Вирок від 02 вересня 2026 р. у справі №564/2721/26 — Костопільський районний суд Рівненської області

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/2721/26

03 вересня 2026 року

м.Костопіль

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуючий суддя ОСОБА_1

секретар судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Костопільського районного суду Рівненської області кримінальне провадження №12025181150000303 від 08.09.2025 по обвинуваченню

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Трубиці, Костопільського району, Рівненської області, адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, з середньою-спеціальною освітою, заміжньої, на утриманні має трьох малолітніх дітей, непрацюючої, інваліда ІІ групи, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286-1 Кримінального кодексу України,

за участю:

прокурора – ОСОБА_4

обвинуваченої – ОСОБА_3

захисника – ОСОБА_5

потерпілого – ОСОБА_6

представника потерпілого – ОСОБА_7

ВСТАНОВИВ:

Водій ОСОБА_3 07 вересня 2025 року близько 17 год. 40 хв., тобто у світлу пору доби, в порушення підпункту а) пункту 2.1, підпунктів б), г) пункту 2.3, підпункту а) пункту 2.9, пункту 12.1, підпункту б) 12.9 та дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 40 км» розділу 33 Правил дорожнього руху України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі – Правила дорожнього руху), перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, без посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, керуючи технічно справним мотоциклом «LIFAN LF175-2E», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись зі швидкістю близько 90 км/год. разом із пасажиркою ОСОБА_8 , яка перебувала без мотошолому, дорогою територіального значення «Костопіль-Яполоть» Т-18-27 зі сторони с.Збуж, Рівненського району Рівненської області у напрямку с.Велика Любаша Рівненського району Рівненської області, неподалік повороту до с.Космачів Рівненського району Рівненської області не вибрала безпечну швидкість руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, не впоралась з керуванням, виїхала на зустрічну смугу, якою рухався технічно справний легковий автомобіль «VOLVO 850», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_9 та допустила перехресне-зустрічне-косе-блокуюче-ексцентричне зіткнення передньою частиною мотоцикла «LIFAN LF175-2E», реєстраційний номер НОМЕР_3 , з передньою лівою частиною автомобіля «VOLVO 850», реєстраційний номер НОМЕР_4 , внаслідок чого пасажирка ОСОБА_8 отримала наступні тілесні ушкодження: поєднана краніо-торако-скелетна травма у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, переломів кісток основи та склепіння черепа, забою головного мозку важкого ступеня, вторинні набрякові-ішемічні зміни обох півкуль головного мозку, гострі субдуральні нашарування лівої гемісфери, правобічної отогемоліквореї; закрита травма грудної клітки у вигляді забою обох легень; переломів тіла крижової кістки, розривів лонного зчленування, заочеревинної гематома; відкриті переломи обох кісток лівої гомілки, забою правої стопи, рваної рани промежини; «множинні» забої та осаднення м`яких тканин голови, тулуба та кінцівок, які за ступенем тяжкості належать до тяжких тілесних ушкоджень.

Порушення ОСОБА_3 вимог пункту 12.1 Правил дорожнього руху, що зобов`язує водія під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху ураховувати дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, перебуває у прямому безпосередньому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і суспільно небезпечними наслідками, що настали.

Таким чином, ОСОБА_3 вчинила порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286-1 КК України.

У судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину визнала, надав показання на підтвердження обставин, викладених в обвинувальному акті.

Також пояснила, що у той день вона з потерпілою їздила мотоциклом купатись, пізніше поїхали до її хлопця, побули там біля години часу. Вказала, що випила там орієнтовно 200 грамів вина і потім вони вирішили їхати до місця проживання, їй було страшно їхати, але все ж вирішила поїхати. Вказала, що у неї було два шолома: один кращий, а один велосипедний. Велосипедного обвинувачена одягнула сама, а кращого віддала ОСОБА_8 . Пояснила, що по дорозі їй стало погано і через це сталось ДТП. Дуже шкодує, що таке трапилось. Пояснила, що ОСОБА_8 була їй як сестра. Цивільний позов визнала частково в сумі 100000 грн., просила врахувати, що внаслідок ДТП стала інвалідом другої групи та має на утриманні трьох малолітніх дітей.

Потерпілий в судовому засіданні пояснив, що на момент, коли сталось ДТП, він був за кордоном на заробітках. На лікування дочки кошти надавав він свої власні. Дочка лежала в лікарні вісім місяців. За весь час лікування дочки обвинувачена жодного разу не відвідувала дочку в лікарні і взагалі не давала коштів на її лікування. Також вказав, що матеріальну шкоду відшкодувала страхова компанія, а завдана моральна шкода обвинуваченою не відшкодована. Просив призначити обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі та задоволити цивільний позов у повному обсязі.

У судовому засіданні прокурор, враховуючи, що обвинувачена визнає свою вину та всі встановлені обставини справи, просить суд визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Обвинувачена не заперечила щодо визнання судом недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Інші учасники також не заперечили щодо визнання судом недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Враховуючи думку учасників судового провадження, які не заперечували щодо застосування ч.3 ст.349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, також роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За таких обставин, суд дійшов переконливого висновку про доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286-1 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ст.65 Кримінального кодексу України, при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ст.12 Кримінального кодексу України кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286-1 Кримінального кодексу України кваліфікується як тяжкий злочин.

Обставиною, яка відповідно до ст.66 КК України пом`якшує покарання ОСОБА_3 , є активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставини, які відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_3 , відсутні.

При цьому суд не враховує як пом`якшуючу вину обвинуваченої таку обставину, як щире каяття, оскільки щире каяття передбачає, окрім визнання собою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття – це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

У зв`язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття – це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Аналогічна правова позиція щодо щирого каяття викладена Верховним Судом у постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 листопада 2021 року у справі №199/6365/19, провадження №51-3198км21.

Однак з матеріалів кримінального провадження убачається, що обвинувачена, поряд із активним сприянням у розкритті кримінального правопорушення, розкаялась лише формально, жодного разу не відвідала потерпілу ОСОБА_8 за тривалий час її лікування, не відшкодувала матеріальну шкоду ні на лікування ні на поховання останньої, що не свідчить про наявність в її діях активного каяття.

Відповідно до ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Санкція ч.2 ст.286-1 Кримінального кодексу України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п`яти до восьми років.

При вирішенні питання про призначення ОСОБА_3 виду та розміру покарання, суд приймає до уваги те, що обвинувачена на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судима, за місцем проживання характеризується позитивно, є інвалідом другої групи, має на утриманні трьох малолітніх дітей.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про призначення обвинуваченій покарання за ч.2 ст.286-1 Кримінального кодексу України у вигляді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами.

Призначене додаткове покарання є необхідним заходом безпеки за вчиненні обвинуваченою порушення Правил дорожнього руху, а отже особа має бути на тривалий час ізольована від можливості керування транспортними засобами.

Відповідно до ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.

Згідно з ч.1 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства (ч.5 ст.128 КПК України).

Потерпілим ОСОБА_6 подано суду цивільний позов до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди заподіяної кримінальним правопорушенням.

Ухвалою суду від 08.07.2026 прийнято поданий потерпілим цивільний позов до спільного розгляду з кримінальним провадженням. Визнано потерпілого ОСОБА_6 цивільним позивачем в даному кримінальному провадженні. Визнано обвинувачену ОСОБА_3 цивільним відповідачем у кримінальному провадженні.

У відзиві на цивільний позов ОСОБА_3 цивільний позов визнала частково в сумі 100000 грн.

У своєму позові ОСОБА_6 просив суд стягнути з цивільного відповідача – ОСОБА_3 , моральну шкоду, завдану вчиненням кримінального правопорушення, розмір якої оцінює в 1000000 грн., а також просить стягнути витрати на правничу допомогу.

В обґрунтування позову зазначає, що на сьогодні, цивільний відповідач заподіяну кримінальним правопорушенням цивільному позивачу моральну та майнову шкоди (витрати пов`язані з лікуванням загиблої, витрати на поховання та спорудження надгробного пам`ятника) не відшкодувала. Від вирішення даного питання в добровільному порядку ухиляється, а внаслідок своїх незаконних дій цивільному позивачу побутовий, моральний та психологічний дискомфорт. З вини ОСОБА_3 було непоправно порушено життєвий устрій цивільного позивача, оскільки він назавжди втратив доньку, яка перед смертю отримала низку тілесних ушкоджень, що в сукупності становлять тяжкі тілесні ушкодження.

Згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Судом встановлено, що потерпілому ОСОБА_6 безсумнівно завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях з приводу втрати близької людини – дочки, моральних та фізичних стражданнях, порушено його нормальний спосіб життя, у зв`язку з чим останній змушений докладати значних зусиль для його налагодження та організації. Батько втратив дитину, підтримку і допомогу, що вплинуло на його нормальний спосіб життя, спогади про дочку травмують його психіку, потерпілому важко планувати майбутнє. Судом також враховано, що під час тривалого перебування ОСОБА_8 у лікарні обвинувачена жодного разу не відвідала її, не намагалась зв`язатись із батьком, допомогти у витратах на її лікування і в подальшому на поховання, а часткове відшкодування останньою моральної школи мало місце лише перед судовим засіданням 03.09.2026.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, враховує характер і глибину психологічних страждань позивача, тривалість негативних наслідків, а також ступінь вини обвинуваченої.

Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 23 ЦК України та сталої практики Верховного Суду, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не лише співмірним із завданими стражданнями, але й реальним до виконання, не перетворюючись на інструмент повного фінансового краху особи, що призведе до неможливості виконання судового рішення.

Суд бере до уваги сімейний та матеріальний стан обвинуваченої. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачена має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, а також має обмежений матеріальний дохід, а перебування на її утриманні трьох малолітніх/неповнолітніх дітей створює значне та тривале фінансове навантаження.

Суд переконаний, що призначення надмірного фінансового тягаря, який обвинувачена об`єктивно не спроможна виконати, призведе до порушення прав її трьох дітей на належний рівень життя, виховання та утримання, що суперечить засадам гуманізму та Конвенції про права дитини. Діти не повинні нести надмірні матеріальні позбавлення через протиправні дії матері.

Враховуючи баланс між глибиною горя батька померлої та реальними матеріальними можливостями обвинуваченої, яка виховує трьох дітей, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги, визначивши справедливий, співмірний та розумний розмір компенсації моральної шкоди у сумі 600 000 (шістсот тисяч) гривень.

Враховуючи факт відшкодування обвинуваченої шкоди у розмірі 40500 грн, до стягнення підлягає 559500,00 грн.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_6 про відшкодування витрат на правову допомогу, то суд враховує, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Разом з тим, на підтвердження їх понесення цивільним позивачем зазначено лише їх попередній (орієнтовний) розрахунок в сумі 30000 грн., проте будь-яких інших доказів їх отримання та понесення, чи необхідності понесення суду не надано, а відтак у суду відсутні підстави для задоволення вказаної вимоги.

Враховуючи наведене, цивільний позов ОСОБА_6 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до положень статті 118 КПК України, витрати, пов`язані із залученням експертів, належать до процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Судом встановлено, що під час досудового розслідування у даному кримінальному провадженні за ініціативою сторони обвинувачення було залучено експертів для проведення судових експертиз.

Згідно з наявними у матеріалах кримінального провадження довідками про витрати на проведення експертиз, розмір витрат на залучення експертів під час досудового розслідування становить 19147,32 грн., із яких зокрема:

3565,60 грн. за проведення судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю: 10.2 «Дослідження технічного стану транспортних засобів» (висновок експерта №СЕ-19/118-25/14079-ІТ від 04.11.2025);

3565,60 грн. за проведення судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю: 10.2 «Дослідження технічного стану транспортних засобів» (висновок експерта №СЕ-19/118-25/14078-ІТ від 06.11.2025);

6239,80 грн. за проведення судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю: 10.4 «Транспортно-трасологічні дослідження» (висновок експерта №СЕ-19/118-25/14528-ІТ від 03.12.2025);

5776,32 грн. за проведення судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди за спеціальністю 10.1 «Дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди» (висновок експерта №СЕ-19/118-26/7662-ІТ від 09.06.2026).

Відповідно до частини 2 статті 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що витрати на залучення експертів підлягають стягненню з обвинуваченої у повному обсязі на користь держави.

Вирішуючи питання про речові докази суд керується приписами ст.100 КПК України.

Речові докази – автомобіль VOLVO 850, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який знаходиться на зберіганні у власника ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , після набрання вироком законної сили слід вважати повернутим за належністю; мотоцикл «LIFAN LF175-2Е», д.н.з. НОМЕР_3 , який фактично належить обвинуваченій ОСОБА_3 та який знаходиться на зберіганні на території ВП № 2 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області, що по вул.Коперніка, 15, м.Костопіль Рівненського району, Рівненській області, після набрання вироком законно сили слід повернути власнику.

Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Судом встановлено, що ухвалами слідчого судді Костопільського районного суду Рівненської області від 10.09.2025 №564/3771/25 накладено арешт шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування майном, а саме на автомобіль VOLVO 850, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 та на мотоцикл «LIFAN LF175-2Е», д.н.з. НОМЕР_3 , який фактично належить обвинуваченій ОСОБА_3 .

Ухвалою слідчого судді Костопільського районного суду Рівненської області від 07.11.2025 №364/3771/25 скасовано арешт майна на автомобіль VOLVO 850, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_10 , в частині користування майном, залишивши арешт в частині заборони його відчуження.

Відтак, суд дійшов висновку про необхідність скасування арешту на вказані транспортні засоби, які накладені ухвалами слідчого судді Костопільського районного суду Рівненської області від 10.09.2025 №364/3771/25.

Заходи забезпечення кримінального провадження до обвинуваченого не застосовувались.

Керуючись ст. 100, 118, 124, 174, 349, 369-374 КПК України, суд -

ЗАСУДИВ:

Визнати ОСОБА_3 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286-1 Кримінального кодексу України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 4 /чотири/ роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 6 /шість/ років.

Строк відбування основного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_3 рахувати з дня її фактичного затримання, проведеного на підставі цього вироку після набрання ним законної сили.

Строк відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами обчислювати з моменту відбуття ОСОБА_3 основного покарання у виді позбавлення волі.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 19147 /дев`ятнадцять тисяч сто сорок сім/ гривень 32 копійки витрат на проведення судових експертиз.

Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди заподіяної кримінальним правопорушенням задоволити частково.

Стягнути з обвинуваченої ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 559500,00 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Речовий доказ – автомобіль VOLVO 850, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який знаходиться на зберіганні у власника ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , після набрання вироком законної сили вважати повернутим за належністю.

Речовий доказ – мотоцикл «LIFAN LF175-2Е», д.н.з. НОМЕР_3 , який фактично належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає по АДРЕСА_1 та який знаходиться на зберіганні на території ВП №2 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області, що по вул.Коперніка, 15, м.Костопіль Рівненського району, Рівненській області, після набрання вироком законно сили слід повернути власнику.

Арешт майна, накладений ухвалами слідчого судді Костопільського районного суду Рівненської області від 10.09.2025 №564/3771/25 на автомобіль VOLVO 850, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 та на мотоцикл «LIFAN LF175-2Е», д.н.з. НОМЕР_3 , який фактично належить обвинуваченій ОСОБА_3 – скасувати.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 не застосовувався.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду через Костопільський районний суд Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

СуддяОСОБА_1