Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №266/2911/15-ц — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5122/26 Справа № 266/2911/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Дорошенко Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді: Ткаченко І.Ю.,

суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В.

за участю секретаря - Усенко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу

за скаргою ОСОБА_1 на дії, рішення, бездіяльність державного виконавця та зобов`язання вчинити певні дії, заінтересовані особи: Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, стягувач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Новокодацького районного суду міста Дніпра від 11 лютого 2026 року,-

В С Т А Н О В И В:

14 січня 2026 року до Новокодацького районного суду міста Дніпра надійшла зазначена скарга ОСОБА_1 , в якій остання просила суд визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Приморського ВДВС у м. Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного МУ МЮ, що полягає у не знятті арешту з майна боржника ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні ВП №49977929; а також зобов`язати посадових осіб Приморського ВДВС у м. Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного МУ МЮ зняти арешт нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , який накладений в рамках виконавчого провадження ВП №49977929, номер запису про обтяження 16373289, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.02.2016 року. Вимоги скарги обґрунтовано тим, що з 28.01.2016 року на виконанні у Приморського ВДВС знаходилось виконавче провадження № 49977929 з примусового виконання виконавчого листа № 266/2911/15ц від 30.12.2015 року, виданого Приморським районним судом м. Маріуполь про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суми боргу в розмірі 22 428,74 грн. 22 вересня 2016 року вказане виконавче провадження завершено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», внаслідок чого державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Як вбачається з даних Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо суб`єкта наявний арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 , накладений на підставі постанови про арешт майна та заборони його відчуження № 49977929 від 16.02.2016 року, винесеної Приморським ВДВС, номер запису про обтяження 16373289. Згідно з отриманою інформацією від Приморського ВДВС на адвокатський запит, станом на 07.01.2026 року в розпорядженні Приморського ВДВС у м. Маріуполі відсутнє виконавче провадження № 49977929 з примусового виконання виконавчого листа №266/2911/15ц від 30.12.2015 року, виданого Приморським районним судом м. Маріуполь у зв`язку зі знищенням архівних виконавчих проваджень в установленому законом порядку відповідно до вимог п. 9.9 «Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби» внаслідок закінчення трирічного строку їх зберігання. Разом з тим, Приморським ВДВС у м. Маріуполі зазначено, що повторно на виконання до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі виконавчий документ не надходив. Зазначене виконавче провадження знищене після закінчення терміну зберігання. Накладений арешт на майно боржника - є чинним. 05 січня 2026 року на адресу Приморського ВДВС у м. Маріуполі направлено заяву №05/26 про зняття арешту з нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні ВП № 49977929. 07 січня 2026 на електронну адресу представника боржника - адвоката Неткала О. О. надійшла відповідь від Приморського ВДВС, де у знятті арешту заявнику було відмовлено та повідомлено, що зняти арешт у позасудовому порядку не вбачається за можливе, через відсутність в органах державної виконавчої служби матеріалів виконавчого провадження у якому здійснено накладення арешту, оскільки таке провадження закінчено і знищено. Разом з тим, зазначено, що зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувану. Зважаючи на те, що виконавчий документ у рамках виконавчих проваджень № 49977929 повернуто стягувачу, відсутні підстави для скасування арешту, накладеного у цьому виконавчому провадженні на майно боржника відповідно до вимог ЗУ «Про виконавче провадження». З даним твердженням Приморського ВДВС у м. Маріуполі скаржник не погоджується та зазначає, що закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. Останній раз виконавчий лист повернуто стягувачу 22 вересня 2016 року у зв`язку із відсутністю майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення (п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» № 606-ХІУ), виконавчі провадження знищені, кредитор упродовж майже десяти років жодних вимог (претензій) до боржника не пред`являв, будь-яких дій з примусового виконання рішення суду не вчиняв. Наведені обставини дають підстави зробити висновок, що подальше накладення арешту на майно боржника ОСОБА_1 є невиправданим втручанням у її право на мирне володіння своїм майном та обмежує її права позбавляючи можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном. Викладені обставини слугували підставою для звернення до суду із даною скаргою (а.с.1-8).

