Рішення від 20 квітня 2026 р. у справі №201/3802/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа №201/3802/26

Провадження №2/201/3623/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,

при секретарі - Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та встановлення факту, -

ВСТАНОВИВ:

20 березня 2026 року ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , та просив розірвати укладений між ними шлюб, та встановити, що він як батько самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши місце його проживання разом з ним. В обґрунтування позову посилався на те, що 05 листопада 2022 року між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про що зроблено відповідний актовий запис за № 969 від 05.11.202 року. Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача та відповідача народився син ОСОБА_3 . У вересні 2025 року відповідач залишила дитину на утримання та виховання позивача, зібрала власні речі та переїхала мешкати за іншою адресою. З вересня 2025 року позивач із відповідачем проживають окремо, позивач з дитиною мешкає у власній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Неповнолітня дитина позивача з вересня 2025 року та по теперішній час проживає разом із батьком та перебуває виключно на його одноособовому утриманні і вихованні. За цей час жодного разу відповідачка не цікавилася долею дитини, його потребою та витратами, а відповідно не має з дитиною жодних відносин і контактів. Підставою для розірвання шлюбу є ті обставини, що протягом останніх півтора роки відносини між позивачем та відповідачкою значно погіршилися, вони фактично припинили шлюбні відносини та ведення спільного побуту. Життєві інтереси та погляди на сімейне життя позивача та відповідача кардинально розійшлися, що унеможливлює подальше збереження шлюбу.

У судове засідання позивач надіслав до суду заяву з проханням розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав.

Відповідачка надіслала до суду заяву в якій просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги визнала у повному обсязі. Зазначила, що дійсно вони з позивачем не проживають разом один з одним з вересня 2025 року, вона залишила дитину на утримання та виховання позивача та переїхала мешкати за іншою адресою, оскільки вона не взмозі з позивачем бути у шлюбі та виховувати дитину, має інші цілі у житті, вважає що окреме їх з позивачем життя та перебування дитини разом із позивачем це найкращий варіант для них.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши надані докази з увагою на їх належність, допустимість і достатність, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Аналогічні положення містяться у ст.ст.15,16 ЦК України, за якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України, відповідно до ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 2 статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 05 листопада 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про що зроблено відповідний актовий запис за № 969 від 05.11.202 року, копію якого додано до матеріалів справи.

Від шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 .

Підставою для розірвання шлюбу сторони зазначають те, що протягом останніх півтора роки відносини між позивачем та відповідачкою значно погіршилися, вони фактично припинили шлюбні відносини та ведення спільного побуту. Життєві інтереси та погляди на сімейне життя позивача та відповідача кардинально розійшлися, що унеможливлює подальше збереження шлюбу. Позивач з дитиною мешкає у власній квартирі.

Подальше спільне життя та збереження шлюбу сторони вважають неможливим та таким, що суперечить їх інтересам, а також інтересам малолітньої дитини, яка проживає разом з батьком, та є перешкодою у реалізації його прав, у зв`язку з чим наполягають на розірванні шлюбу, та це рішення прийнято ними спільно, адже відповідачка не заперечує проти розірвання шлюбу.

Наразі, дитина фактично проживає з батьком. Позивач виховує сина та утримує його, а відповідачка фактично підтвердила, що, вона залишила дитину на утриманні та вихованні позивача та переїхала мешкати за іншою адресою, має інші пріоритети у житті, а тому не має змоги, а відповідно і наміру з виховувати дитину.

Викладене свідчить про те, що Позивач самостійно сплачує всі витрати на потреби сина: харчування, одяг, медичне обслуговування, освіту, розвиток та інші поточні потреби. З наведеного відповідачем, вбачається, що вона вже тривалий час не несе жодних фінансових витрат на утримання сина, повністю ухилилася від виконання своїх батьківських обов`язків щодо утримання та забезпечення сина. Син фактично проживає Позивачем та перебуває на його повному матеріальному утриманні.

Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, веде активну підприємницьку діяльність, має фінансову спроможність та стабільний дохід, достатній для повноцінного утримання та виховання дітей на належному рівні.

Надаючи оцінку встановленим фактам, суд враховує, що відповідно до ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Згідно із ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Дружина та чоловік за змістом ст.55 СК України зобов`язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов`язаний утверджувати в сім`ї повагу до матері. Дружина зобов`язана утверджувати в сім`ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній.

