Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №201/14296/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3443/26 Справа № 201/14296/25 Суддя у 1-й інстанції - Куць О. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Красвітної Т.П., Халаджи О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників, цивільну справу №201/14296/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 17 грудня 2025 року про передачу справи на розгляд іншого суду, постановлену у складі судді Куць О.О.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Соборного районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 14 листопада 2025 року у справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

У грудні 2025 року представник позивача – адвокат Бевза М.О. надав до суду першої інстанції клопотання про передачу справи для розгляду господарського суду, посилаючись на те, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2025 року у справі №904/5539/25 відкрито провадження про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 13 листопада 2025 року на офіційному веб - сайті судової влади України опубліковано оголошення №77657 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 для заявлення кредиторських вимог. Просив справу №201/14296/25 передати до Господарського суду Дніпропетровської області, на розгляді якого перебуває справа №904/5539/25 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 .

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 17 грудня 2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики передано на розгляд Господарському суду Дніпропетровської області, на розгляді якого перебуває справа №904/5539/25 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 .

Не погодившись з ухвалою суду від 17 грудня 2025 року, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що ухвала суду постановлена з порушенням судом норм процесуального права.

Зазначає, що ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 14 листопада 2025 року у справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Судом було встановлено, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2025 року у справі №904/5539/25 відкрито провадження про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 13 листопада 2025 року на офіційному веб - сайті судової влади України опубліковано оголошення №77657 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 для заявлення кредиторських вимог

Вважає, що оскільки відкриття провадження у цивільній справі №201/14296/25 (14 листопада 2025 року) відбулося після відкриття провадження у господарській справі №904/5539/25 (11 листопада 2025 року), суд першої інстанції повинен був закрити провадження у цій справі №201/14296/25, на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Зауважує, що суд першої інстанції послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №607/6254/15-ц, в якій, на його думку, інші фактичні обставини справи.

У зв`язку із чим просить ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 17 грудня 2025 року про передачу справи на розгляд іншого суду скасувати та закрити провадження у справі.

Позивач, скориставшись своїм правом, через представника подав відзив, в якому вважає ухвалу суду від 17 грудня 2025 року законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є безпідставними.

Зазначає, що відповідно до ч.3 ст. 7 КзПБ України матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не про банкрутство пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Отже розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Системний аналіз положень законодавства про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми КзПБ України мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Стверджує, що суд дійшов вірного висновку про необхідність передання справи до Господарського суду Дніпропетровської області, яким відкрито провадження у справі про неплатоспроможність відповідача ОСОБА_2 .

Звертає увагу на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі №607/6254/15-ц, згідно з яким суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що підстави для закриття провадження відсутні, а справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу необхідно передати до Господарського суду Дніпропетровської області у провадженні, якого перебуває справа про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 .

У зв`язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду від 17 грудня 2025 року - залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до положень частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд іншого суду на підставі п.1 ст.31 ЦПК України, суд першої інстанції послався на те, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, без порушення нових справ з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 17 Закону України 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція – це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге – суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Водночас, відповідно до пункту 8 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу (далі – ГПК) України господарські суди розглядають, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Із 21 жовтня 2019 року діє Кодекс України з процедур банкрутства (далі – КУзПБ). Відповідно до пункту 1 Прикінцевих та Перехідних положень КУзПБ визначено, що цей Кодекс набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу, подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Системний аналіз положень КУзПБ дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні під час розгляду справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Відповідно до частини другої статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

У частині третій статті 7 КУзПБ визначено, що Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

З матеріалів справи вбачається, 11 листопада 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Соборного районного суду м. Дніпра з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 14 листопада 2025 року у справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Також судом встановлено, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2025 року у справі №904/5539/25 відкрито провадження про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2

13 листопада 2025 року на офіційному веб - сайті судової влади України опубліковано оголошення №77657 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 для заявлення кредиторських вимог.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі №607/6254/15-ц, із введенням в дію КУзПБ, розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. Таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача.

У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанції, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції. Однак не погодилася з висновками про закриття провадження у справі, оскільки такі дії перешкоджають позивачу у доступі до правосуддя та унеможливлюють захист його прав у господарському процесі у повному обсязі з урахуванням визначених строків звернення, та направила справу до господарського суду, на розгляді якого перебуває справа про банкрутство.

Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 серпня 2025 року у справі №522/15351/20 та від 29 січня 2026 року по справі №359/974/24.

Таким чином, виходячи зі змісту та підстав позову, характеру спірних правовідносин, враховуючи наведені положення чинного законодавства, спір між сторонами у цій справі виник з приводу стягнення коштів з відповідача (боржника), відносно якого відкрита справа про неплатоспроможність, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, згідно з наведеними вище приписами ГПК України.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що на спірні правовідносини у цій цивільній справі, розгляд якої передбачає вирішення питання про стягнення заборгованості з відповідача, розповсюджується дія ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, а тому спір належить до юрисдикції господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідно до спеціальної норми, закріпленої статтею ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом порушення норм процесуального права є необґрунтованими.

Посилання в апеляційній скарзі на необхідність закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд відхиляє, оскільки порядок передачі справ, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, здійснюється з особливостями, передбаченими КУзПБ, зокрема ч.3 ст.7 КУзПБ.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існуютьу державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржене ухвала суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстави для скасування ухвали Соборного районного суду міста Дніпра від 17 грудня 2025 року про передачу справи на розгляд іншого суду, відсутні.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 — залишити без задоволення.

Ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 17 грудня 2025 року про передачу справи на розгляд іншого суду у справі №№201/14296/25 — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 02 вересня 2026 року.

Судді: