчиненого, даними про особу обвинуваченого, його здатністю виправитися без ізоляції від суспільства та потребами загальної й індивідуальної превенції.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено, тому це питання судом не вирішується.

Під час досудового розслідування понесені документально підтверджені процесуальні витрати:

на проведення судової автотехнічної експертизи технічного стану автомобіля № СЕ-19/121-25/17555-ІТ від 28 липня 2025 року — 7 131 грн. 20 коп.;

на проведення автотехнічної експертизи за обставинами дорожньо-транспортної пригоди № СЕ-19/121-25/18101-ІТ від 22 серпня 2025 року — 5 348 грн. 40 коп.

Загальний розмір процесуальних витрат становить 12 479 грн. 60 коп. Відповідно до частини другої статті 124 та статті 126 КПК України ці витрати підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь держави.

Автомобіль марки «ВАЗ», модель «21114», реєстраційний номер НОМЕР_1 , визнаний речовим доказом та належний ОСОБА_7 , після завершення кримінального провадження не підлягає конфіскації чи спеціальній конфіскації. Потреба у подальшому зберіганні автомобіля як речового доказу відсутня, а тому відповідно до статей 100, 174 КПК України арешт, накладений ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 27 червня 2025 року, належить скасувати, а автомобіль — повернути його власниці.

На підставі статей 50, 55, 65–67, 75–77 КК України, керуючись статтями 100, 124, 126, 174, 349, 368–371, 373, 374, 376, 394, 395 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю 2 (два ) роки.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 76 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки:

періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосувати лише до основного покарання у виді позбавлення волі.

Додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на два роки підлягає реальному виконанню. Строк додаткового покарання обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не обирати.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави документально підтверджені процесуальні витрати на залучення експертів у загальному розмірі 12 479 (дванадцять тисяч чотириста сімдесят дев`ять) грн. 60 коп.

Після набрання вироком законної сили скасувати арешт, накладений ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 27 червня 2025 року у справі № 953/6609/25, провадження № 1-кс/953/4864/25, на автомобіль марки «ВАЗ», модель «21114», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Речовий доказ — автомобіль марки «ВАЗ», модель «21114», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зберігається на майданчику тимчасового тримання транспортних засобів ГУНП у Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Григорія Сковороди, 107, — після набрання вироком законної сили повернути власниці ОСОБА_7 .

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Харківський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Відповідно до частини другої статті 394 КПК України вирок не може бути оскаржений з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду та дослідження яких суд визнав недоцільним відповідно до частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору, а потерпілому, який не був присутній у судовому засіданні, надіслати не пізніше наступного дня після ухвалення вироку.

Суддя: ОСОБА_1