Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №199/5332/26 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/5332/26

(2/199/5055/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

27.08.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Мацак А.О., за участі позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про спростування недостовірної інформації, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про спростування недостовірної інформації, стягнення моральної шкоди. Свої вимоги мотивував тим, що між сторонами вирішується у судовому порядку спір, який виник через невиконання відповідачем договірних зобов`язань. 10.03.2026 року в групі Вірменської громади Дніпропетровської області в мессенджері Telegram відповідач створив публікацію (пост) наступного текстового змісту у перекладі з російської мови: «Дорогі співвітчизники, в останні кілька місяців мені надходили дзвінки з погрозами на мою адресу, на адресу моєї сім`ї від ОСОБА_1 , а це в останні кілька днів. Підкажіть, як мені бути.»

Згаданий пост відповідач супроводив наступними медіафайлами: фото сина позивача - ОСОБА_1 , який тримає в руках власний паспорт громадянина України, розгорнутий на cтop 1-2; скріншот листування в месенджері Viber з абонентом НОМЕР_1 наступного текстового змісту: «Вирішуй питання з ОСОБА_1, або будемо питання вирішувати вже з тобою. Компанія Кріпсі, мене звуть ОСОБА_4 дочка красива у тебе). Не хотілося б їй настрій псувати».

Таким чином, відповідач створив в групі Вірменської громади Дніпропетровської області в Telegram публікації (пости), в яких стверджує, що позивач погрожує йому, а також його родині.

Наголошує на тому, що відповідачем було публічно поширено інформацію, яка містить пряме звинувачення позивача у вчиненні злочину. Відповідач поширив про позивача недостовірну негативну інформацію разом з наявними в її змісті фактичними твердженнями і висловами, що принижують честь, гідність та ділову репутацію Позивача через формування у великої кількості людей думки про причетність позивача до вчинення по відношенню до відповідача злочинних дій, відповідальність за які передбачена чинним законодавством України.

Просив суд визнати недостовірною та такою, що порушує права позивача на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації, інформацію, поширену відповідачем в групі Вірменської громади Дніпропетровської області в Telegram, а саме « в останні кілька місяців мені надходили дзвінки з погрозами на мою адресу, на адресу моєї сім`ї від ОСОБА_1 »; зобов`язати відповідача спростувати вказану поширену недостовірну інформацію відносно позивача у спосіб, який відповідає способу поширення інформації, а саме - протягом 10-ти днів з дати набрання законної сили рішенням суду створити (розмістити) в групі Вірменської громади Дніпропетровської області в Telegram відповідну публікацію (повідомлення, пост) наступного змісту: «Поширена мною інформація щодо погроз з боку ОСОБА_1 по відношенню до мене та моєї родини є недостовірною та такою, що не відповідає дійсності» (з опублікуванням резолютивної частини рішення суду); стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн., спричинену поширенням значному колу осіб недостовірної інформації відносно позивача, а також судові витрати по справі.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 22 травня 2026 року відкрито провадження по справі.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити, надали суду пояснення, аналогічні викладеним в уточненій позовній заяві.

Відповідач до судового засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, а також відзив на позов, в якому посилався на те, що він не заперечує, що Telegram-канал «Вірменська громада Дніпропетровської області» дійсно існує та він є членом Вірменської громади. Даний канал створений тільки для членів громади, канал закритого типу. Позивач не може користуватись даною групою. Водночас він категорично заперечує свою причетність до написання або публікації будь-яких неправомірних, неправдивих та записів, які б порушували права позивача. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, суд приходить до наступних висновків.

10.03.2026 року в групі Вірменської громади Дніпропетровської області в мессенджері Telegram була створена публікація наступного текстового змісту у перекладі з російської мови: «Дорогі співвітчизники, в останні кілька місяців мені надходили дзвінки з погрозами на мою адресу, на адресу моєї сім 'і від ОСОБА_1 , а це в останні кілька днів. Підкажіть, як мені бути.» Під даним повідомленним розміщений скріншот листування в месенджері Viber з абонентом НОМЕР_1 наступного текстового змісту у перекладі з російської мови: «Вирішуй питання з ОСОБА_1, або будемо питання вирішувати вже з тобою. Компанія Кріпсі, мене звуть ОСОБА_4 дочка красива у тебе). Не хотілося б їй настрій псувати».

Вирішуючи питання про те, чи може відповідач відповідати за вимогами, заявленими позивачем, суд враховує таке.

У пункті 6.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18 викладено висновок про те, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Згідно з усталеною практикою у сфері реєстрації і користування доменними іменами у мережі Інтернет, власником веб-сайту може бути інша особа, ніж реєстрант доменного імені, яким адресується такий веб-сайт. У таких випадках, власник веб-сайту визначається у договорі, укладеному з реєстрантом доменного імені. Інформація щодо власника веб-сайту може бути отримана у хостинг-провайдера веб-сайту.

Так, Конституцією України в ст. 3 закріплено, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Відповідно до Преамбули Загальної Декларації прав людини визнання гідності, яка властива всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру.

Частиною четвертою статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Нормами статті 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У статті 201 ЦК України зазначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно з статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб; підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Статтею 275 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження щодо позивача. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

У рішенні у справі "Ляшко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Конвенції застосовується не тільки до "інформації" чи "ідей", які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе "демократичне суспільство". Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Таким чином, особа, яка висловлює не факти щодо позивача, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.

Разом з тим, при розгляді справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Так, при зверненні до суду з даним позовом позивач просив визнати недостовірною інформацію, опубліковану та поширену через мережу інтернет у мессенджеріTelegram, оскільки вважає, що поширена публікація містить недостовірну інформацію, яка порушує його права.

При вирішенні даного спору суд керується тим, що будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв`язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливе лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.

В той же час з позивачем наданих доказів неможливо встановити обставини, які з достовірністю вказували на те, що написаний у скріншоті текст стосувався саме позивача.

Слово «погрози» зазначене у тексті повідомлення не містять конкретизованого характеру, а тому суд враховує, що відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію», оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їхньої правдивості. Оціночні судження - це суб`єктивна думка, критична оцінка фактів, яка не може бути перевірена на відповідність дійсності.

Для того, щоб відрізнити фактичне твердження від оціночного судження, необхідно враховувати обставини справи і загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ Brasilier v. France, № 71343/01, § 37, 11 квітня 2006 року; "Balaskas v. Greece", № 73087/17, § 58, 05 листопада 2020 року), маючи на увазі, що твердження щодо питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не констатацію фактів (рішення ЄСПЛ "Paturel v. France", № 54968/00, § 37, 22 грудня 2005 року).

Відповідно, вказані твердження не є звинуваченням позивача у здійсненні протиправних дій. У контексті ст.30 Закону України «Про інформацію» поширені тезиси є оціночними судженнями.

Висновуючи про те, що поширена інформація про позивача, яку він вважає негативною для себе, є оціночними судженнями, що виключає можливість задоволення позову, суд також звертає увагу на те, позивач не довів факту заподіяння реальної шкоди його репутації, честі, гідності або втрату ділових можливостей внаслідок публікації.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Підчас розгляду справи не було доведено наявність складу правопорушення, що може бути підставою для задоволення позову в частині захисту гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації позивача, а тому суд не вбачає підстав, в розумінні положень ст. 23 ЦК України, вважати, що дії відповідача спричинили позивачу моральну шкоду.

Відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, з урахуванням розгляду справи, суд приходить до висновку про віднесення судових витрат позивача на його рахунок.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 23, 201, 277, 297, 299 ЦК України, ст. 263-265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про спростування недостовірної інформації, стягнення моральної шкоди,- відмовити.

Судові витрати позивача віднести за його рахунок.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня складення повного рішення апеляційної скарги.

Повне судове рішення складено 03 вересня 2026 року.

Суддя В.В. Руденко