Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №201/9347/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/9347/26

Провадження 2/201/5608/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Максимової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-

ВСТАНОВИВ:

22 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на те, 25 січня 2024 року між ними було укладено шлюб, який був зареєстрований Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про що складено актовий запис № 38. Від цього шлюбу сторони мають спільну дитину сина ОСОБА_3 . Підставами для розірвання шлюбу позивач зазначив відсутність спільних інтересів з відповідачкою, наявність різних поглядів на життя, відсутність взаєморозуміння та поваги. З відповідачкою спільного господарства вони тривалий час не ведуть, проживають окремо в різних містах, шлюбні стосунки не підтримують. Подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе. Дитина проживає з позивачем, який забезпечує належні умови для її проживання, розвитку та повсякденного догляду, спір між сторонами щодо місця проживання дитини відсутній, після розірвання шлюбу позивач просив залишити дитину проживати з ним.

Позивач надіслав до суду заяву з проханням розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав.

Відповідачка подала до суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності, підтвердила обставини, викладені у позовній заяві, не заперечувала проти розірвання шлюбу, а також погодилася з тим, щоб дитина проживала разом із батьком. При цьому вона зазначила, що не має бажання та можливості брати участь у утриманні та вихованні дитини, у зв`язку з перебуванням у нестабільному психоемоційному стані який посилився після початку військової агресії проти нашої країни, проживанням в іншому місті та відсутністю доходів.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 25 січня 2024 року між сторонами було укладено шлюб, який був зареєстрований Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому у сторін народився син ОСОБА_3 .

Сторони як підстави для розірвання шлюбу зазначають відсутність спільних інтересів, суттєві розбіжності у поглядах на сімейне життя та виховання дитини, втрату взаєморозуміння та поваги один до одного. Протягом тривалого часу вони не ведуть спільного господарства, проживають окремо в різних містах і не підтримують подружніх відносин. Дитина фактично проживає разом із позивачем, який забезпечує її повне утримання та виховання, при цьому спору між сторонами щодо місця проживання дитини немає.

Факт перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та наявність у них спільної дитини підтверджується поданими до суду доказами, а саме: копією Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 25 січня 2024 року Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про що складено актовий запис № 38, а також копією Свідоцтва про народження сина ОСОБА_4 , у якому батьками зазначені сторони у справі. Факт народження дитини засвідчено Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Одеса), про що 15 березня 2024 року складено відповідний актовий запис № 254.

Відповідно до наданих документів Позивач на теперішній час проживає за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору оренди квартири за цією адресою, доданою до позовної заяви, та письмовими доказами з цього приводу наданими свідками, які окрім того підтверджують, що Позивач за вказаною адресою проживає із своїм малолітнім сином ОСОБА_4 та за час їх проживання у вказаній квартирі, мати дитини ОСОБА_5 не з`являлась, свідки її не бачили жодного разу, а також підтверджують факт тривалої відсутності її контакту з дитиною, а батько дитини ОСОБА_6 виховує та утримує дитину самостійно з урахуванням її малолітнього віку.

Водночас із документів, наданих відповідачкою, вбачається, що на теперішній час вона проживає окремо. Із її заяви про розгляд справи за її відсутності та письмових пояснень щодо позовних вимог убачається, що внаслідок військової агресії проти України та запровадження воєнного стану, який триває й досі, вона перебувала в умовах тривалого психоемоційного навантаження, спричиненого постійними повітряними тривогами, ракетними обстрілами та загальною невизначеністю. Крім того, відповідачка зазначає, що вагітність, народження дитини та подальше виконання обов'язків щодо догляду і виховання малолітньої дитини стали для неї окремим значним психологічним навантаженням. З урахуванням молодого віку, відсутності достатнього життєвого досвіду та необхідності адаптації до нової соціальної ролі матері зазначені обставини, на її думку, негативно вплинули на її емоційний стан, що призвело до емоційного відсторонення, небажання брати участь в утриманні та вихованні дитини і прагнення зосередитися на власному психологічному відновленні. Також вона зазначає, що не має стабільного доходу, займається пошуком роботи та планує найближчим часом виїхати за кордон. При цьому відповідачка вказує, що не має жодних претензій до позивача як до батька дитини, характеризує його як турботливого та відповідального, зазначає, що він має постійний стабільний дохід і всі необхідні можливості для нормального розвитку.

Отже, виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що сторони фактично припинили сімейні відносини та не виявляють наміру на їх відновлення. Відповідач не заперечує проти задоволення позову, а також фактично погоджується з тим, що після розірвання шлюбу дитина сторін залишиться проживати разом із батьком, оскільки через зазначені обставини вона не має бажання та можливості приймати участь у вихованні, утриманні та повсякденному догляді.

При цьому фактична поведінка відповідача свідчить про самоусунення та неналежне виконання нею батьківських обов`язків, що проявляється в ухиленні від належного утримання дитини, участі у її вихованні та забезпеченні належного фізичного, морального й емоційного розвитку, що, у свою чергу, не відповідає найкращим інтересам дитини.

Надаючи оцінку доводам сторін та аналізуючи встановлені обставини, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 51 Конституції України, ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, що ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним з подружжя (ст. 110 СК України). Добровільність шлюбу одна з основних його засад. Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов ро розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним з подружжя.

За положеннями статті 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Тому, беручи до уваги фактичні взаємовідносини сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині розірвання шлюбу підлягають задоволенню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам.

Разом із тим, із наданих суду доказів та пояснень сторін не вбачається наявності між ними спору щодо визначення місця проживання їхнього спільної малолітньої дитини, оскільки на момент розгляду справи син вже тривалий час фактично проживає разом із батьком, який забезпечує належні умови для її проживання, розвитку та повсякденного догляду. Вказані обставини існували ще на момент звернення позивача до суду та фактично визнаються обома сторонами.

При цьому суд враховує принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, стабільність її соціального та побутового середовища, а також відсутність будь-яких заперечень між батьками щодо подальшого проживання дитини разом із батьком.

Відтак, щодо залишення проживання дитини з батьком, суд з`ясував, що у даному випадку, спір між сторонами з приводу місця проживання дитини після розірвання шлюбу відсутній, а тому суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом з батьком, одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, як це підтверджується судовою практикою.

Так, у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 зазначено, що за відсутності спору щодо того, з ким із батьків проживатимуть неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю або батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях і рішеннях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню їхніх інтересів.

У постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 та від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 наголошено, що при вирішенні питання про місце проживання дитини суд повинен оцінювати всі об`єктивні обставини та наявні докази в їх сукупності, зокрема ставлення кожного з батьків до виконання батьківських обов`язків, характер взаємовідносин між дитиною та кожним із батьків, фактичне середовище життя дитини, умови її проживання і виховання, психоемоційний стан та інші істотні обставини.

Важливою складовою забезпечення найкращих інтересів дитини є збереження стабільності її життєвого середовища, зокрема звичного місця проживання, побуту, режиму життя, кола спілкування та сформованого емоційного зв`язку з особою, яка здійснює повсякденний догляд.

Саме по собі проживання дитини з одним із батьків не є безумовною підставою для залишення її проживати з ним. Водночас тривалість такого проживання, адаптація дитини до сформованого середовища, належне забезпечення її потреб, відчуття безпеки та відсутність негативних чинників є істотними критеріями для вирішення цього питання.

Безпідставна зміна усталеного місця проживання дитини, яка адаптована до сформованого середовища та забезпечена належним доглядом і вихованням, може суперечити її найкращим інтересам.

Суд бере до уваги висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 08 липня 2026 року у справі №725/5332/25, де зазначено, що саме по собі проживання дитини з одним із батьків не підтверджує її одноосібного виховання цим із батьків. Висновок про фактичне самостійне здійснення виховання та утримання має ґрунтуватися на оцінці реальної участі кожного з батьків у житті дитини та сукупності належних доказів.

У справі, що розглядається, висновок про фактичне самостійне здійснення позивачем виховання та утримання сина ґрунтується не лише на факті проживання дитини разом із батьком.

Судом установлено, що позивач особисто та постійно здійснює повсякденний догляд за сином, займається його вихованням, забезпечує житлом, харчуванням, одягом, медичним обслуговуванням та іншими необхідними для життя і розвитку засобами, а також самостійно вирішує поточні питання, пов`язані зі здоров`ям, вихованням і розвитком малолітньої дитини.

Зазначені обставини підтверджуються договором оренди житла, письмовими поясненнями свідків про спільне проживання позивача із сином, тривалу відсутність відповідачки за місцем проживання дитини та фактичне самостійне здійснення батьком повсякденного догляду, виховання й утримання сина.

Такі обставини також узгоджуються з письмовими поясненнями самої відповідачки щодо її окремого проживання, відсутності стабільного доходу, наміру виїхати за кордон та неможливості належним чином брати участь у повсякденному вихованні й утриманні дитини.

За таких обставин суд доходить висновку про тривалу фактичну неучасть відповідачки у повсякденному вихованні та утриманні сина, внаслідок чого основний обсяг відповідних батьківських обов`язків фактично самостійно виконує позивач.

Встановлення зазначених обставин не означає припинення або обмеження батьківських прав та обов`язків відповідачки і не звільняє її від установлених законом обов`язків щодо дитини.

Відповідачка не заперечує проти подальшого проживання сина разом із батьком, не заявляє вимог щодо передачі дитини їй та не наводить обставин, які могли б свідчити про несприятливість проживання дитини разом із позивачем. Відсутність заперечень відповідачки не звільняє суд від обов`язку перевірити обґрунтованість заявленої вимоги, оцінити надані докази в їх сукупності та встановити, чи відповідає подальше проживання дитини разом із батьком її найкращим інтересам.

Ураховуючи фактичне проживання сина разом із батьком, сформований між ними тісний емоційний зв`язок, фактичне самостійне здійснення позивачем повсякденного виховання, догляду й утримання дитини, тривалу неучасть відповідачки в житті сина та відсутність заперечень сторін, суд доходить висновку, що після розірвання шлюбу малолітнього ОСОБА_7 слід залишити проживати разом із батьком.

Таке вирішення питання не припиняє та не обмежує батьківських прав і обов`язків відповідачки, не позбавляє її права й обов`язку брати участь у вихованні та утриманні сина, спілкуватися з ним і підтримувати належний особистий зв`язок.

Позивач, з яким проживатиме дитина, не має права перешкоджати відповідачці у спілкуванні із сином та участі в його вихованні, якщо таке спілкування не суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до статей 13, 76–81 та 89 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оцінивши надані учасниками справи докази окремо та в їх сукупності, суд визнає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що після припинення сімейних відносин малолітній син залишився проживати разом із батьком, який фактично самостійно здійснює його повсякденне виховання, догляд та утримання, забезпечує потреби дитини і створив належні та стабільні умови для її проживання й розвитку, суд доходить висновку про задоволення заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 24, 110, 112, 141, 150, 157, 160 СК України, статтями 12, 13, 76–81, 89, 247, 259, 263–265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 25 січня 2024 року Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про що зроблений актовий запис № 38 - розірвати, залишивши малолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР НОМЕР_2 ), проживати разом з батьком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР НОМЕР_3 ), який самостійно його виховує та утримує.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1331,20 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду після набрання ним законної сили є документом, що підтверджує факт розірвання шлюбу між сторонами.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя С.С. Федоріщев