Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №569/5265/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/5265/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

26 серпня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючої судді Балацької О.Р.,

з участю секретаря судового засідання Кулікович Д.П.,

учасники справи - в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Компанія «Будальянс Груп» про стягнення невиплаченої заробітної плати та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позовних вимог.

В Рівненський міський суд Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Компанія «Будальянс Груп» представник ОСОБА_1 адвокат Кітовський Віталій Леонідович, в якій просить суд стягнути з відповідача нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 82 284,06 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 163 202, 46 грн., моральну шкоду у розмірі 20 000 грн., а також судовий збір та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позову вказує, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 03 листопада 2020 року, працюючи на посаді інженера, та був звільнений 05 лютого 2025 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. Однак у день звільнення відповідач не провів із ним повного розрахунку та не повідомив про суми, нараховані та виплачені при звільненні. З метою встановлення розміру належних до виплати сум представником позивача було направлено відповідачу адвокатський запит, на який відповіді не отримано. Водночас з відомостей, наданих Головним управлінням ДПС у Миколаївській області, позивачу за січень 2025 року було нараховано 14 265,22 грн., а за лютий 2025 року - 68 018,84 грн., при цьому виплата зазначених сум не проводилася. У зв`язку з цим позивач вважає, що за відповідачем утворилася заборгованість із заробітної плати в загальному розмірі 82 284,06 грн., яка підлягає стягненню на його користь. Крім того, позивач зазначає, що внаслідок невиплати належних йому при звільненні сум відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку. Враховуючи, що період затримки перевищує шість місяців, позивач просить стягнути середній заробіток за шість місяців у розмірі 163 202,46 грн., визначений ним виходячи із середньомісячного заробітку за листопад та грудень 2024 року. Також позивач посилається на те, що невиплата заробітної плати спричинила йому моральні страждання, душевні переживання, погіршення звичного способу життя та необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя, у зв`язку з чим вказує про завдану моральну шкоду у розмірі 20 000 грн. На підставі викладеного позивач просить задовольнити позов у повному обсязі, а також стягнути з відповідача понесені судові витрати, зокрема витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 березня 2026 року справа передана для розгляду судді Балацькій О.Р.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 09 березня 2026 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано десятиденний строк для усунення недоліків. (а.с. 26-28)

Представником позивача усунуто недоліки вказані в ухвалі від 09 березня 2026 року у встановлений судом строк. (а.с. 32-42)

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 18 березня 2026 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. (а.с. 46-47)

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 02 червня 2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті. (а.с. 57-58)

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі. (а.с. 56)

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується Довідками про доставку електронного документу підсистемі «Електронний суд».

Відзиву із запереченнями на позовну заяву відповідач не надав.

Інших заяв та клопотань до суду від учасників справи не надходило.

Відтак суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності відповідача в заочному порядку, на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи.

За таких обставин у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, в порядку визначеному ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд здійснює розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З`ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

ІІІ. Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин та докази.

Суд встановив, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна Компанія «Будальянс Груп», що підтверджується копієї трудової книжки серії НОМЕР_1 . (а.с. 7-8)

Відповідно до наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Компанія «Будальянс Груп» № 417/к від 02 листопада 2020 року ОСОБА_1 прийнято на роботу з 03 листопада 2020 року на посаду інженера.

Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Компанія «Будальянс Груп» № 10/к/тр від 05 лютого 2025 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України.

Отже, останнім днем роботи позивача у відповідача та днем припинення трудових відносин є 05 лютого 2025 року.

Суд встановив, що станом на дату звільнення позивача відповідачем не було проведено з ним повного розрахунку за належними до виплати сумами.

З матеріалів справи вбачається, що представником позивача з метою отримання інформації щодо сум, нарахованих та виплачених ОСОБА_1 при звільненні, було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Компанія «Будальянс Груп» адвокатський запит № 16/02 від 16 лютого 2026 року.

Водночас доказів надання відповідачем відповіді на зазначений адвокатський запит, а також доказів проведення з позивачем повного розрахунку після припинення трудових відносин матеріали справи не містять.

З метою отримання відомостей щодо доходів позивача та сум, нарахованих йому відповідачем, представником позивача також було направлено адвокатський запит № 16/02/2 від 16 лютого 2026 року до Головного управління ДПС у Миколаївській області.

Листом Головного управління ДПС у Миколаївській області № 4175/14-29-12-01-03 від 23 лютого 2026 року надано відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків щодо джерел та сум нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку і військового збору стосовно ОСОБА_1 за період з грудня 2024 року по лютий 2025 року. (а.с. 13)

Згідно з наданими відомостями, джерелом доходу позивача за січень та лютий 2025 року зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна Компанія «Будальянс Груп».

За січень 2025 року позивачу відповідачем було нараховано дохід у розмірі 14 265,22 грн., із зазначеної суми нараховано податок у розмірі 2 567,74 грн. та військовий збір у розмірі 713,26 грн. Відомості про виплату позивачу зазначеної суми доходу відсутні, розмір виплаченого доходу зазначений як 0,00 грн. (а.с. 15)

За лютий 2025 року позивачу відповідачем було нараховано дохід у розмірі 68 018,84 грн., із зазначеної суми нараховано податок у розмірі 12 243,39 грн. та військовий збір у розмірі 3 400,94 грн. Розмір виплаченого доходу також зазначений як 0,00 грн. (а.с. 15)

З урахуванням вище вказаного відповідно до відомостей Державного реєстру фізичних осіб – платників податків загальна сума доходу, нарахованого позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна Компанія «Будальянс Груп» за січень та лютий 2025 року, становить 82 284,06 грн.

При цьому доказів виплати позивачу зазначених сум нарахованої заробітної плати матеріали справи не містять.

Суд також встановив, що відповідачем не надано доказів проведення остаточного розрахунку з позивачем у день його звільнення 05 лютого 2025 року, а також доказів подальшої виплати позивачу нарахованої заробітної плати за січень та лютий 2025 року.

Отже, на час звернення до суду позивач не отримав нараховану йому заробітну плату за січень та лютий 2025 року в загальному розмірі 82 284,06 грн.

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, за листопад 2024 року позивачу було нараховано заробітну плату в розмірі 26 672,54 грн., а за грудень 2024 року – 27 728,28 грн. (а.с. 15)

За розрахунком позивача, середньомісячний заробіток за зазначені місяці становить 27 200,41 грн. Розмір середнього заробітку, який позивач просить стягнути за час затримки розрахунку при звільненні, визначений ним із врахуванням виплат за два останні календарні місяці роботи, що передували місяцю звільнення, а саме листопад та грудень 2024 року.

Враховуючи положення статті 117 Кодексу законів про працю України щодо обмеження періоду, за який може бути стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку, позивач визначив суму такого середнього заробітку за шість місяців у розмірі 163 202,46 грн. (27 200,41 грн. ? 6 місяців).

Позивач заявляє вимогу про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на тривалу невиплату належної йому заробітної плати.

На обґрунтування зазначеної вимоги позивач зазначає, що невиплата заробітної плати негативно позначилася на його матеріальному становищі, спричинила душевні переживання, страх неможливості забезпечувати свої повсякденні потреби, необхідність обмежувати себе у звичних витратах та докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач також зазначає, що невиплата заробітної плати вплинула на можливість належним чином забезпечувати потреби своєї сім`ї та порушила його звичний життєвий уклад.

За твердженням позивача, тривалість невиконання відповідачем обов`язку щодо виплати заробітної плати негативно впливала на його емоційний стан та спричинила моральні страждання, у зв`язку з чим він оцінює завдану йому моральну шкоду у 20 000 грн.

Загальна сума майнових вимог позивача, без урахування судових витрат, становить 265 486,52 грн., з яких 82 284,06 грн. – нарахована, але не виплачена заробітна плата, 163 202,46 грн. – середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та 20 000 грн. – моральна шкода.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, у тому числі витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Отже, сукупністю досліджених судом письмових доказів підтверджується факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна Компанія «Будальянс Груп», факт припинення таких трудових відносин 05 лютого 2025 року, наявність нарахованих позивачу за січень та лютий 2025 року сум доходу в загальному розмірі 82 284,06 грн., а також відсутність відомостей про виплату цих сум позивачу.

Встановлені судом обставини є вихідними для вирішення питання щодо наявності у відповідача обов`язку провести з позивачем остаточний розрахунок при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

ІV. Застосовані норми права та мотиви з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Стаття 43 Конституції закріплює право кожного на працю, включаючи право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом мінімальної, а також на своєчасне одержання винагороди за працю.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Нормою ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Як передбачено ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпП України).

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

За ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховують у розмірі середнього заробітку і який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом термін винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі №759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Пунктом 6 ч.1 ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема частина третя ст. 13 ЦК України не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Як зазначено у позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 26 червня 2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18): якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Суд встановив, що відповідачем у день звільнення позивача 05 лютого 2025 року не було проведено з ним повного розрахунку, а саме не виплачено нараховану заробітну плату за січень та лютий 2025 року в загальному розмірі 82 284,06 грн. При цьому доказів наявності спору між сторонами щодо розміру зазначених виплат, як і доказів оспорювання відповідачем обов`язку щодо їх виплати, суду не надано. Навпаки, відповідно до відомостей, наданих Головним управлінням ДПС у Миколаївській області, відповідачем було відображено нарахування позивачу доходу за січень та лютий 2025 року, при цьому сума фактично виплаченого доходу зазначена як 0,00 грн. Відповідачем також не надано доказів проведення з позивачем остаточного розрахунку після припинення трудових відносин. Таким чином, суд доходить висновку, що невиплата належних позивачу сум відбулася з вини відповідача, а тому наявні передбачені статтею 117 КЗпП України підстави для покладення на останнього обов`язку щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Разом з тим при визначенні розміру такого відшкодування суд враховує правову природу передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності, принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також необхідність дотримання справедливого балансу між розміром заборгованості роботодавця та розміром відповідальності за порушення строків її виплати.

Враховуючи, що належні позивачу при звільненні суми в розмірі 82 284,06 грн. на час розгляду справи відповідачем не виплачені, а заявлений позивачем середній заробіток за час затримки розрахунку за шість місяців становить 163 202,46 грн., що майже у два рази перевищує суму основної заборгованості із заробітної плати, суд, виходячи із конкретних обставин цієї справи, вважає за необхідне визначити розмір відшкодування з урахуванням принципу пропорційності. При цьому суд бере до уваги тривалість невиконання відповідачем обов`язку щодо проведення остаточного розрахунку, розмір невиплачених позивачу сум, співвідношення суми заборгованості із сумою середнього заробітку, характер порушення трудових прав позивача, а також те, що передбачена статтею 117 КЗпП України виплата має компенсаторний характер та не повинна перетворюватися на джерело безпідставного збагачення працівника. Водночас тривалість затримки розрахунку та відсутність доказів вжиття відповідачем заходів для погашення заборгованості свідчать про істотність порушення прав позивача, що підлягає належній компенсації.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладаються законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає (постанова Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 752/18470/16-ц, провадження № 61-48409св18).

Як встановлено судом, позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт перебування у трудових відносинах з відповідачем, факт звільнення 05 лютого 2025 року, наявність нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за січень та лютий 2025 року в загальному розмірі 82 284,06 грн., а також факт непроведення з ним остаточного розрахунку при звільненні. Зокрема, зазначені обставини підтверджуються наказами про прийняття на роботу та звільнення, записом у трудовій книжці, а також відомостями Головного управління ДПС у Миколаївській області, відповідно до яких відповідачем було нараховано позивачу дохід за січень 2025 року в розмірі 14 265,22 грн. та за лютий 2025 року в розмірі 68 018,84 грн., при цьому відомості про виплату таких сум відсутні.

При цьому відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, виплати нарахованої заробітної плати, а також доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних обставин, що перешкоджали виконанню ним передбаченого законом обов`язку щодо своєчасного розрахунку з працівником. Не надано відповідачем і доказів на спростування відомостей, що містяться у документах контролюючого органу щодо нарахування та виплати позивачу доходу. За таких обставин суд виходить із доведеності факту невиплати позивачу належних йому при звільненні сум та наявності вини відповідача у несвоєчасному проведенні остаточного розрахунку, що є підставою для застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 82 284,06 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 163 202,46 грн. є обґрунтованими та підтверджуються належними і допустимими доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 20 000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

За таких обставин, суд бере до уваги встановлений факт порушення відповідачем трудових прав позивача, що полягає у невиплаті належної йому заробітної плати при звільненні, тривалість такого порушення, характер та обсяг моральних страждань, на які посилається позивач, а також необхідність докладання ним додаткових зусиль для організації свого життя у зв`язку з відсутністю належних йому грошових коштів. Водночас суд враховує, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про заподіяння йому фізичних страждань, істотне погіршення стану здоров`я, втрату нормальних життєвих зв`язків чи інші наслідки, які б обумовлювали необхідність відшкодування моральної шкоди саме у заявленому розмірі 20 000 грн. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, враховує характер допущеного відповідачем порушення, тривалість невиплати заробітної плати, ступінь та характер душевних страждань позивача, а також співвідношення заявленого розміру моральної шкоди з установленими судом обставинами справи.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягнення моральна шкода у розмірі 20 000 грн. підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 5 000 грн., що є обґрунтованим, співмірним характеру допущеного порушення та наслідкам, яких зазнав позивач, відповідає вимогам розумності і справедливості, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн. На підтвердження понесення зазначених витрат позивачем надано Договір про надання правничої допомоги між ОСОБА_1 та адвокатом Кітовським В.Л. від 16.02.2026 (а.с. 16) та квитанцію про сплату № 285413092 АТ «ПУМБ» (а.с.17).

Вирішуючи питання щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи, обсяг та характер виконаної адвокатом роботи, кількість заявлених позовних вимог, ціну позову, значення справи для позивача, а також принципи співмірності, розумності та справедливості.

При цьому суд бере до уваги, що справа не є складною за своїм предметом, оскільки спір виник з трудових правовідносин та стосується стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди. Встановлення обставин справи не вимагало проведення експертиз, дослідження значного обсягу доказів, залучення спеціалістів чи виконання інших складних процесуальних дій. Основні обставини щодо перебування сторін у трудових відносинах, дати звільнення, розміру нарахованої заробітної плати та її невиплати підтверджуються письмовими доказами.

Крім того, суд враховує результат розгляду справи, а саме те, що позовні вимоги підлягають задоволенню не в повному обсязі, зокрема вимога про відшкодування моральної шкоди задовольняється частково, у розмірі 5 000 грн. За таких обставин заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000 грн. суд вважає завищеним та таким, що не відповідає критеріям співмірності, визначеним статтею 137 ЦПК України.

Водночас суд враховує, що позивач дійсно був змушений звернутися за професійною правничою допомогою для захисту своїх трудових прав, адвокатом було здійснено підготовку позовної заяви, сформовано правову позицію та забезпечено представництво інтересів позивача у суді. Відтак, суд не вбачає підстав для повної відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, однак з огляду на обсяг фактично виконаної роботи, складність справи та результат її розгляду вважає справедливим та співмірним розмір таких витрат у сумі 5 000 грн.

Отже, з урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача у розмірі 5 000 грн., а в іншій частині вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Відповідно до ч. 1. ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з задоволенням позовних вимог судовий збір слід покласти на відповідача. Відтак з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1 571 (одна тисяча п`ятсот сімдесят одна) гривня 86 копійок.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 12, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Компанія «Будальянс Груп» про стягнення невиплаченої заробітної плати та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДАЛЬЯНС ГРУП» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 82 284 (вісімдесят дві тисячі двісті вісімдесят чотири) гривні 06 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДАЛЬЯНС ГРУП» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 163 202 (сто шістдесят три тисячі двісті дві) гривні 46 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДАЛЬЯНС ГРУП» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДАЛЬЯНС ГРУП» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДАЛЬЯНС ГРУП» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 571 (одна тисяча п`ятсот сімдесят одна) гривня 86 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто Рівненським міським судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його переглядякщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ;

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДАЛЬЯНС ГРУП», місцезнаходження: 54055, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Слобідська Сьома, буд. 70/8; код ЄДРПОУ: 40445002.

Повний текст судового рішення складено та підписано 03 вересня 2026 року.

Суддя Ольга БАЛАЦЬКА