Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №201/9315/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/9315/26

Провадження № 2/201/5601/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Максимової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позовних вимог.

19 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним як з батьком за місцем його проживання. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він, позивач, проживав однією сім`єю з ОСОБА_2 , відповідачкою, без укладення шлюбу з 2014 року. Від їхнього спільного життя народився син — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 2024 року сімейні відносини сторін фактично припинилися, сторони проживають окремо. Після того, як ОСОБА_2 змінила місце проживання, дитина залишилася проживати із позивачем, своїм батьком, і продовжує проживати з ним. З того часу і по теперішній момент дитина перебуває виключно на повному утриманні та вихованні позивача. З 2024 року, з моменту припинення спільного проживання, ОСОБА_2 жодним чином фінансово не допомагала у забезпеченні потреб сина, не надавала коштів на його утримання, медичне обслуговування чи розвиток. Усі витрати на харчування, одяг, дозвілля та навчання дитини позивач несе одноосібно. Стверджує, що для сина створені належні житлово-побутові та психологічні умови: позивач із сином проживають в облаштованій квартирі, яка належить позивачу на праві власності, де для дитини створені комфортні умови для відпочинку, навчання та розвитку. У побутових питаннях та догляді за сином позивачу активно допомагає його мати, що забезпечує стабільне середовище для дитини. Син має сформоване коло спілкування та звичний спосіб життя. Позивач не чинить перешкод у спілкуванні сина з матір`ю, відповідачем, оскільки підтримує право дитини на контакт з обома батьками. Однак, враховуючи намір матері дитини, відповідачки ОСОБА_2 виїхати за кордон на постійне місце проживання, та небажання сина залишати звичне середовище, у позивача виникла гостра необхідність у правовому врегулюванні цього питання. Позивач вважає, що проживання дитини із ним та стягнення аліментів з матері є єдиним способом належного забезпечення інтересів їх спільного з відповідачкою сина з огляду на безперервність догляду позивача за ним та відсутність участі матері в утриманні дитини протягом тривалого часу. Зауважує, що оскільки, відповідач є здоровою, працездатною людиною, інших малолітніх та /або непрацездатних осіб не має, вона має можливість сплачувати аліменти у розмірі 1/4 з усіх видів заробітку(доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно. Окрім того, позивач вважає, що проживання дитини разом із ним відповідає найкращим інтересам дитини, адже позивач забезпечує стабільність, безпеку, психологічний комфорт, сталі соціальні зв`язки та можливість гармонійного розвитку. Дитина перебуває у знайомому середовищі, має належні умови для розвитку, виховання та освіти, отримує медичний догляд і постійну увагу з мого боку. Зазначає, що визначення місця проживання сина із ним є необхідним також із практичних причин, оскільки без встановлення цього факту позивач не може самостійно зареєструвати місце проживання дитини без згоди матері – відповідача, приймати рішення у випадку необхідності медичного втручання або оформлювати документи, пов`язані з освітою, дитячим садком, соціальними виплатами чи виїздом дитини за кордон. Позивач вважає, що визначення місця проживання дитини із ним повністю відповідає інтересам сина, адже дитина має стабільне середовище, належне матеріальне забезпечення, належний рівень турботи та виховання. Акцентує увагу суду на тому, що його дії спрямовані виключно на забезпечення добробуту, здоров`я та гармонійного розвитку сина. В зв`язку з вищевикладеним він змушений звернутися до суду із заявою про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини.

Стислий виклад позиції відповідачки.

09 липня 2026 року відповідачка подала до суду письмові пояснення, в яких зазначила, що вона планує виїхати за кордон, підтверджує, що їх спільний син дуже прив`язаний до свого батька. Не заперечує проти проживання сина з батьком. Однак, заперечувала проти стягнення з неї аліментів на утримання дитини, аргументуючи це тим, що вона не працює і не має постійного доходу. Просила врахувати її нинішнє матеріальне становище, відсутність постійного доходу та обставини, які змушують її змінити місце проживання.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 19 червня 2026 року указана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С.

Ухвалою судді від 25 червня 2026 року відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, призначено розгляд справи по суті на 09 липня 2026 року.

09 липня 2026 року від відповідачки до суду надійшли письмові пояснення.

08 липня 2026 року від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без укладення шлюбу з 2014 року та вели спільне господарство. Від спільного проживання сторін ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син — ОСОБА_3 . З 2024 року сторони припинили сімейні відносини та почали проживати окремо.

Після того, як ОСОБА_2 змінила місце проживання, дитина залишилася проживати з позивачем і, станом на день розгляду справи, продовжує проживати з позивачем.

Станом на дату звернення до суду з позовною заявою дитина перебуває на повному утриманні та вихованні позивача. З 2024 року, з моменту припинення спільного проживання, відповідач жодним чином фінансово не допомагала у забезпеченні потреб дитини, не надавала коштів на її утримання, медичне обслуговування чи розвиток. Усі витрати на харчування, одяг, дозвілля та навчання ОСОБА_4 позивач ніс одноосібно.

При цьому, для дитини створено належні житлово-побутові та психологічні умови: позивач разом із сином проживають в облаштованій квартирі, яка належить позивачу на праві власності, де для дитини створено комфортні умови для відпочинку, навчання та розвитку. Дитина має сформоване коло спілкування та звичний спосіб життя. Водночас, позивач не чинить перешкод у спілкуванні сина з матір`ю. Однак, відповідачка, маючи намір виїхати за кордон на постійне місце проживання, не бажає залишати синові звичне середовище.

Надаючи оцінку доводам сторін та аналізуючи надані докази, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання стосунків між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.

Враховуючи правову природу аліментів, їх цільовий характер, а також передбачені законом підстави їх стягнення на корить того з батьків, з ким проживає дитина, керуючись принципом найкращих інтересів дитини, суди повинні оцінити при вирішенні цього спору наявність підстав для стягнення аліментів на користь позивача, з яким, за встановленими обставинами, проживає дитина з 2024 року.

Враховуючи, що відповідач є здоровою, працездатною людиною, інших малолітніх та /або непрацездатних осіб не має, вона має можливість сплачувати аліменти у розмірі 1/4 з усіх видів заробітку(доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно.

Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Таким чином, дитині, в усякому разі, повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Суд приймає до уваги, що проживання дитини разом із позивачем відповідає найкращим інтересам дитини, адже забезпечує стабільність, безпеку, психологічний комфорт, сталі соціальні зв`язки та можливість гармонійного розвитку. Дитина перебуває у знайомому середовищі, має належні умови для розвитку, виховання та освіти, отримує медичний догляд і постійну увагу з боку позивача.

Згідно зі статтею 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, забезпечувати здобуття нею освіти та готувати її до самостійного життя.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з нею.

Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно із частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них проживатиме малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню їхніх інтересів.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що рівність прав батьків є похідною від прав та найкращих інтересів самої дитини. Тому при вирішенні спору щодо її місця проживання суд повинен насамперед установити, яке рішення забезпечить дитині найбільш сприятливі умови для повноцінного розвитку, виховання, безпеки та збереження стабільного життєвого середовища.

У постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 та від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 наголошено, що при вирішенні питання про місце проживання дитини суд має враховувати всі об`єктивні обставини та наявні у справі докази в їх сукупності, зокрема ставлення кожного з батьків до виконання батьківських обов`язків, характер взаємовідносин між дитиною та кожним із батьків, реальне середовище життя дитини, умови її проживання і виховання, психоемоційний стан та інші обставини, які мають істотне значення.

До важливих складових забезпечення найкращих інтересів дитини належить збереження стабільності її оточення, зокрема звичного місця проживання, побуту, навчання, режиму життя, кола спілкування та сформованих соціальних зв`язків.

Саме по собі проживання дитини разом з одним із батьків не є безумовною підставою для визначення її місця проживання з ним.

Однак тривалість такого проживання, адаптація дитини до сформованого середовища, забезпечення її повсякденних потреб, почуття безпеки та відсутність обставин, які негативно впливають на її розвиток, є істотними критеріями для вирішення спору.

Зміна усталеного місця проживання дитини повинна мати достатнє обґрунтування та забезпечувати очевидний позитивний результат для неї.

Якщо дитина протягом тривалого часу проживає з одним із батьків, адаптована до цього середовища, забезпечена належним доглядом і вихованням, а інший із батьків не довів наявності обставин, які свідчили б про небезпечність, нестабільність або несприятливість такого середовища, його безпідставна зміна може суперечити найкращим інтересам дитини.

Водночас Верховний Суд у постанові від 08 липня 2026 року у справі №725/5332/25 зазначив, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може встановлюватися судом як обставина, що входить до предмета доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Верховний Суд також звернув увагу, що саме по собі окреме проживання батьків та фактичне проживання дитини з одним із них не є безумовним доказом одноосібного виховання або утримання дитини. Для такого висновку суд повинен оцінити реальну участь кожного з батьків у вихованні й утриманні дитини, характер їхніх стосунків із дитиною та сукупність інших установлених обставин.

У справі, що розглядається, висновок про фактичне самостійне здійснення позивачем виховання та утримання сина ґрунтується не лише на факті проживання дитини разом із батьком.

Судом установлено, що позивач особисто та постійно здійснює повсякденний догляд за сином, з яким має тісний психоемоційний зв`язок, батько займається його вихованням, забезпечує житлом, харчуванням, одягом, медичним обслуговуванням та іншими необхідними для життя і розвитку засобами, а також самостійно вирішує поточні питання, пов`язані зі здоров`ям, вихованням і розвитком малолітньої дитини.

Зазначені обставини підтверджуються не лише поясненнями сторін, але й документами, що підтверджують їх роздільне проживання, тривалу відсутність відповідачки за місцем проживання дитини та фактичне самостійне здійснення батьком повсякденного догляду, виховання й утримання сина. Такі обставини також узгоджуються з письмовими поясненнями самої відповідачки щодо її окремого проживання, відсутності стабільного доходу, наміру виїхати за кордон та неможливості належним чином брати участь у повсякденному вихованні й утриманні дитини.

За таких обставин суд доходить висновку про тривалу фактичну неучасть відповідачки у повсякденному вихованні та утриманні сина, внаслідок чого основний обсяг відповідних батьківських обов`язків фактично самостійно виконує позивач.

Встановлення зазначених обставин не означає припинення або обмеження батьківських прав та обов`язків відповідачки і не звільняє її від установлених законом обов`язків щодо дитини.

Відповідачка не заперечує проти подальшого проживання сина разом із батьком, не заявляє вимог щодо передачі дитини їй та не наводить обставин, які могли б свідчити про несприятливість проживання дитини разом із позивачем.

Ураховуючи фактичне проживання сина разом із батьком, сформований між ними тісний емоційний зв`язок, фактичне самостійне здійснення позивачем повсякденного виховання, догляду й утримання дитини, тривалу неучасть відповідачки в житті сина та відсутність заперечень сторін, суд доходить висновку, що сина сторін слід залишити проживати разом із батьком. Таке вирішення питання не припиняє та не обмежує батьківських прав і обов`язків відповідачки, не позбавляє її права й обов`язку брати участь у вихованні та утриманні сина, спілкуватися з ним і підтримувати належний особистий зв`язок. Позивач, з яким проживатиме дитина, не має права перешкоджати відповідачці у спілкуванні із сином та участі в його вихованні, якщо таке спілкування не суперечить найкращим інтересам дитини.

Отже, у справі, що розглядається, висновок про фактичне самостійне здійснення позивачем виховання та утримання дитини ґрунтується не лише на факті її проживання разом із батьком, а на сукупності досліджених судом доказів.

На підставі статті 315 ЦПК України суд може встановити юридичний факт, від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав, якщо інший порядок законом не визначено. Таким фактом є самостійне виховання та утримання дитини.

Суд вважає, що визначення місця проживання дитини з позивачем повністю відповідає інтересам дитини, адже дитина має стабільне середовище, належне матеріальне забезпечення, належний рівень турботи та виховання. Дії позивача спрямовані виключно на забезпечення добробуту, здоров`я та гармонійного розвитку сина.

Судові витрати підлягають розподілу у відповідність до ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 141, 150, 153, 157, 160, 161, 179, 180 СК України, статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 3 Конвенції про права дитини, статтями 2, 4, 5, 12, 13, 49, 76–81, 89, 141, 247, 258, 259, 263–265, 268 ЦПК України, суд, —

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 – задовольнити.

Стягувати з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менш, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 19 червня 2026 року та до досягнення дитиною повноліття.

Визначити місце проживання дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 1331,20 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу аліментів за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя С.С. Федоріщев