Відповідно до ч.3 ст.105 Сімейного Кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Згідно ст.110 Сімейного кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

В даному випадку, оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, проти чого не заперечує й відповідачка, то відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Відповідно до ч.2 ст.112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно ч.2 ст.114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно ч.3 ст.115 Сімейного кодексу України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Отже, виходячи з викладеного, зважаючи на встановлені обставини та той факт, що обидві сторони наполягають на розірвані шлюбу, укладеного між ними, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

Щодо визначення місця проживання сина разом з батьком, суд вважає, що в даному випадку спір між сторонами з приводу місця проживання дитини після розірвання шлюбу відсутній, а тому суд може вирішити питання про встановлення факту одноособового утримання та залишення сина проживати разом з батьком, про що вказував Верховний Суд.

Так, у Постанові від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19), Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.

Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Найпростішим варіантом визначення питання місця проживання дитини є досягнення домовленостей між батьком та матір`ю про місце її проживання.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що з наданих суду доказів не вбачається спору між сторонами щодо необхідності розірвання укладеного між ними шлюбу та щодо місця проживання їх спільної дитини через те, що дитина на час розгляду справи вже тривалий час проживає окремо від матері, саме з батьком, який самостійно виховує та утримує його без участі матері, такі умови вже існували на час звернення до суду з позовом, задоволення позовних вимог про розірвання цього шлюбу та залишення сина проживати разом з батьком не суперечить вимогам законодавства України та не порушує будь-яких інтересів, в тому числі інтересів дитини.

При цьому, надаючи оцінку встановленим фактам, суд враховує, що згідно частин 1, 2, 4 статті 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами 2, 8, 9, 10 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Право на свободу вибору місця проживання кожному гарантоване ст.33 Конституції України.

Відповідно до положень ст.160 СК України, місцем проживання дитини до 14 років є місце проживання батьків або одного з них, з ким вона проживає. При цьому, до 10 років місце проживання дитини визначається за згодою батьків, а після 10 років - за спільною згодою батьків і дитини. Після 14 років дитина має право самостійно визначати своє місце проживання.

Під місцем проживання слід розуміти будь-яке житло, в якому постійно або тимчасово є змога проживати. Питання визначення місця проживання дитини, має дещо ширше розуміння ніж просто визначення місця проживання дитини як конкретної адреси. Мова у таких спорах йде про те, з ким з батьків буде проживати в подальшому дитина з точки зору здійснення безпосереднього щоденного догляду та виховання. Сімейне законодавство регламентує рівність прав і обов`язків батька та матері щодо дитини. Найпростішим варіантом визначення питання місця проживання дитини є досягнення домовленостей між батьком та матір`ю про місце її проживання. Вказана домовленість може бути досягнута усно, або закріплена письмово шляхом укладення відповідного договору. Якщо сторони не можуть між собою дійти згоди щодо місця проживання дитини, допомогти у вирішенні зазначеного питання мають органи опіки та піклування.

За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції ООН «Про захист прав і основних свобод людини» передбачено, що кожна людина, що законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

Згідно з частиною 3 статті 45 ЦПК України, суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір`ю лише у винятковій ситуації не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як і з статті 141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага, в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини, приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16.07.2015).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 визначив, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

Водночас, визначення місця проживання дитини з батьком по своїй суті не є розлученням матері з дитиною, і вона жодним чином не втрачає прав, заснованих на спорідненості з дитиною.

Тому, враховуючи всі обставини у сукупності, з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип, діючи винятково в інтересах дитини, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, суд може залишити проживати сина сторін за місцем його проживання разом з батьком, що буде відповідати його інтересам та вимогам закону. Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

На підставі ст.141 ЦПК України, враховуючи результати розгляду справи, з відповідачки на користь позивача мають бути стягнуті грошові кошти в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.105, 110, 112, 114, 115, 141, 150, 155, 157, 160 СК України, ст.ст.11, 13, 42, 141, 200, 247, 260, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та встановлення факту - задовольнити.

Розірвати шлюб укладений між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про що зроблено відповідний актовий запис за № 969 від 05.11.202 року.

Встановити, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) як батько самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), визначивши місце проживання неповнолітньої дитини віком до 18 років - ОСОБА_3 за місцем проживання його батька ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 2662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні сорок копійок) в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев