Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №350/1139/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 350/1139/25

Провадження № 33/4808/529/26

Категорія ч.1 ст.130 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Пулик М. В.

Суддя-доповідач Васильєв

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,

за участю захисника адвоката Родікова І.С.,

розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Родікова І.С. на постанову Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 27 липня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, призначено стягнення у вигляді штрафу у розмірі тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір у розмірі 665,60 гривень, -

в с т а н о в и в :

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом відмовився від проходження відповідно до встановленого законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Адміністративне правопорушення вчинено за таких обставин:

29 липня 2025 року о 19 годині 20 хвилин у селищі Рожнятів по вулиці Зеленій водій ОСОБА_1 керував мототранспортом YADEA T2 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю, порушення координації рухів, порушення мови, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку відмовився, що зафіксовано на технічний засіб відеозапису, а саме на нагрудний персональний відеореєстратор, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху України. Відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, відповідальність за що передбачена частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, захисник адвокат Родіков І.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 27 липня 2026 року, провадження по справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Вказує, що постанова суду є незаконною та необґрунтованою, при розгляді справи судом неправильно застосовані норми матеріального права та допущені грубі порушення норм процесуального права, тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, справа закриттю з таких підстав.

В апеляційній скарзі захисник посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність обставин адміністративного правопорушення та належність і допустимість досліджених доказів.

Зазначає, що ОСОБА_1 заперечує факт порушення вимог ст. 130 КУпАП, а транспортний засіб, яким він керував, з огляду на його технічні характеристики не є механічним транспортним засобом у розумінні ПДР України, у зв`язку з чим положення ст. 130 КУпАП не підлягають застосуванню.

Крім того, захисник вказує на відсутність факту відмови від проходження огляду та зазначає, що суд не вправі виходити за межі фактичних обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.

При цьому в оскаржуваній постанові суд послався на протокол, складений щодо іншої особи — ОСОБА_2 , що, на думку захисника, свідчить про неналежний розгляд справи щодо ОСОБА_1 та допущення судом істотних процесуальних порушень.

Також захисник вважає, що суд неправомірно розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 та його захисника. У зв`язку з цим просить скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження у справі.

В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не з`явився, хоча в установленому законом порядку повідомлявся про розгляд апеляційної скарги, не подав клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердив поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції.

Зі змісту доводів захисника адвоката Родікова І.С. вбачається, що ОСОБА_1 знає про розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, однак повністю довіряє йому представництво своїх інтересів в суді та не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за його відсутності.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність підсудного під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).

Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв`язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Апеляційний суд, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 знає про наявність відповідного провадження в суді апеляційної інстанції, повідомлявся про розгляд апеляційної скарги в установленому законом порядку, не подав клопотання про відкладення розгляду справи та не повідомив про бажання приймати участь у судовому засіданні, враховуючи що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не є обов`язковою під час розгляду справи в апеляційній інстанції, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 .

В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник адвокат Родіков І.С. підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати постанову суду та закрити провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.

Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.

Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.

В апеляційній скарзі зазначається про те, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу без участі ОСОБА_1 та його захисника адвоката Родікова І.С.

Перевіряючи вищевказані доводи апеляційної скарги, апеляційний суд звертає увагу на те, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у розгляді справи є беззаперечним і випливає з вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що право на участь в судовому засіданні суду першої інстанції особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, встановлено ст.268 КУпАП, відповідно до якої, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Враховуючи наведене, перевіряючи вищевказані доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із сукупності обставин, які свідчать про наявність у особи, яка притягається до адміністративної відповідальності об`єктивної реальної можливості бути присутнім у суді під час розгляду справи та організувати ефективний захист своїх інтересів, які свідчать про прийняття судом першої інстанції необхідних заходів щодо повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності про розгляд справи та враховує характер процесуальної поведінки вищевказаної особи протягом розгляду справи у суді.