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 11 лютого 2026 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії, рішення, бездіяльність державного виконавця та зобов`язання вчинити певні дії, заінтересовані особи: Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, стягувач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» - відмовлено (а.с.57-64).

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулася із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, постановлену з порушенням норм матеріального права, не врахуванням практики Верховного Суду, а також неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин справи, просить оскаржувану ухвалу суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її скаргу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що з моменту повернення виконавчого документа стягувачу, а саме з 22.09.2016 року, минуло майже 10 років, упродовж яких банк не вчиняв жодних виконавчих чи інших примусових дій, що свідчить про відсутність у нього майнового інтересу. Наявність тривалого не скасованого арешту за умов відсутності відкритого провадження та знищення його архівних матеріалів у зв`язку із закінченням строків зберігання є неправомірним і несумірним втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, що прямо суперечить статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (а.с.69-77).

АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Новокодацького районного суду від 11 лютого 2026 року - без змін, посилаючись на те, що рішення суду про стягнення заборгованості залишається невиконаним, борг не сплачений, а тому арешт є законним та обґрунтованим заходом забезпечення його виконання. Крім того, повернення листа стягувачу не позбавляє банк права на його виконання у майбутньому (а.с.89-91).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що 28.01.2016 року постановою державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Гусєвим Д. В. на підставі заяви стягувача відкрито виконавче провадження № 49977929 з виконання виконавчого листа № 266/2911/15-ц, виданого Приморським районним судом м. Маріуполя 30.12.2015 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 22 428,74 грн (а.с. 15).

Постановою державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Гусєвим Д. В. від 16.02.2016 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми стягнення – 22 428,74 грн, заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику ОСОБА_1 лише в межах суми боргу (а.с. 16).

Постановою державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Гусєвим Д. В. від 22.09.2016 року виконавчий документ, а саме виконавчий лист № 266/2911/15-ц, виданий Приморським районним судом м. Маріуполя 30.12.2015 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 22 428,74 грн., повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки заходами примусового виконання виконавчого документа ліквідне майно, на яке можливо звернути стягнення, належне боржнику у межах суми боргу за адресою вказаною у виконавчому документі не виявлено (а.с. 17).

Згідно з інформаційною довідкою «Опендатабот» № 5005619106611-17848733997 від 17.12.2025 року у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявний запис про обтяження – арешт нерухомого майна ОСОБА_1 на підставі постанови ВП № 49977929 від 16.02.2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, номер запису про обтяження 16373289 (а.с. 18-19).

Листом Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Міністерства юстиції України № 22.18/9-127 від 07.01.2026 року адвоката Неткала О.О. повідомлено про те, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 49977929 з примусового виконання виконавчого листа №266/2911/15-ц, виданого Приморським районним судом м. Маріуполя 30.12.2015 року. Рішення не виконувалось, у зв`язку з чим 16.02.2016 року, з метою примусового виконання рішення, державним виконавцем винесено постанову про арешт боржника, реєстраційний номер обтяження 16373289. 22.09.2016 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження». Положеннями вказаного закону визначено вичерпний перелік підстав для зняття виконавцем арешту з майна боржника та повернення виконавчого документу не є підставою для зняття арешту. Станом на 07.01.2026 у відділі відсутні відомості про сплату заборгованості за виконавчим провадженням, у зв`язку з чим відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника та виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників. Виконавчий лист № 266/2911/15-ц від 30.12.2015 року повторно до відділу не надходив. (а.с. 14)

Відмовляючи у задоволенні скарги суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до чинного законодавства та правових позицій Верховного Суду повернення виконавчого документа стягувачу на підставі статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV не є закінченням виконавчого провадження та не тягне за собою обов`язку виконавця зняти арешт з майна боржника. Крім того, стягувач має право повторно пред`явити виконавчий документ до виконання. З урахуванням тривалої дії карантину та воєнного стану перебіг строків був зупинений, що не дає змоги констатувати пропуск строку пред`явлення листа до виконання.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв`язку з наступним.

Так, відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

У разі відсутності матеріалів відкритого виконавчого провадження орган державної виконавчої служби у разі звернення особи зі скаргою має обґрунтувати правомірність тривалого перебування майна особи під арештом та забороною відчуження, а тому звернення з вимогою, зокрема, щодо оскарження рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України буде ефективним способом захисту.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 01 лютого 2023 року № 206/2832/21 (провадження № 61-10757св22).

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

При розгляді справ за скаргами на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та за зверненнями учасників виконавчого провадження суди мають керуватися положеннями статті 55 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, Закону України «Про державну виконавчу службу», Закону України «Про виконавче провадження», іншого законодавства, яким врегульовано ці питання.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі 30.12.2015 року Приморським районним судом міста Маріуполя виконавчого листа № 266/2911/16-ц, пред`явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

На підставі статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

Відповідно до частини другої статті 57 Закону № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №2-356/12 (провадження №61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі №161/14034/20 (провадження №61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі №645/6694/15 (провадження №61-18160св19).

З матеріалів справи вбачається, що 16.02.20216 року було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника в межах суми стягнення 22 428,74 грн.

Згідно зі статтею 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених Законом.

Частиною 1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (№ 606-XIV) встановлено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт майна в межах виконавчого провадження за своєю суттю є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів боржника в інтересах забезпечення ефективного захисту прав стягувача та реалізації актів правосуддя.

Отже, арешт майна як спосіб забезпечення реального виконання рішення передбачає накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

В даному випадку судом встановлено, що виконавчий документ було повернуто стягувачеві 22.09.2016 року, тобто майже 10 років тому, жодних заходів щодо його повторного пред`явлення стягувачем не вчинялось, а самі матеріали виконавчого провадження законно знищено Приморським ВДВС у зв`язку із закінченням трирічного строку зберігання.

Наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту, накладеного державним виконавцем на майно боржника у виконавчому провадженні, відомості щодо якого відсутні в органу виконавчої служби у зв`язку із знищенням, є невиправданим втручанням у його право на мирне володіння майном з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження на час звернення заявника із вказаною скаргою.

Колегія суддів відхиляє доводи суду першої інстанції та стягувача про те, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання не пропущені з огляду на дію карантину та воєнного стану. Оскільки повернення виконавчого документа відбулося 22.09.2016 року, строк його повторного пред`явлення закінчився задовго до запровадження на території України карантинних обмежень (березень 2020 року) та введення воєнного стану (лютий 2022 року). Стягувач протягом встановленого законом строку не звертався з виконавчим документом до виконання та не надав жодних доказів наявності об`єктивних перешкод для цього. Більше того, матеріали виконавчого провадження знищено виконавчою службою у зв`язку із завершенням строків їх зберігання.

Утримання майна боржника під арештом протягом майже 10 років за відсутності виконавчого провадження та будь-яких дій стягувача щодо виконання рішення суду, а також за відсутності самих матеріалів виконавчого провадження, не може вважатися легітимним та пропорційним заходом забезпечення виконання рішення. Така ситуація по суті перетворює тимчасовий захід забезпечення виконання рішення на безстрокове і безумовне позбавлення власника права розпоряджатися своїм майном, що є грубим порушенням гарантованого Конституцією права власності.

Оскільки судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, колегія суддів відповідно до вимог статті 376 ЦПК України вважає за необхідне скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення скарги ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Новокодацького районного суду міста Дніпра від 11 лютого 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Скаргу ОСОБА_1 на дії, рішення, бездіяльність державного виконавця та зобов`язання вчинити певні дії, заінтересовані особи: Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, стягувач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції що полягає у не знятті арешту з майна боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , накладеного у виконавчому провадженні ВП № 49977929.

Зобов`язати посадових осіб Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт нерухомого майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який накладений в рамках виконавчого провадження ВП № 49977929, номер запису про обтяження: 16373289, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.02.2016 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 03 вересня 2026 року.

Судді: