Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №320/38930/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/38930/24 Суддя (судді) першої інстанції: Скрипка І.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Василенка Я.М.,

Кузьменка В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просила суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату надбавки за роботу в умовах режимних обмежень);

зобов`язати Головне управління Національної поліції нарахувати та виплатити їй грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, у розмірі 82102,64 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що у день звільнення 24.10.2022 відповідач не провів із нею повного розрахунку, а фактично повний розрахунок із позивачем здійснено 27.07.2024, у зв`язку із чим, позивач має право на середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 81210,22 (вісімдесят одна тисяча двісті десять гривень 22 копійки) грн, з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при його виплаті.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Національної поліції в Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження.

Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходила службу на посаді оперуповноваженого сектору агентурно-оперативної роботи відділу кримінальної поліції Білоцерківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, з якої наказом начальника Головного управління Національної поліції в Київській області за № 166 о/с від 21.10.2022 звільнена з 24.10.2022.

У день звільнення відповідачем не проведено із позивачем повного розрахунку.

27.07.2024 на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.07.2023 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2024, відповідач виплатив позивачу надбавку за роботу в умовах режимних обмежень за період проходження служби з 21.12.2016 по 31.08.2018 та з 01.02.2021 по 24.10.2022, у розмірі 14534,35 грн.

Виплата коштів у розмірі 14534,35 грн здійснена 27.07.2024.

Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною, а тому звернулася до суду із вказаним позовом.

Крім того, як вбачається із довідки від 29.11.2022 № 574 ГУ Національної поліції в Київській області про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці проходження служби перед звільненням, її середньомісячне грошове забезпечення становило 13609,41; середньоденне - 446,21 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що, враховуючи, що позивачу при звільненні не виплачено належні суми грошового забезпечення, а також те, що відповідні суми і на виконання рішення суду виплачені несвоєчасно, позовні вимоги про протиправність такої бездіяльності відповідача та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за період затримки розрахунку у шість місяців, є обґрунтованими.

Доводи відповідача про те, що вказану суму необхідно зменшити з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, суд відхилив, адже сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розрахована виключно за період з 19.07.2022, у зв`язку із чим, таку суму не належить зменшувати з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, оскільки законодавець врегулював самостійно необхідність такого зменшення шляхом обмеження строку, за який може бути стягнуто відповідну суму.

Натомість, відповідач вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк рішення суду Головним управлінням Національної поліції в Київській області виконано в повному обсязі та виплачено 27.07.2024 у сумі 14534,35, тобто фактично через 3 місяці після набрання законної сили рішення суду у справі № 320/3611/23.

Також, апелянт наголошує на тому, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум. Сума, виплачена на виконання рішення суду склала 14534,35 грн, натомість, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі судом розраховано у розмірі 81210,22 грн, що є непропорційним та неспівмірним.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Так, статтею 117 КЗпП України, передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У той же час, згідно статті 117 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ»), який набрав чинності 19.07.2022, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Статтею 116 КЗпП України, встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Під час судового розгляду даної адміністративної справи судом першої інстанції було досліджено та встановлено, що 27.07.2024 на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.07.2023 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2024, відповідач виплатив позивачу надбавку за роботу в умовах режимних обмежень за період проходження служби з 21.12.2016 по 31.08.2018 та з 01.02.2021 по 24.10.2022, у розмірі 14534,35 грн. Виплата коштів у розмірі 14534,35 грн здійснена 27.07.2024. Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною, а тому, звернулася до суду із вказаним позовом.

Суд першої інстанції виснував, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 Кодексу законів про працю України, становить: 446,21 грн х 182 дні = 81210,22 грн.

Доводи відповідача про те, що вказану суму необхідно зменшити з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, суд першої інстанції відхилив, адже сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розрахована виключно за період з 19.07.2022, у зв`язку із чим, таку суму не належить зменшувати з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, оскільки законодавець врегулював самостійно необхідність такого зменшення шляхом обмеження строку, за який може бути стягнуто відповідну суму.

Тож, з наведеного слідує, що сума компенсації за несвоєчасний розрахунок (з урахуванням обмеження 6 місяців) перевищує у більш ніж 5 разів суму, сплачену на виконання рішення суду, що створює диспропорцію.

З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті КЗпП України, з урахуванням таких критеріїв: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

Слід також врахувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 підтвердила компенсаційний характер відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та наголосила, що навіть після внесення змін Законом № 2352-ІХ, застосування принципу співмірності не усунуто на нормативному рівні.

Водночас, установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити, як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак, загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Колегія суддів вважає, що наведеним частково підтверджуються доводи відповідача та апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, та з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів застосовує критерії співмірності та розумності. Оскільки сума несвоєчасного розрахунку складає 14534,35 грн, стягнення середнього заробітку в межах шестимісячного обмеження в розмірі 81210,22 грн є непропорційним заходом відповідальності роботодавця. Також, слушно врахувати, що просточення виникло не з усієї суми грошового забезпечення, а лише її складової - надбавка за роботу в умовах режимних обмежень.

На переконання колегії суддів, сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 Кодексу законів про працю України та наведених вище критеріїв співмірності та пропорційності, становить: 14534,35 грн.

Нормами ч. 2 ст. 315 КАС України, визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення правильно встановив фактичні обставини справи та правильно вирішив спір по суті вимог, проте допустив порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в частині суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Доводи апеляційної скарги відповідача частково спростовують висновки суду першої інстанції та є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині та прийняття нової постанови в цій частині про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Головного управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 81210,22 (вісімдесят одна тисяча двісті десять гривень 22 копійки) грн, з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при його виплаті.

Прийняти нову постанову в цій частині, якою:

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 14534,35 грн (чотирнадцять тисяч п`ятсот тридцять чотири гривні 35 коп), з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при його виплаті.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

У іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді Я.М. Василенко

В.В. Кузьменко