Апеляційний суд вважає, що саме такий підхід зможе забезпечити рівновагу між інтересами особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та необхідністю підтримання ефективності системи судочинства.

Разом з тим, особа, яка притягується до адміністративної відповідальності повинна добросовісно використовувати надані процесуальні права, не зловживати ними та зобов`язана демонструвати готовність брати участь у судовому розгляді і утримуватися від використання методів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби, передбачені законом для прискорення процедури слухання.

Доводи апеляційної скарги про безпідставний розгляд справи за її відсутності спростовуються матеріалами провадження.

Так, справа надійшла до суду першої інстанції 01.08.2025 року після чого суд першої інстанції неодноразово призначав вищевказану справ до розгляду.

З матеріалів провадження та мотиваційної частини постанови суду першої інстанції вбачається, що розгляд справи неодноразово відкладався за клопотаннями захисника Шмоля І.Я. Після подання 08 серпня 2025 року письмових пояснень щодо протоколу про адміністративне правопорушення, в яких захисник виклав позицію сторони захисту та просив закрити провадження у справі, він надалі неодноразово звертався до суду з клопотаннями про відкладення судового розгляду, які судом задовольнялися. Таким чином, стороні захисту було надано можливість реалізувати своє право на участь у розгляді справи та викласти свою правову позицію.

Водночас у судове засідання, призначене на 27 липня 2026 року, ОСОБА_1 та його захисник повторно не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду. При цьому будь-яких клопотань, які б свідчили про поважність причин їх неявки або неможливість розгляду справи за їх відсутності, до суду не подано. За таких обставин суд першої інстанції, врахувавши тривалість розгляду справи, неодноразове її відкладення саме за клопотаннями сторони захисту, повторну неявку ОСОБА_1 та його захисника, а також необхідність дотримання розумних строків судового розгляду, дійшов висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності.

Разом з тим, апеляційний суд приймає до уваги, що Апеляційний суд звертає увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України»)

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що розгляд справи судом першої інстанції за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не порушував права ОСОБА_1 на організацію ефективного захисту його інтересів і не може бути правовою підставою для скасування судового рішення та ухвалення іншого судового рішення аналогічного за своїм змістом.

Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.

Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.

Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.

Так, враховуючи, що в своїх доводах захисник адвокат Родіков І.С. посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи.

Зокрема, зі змісту доводів вбачається, що вони вважають, що в матеріалах провадження відсутні належні докази, які підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.

Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №406435 від 29.07.2025 року, водій ОСОБА_1 29.07.2025 о 19 год. 20 хв. в с-щі Рожнятів по вул. Зелена, керував транспортним засобом Yadea Т2 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю, порушення мови, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку відмовився, що зафіксовано технічним засобом відеозапису, а саме нагрудним персональним відео реєстратором, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1)

Протокол складений уповноваженою особою – інші Відділення поліції №2 (смт Рожнятів) Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області майором поліції Чоповським Я.В., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним. ОСОБА_1 від підпису відмовився.

Разом з тим, зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлений з його змістом, йому були роз`яснені права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, повідомлено про те, що розгляд справи відбудеться в Рожнятівському районному суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції.

Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено, що водій відмовився від пояснень.

У протоколі зазначено, що у водія ОСОБА_1 було вилучено посвідчення водія НОМЕР_1 та видано тимчасовий дозвіл на керування транспортним засобом ТЗ160254.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.

Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння та порушенні вимог ст.2.5 Правил дорожнього руху України.

При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов`язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи.

До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано акт огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, з якого вбачається, що огляд проведений у зв`язку з виявленими ознаками: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці. Огляд не проводився, оскільки ОСОБА_1 відмовився. (а.с. 3)

До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «Рожнятівська ЦРЛ», складене 29.07.2025 року о 19 год. 35 хв. (а.с. 4), у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя. Огляд не проводився у зв`язку з відмовою.

Згідно з рапортом ПОГ Калуського РВП майора поліції Чоповського Я. (а.с. 2) вбачається, що під час несення служби у період з 08 год. 29.07.2026 року по 20 год. 29.07.2025 року на службовому автомобілі Рено Дастер д.н.з. НОМЕР_2 було зупинено скутер під керуванням ОСОБА_1 , який керував мототранспортом без мотошолома, чим порушив вимоги 2.3г ПДР України. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» було зупинено ТЗ, водію було роз`яснено причинили зупинки, зачитані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, передбачені ст.. 268 КУпАП та ст.. 63 Конституції України. Далі працівником поліції було розглянуто справу про адміністративне правопорушення та за результатами розгляду винесено постанову ЕНА №5346140 за ч.5 ст. 121 КУпАП. під час розгляду справи у водія виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, поведінка, що не відповідає дійсності. Водію було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки ТЗ за допомогою газоаналізатора «Алкофор 507». Водій проходити огляд на місці відмовився, а також відмовився проходити йог в найближчому медичному закладі. Про відповідальність від проходження огляд на стан сп`яніння у встановленому законодавством порядку, водій був попереджений. У зв`язку з порушенням п. 2.5 ПДР на водія були зібрані матеріали та складено протокол серії ЕПР1 №406435 за ч.1 ст. 130 КУпАП, вилучено посвідчення водія та видано тимчасовий дозвіл.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вказаний рапорт працівника поліції за своїм правовим змістом є службовим документом, яким поліцейський інформує начальника УПП в Івано-Франківській області про законність своїх дій.

Разом з тим, дані вищевказаного рапорту працівника поліції разом із копією протоколу про притягнення до адміністративної відповідальності повністю узгоджуються з іншими матеріалами справи в частині послідовності дій працівників поліції, щодо оформлення ними протоколу про адміністративне правопорушення.

До матеріалів справи також долучено: ксерокопія свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки (а.с. 5), ксерокопія постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5346140 (а.с. 6), ксерокопія посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 7).

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.

Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.

Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об`єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 8).

З відеозапису вбачається, що працівники поліції рухалися за транспортним засобом — електроскутером, після чого подали водієві вимогу про зупинку. Після зупинки транспортного засобу працівники поліції повідомили про здійснення відеофіксації розмови та зазначили, що підставою для зупинки стало порушення Правил дорожнього руху, а саме керування транспортним засобом без мотошолома.

Працівники поліції запропонували водієві пред`явити посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. У відповідь водій спочатку пред`явив посвідчення учасника бойових дій та зазначив, що документи на транспортний засіб не потрібні, оскільки він є електричним. Надалі водій пред`явив посвідчення водія, у зв`язку з чим його особу було встановлено як ОСОБА_1 .

Після цього працівники поліції повідомили ОСОБА_1 , що стосовно нього буде винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП у зв`язку з керуванням транспортним засобом без мотошолома, та роз`яснили йому права, передбачені ст. 63 Конституції України. Надалі працівниками поліції було винесено відповідну постанову, з якою ОСОБА_1 ознайомлено.

Після цього працівники поліції запропонували ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціального технічного засобу «Drager», посилаючись на наявність у нього ознак сп`яніння, зокрема почервоніння обличчя. ОСОБА_1 від проходження огляду за допомогою приладу «Drager» відмовився та повідомив, що вживав пиво. На пропозицію працівників поліції пройти огляд на стан сп`яніння у медичному закладі він також відмовився у зв`язку з тим, що вживав пиво.

Працівниками поліції було складено відповідні адміністративні матеріали. Після складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 з його змістом ознайомлено, роз`яснено права, передбачені ст. 268 КУпАП. Від надання пояснень він відмовився, після чого отримав копію протоколу та тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом.

Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, та відмовився виконувати законну вимогу патрульних поліцейських пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки та у медичному закладі, та повністю доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Так, із дослідженого судом відеозапису вбачається, що працівники поліції неодноразово зверталися до ОСОБА_1 із вимогою пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння. Разом з тим, ОСОБА_1 в категоричній формі відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння, оскільки стверджував, що він вживав пиво. Таким чином, вищевказаним відеозаписом підтверджується правильність висновків суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 , будучи водієм транспортного засобу, відмовився виконувати вимоги п.2.5 ПДР України щодо проходження огляду на стан сп`яніння.

Апеляційний суд вважає, що працівники поліції під час спілкування з ОСОБА_1 виявивши в останнього ознаки алкогольного сп`яніння, діяли відповідно до приписів законодавства України, в межах своєї компетенції та виконуючи свої професійні обов`язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію», а відтак обґрунтовано, на законних підставах запропонували водію пройти огляд щодо визначення стану алкогольного сп`яніння.

Апеляційний суд приймає до уваги, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 266 КУпАП у разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій.

Апеляційний суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що діючий закон дозволяє водію транспортного засобу відмовитись від проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів і така відмова не утворює складу адміністративного правопорушення. Разом з тим, у цьому випадку водій транспортного засобу зобов`язаний пройти огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння в закладах охорони здоров`я.

Так, відповідно до вимог ч.3 ст.266 КУпАП у разі відмови водія пройти огляд на стан сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів такий огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

Аналогічні положення містяться у п. 7 Розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв ознак сп`яніння, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України №1452/735 від 09.11.2015, яким встановлено, що у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За таких обставин, у разі відмови водія транспортного засобу пройти огляд на стан сп`яніння, який проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціальних технічних засобів, працівник поліції повинен запропонувати водію транспортного засобу пройти огляд на стан сп`яніння у медичному закладі.

Дотримання вищевказаного порядку щодо вимоги поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння дозволяє встановити суб`єктивне ставлення водія транспортного засобу до виконання вимог п.2.5 ПДР України щодо проходження огляду на стан сп`яніння та визначити психологічне ставлення водія транспортного засобу щодо можливості спростувати підозру працівника поліції про перебування водія у стані сп`яніння.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що дотримання вищевказаного порядку щодо вимоги пройти огляд на стан сп`яніння не має принципового значення у тому випадку, коли сукупність досліджених судом належних та допустимих доказів свідчить про те, що водій транспортного засобу в категоричній формі відмовлявся виконувати вимоги п.2.5 ПДР щодо проходження огляду на стан сп`яніння, посилається на обставини, які унеможливлюють проведення такого огляду та індиферентно ставиться до способу в який буде проведений такий огляд.

Апеляційний суд вважає, що сукупність досліджених судом доказів свідчить про те, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння посилаючись на обставини, які свідчили про те, що виконання ним вимог п.2.5 ПДР України може погіршити його правове становище.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння.

Зокрема, законодавець передбачив, що за своїми правовими наслідками та рівнем відповідальності, відмова від проходження огляду на стан сп`яніння та порушення вимог п.2.5 ПДР України прирівнюється до правопорушення, яке стосується керування транспортним засобом у стані сп`яніння.

Відповідно до волевиявлення законодавця вбачається, що останній виходив з того, що водій транспортного засобу, який підозрюється в тому, що керував транспортним засобом у стані сп`яніння може відмовитись від виконання вимог п.2.5 ПДПР України тільки за умови, що він дійсно перебуває у стані сп`яніння та повністю розуміє, що проведення такого огляду зможе довести, що він керував транспортним засобом у стані сп`яніння.

Апеляційний суд вважає безпідставними посилання на неповноту судового розгляду, оскільки сукупність досліджених судом доказів дозволяла повно та всебічно встановити обставини вчиненого правопорушення та прийти до висновку про доведеність винуватості у вчиненні правопорушення.

Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов`язки, які пов`язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.

Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.

Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв`язку з обов`язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння.

Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов`язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння.

Апеляційний суд вважає безпідставними доводи сторони захисту про те, що транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 , не є механічним транспортним засобом у розумінні Правил дорожнього руху України, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не може бути визнана належним суб`єктом правопорушення, яке передбачено ч.1ст. 130 КУпАП.

Так, ч.1 ст.130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху України транспортний засіб — це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Апеляційний суд вважає, що мототранспорт YADEA T2 у відповідності до ПДР України є транспортним засобом, оскільки він є пристроєм, який призначений для перевезення людей.

Апеляційний суд вважає, що саме таке тлумачення закону відповідає змісту, який було вкладено законодавцем у зазначену правову норму з метою забезпечити безпечні умови для учасників дорожнього руху, оскільки керування будь-яким транспортним засобом водієм, який перебуває у стані сп`яніння, створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.

Разом з тим, законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння.

Апеляційний суд вважає безпідставними доводи про те, що пропозиція працівників поліції пройти огляд на стан сп`яніння не можна вважати вимогою працівника поіції у розумінні ч.1 ст.130 КУпАП.

Так, за своїм правовим змістом вимога працівника поліції є пропозицією, яка ґрунтується на законі та спрямована до водія транспортного засобу на вчинення відповідних дії з метою виконання обов`язків, які покладені на нього у відповідності до ПДР України.

Апеляційний суд вважає, що водій ОСОБА_1 повністю розумів, що у відповідності до п.2.5 ПДР України, за наявності підозри в тому, що він керує транспортним засобом у стані сп`яніння, він зобов`язаний пройти відповідний огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає безпідставним посилання захисника на те, що суд першої інстанції вийшов за межі фактичних обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.

Так, суд першої інстанції не змінював фактичних обставин правопорушення та його юридичної кваліфікації, а здійснив оцінку доказів, наявних у матеріалах справи, та встановив на їх підставі обставини, що мають значення для її вирішення. Дослідження судом доказів, які долучені до матеріалів провадження та підтверджують обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, не свідчить про те, що суд вийшов за межі пред`явленого особі обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд вважає, що допущена в мотивувальній частині судового рішення помилка та зазначення прізвища ОСОБА_2 замість ОСОБА_1 , не свідчить про незаконність судового рішення, оскільки має ознаки технічної описки, яка може бути виправлена судом першої інстанції за відповідним зверненням учасників судового розгляду або судом самостійно.

Апеляційний суд вважає, що сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він відмовився виконувати вимоги п.2.5 ПДР України щодо проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп`яніння пов`язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров`я громадян.

Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення.

При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.

Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.

Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст. 23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особам

Відповідно до вимог ч.6 ст.38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 цього Кодексу, може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення.

Відповідно до вимог п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо на момент розгляду справи закінчились строки, передбачені ст. 38 КУпАП.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що діючий КУпАП не містить поняття давності притягнення до відповідальності, яке пов`язано із часом набуття законної сили відповідним рішенням суду, а тільки містить посилання на час накладення адміністративного стягнення.

Зокрема, строк давності притягнення до відповідальності, це передбачений законом певний проміжок часу з дня вчинення правопорушення і до дня набрання відповідним рішенням законної сили, закінчення якого є підставою звільнення особи, яка від відповідальності.

Разом з тим, накладення адміністративного стягнення здійснюється судом першої інстанції і подальший розгляд провадження судом апеляційної інстанції не впливає на тривалість строку, який встановлений ч.6 ст.38 КУпАП.

Суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 ч.1 КУпАП, обґрунтовано визнав останнього винним у вчиненні правопорушення та в межах встановленого законом строку наклав на нього відповідне стягнення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що саме такий правовий підхід до вирішення вищевказаного питання повністю відповідає вимогам закону, принципу правової визначеності та усталеній судовій практиці.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає безпідставними доводи про скасування постанови суду та закриття провадження, у зв`язку із закінченням на час розгляду справи в апеляційній інстанції строку протягом якого може бути накладено адміністративне стягнення.

З огляду на наведене підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст. 294 КУпАП,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника адвоката Родікова І.С. залишити без задоволення.

Постанову Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 27 липня 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.

Суддя Івано-Франківського

апеляційного суду О.П. Васильєв