Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №186/1337/23 — Шахтарський міський суд Дніпропетровської області

Провадження номер № 2/0186/5/26

Справа № 186/1337/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м.Шахтарське.

Шахтарський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Янжули С.А.,

секретар - Лиман Н.П.,

з участю:

представника позивача - адвоката Забари А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Шахтарському в режимі ВКЗ в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ :

17 квітня 2025 року в провадження головуючого - судді Шахтарського міського суду Дніпропетровської області - Янжули С.А., надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

1. Стислий виклад позиції позивача.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що з 06 червня 2015 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем.

01 березня 2024 року шлюб між сторонами розірвано.

За час перебування у шлюбі сторони набули майно: 21 лютого 2019 року однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та 28 вересня 2021 року автомобіль марки "Ford Fiesta", 2010 року випуску. Право власності на квартиру оформлене за позивачем, право власності на автомобіль оформлене за відповідачем.

Оскільки майно було придбане сторонами під час шлюбу, за спільні кошти, просить суд в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, припинити право спільної сумісної власності на вказаний автомобіль та визнати за відповідачем право власності на вказаний транспортний засіб з одночасним стягненням з відповідача на користь позивача половини вартості автомобіля в сумі 90 360 гривень; припинити право власності відповідача на вказану однокімнатну квартиру, з присудженням на користь відповідача грошової компенсації в розмірі його частки в сумі 29 650 гривень та визнати за позивачем право власності на вказане житлове приміщення. Здійснити зарахування коштів, які ОСОБА_1 повинна сплатити ОСОБА_2 в розмірі 29 650 гривень з сумою коштів, які ОСОБА_2 зобов`язаний сплатити на користь ОСОБА_1 в розмірі 90 360 гривень та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю коштів в розмірі 60 710 гривень. Стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою судді Янжули С.А. від 22 квітня 2025 року в даній справі відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

16 липня 2026 року представник позивача подала заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначила, що матеріали справи містять нові звіти про оцінку майна; у зв`язку зі зміною вартісної оцінки майна, що підлягає поділу, позивач просить суд припинити право спільної сумісної власності на автомобіль марки "Ford Fiesta", 2010 року випуску та визнати за відповідачем право власності на вказаний транспортний засіб з одночасним стягненням з відповідача на користь позивача половини вартості автомобіля в сумі 118 555 гривень; припинити право власності відповідача на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , з присудженням на користь відповідача грошової компенсації в розмірі його частки в сумі 87 302,50 гривень та визнати за позивачем право власності на вказане житлове приміщення. Здійснити зарахування коштів, які ОСОБА_1 повинна сплатити ОСОБА_2 в розмірі 87 302,50 гривень з сумою коштів, які ОСОБА_2 зобов`язаний сплатити на користь ОСОБА_1 в розмірі 118 555 гривень та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю коштів в розмірі 31 252,50 гривень. Стягнути з відповідача судові витрати.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала уточнені позовні вимоги, просить їх задовільнити, стягнути з відповідача судові витрати, розмір яких та відповідні докази будуть подані нею протягом 5 днів після ухвалення рішення по справі.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не надали, представник відповідача надав заяву про розгляд справи в їх відсутність, відповідач позовні вимоги не визнає, заперечує проти задоволення позову.

2. Заяви, клопотання учасників судового процесу.

06 січня 2025 року та 04 травня 2026 року представником відповідача подані додаткові письмові пояснення по справі, в яких зазначено, що автомобіль та квартира знаходяться у фактичному володінні та користуванні позивача, доступу до вищевказаного майна відповідач немає. ОСОБА_2 перебуває закордоном. Із даною вартістю майна не погоджується, та вказує, що автомобіль під керуванням позивача після 25 червня 2023 року перебував у ДТП. Наразі, ринкова вартість автомобілю є значно нижчою за ту, що було надано позивачем. Щодо поділу квартири шляхом припинення права власності ОСОБА_2 на неї, з присудженням на користь ОСОБА_2 грошової компенсації в розмірі його частки в сумі 29 650 гривень та визнання за ОСОБА_1 права власності на вказане житло, заперечує виходячи з того, що у відповідача іншого житла немає, яке належало б йому на праві власності. Відповідач не погоджується із сумою компенсації в розмірі його частки квартири в сумі 29 650 гривень. Відповідно до ч. 4 ст. 71 СК України згоду на отримання грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі. Звертає увагу суду на те, що згоду на отримання грошової компенсації від позивача замість частки у праві спільної сумісної власності, а саме: квартири, відповідач не дає та бажає залишатися співвласником квартири. Окрім іншого, відповідно до Звіту від 25 червня 2023 року про оцінку майна з визначенням ринкової вартості квартири, наданої ОСОБА_1 , ринкова вартість квартири становить 59 300 гривень. Термін дії оцінки 6 місяців, тобто до 25 грудня 2023 року, що давно минув. ОСОБА_2 із даною вартістю не погоджується, та звертає увагу суду на те, що згідно з договором купівлі-продажу квартири від 21 лютого 2019 року квартира купувалася за вартістю 110 000 гривень, а вартість квартири згідно звіту про оцінку майна виданого 06 лютого 2019 року становила 93 024 гривні, що вдвічі вища за вартість наданої позивачкою суду із позовною заявою про поділ майна на час 26 червня 2023 року. Просить відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача 11 травня 2026 року подала заперечення на додаткові пояснення представника відповідача від 04 травня 2026 року, в яких зазначила, що у своїх додаткових поясненнях представник відповідача не погоджується із вартістю транспортного засобу Ford Fiesta 2010 року випуску у розмірі 180 720,00 грн., що був визначений у Звіті Позивачки наданому суду при поданні позовної заяви. Разом з додатковими поясненням представник Відповідача подав власний Звіт про незалежну оцінку майна від 28.04.2026 року, що виконаний ТОВ «Базіс Центр» на замовлення Відповідача, де вартість транспортного засобу становить 169 659,00 грн. Ознайомившись зі змістом вказаного Звіту Позивач дійшла до висновку, що вказаний звіт є сумнівним за своїм змістом та містить ряд не точностей, що фактично унеможливлює його використання як доказу у судовому процесі. У своєму Звіті оцінювач зазначає, що використовував порівняльний метод дослідження, шляхом зіставлення цін продажу подібних автомобілів. В процесі оцінки за цим методом оцінювач зазначає про проведення наступного обсягу робіт:обстеження оцінюваного колісного транспортного засобу та аналіз вихідних даних; пошук на ринку автомобілів об`єктів, що можуть бути порівняні з оцінюваним; аналіз та порівняння об`єктів за їх параметрами та умовами продажу; висновки стосовно вартості об`єкта оцінки. Відповідно до Звіту оцінювач здійснив дослідження транспортного засобу Ford Fiesta 2010 року та дійшов до висновку, що легковий хетчбек Ford Fiesta знаходиться у задовільному стані. Салон знаходиться у задовільному стані. Панель приладів в середній комплектації, прилади працюють. Ходова частина, гальмівна система знаходиться в задовільному стані. Однак, представник Відповідача у своїх додаткових поясненнях стверджує, що транспортний засіб, а саме автомобіль Ford Fiesta не перебуває у його користуванні, місце знаходження авто йому не відомо, ба більше представник Відповідача долучив до додаткових пояснень заяву про оголошення транспортного засобу у розшук від 24.04.2026 року з якою Відповідач звернувся до ГУНП в Дніпропетровській області. Таким чином, у Позивача виникає логічне запитання, яким чином 28.04.2026 року було здійснено обстеження, оцінку стану транспортного засобу та його технічні характеристики, якщо місце перебування такого транспортного засобу не відомо Відповідачу та про зникнення якого подано заяву ще 24.04.2026 року. Крім того, у матеріалах Звіту відсутні фото транспортного засобу, що не дає можливості здійснити оцінку транспортного засобу на предмет дійсності, а саме чи той транспортний засіб оглянутий, чи дійсно він перебуває в тому стані, який заявляє Відповідач. З огляду на це Позивач вважає, що оцінка здійснена з порушенням, а звіт містить у своєму змісті непідтверджені факти та вигадані показники. Варто також звернути увагу суду на підбір автомобілів для вираховування середньої вартості транспортного засобу. Згідно Звіту про незалежну оцінку майна від 28.04.2026 року, що виконаний ТОВ «Базіс Центр», оцінювач зазначив, що основною інформаційною базою для пошуку автомобілів стала мережа Інтернет, сайти по продажу автомобілів, а також друковані видання. На сторінці 12 Звіту містяться викопіювання із сайту «AUTO.RIA», де виокремлено три транспортних засоби, а саме автомобілі Ford Fiesta 2010-2011 року випуску, вартість яких становить 4 500 доларів США. Ознайомившись із ринковою пропозицією на сайті «AUTO.RIA» Позивач дійшла до висновку, що вартість автомобілів становить від 4 500 тисяч доларів США до 6 000 тисяч доларів США, а середній показник вартості авто межує в рамках 5 200 тисяч доларів США, що свідчить про застосування при розрахунку не середньої вартості автомобіля на ринку, а найменшої вартості авто що є недопустимим та свідчить про штучне заниження вартості транспортного засобу, що перебуває у власності Відповідача. Крім того, позивач звертає увагу, що роком випуску автомобіля є 2010 рік, однак у своєму звіті оцінювач використовує дані по авто 2011 року, що на думку Позивача є грубим порушенням, оскільки порівняння має відбуватись виключно з рівноцінним авто за всіма параметрами. У Звіті, що надано Позивачем разом із позовною заявою оцінювач порівнював параметри автомобілів виключно за 2010 рік та за ціновою політикою, що реально існувала на ринку на момент огляду. Таким чином, Позивач вважає, що Звіт наданий представником Відповідача складено виключно для штучного зниження позовних вимог, а тому не може розглядатися судом.. Щодо звіту про оцінку майна, а саме ринкової вартості квартири, то у своїх додаткових поясненнях представник Відповідача заперечує проти поділу майна подружжя шляхом компенсації вартості 1/2 квартири. Крім того, сторона Відповідача не погоджується і з ринковою вартістю та пропонує свою вартість нерухомого майна, що визначена у звіті про оцінку майна від 27.04.2026 року та становить 315 992 грн. Однак, Позивач не погоджується ні з першим запереченням, ні з другим. По-перше, Звіт щодо вартості нерухомого майна, наданий Відповідачем має ряд розбіжностей та відповідно не може бути використаний у судовому процесі в якості доказу. В Звіті вказано, що звіт є дійсним лише за наявності підпису Замовника на титульній сторінці Звіту. З наданого відповідачем звіту вбачається, що такий підпис відповідача є відсутнім, що говорить про те, що такий звіт не є дійсним. Відповідно до абз 2 п. 56 Національних стандартів № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. N 1440 ( далі-Стандарти № 1) Звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити: опис об`єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; мету проведення оцінки та обґрунтування вибору відповідної бази оцінки; опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації під час проведення оцінки; письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість. Як слідує з Звіту про оцінку майна мета оцінки – визначення ринкової вартості для цілей сплати судового збору та визначення ринкової вартості. Натомість, відповідач долучив вказаний Звіт не з метою обрахунку судового збору, а з метою поділу майна, де визначається його реальна ринкова вартість. В Звіті не має підпису оцінювача про те, що він здійснював особистий огляд об`єкта оцінки і обґрунтування не можливості проведення особистого огляду в Звіті також немає. Немає в звіті інформації, що такий огляд взагалі проводився, а той факт, що відповідач перебуває за межами України, а до позивача ніхто не звертався за отриманням ключів від квартири свідчить, що такий огляд не проводився , бо і не міг проводитись без надання доступу до квартири зі сторони позивача чи відповідача. Отже, Звіт містить завідомо недостовірні відомості, проведений без огляду майна, що оцінюється, а тому такий Звіт не може бути використаний на підтвердження ринкової вартості майна. З аналізу наданого Звіту вбачається, що оцінювач використовував порівняльний підхід для оцінки майна. Відповідно до пункту 19 Національних стандартів № 2 "Оцінка нерухомого майна", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 р. N 1442 ( далі Стандарти № 2) порівняльний підхід передбачає таку послідовність оціночних процедур: збирання і проведення аналізу інформації про продаж або пропонування подібного нерухомого майна та визначення об`єктів порівняння; вибір методу розрахунку вартості об`єкта оцінки з урахуванням обсягу та достовірності наявної інформації; зіставлення об`єкта оцінки з об`єктами порівняння з наступним коригуванням ціни продажу або ціни пропонування об`єктів порівняння; визначення вартості об`єкта оцінки шляхом урахування величини коригуючих поправок до вартості об`єктів порівняння; узгодження отриманих результатів розрахунку. Інформація про продаж та пропонування подібного нерухомого майна повинна відповідати критеріям, визначеним у Національному стандарті № 1. Відповідно до абз.16, п.3 Національних стандартів № 1 " Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. N 1440 ( далі-Стандарти № 1) подібне майно - майно, що за своїми характеристиками та (або) властивостями подібне до об`єкта оцінки і має таку саму інвестиційну привабливість; Згідно пункту 20 Стандартів № 2 зіставлення об`єкта оцінки та об`єктів порівняння здійснюється за такими показниками, як ціна об`єкта порівняння, ціна одиниці площі чи об`єму тощо. Узгодження отриманих величин вартостей об`єктів порівняння здійснюється: за величинами вартостей об`єктів порівняння, що найчастіше зустрічаються; на основі визначення середньозваженої вартості; за вартістю об`єкта порівняння, яка зазнала найменших коригувань; на основі вартостей об`єктів порівняння, інформація про ціни продажу (ціни пропонування) та характеристики яких найбільш достовірна; із застосуванням інших оціночних процедур, що обґрунтовуються у звіті про оцінку майна. Згідно пункту 49 Стандартів № 1 основними елементами порівняння є характеристики подібного майна за місцем його розташування, фізичними та функціональними ознаками, умовами продажу тощо. Коригування вартості подібного майна здійснюється шляхом додавання або вирахування грошової суми із застосуванням коефіцієнта (відсотка) до ціни продажу (пропонування) зазначеного майна або шляхом їх комбінування. Таким чином, при порівнянні квартир мали бути застосовані наступні параметри, що є основними: місцерозташування – місто Шахтарськ, площа – 29,7 кв.м, кількість кімнат-1. З аналізу ринку, стає зрозуміло що подібних квартир які відповідають вказаним параметрам є лише 2, вартість яких на ринку складає 5 000 тисяч доларів США. Однак, оцінювач в своєму Звіті для порівняння використовував квартири, що не мають схожих між собою параметрів з вихідними даними, а саме площа використаних для порівняння квартир становить від 39,7 кв.м до 58 кв.м, лише одна квартира має квадратуру в 29 кв.м. вартість якої, до речі, становить 5 500 доларів США. Кількість кімнат у вказаних об`єктах становить 2-3 кімнати. Оцінював визначив завищену вартість квартири, що належить на праві приватної власності Позивачці, оскільки взяв для порівняння квартири, що по вартості становлять від 10 000 тисяч доларів США, що є недопустимим та порушує вимоги методу порівняння встановленні Стандартами № 1 та № 2. Таким чином, оцінювач порушив вимоги пунктів 19, 20 Стандартів № 2 та пункт 3, 49 Стандартів №1. Крім того, згідно пункту 16 Стандартів № 1 за наявності істотного впливу зовнішніх факторів (соціально-економічних, політичних, екологічних тощо) на ринок подібного майна, що призводить до фактичної неможливості надання аргументованого та достовірного висновку про ринкову вартість, у звіті про оцінку майна даються додаткові роз`яснення та застереження. При цьому оцінювач має право надавати висновок про ринкову вартість об`єкта оцінки, що ґрунтується, зокрема, на інформації про попередній рівень цін на ринку подібного майна або на припущенні про відновлення стабільної ситуації на ринку. На сьогодні, місто Шахтарськ перебуває під щільними обстрілами армії росії, а у Синельниківському районі, до якого і відноситься місто Шахтарськ оголошено про примусову евакуацію. Таким чином, вартість нерухомого майна, а також його цінність та попит зменшився до мінімуму, здійснити продаж квартири за суму в 300 000 тисяч гривень є неможливим, а тому оцінювач мав про це зазначити у своєму звіті та визначити дійсну ціну з урахуванням вимог передбачених п.16 Стандартів № 1. Отже, позивач вважає, що наданий Відповідачем Звіт від 27.04.2026 року не відповідає дійсності та не може слугувати доказом у справі щодо поділу майна. Подання такого звіту направлено виключно для отримання неправомірної вигоди на користь Відповідача, шляхом отримання грошових коштів більших, ніж фактично має бути сплачено. По-друге, Відповідач зазначає, що заперечує проти отримання компенсація за 1/2 квартири та просить суд визнати за ним право спільної власності на вказане майно як співвласника у зв`язку із відсутністю іншого житла. Однак, Позивач не погоджується з даною вимогою та вважає що поділ квартири є неможливим. Відповідно до частини 1 статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Статтею 392 ЦК установлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Згідно до ч. 2 ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Позивач вважає, що квартира яка перебуває у її користуванні на праві приватної власності є неподільною, оскільки квартира є однокімнатною та за своєю площею 29,4 кв.м. не може бути поділеною в рівних частках так, щоб не порушити її цільове призначення. Після здійснення поділу між Позивачем та Відповідачем, на якому наполягає Відповідач, кожен окремо не зможе використовувати квартиру за її основним цільовим призначенням, оскільки виокремити кожному свою житлову площу, що відповідатиме встановленим санітарно-гігієнічним нормам є неможливим. Крім того, разом з Позивачкою проживає неповнолітній син, який також потребує житлової площі, що у разі поділу втрачає право на облатування власного куточку у квартирі. Варто також звернути увагу суду на той факт, що сімейні відносини між сторонами припинені, кожен веде власний побут, а тому спільне володіння і користування майном є неможливим. Фактично проживати разом з Відповідачем Позивачка не бажає, а це означає, що при наявності власного житла остання має знаходити інше житло та вносити оплату за оренду, оскільки спільне проживання з Відповідачем приносить їй моральне страждання. Також Позивач звертає увагу суду, що саме вона утримує в належному стані квартиру, здійснює оплати за комунальні послуги, послуги з утримання будинку. Таким чином, Позивачка несе додаткові витрати по утриманню квартири впродовж вересня 2023 року по березень 2026 року на загальну суму 17 259,43 гривень. Крім того, дані витрати продовжуються, оскільки як відомо плата за комунальні послуги відбуваються щомісячно, а Відповідач на себе такі зобов`язання не взяв та не здійснює платежі, пов`язані з утриманням квартири. Таким чином, Позивач та Відповідач не є членами однієї сім`ї, не проживають спільно і не ведуть спільне господарство, Відповідач не бере участі у витратах, яких потребує утримання власності, не здійснює капітальний ремонт квартири, не несе витрати зі сплати житлово-комунальних послуг, що є свідченням про неможливість спільного володіння та користування майном, адже такі обставини в майбутньому будуть призводити до виникнення конфліктних ситуацій. Просить визнати неналежними та недопустимими доказами звітів про оцінку майна, наданих представником відповідача, уточнені позовні вимоги задовільнити у повному обсязі.

Представник відповідача подав письмові заперечення проти уточненої позовної заяви, в яких зазначив, що відповідач категорично заперечує проти задоволення позову, він не має жодного доступу до спірного автомобіля, тобто позивач просить суд покласти на відповідача обов`язок сплатити грошову компенсацію за майно, яке фактично перебуває у її володінні, яким вона користується та місцезнаходження якого було від нього приховане. Відповідач категорично не погоджується із припиненням його права власності на спірну квартиру, оскільки це позбавить його єдиного житла. Просить відмовити в задоволенні уточненого позову, стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати, розмір яких буде надано на протязі 5 днів з дня ухвалення рішення суду.

Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши письмові докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

3. Обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 06 червня 2015 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінене на ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 від 06 червня 2015 року.

Від шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 19 травня 2017 року.

За час шлюбу - 21 лютого 2019 року, сторонами по справі придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 110 000 гривень, що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Першотравенського міського нотаріального округу за р.№215. Право власності на нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №157105050 від 21 лютого 2019 року.

Копією заяви ОСОБА_6 від 11 лютого 2019 року підтверджується, що він надав згоду на купівлю його дружиною - ОСОБА_1 будь-якого нерухомого майна, такі правочини відповідають інтересам їх сім`ї.

У вказаному житловому приміщенні зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що підтверджується довідкою №03.4-15/8442 від 12 травня 2019 року.

Копією довідки від 10 травня 2018 року підтверджується, що ОСОБА_2 знаходиться на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі пільговиків по м.Першотравенську (нині Шахтарському) за адресою: АДРЕСА_2 , як учасник бойових дій, з 10 травня 2019 року.

Звітом про оцінку вищезазначеної квартири від 25 червня 2023 року підтверджується, що ринкова вартість нерухомого майна становить 59 300 гривень.

Копією договору оренди житлового приміщення від 07 лютого 2023 року підтверджується, що ОСОБА_1 винаймає житло у м.Дніпрі, де проживає разом з дитиною, за що сплачує 6 000 гривень щомісячно та комунальні послуги. Вказаний факт підтверджується також копіями квитанцій про оплату вартості оренди житла, долученими до матеріалів справи.

Відповідач наразі проживає за межами території України, що не заперечується сторонами по справі.

Крім того, за час шлюбу - 28 вересня 2021 року, сторонами придбано автомобіль "Ford Fiesta" VIN НОМЕР_3 , червоного кольору, 2010 року випуску, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 28 вересня 2021 року. Право власності на транспортний засіб зареєстроване за ОСОБА_2 .

Звітом про оцінку транспортного засобу - автомобіля "Ford Fiesta" VIN НОМЕР_3 , червоного кольору, 2010 року випуску, від 25 червня 2023 року, підтверджується, що його ринкова вартість становить 180 720 гривень.

Копією заяви ОСОБА_2 до ГУНП в Дніпропетровській області від 10 червня 2025 року підтверджується, що представник відповідача звертався до правоохоронних органів із заявою про те, що відповідачу, як власнику автомобіля, невідоме його місцезнаходження, тому просив прийняти заяву про вчинення кримінального правопорушення, розпочати досудове розслідування та вжити заходи щодо розшуку спірного транспортного засобу.

У відповідь на заяву 20 червня 2025 року представник відповідача отримав відповідь ГУНП в Дніпропетровській області про те, що заяву направлено до ВП №3 Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області.

До справи долучено заяву представника відповідача про оголошення транспортного засобу - автомобіля "Ford Fiesta" VIN НОМЕР_3 , у розшук.

За клопотанням представника відповідача, судом було призначено по справі судову оціночно-будівельну експертизу та судову автотоварознавчу експертизу з метою визначення ринкової вартості майна, що підлягає поділу між подружжям, проведення яких доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експетиз Міністерства юстиції України.

Між тим, ухвала суду про призначення експертизи залишилася невиконаною через не оплату відповідачем вартості проведення експертизи, натомість представником відповідача надано суду копію звіту про оцінку майна, розробленого ТОВ "Мірник" та ТОВ "Базіс-Центр", згідно яких ринкова вартість спірного автомобіля складає 169 659 гривень, а ринкова вартість спірної квартири становить 315 992 гривні.

Представником позивача надано суду звіт про оцінку транспортного засобу - автомобіля "Ford Fiesta" VIN НОМЕР_3 , виконаний СОД ОСОБА_7 11 травня 2026 року, згідно якого ринкова вартість транспортного засобу на дату оцінки становить 237 110 гривень та звіт про оцінку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , виконаний ТОВ "Оцінка 24" 12 травня 2026 року, згідно якого ринкова вартість квартири на дату оцінки становить 174 605 гривень.

Суду доведено, що в провадженні Шахтарського міського суду Дніпропетровської області з 13 травня 2026 року перебуває цивільна справа №186/1014/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна, в якому позивач ОСОБА_2 просить суд визнати спільною сумісною власністю подружжя житлову квартиру АДРЕСА_1 ; у порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ним право власності на 1/2 частку вказаної квартири.

Копією заяви представника відповідача від 24 квітня 2026 року підтверджується, що він звернувся до ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про розшук спірного автомобіля, внесення відомостей до ЄРДР за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом, вжити заходи до встановлення місцезнаходження транспортного засобу.

Інформацією ВП №3 Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області від 28 травня 2026 року підтверджується, що звернення представника відповідача було зареєстроване в ЄО №4366 від 28 травня 2026 року, в ході перевірки звернення було встановлено, що автомобіль "Ford Fiesta" VIN НОМЕР_3 ніхто не викрадав, він знаходиться в гаражі колишньої дружини заявника - ОСОБА_1 в м.Шахтарському і за необхідності, остання може надати доступ до нього.

4. Правове обґрунтування рішення суду.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Так, у Рішенні Європейського Суду від 29 листопада 1991 року у справі «Пайн Велей Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Відповідно до Конституції України засади регулювання шлюбу і сім`ї визначаються виключно законами України; шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї (частина перша статті 51, пункт 6 частини першої статті 92).

Главою 8 Сімейного кодексу України регулюється право спільної сумісної власності подружжя.

Рівність прав і обов`язків у шлюбі та сім`ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями СК та ЦК України.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної вартості на час розгляду справи.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.

Відповідно до вимог ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Частиною 3 ст. 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У такому разі позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього, має довести протилежне (спростувати матеріально правову презумпцію).

З наведених положень випливає, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім`єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.

Відповідно до Конституції України усі суб`єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Відповідно до роз`яснень, які містяться у пунктах 19, 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Згідно ст.355 ЦК України право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Відповідно ч.ч. 1-3 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

Частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними внатурі.

В судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що сторони по справі під час перебування у зареєстрованому шлюбі, за сумісні кошти, придбали: автомобіль автомобіль "Ford Fiesta" VIN НОМЕР_3 , право власності на вказане майно було зареєстроване за відповідачем та квартиру АДРЕСА_1 . Вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 .

Доказів зворотного суду не надано.

Позивач вважає, що придбане майно є неподільними речами, тому просить суд визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру, а за відповідачем - на автомобіль, із виплатою відповідної компенсації за 1/2 частку вказаного майна, відповідно сторонам.

Відповідач заперечує проти визнання за позивачем права особистої приватної власності на квартиру та виплатою на його користь компенсації за 1/2 частку житла, оскільки іншого нерухомого майна у власності він не має, тому не погоджується із тим, що його фактично позбавлять єдиного житла. Відповідач не погоджується із стягненням з нього компенсації за автомобіль, оскільки транспортний засіб перебуває у повному розпорядженні позивача, яка ним користується.

Призначені судом, за клопотанням представника відповідача, експертизи про встановлення ринкової вартості спірного майна, проведено не було через їх не оплату відповідачем, сторонами надані звіти про ринкову вартість спірного майна, проведені на їх замовлення, суд погоджується з доводами представника позивача про недопустимість доказу - звітів про оцінку автомобіля та квартири, наданих представником відповідача, з огляду на наступне.

У звіті про незалежну оцінку майна від 28 квітня 2026 року, що виконаний ТОВ «Базіс Центр» на замовлення відповідача, де вартість транспортного засобу становить 169 659,00 грн оцінювач зазначає, що використовував порівняльний метод дослідження, шляхом зіставлення цін продажу подібних автомобілів. В процесі оцінки за цим методом оцінювач зазначає про проведення наступного обсягу робіт:обстеження оцінюваного колісного транспортного засобу та аналіз вихідних даних; пошук на ринку автомобілів об`єктів, що можуть бути порівняні з оцінюваним; аналіз та порівняння об`єктів за їх параметрами та умовами продажу; висновки стосовно вартості об`єкта оцінки. Відповідно до Звіту оцінювач здійснив дослідження транспортного засобу Ford Fiesta 2010 року та дійшов до висновку, що легковий хетчбек Ford Fiesta знаходиться у задовільному стані. Салон знаходиться у задовільному стані. Панель приладів в середній комплектації, прилади працюють. Ходова частина, гальмівна система знаходиться в задовільному стані. Однак, представник відповідача у своїх додаткових поясненнях стверджував, що транспортний засіб, а саме: автомобіль Ford Fiesta не перебуває у його користуванні, місце знаходження авто йому не відомо, представник відповідача долучив до додаткових пояснень заяву про оголошення транспортного засобу у розшук від 24 квітня 2026 року, з якою відповідач звернувся до ГУНП в Дніпропетровській області. Таким чином, у суду виникають сумніви щодо обстеження 28 квітня 2026 року, оцінки стану транспортного засобу та його технічні характеристики, якщо місце перебування такого транспортного засобу не відомо відповідачу та про зникнення якого подано заяву ще 24 квітня 2026 року. Крім того, у матеріалах Звіту відсутні фото транспортного засобу, що не дає можливості здійснити оцінку транспортного засобу на предмет дійсності, а саме чи той транспортний засіб оглянутий, чи дійсно він перебуває в тому стані, який заявляє відповідач. Згідно Звіту про незалежну оцінку майна від 28 квітня 2026 року, що виконаний ТОВ «Базіс Центр», оцінювач зазначив, що основною інформаційною базою для пошуку автомобілів стала мережа Інтернет, сайти по продажу автомобілів, а також друковані видання. На сторінці 12 Звіту містяться викопіювання із сайту «AUTO.RIA», де виокремлено три транспортних засоби, а саме автомобілі Ford Fiesta 2010-2011 року випуску, вартість яких становить 4 500 доларів США. Ознайомившись із ринковою пропозицією на сайті «AUTO.RIA» суд дійшов до висновку, що вартість автомобілів становить від 4 500 тисяч доларів США до 6 000 тисяч доларів США, а середній показник вартості авто межує в рамках 5 200 тисяч доларів США, що свідчить про застосування при розрахунку не середньої вартості автомобіля на ринку, а найменшої вартості авто, що є недопустимим та свідчить про штучне заниження вартості транспортного засобу, що перебуває у власності відповідача. Крім того, роком випуску автомобіля є 2010 рік, однак у своєму звіті оцінювач використовує дані по авто 2011 року, що на думку суду є порушенням, оскільки порівняння має відбуватись виключно з рівноцінним авто за всіма параметрами. Щодо звіту про ринкову вартість квартири, то у своїх додаткових поясненнях представник відповідача заперечує проти поділу майна подружжя шляхом компенсації вартості 1/2 квартири. Крім того, сторона відповідача не погоджується і з ринковою вартістю та пропонує свою вартість нерухомого майна, що визначена у звіті про оцінку майна від 27 квітня 2026 року та становить 315 992 грн. Однак, звіт щодо вартості нерухомого майна, наданий відповідачем має ряд розбіжностей та відповідно не може бути використаний у судовому процесі в якості доказу. В Звіті вказано, що звіт є дійсним лише за наявності підпису Замовника на титульній сторінці Звіту. З наданого відповідачем звіту вбачається, що такий підпис відповідача є відсутнім, що говорить про те, що такий звіт не є дійсним. Відповідно до абз 2 п. 56 Національних стандартів № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. N 1440 ( далі-Стандарти № 1) Звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити: опис об`єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; мету проведення оцінки та обґрунтування вибору відповідної бази оцінки; опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації під час проведення оцінки; письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість. Як слідує з Звіту про оцінку майна мета оцінки – визначення ринкової вартості для цілей сплати судового збору та визначення ринкової вартості. Натомість, відповідач долучив вказаний Звіт не з метою обрахунку судового збору, а з метою поділу майна, де визначається його реальна ринкова вартість. В Звіті не має підпису оцінювача про те, що він здійснював особистий огляд об`єкта оцінки і обґрунтування не можливості проведення особистого огляду в Звіті також немає. Немає в звіті інформації, що такий огляд взагалі проводився, а той факт, що відповідач перебуває за межами України, а до позивача ніхто не звертався за отриманням ключів від квартири свідчить, що такий огляд не проводився, бо і не міг проводитись без надання доступу до квартири зі сторони позивача чи відповідача. Отже, Звіт містить завідомо недостовірні відомості, проведений без огляду майна, що оцінюється, а тому такий Звіт не може бути використаний на підтвердження ринкової вартості майна. З аналізу наданого Звіту вбачається, що оцінювач використовував порівняльний підхід для оцінки майна. Відповідно до пункту 19 Національних стандартів № 2 "Оцінка нерухомого майна", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 р. N 1442 ( далі Стандарти № 2) порівняльний підхід передбачає таку послідовність оціночних процедур: збирання і проведення аналізу інформації про продаж або пропонування подібного нерухомого майна та визначення об`єктів порівняння; вибір методу розрахунку вартості об`єкта оцінки з урахуванням обсягу та достовірності наявної інформації; зіставлення об`єкта оцінки з об`єктами порівняння з наступним коригуванням ціни продажу або ціни пропонування об`єктів порівняння; визначення вартості об`єкта оцінки шляхом урахування величини коригуючих поправок до вартості об`єктів порівняння; узгодження отриманих результатів розрахунку. Інформація про продаж та пропонування подібного нерухомого майна повинна відповідати критеріям, визначеним у Національному стандарті № 1. Відповідно до абз.16, п.3 Національних стандартів № 1 " Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. N 1440 ( далі-Стандарти № 1) подібне майно - майно, що за своїми характеристиками та (або) властивостями подібне до об`єкта оцінки і має таку саму інвестиційну привабливість; Згідно пункту 20 Стандартів № 2 зіставлення об`єкта оцінки та об`єктів порівняння здійснюється за такими показниками, як ціна об`єкта порівняння, ціна одиниці площі чи об`єму тощо. Узгодження отриманих величин вартостей об`єктів порівняння здійснюється: за величинами вартостей об`єктів порівняння, що найчастіше зустрічаються; на основі визначення середньозваженої вартості; за вартістю об`єкта порівняння, яка зазнала найменших коригувань; на основі вартостей об`єктів порівняння, інформація про ціни продажу (ціни пропонування) та характеристики яких найбільш достовірна; із застосуванням інших оціночних процедур, що обґрунтовуються у звіті про оцінку майна. Згідно пункту 49 Стандартів № 1 основними елементами порівняння є характеристики подібного майна за місцем його розташування, фізичними та функціональними ознаками, умовами продажу тощо. Коригування вартості подібного майна здійснюється шляхом додавання або вирахування грошової суми із застосуванням коефіцієнта (відсотка) до ціни продажу (пропонування) зазначеного майна або шляхом їх комбінування. Таким чином, при порівнянні квартир мали бути застосовані наступні параметри, що є основними: місцерозташування – місто Шахтарськ, площа – 29,7 кв.м, кількість кімнат-1. З аналізу ринку, стає зрозуміло що подібних квартир які відповідають вказаним параметрам є лише 2, вартість яких на ринку складає 5 000 тисяч доларів США. Однак, оцінювач в своєму Звіті для порівняння використовував квартири, що не мають схожих між собою параметрів з вихідними даними, а саме: площа використаних для порівняння квартир становить від 39,7 кв.м до 58 кв.м, лише одна квартира має квадратуру в 29 кв.м. вартість якої, до речі, становить 5 500 доларів США. Кількість кімнат у вказаних об`єктах становить 2-3 кімнати. Оцінювач визначив завищену вартість квартири, оскільки взяв для порівняння квартири, що по вартості становлять від 10 000 тисяч доларів США, що є недопустимим та порушує вимоги методу порівняння встановленні Стандартами № 1 та № 2. Таким чином, оцінювач порушив вимоги пунктів 19, 20 Стандартів № 2 та пункт 3, 49 Стандартів №1. Крім того, згідно пункту 16 Стандартів № 1 за наявності істотного впливу зовнішніх факторів (соціально-економічних, політичних, екологічних тощо) на ринок подібного майна, що призводить до фактичної неможливості надання аргументованого та достовірного висновку про ринкову вартість, у звіті про оцінку майна даються додаткові роз`яснення та застереження. При цьому оцінювач має право надавати висновок про ринкову вартість об`єкта оцінки, що ґрунтується, зокрема, на інформації про попередній рівень цін на ринку подібного майна або на припущенні про відновлення стабільної ситуації на ринку. На сьогодні, місто Шахтарськ перебуває під щільними обстрілами армії росії, визнане зоною можливих бойових дій, в ньому оголошено примусову евакуацію дітей. Таким чином, вартість нерухомого майна, а також його цінність та попит зменшився до мінімуму, здійснити продаж квартири за суму в 300 000 тисяч гривень є неможливим, а тому оцінювач мав про це зазначити у своєму звіті та визначити дійсну ціну з урахуванням вимог передбачених п.16 Стандартів № 1.

З урахуванням викладеного, суд, при ухваленні рішення, не бере до уваги в якості доказів звіти про оцінку спірного майна, надані стороною відповідача.

Натомість, суд вважає за можливе, при вирішенні справи по суті заявлених позовних вимог, використати дані про ринкову вартість спірного майна, зазначені в звітах про ринкову вартість спірного майна, долучені представником позивача, а саме: звіт про вартість транспортного засобу від 11 травня 2026 року та звіт про оцінку квартири від 12 травня 2026 року, оскільки вважає дані письмові докази належними, допустимим та достатніми. Таким чином, суду належними та допустимими доказами по справі доведено, що ринкова вартість автомобіля складає 237 110 гривень, а квартири - 174 605 гривень. Належних та допустимих доказів зворотного стороною відповідача не надано.

Вирішуючи позовні вимоги в частині припинення спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 на автомобіль "Ford Fiesta" VIN НОМЕР_3 та визнання права особистої приватної власності на автомобіль за ОСОБА_2 з одночасним стягненням на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 половини вартості автомобіля в розмірі 118 555 гривень, суд вважає, що позовні вимоги позивача в цій частині є такими, що підлягають задоволенню, оскільки суду доведено, що ринкова вартість спірного транспортного засобу становить 237 110 гривень, тому суд вважає за можливе припинити право спільної сумісної власності сторін на вказаний транспортний засіб, визнавши за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на нього та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартості 1/2 частки автомобіля, в розмірі 118 555 гривень. Посилання відповідача на те, що вказаний автомобіль перебуває у розшуку і він позбавлений можливості ним користуватися, не знайшов свого підтвердження в ході судового засідання, спростовані відповіддю ВП №3 Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області, згідно якої, спірний автомобіль перебуває в гаражі в м.Шахтарському, Синельниківського району, Дніпропетровської області і відповідач не позбавлений можливості користування та розпорядження власністю, доказів того, що йому чинилися перешкоди у здійсненні його права користування власністю на транспортний засіб - суду не надано.

Стосовно позовних вимог про припинення спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 ; визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на вказане нерухоме майно зі сплатою на користь ОСОБА_2 вартості 1/2 частки квартири в розмірі 87 302,50 гривень, суд приходить до наступного.

Суду доведено, що ринкова вартість вказаної квартири складає 174 605 гривень.

У статті 321 ЦК України реалізовано конституційний принцип непорушності права власності, визначений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 316 ЦК України).

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).

Згідно зі статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 виснувала, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1 – 3). Водночас потрібно зважати на те, що правило пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі приписів цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, визначених пунктами 1 – 3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, визначених цією статтею.

Щодо правової природи та умов застосування частини другої статті 364 ЦК України у спорах про припинення права на частку в неподільному житлі.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен зі співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Згідно зі статтею 364 ЦК України, яка має назву «Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності», право на отримання одним зі співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки від інших співвласників визначено саме за умови неможливості виділу її в натурі. Отже, приписи статті 364 ЦК України хоч і визначають можливість отримання одним зі співвласників такої компенсації, проте не встановлюють умов чи обставин, за яких стягнення такої компенсації можливе в судовому порядку за умови відсутності згоди інших співвласників. Водночас у статті 365 ЦК України визначено по суті зворотній механізм, а саме припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників: право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Отже, і стаття 364, і стаття 365 ЦК України визначили механізми припинення для одного чи декількох співвласників частки у праві на об`єкт спільної сумісної власності, і такий механізм залежить від правового результату, якого хоче досягнути співвласник, який ініціює вирішення спору.

Суд наголошує, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

У Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) Конституційний Суд України зазначив, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та виснував таке: «Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Аналіз наведених приписів ЦК України дає підстави для висновку, що як механізм, визначений статтею 365 ЦК України, для якого законодавець визначив умови застосування, так і механізм, встановлений статтею 364 ЦК України, з урахуванням урегульованих у пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, повинен враховувати певні критерії, які спонукають суд під час вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, враховувати баланс інтересів сторін.

Баланс інтересів сторін у наведеній категорії спорів також залежить від того, яким є об`єкт права спільної власності. Оскільки у цій справі йдеться про стягнення компенсації за частку у квартирі, суд вважає за неодмінне звернути увагу на поняття «житло». Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі «Ґіллоу проти Сполученого Королівства» (Gillow v. the U. K.) від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі «Ларкос проти Кіпру» (Larkos v. Cyprus) від 18 лютого 1999 року).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, які визначені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатися як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 47).

До того ж втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 56). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82).

Ураховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, ЄСПЛ надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 60). Навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом з огляду на відповідні принципи статті 8 Конвенції (рішення від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60 – 63; рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50; рішення від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21 – 23; та рішення від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42 – 45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальних вимог було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги під час вирішення питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 110).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, відповідно до яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Наведені вище критерії, сформульовані в практиці ЄСПЛ, підтверджують, що втрата єдиного житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла, гарантоване статтею 8 Конвенції. Таке втручання допускається лише за умови, що воно переслідує легітимну мету, є пропорційним та супроводжується достатніми процесуальними гарантіями, зокрема можливістю незалежного суду оцінити співмірність заходу з урахуванням конкретних обставин справи. Легітимна мета захисту майнових інтересів позивача як співвласника квартири не може виправдовувати настільки крайнього втручання у право відповідача на житло, як повна втрата єдиного місця проживання. Отже, застосування 365 ЦК України у спосіб, що призводить до автоматичного задоволення вимог позивача незалежно від наслідків для відповідача, суперечить як національним засадам добросовісності, розумності та справедливості (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), так і конвенційним стандартам захисту права на житло.

Оскільки спірна квартира є єдиним житлом, що належить відповідачу на праві спільної приватної власності, що підтверджується відповіддю №3033726 від 15 липня 2026 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у вказаній квартирі зареєстровані сторони та їх неповнолітня дитина, відповідач не погоджується із припиненням його права власності на вказане житло і отримання за нього компенсації, відповідач користується пільгами по оплаті комунальних послуг, як учасник бойових дій, позивачем не доведено, що вказане житло є неподільною річчю, клопотання про призначення експертизи з цього питання не заявлялося, позивачем попередньо не внесено вартість частки квартири відповідача на депозитний рахунок суду, суд вважає, що в задоволенні позовної вимоги в цій частині слід відмовити.

Оскільки в задоволенні позовної вимоги про припинення права сумісної власності сторін на нерухоме майно, визнання особистої приватної власності на квартиру за ОСОБА_1 та стягнення з неї на користь ОСОБА_2 компенсації за його частку квартири відмовлено, позовні вимоги про здійснення зарахування коштів, які позивач повинна сплатити відповідачу в розмірі 87 302,50 гривень з сумою коштів, які відповідач повинен сплатити на користь позивача в розмірі 118 555 гривень та стягнення з відповідача на користь позивача різниці коштів в розмірі 31 252,50 гривень, є такими, що не підлягають задоволенню.

5. Судові витрати по справі.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.

Позивачем при пред`явленні позову до суду сплачено судовий збір в розмірі 1 200 гривень, що дорівнювало 1% від ціни позову - 120 010 гривень (1/2 частка вартості автомобіля 90 360 грн та 1/2 частка квартири 29 650 грн).

Судом встановлено, що ціна позову 205 857,50 гривень (1/2 частка вартості автомобіля 118 555 грн та 1/2 частка квартири 87 302,50 грн), тому судовий збір по справі становить 2 058,57 гривень, позивач уточнила позовні вимоги шляхом збільшення ціни позову, не доплачуючи при цьому судовий збір по справі.

Позовні вимоги позивача задоволені частково: стосовно рухомого майна задоволені, в задоволенні позову в частині нерухомого майна - відмовлено.

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір по справі в розмірі 903,60 гривень, підлягає стягненню з відповідача судовий збір на користь держави в розмірі 281,95 гривень та підлягає стягненню з позивача судовий збір на користь держави в розмірі 280,50 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 4, 6, 9, 18, 76, 77, 78, 79, 80, 89, 258, 263, 264 ЦПК України, ст.13,23,319,355,357,358,386 ЦК України, ст.60, ч.1 ст.61, ч.1 ст.69, ч.1 ст.70, ч.1 ст.71 Сімейного Кодексу України, - суд

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовільнити частково.

В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, припинити право спільної сумісної власності на автомобіль марки "Ford Fiesta" VIN НОМЕР_3 , червоного кольору, 2010 року випуску, придбаний 28 вересня 2021 року та визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на зазначений транспортний засіб.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частку вартості автомобіля марки "Ford Fiesta" VIN НОМЕР_3 , червоного кольору, 2010 року випуску в розмірі 118 555 (ста вісімнадцяти тисяч п`ятиста п`ятдесяти п`яти) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір по справі в розмірі 903 (дев`ятиста трьох) гривень 60 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави в розмірі 281 (двохста вісімдесяти однієї) гривні 95 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 280 (двохста вісімдесяти) гривень 02 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована по АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 ,зареєстрований по АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення суду виготовлений 03 вересня 2026 року.

Суддя: С.А.Янжула.