Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №932/4236/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1884/26 Справа № 932/4236/24 Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В. І. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.

за участю секретаря – Усенко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Дніпровської міської ради, про стягнення грошових коштів та знесення самочинного будівництва

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Шевченківського районного суду м. Дніпра від 13 жовтня 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

15 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Дніпра з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Дніпровської міської ради, про стягнення грошових коштів та знесення самочинного будівництва (том 1, а.с. 1-9).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Дніпра від 13 жовтня 2025 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Дніпровської міської ради, про стягнення грошових коштів та знесення самочинного будівництва – зупинено до припинення перебування ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. У задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Забари А.В. про роз`єднання позовів - відмовлено (том 3 а.с. 170-171).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, постановленої з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач вважає, що докази на підтвердження підстав для зупинення провадження є суперечливими, судом не взято до уваги існування інших відповідачів, які фактично не мають права на зупинення процесу, але на думку позивача умовно скористались ним, вбачає в діях відповідачів можливість зловживання процесуальними правами, однак в ухвалі відсутнє окреме визначення процедури виконання рішення та контролю за його виконанням (том 3, а.с.212-215).

ОСОБА_3 скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу по даній справі, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. Звертає увагу на те, що оскільки він фактично безперервно бере участь у заходах,, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи у безпосередніх зонах бойових дій, то має право на реалізацію процесуального права відповідача щодо зупинення провадження.

Зазначає, що наявність представника не усуває передбачених законом підстав для зупинення провадження та не може розцінюватись як обставина, що нівелює імперативні вимоги пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України. Окрім того, проходження відповідачем військової служби об`єктивно обмежує можливість повноцінної взаємодії між клієнтом і адвокатом, своєчасного погодження правової позиції, подання доказів, визначення тактики захисту та реалізації процесуальних прав, що у свою чергу може призвести до порушення принципів змагальності сторін та рівності учасників процесу.

Щодо клопотання про прискорення розгляду, зазначає, що в рамках іншої справи, розгляд якої було призначено в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, на момент розгляду касаційної скарги відповідач вважав, що відсутня потреба у уточненні процесуальної позиції, особистої участі у розгляді справи та висловлення окремої позиції представником.

Щодо роз`єднання позовних вимог, звертає увагу, що суд вправі роз`єднати позовні вимоги виключно до початку розгляду справи по суті (том 3, а.с. 223-229).

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, з огляду на таке.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду зазначеним вимогам відповідає.

Постановляючи оскаржувану ухвалу в частині про задоволення заяви ОСОБА_3 про зупинення провадження, суд першої інстанції виходив з наявності актуальних доказів підтвердження факту перебування відповідача у складі Збройних Сил України та його участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, вбачаються обов`язкові підстави для зупинення провадження у справі. А щодо роз`єднання позовних вимог суд прийшов до висновку, що таке роз`єднання не можливе на стадії розгляду справи по суті та є недоцільним з огляду на наявність єдиних солідарних вимог позивача до всіх відповідачів, які пов`язуються із спільним завданням шкоди та мотивів позову за якими саме ОСОБА_3 зніс належний позивачу будинок, чим позивач і мотивує завдання йому майнової шкоди.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Підстави, за наявності яких суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, передбачені статтею 251 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року в справі №513/475/24 (провадження №14-74цс25) зазначено:

«1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;

2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;

3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

Зупинення провадження у справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.

Обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи у стані невизначеності, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України.

Згідно з пунктом 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі неодноразово строк дії воєнного часу продовжувався і не скасовано до теперішнього часу.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Шевченківського районного суду м. Дніпра від 17 травня 2024 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Дніпровської міської ради, про стягнення грошових коштів та знесення самочинного будівництва (том 1, а.с. 196).

Згідно протоколу судового засідання №5136409 від 18 вересня 2025 року суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження у справі, призначити до розгляду по суті (том 3, а.с.146-147).

11 жовтня 2025 року представником ОСОБА_3 – ОСОБА_4 було подано клопотання про зупинення провадження у справі, у зв`язку з перебуванням відповідача у складі ЗСУ (том 3, а.с. 159-165).

На підтвердження доводів, викладених у клопотанні, представником ОСОБА_3 – ОСОБА_4 надано довідку №533 форми 5 військової частини НОМЕР_1 від 27.08.2025 року, згідно якої солдат ОСОБА_3 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 з 21.08.2024 року (додаток до клопотання про зупинення провадження у справі від 11.10.2025 року №2).

Згідно довідки №445 від 18.09.2025 року старший лейтенант ОСОБА_3 регулярно приймає безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (додаток до клопотання про зупинення провадження у справі від 11.10.2025 року №3).

Конструкція пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України дає підстави для висновку, що визначена ним підстава зупинення провадження пов`язана не із самою обставиною введення воєнного стану, а із фактом перебування сторони у справі у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

При цьому, вказана вище норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі ЗСУ, що переведені на воєнний стан. За такої умови підстава для зупинення провадження у справі вичерпується тоді, коли участь сторони у складі ЗСУ припиняється. Учасник справи може припинити участь у складі ЗСУ ще до припинення воєнного стану, якщо така можливість передбачена законодавством.

Наведене правове регулювання дозволяє дійти висновку, що норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України може бути застосована судами під час вирішення питання про зупинення провадження у справі у разі перебування фізичної особи, яка є стороною чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, до припинення перебування такої фізичної особи у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Колегія суддів звертає увагу на те, що конструкція норми пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України носить імперативний характер та покладає на суд саме обов`язок зупинити провадження у справі за цією підставою, при цьому, незалежно від наявності у сторони представника, стадії процесу (підготовче провадження, розгляд справи по суті, апеляційне, касаційне оскарження), ціни позову, виду вимог, що розглядаються у провадженні, чи будь-яких інших чинників.

Таким чином, враховуючи на ведення на території України воєнного стану та перебування відповідача у складі ЗСУ, у суду першої інстанції були наявні достатні підстави для зупинення провадження у справі, які передбачені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги на порушення оскаржуваною ухвалою розумних строків розгляду справи, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі №6-1367цс15, зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Такою об`єктивною обставиною є війна та запроваджений згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» воєнний стан, що продовжений та триває і на час ухвалення цього судового рішення, а також обставина виконання відповідачем покладеного на нього обов`язку по захисту Батьківщини.

Колегія суддів бере до уваги, що ст. ст. 251, 252 ЦПК України, якими передбачено порядок та умови зупинення провадження у справі і які містять вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов`язаний або має право зупинити провадження у справі, визначають, що така підстава, як перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, є обов`язковою підставою для суду зупинити провадження у справі.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що зупинення провадження у справі є тимчасовим заходом, який має легітимну мету забезпечити рівний доступ сторін до суду, що згідно ст. 12 ЦПК України є елементом принципу змагальності, - у даному випадку не позбавляє права позивача на справедливий суд, що гарантується ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, принцип пропорційності, ст. 11 ЦПК України, у даному випадку не порушений.

Окрім того, з ст. 254 ЦПК України вбачається, що провадження у справі може бути поновлено за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення.

Доводи скаржника про те, що ОСОБА_3 особисто відвідував окремі судові засідання, також не можуть бути прийняті до уваги суду, оскільки ним не було висловлено власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника).

Не заслуговують на увагу суду посилання апеляційної скарги про те, що під час розгляду справи відбувалося системне і усвідомлене зловживання процесуальними правами сторони відповідачів у справі, оскільки не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваної ухвали апеляційним судом.

Щодо доводів апеляційної скарги з приводу роз`єднання позовної вимоги до інших відповідачів колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 188 ЦПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства.

Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

Під вимогою слід розуміти матеріально-правову вимогу позову, яка складає його предмет.

Підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Отже, об`єднані вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких ґрунтується позов в цілому.

Позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Однорідними можуть вважатися позовні заяви, пов`язані однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим самим позивачем до одного і того самого відповідача (чи відповідачів), або хоча й різними позивачами, але до одного і того самого відповідача.

Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №911/414/18, постанові Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №914/2191/18.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про роз`єднання позовних вимог щодо інших відповідачів суд першої інстанції вірно виходив з того, що,як вбачається з обґрунтування позову, єдині солідарні вимоги позивача до всіх відповідачів, пов`язуються із спільним завданням шкоди внаслідок знесення ОСОБА_3 належного позивачу будинку, а тому заявлені суми стягнення коштів випливає із однієї події і правова оцінка у можливому рішенні суду про задоволення позовних вимог до інших відпвідачів буде покладена в основу рішення щодо ОСОБА_3 , що може бути порушенням його прав.

Крім того, колегія суддів підкреслює, що роз`єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог може мати місце лише до початку розгляду справи за умови, що їх сумісний розгляд ускладнює вирішення справи.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що цей суд допустив порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Європейський Суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але і щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Тобто, принцип правової визначеності передбачає зрозумілість, прогнозованість та усталений порядок застосування процесуальних норм.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання про забезпечення позову у справі.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст. 259, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу судді Шевченківського районного суду м. Дніпра від 13 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 03 вересня 2026 року.

Судді: