Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №159/2114/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 159/2114/26 пров. № А/857/24931/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Глушка І.В., Затолочного В.С.,

за участі секретаря судового засідання Хоменчук В.Б.,

представника позивача:не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції у Волинській області на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2026 року у справі № 159/2114/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції у Волинській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

суддя в 1-й інстанції – Шишилін О.Г.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Ковель,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції у Волинській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

В обгрунтуванні позовних вимог вказав, що інкримінованого йому правопорушення не вчиняв. За таких умов вважає постанови відповідача №000341 від 30.03.2026 незаконною та такою, що підлягає скасуванню.Зазначив, що собака перебувала в машині в клітці і взагалі вони перебували на узбіччі дороги а не в лісі. Крім того, їхньою метою збору було не полювання, а польове випробування собак яке мало початися о 10:00 годині. Тобто, коли приїхали інспектори випробування ще не почалося.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено.

Постанову інспектора Державної екологічної інспекції у Волинській області №000341 від 30.03.2026р. про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст.85 КУпАП у виді штрафу в сумі 1020 грн. – скасовано, провадження у справі закрито.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної екологічної інспекції у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 665,60 гривень.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню.

Також вказує про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки фактично побудував свої висновки навколо статті 34 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», хоча ОСОБА_1 інкримінувалося порушення правил полювання, що охоплюється насамперед абзацом другим частини третьої статті 12 цього Закону у взаємозв`язку з частиною першою статті 85 КУпАП. Саме стаття 12 прямо встановлює, що до полювання прирівнюється перебування осіб у межах мисливських угідь із собаками мисливських порід, крім випадків належно організованих польових випробувань і змагань мисливських собак. Стаття 34 при цьому не є самостійною підставою звільнення від відповідальності, а лише визначає обов`язкові умови, за яких такі випробування можуть вважатися законними: проведення на окремих ділянках, виділених користувачем мисливських угідь, та за погодженням уповноваженого органу. Оскільки у ОСОБА_1 були відсутні будь-які належні погодження на проведення такого заходу, а Інспекцією надано докази того, що відповідне місце не було виділене для польових випробувань, виняток, передбачений статтею 12 Закону, у даному випадку не застосовується. За таких обставин перебування мисливських собак в угіддях станом уже на 09:22 підлягало кваліфікації саме як діяння, прирівняне до полювання, тобто як порушення встановленого для відповідної території порядку здійснення полювання, що не мало наслідком добування, знищення або поранення тварин, і саме тому обґрунтовано було кваліфіковане за частиною першою статті 85 КУпАП. Отже, суд помилково підмінив належну правову норму - статтю 12 Закону - аналізом статті 34 Закону, що призвело до неправильного вирішення справи.

Просить скасувати рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2026 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.

Частиною 4 ст.229 КАС України передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджується із матеріалів справи, що позивач 28.03.2026р. о 09:22 год перебував у мисливських угіддях державного мисливського резерву поблизу с. Будище, Ковельського району з собакою мисливської породи «західносибірська лайка» у заборонений для полювання час без дозвільних документів, що є порушенням абз.2 ч.3 ст.12; ст.17; ст.34; ч.2 ст.19; п.1, п.3 ст.20; абз. 3 ч.2 ст.42 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання», ст.63 ЗУ «Про тваринний світ», про що складений відповідний протокол №000342 від 28.03.2026р.

Не погодившись із такою постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідач не надав для перевірки будь-яких доказів, які були підставою прийнятого рішення, та відповідно до наведених обставин суд вважає не доведеним законність прийнятої відповідачем постанови, тому вона підлягає скасуванню.

Враховуючи зазначені висновки суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з такими та зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Положеннями частини 1 статті 85 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил полювання (полювання без належного на те дозволу, в заборонених місцях, у заборонений час, забороненими знаряддями або способами, на заборонених для добування тварин, допускання собак у мисливські угіддя без нагляду, полювання з порушенням установленого для певної території (регіону, мисливського господарства, обходу тощо) порядку здійснення полювання), яке не мало наслідком добування, знищення або поранення тварин, а також транспортування або перенесення добутих тварин чи їх частин без відмітки цього факту в контрольній картці обліку добутої дичини і порушень правил полювання та в дозволі на їх добування.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 №1264-ХІІ, громадяни України зобов`язані: а) берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища; б) здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів; в) не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб`єктів; г) вносити штрафи за екологічні правопорушення; д) компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище. Громадяни України зобов`язані виконувати й інші обов`язки у галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до законів України.

Положеннями статті 12 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» від 22.02.2000 №1478-ІІІ (далі - Закон №1478-ІІІ), передбачено, що право на полювання в межах визначених для цього мисливських угідь мають громадяни України, які досягли 18-річного віку, іноземці, які одержали в установленому порядку дозвіл на добування мисливських тварин та інші документи, що засвідчують право на полювання. Полювання з використанням вогнепальної мисливської зброї дозволяється лише особам, які в установленому порядку одержали в уповноваженому державному органі відповідний документ дозвільного характеру на право користування цією зброєю. До полювання прирівнюється: перебування осіб у межах мисливських угідь, у тому числі на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю або з капканами та іншими знаряддями добування звірів і птахів, або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами і птахами, або з продукцією полювання (крім випадків регулювання чисельності диких тварин, польових випробувань і змагань мисливських собак (ненижче обласного рівня); перебування осіб на дорогах загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю.

Згідно з вимогами статті 20 Закону №1478-ІІІ, з метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється: 1) полювати без належного на те дозволу, а саме: без документів, визначених статтею 14 цього Закону; полювання на тварин, які не зазначені у дозволах на добування мисливських тварин або понад встановлену в цих дозволах норму; 2) полювання в заборонених для цього місцях, а саме: на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду, де це заборонено відповідно до положень про них; на відтворювальних ділянках (крім відстрілу і відлову хижих та шкідливих тварин); у межах населених пунктів (сіл, селищ, міст), за винятком випадків, передбачених рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад; в угіддях, не зазначених у дозволі; на відстані ближче ніж 200 метрів від будівель населеного пункту та окремо розташованих будівель, де можливе перебування людей; 3) полювання у заборонений час, а саме: у не дозволені для полювання строки на відповідні види тварин; у темний період доби (пізніше години після заходу сонця і раніше години до його сходу); 4) полювання із застосуванням або використанням заборонених знарядь та забороненими способами, а саме: клеїв, петель, капканів, підрізів, закотів, гачків, самострілів, ловчих ям; отруйних та анестезуючих принад; живих сліпих чи знівечених тварин як принади; звуковідтворювальних приладів та пристроїв; електричного обладнання для добування тварин; штучних світлових джерел, приладів та пристроїв для підсвічування мішеней, у тому числі приладів нічного бачення; дзеркал та інших пристроїв, що осліплюють тварин; вибухових речовин; з під`їзду на автомототранспорті, а також на плавучих засобах з працюючим двигуном; літаків та вертольотів; не мисливської (у тому числі військової) вогнепальної, пневматичної та іншої стрілецької зброї, а також нарізних вкладок, напівавтоматичної або автоматичної зброї з магазинами більш як на два патрони; руйнування житла тварин, бобрових загат, гнізд птахів; газу та диму; заливання нір звірів; а також: на тварин, які зазнають лиха (переправляються водою або по льоду, рятуються від пожежі, повені тощо); на пернату дичину з нарізною вогнепальною зброєю або з використанням набоїв, споряджених кулями і шротом діаметром більше 5мм (№0000); на хутрових звірів (крім вовка, єнотовидного собаки, лисиці та шакала) з нарізною вогнепальною зброєю калібром більш як 5,6 міліметра; на копитних тварин з використанням малокаліберної гвинтівки під патрон кільцевого запалювання або набоїв, споряджених картеччю чи шротом; полювання з мисливськими собаками, ловчими звірами і птахами без наявності на них паспорта; полювання з дерев та мисливських вишок без дозволу користувача угідь; 5) транспортування або перенесення добутих тварин чи їх частин без відмітки цього факту у щорічній контрольній картці обліку добутої дичини і порушень правил полювання, а також у дозволі на їх добування; 6)допускання собаку мисливські угіддя без нагляду; 7) полювання з порушенням установленого для певної території (регіону, мисливського господарства, обходу тощо) порядку здійснення полювання; 8) полювання на заборонених для добування тварин; 9) збирання яєць птахів, загиблих мисливських птахів, самовільне привласнення знайдених в угіддях загиблих мисливських тварин або їх частин, руйнування, нищення або псування штучних гніздищ, солонців, годівниць для звірів і птахів, посівів кормових рослин, мисливських вишок, вказівних знаків, відповідних вивісок та інших атрибутів мисливського господарства. Дії, зазначені в пунктах 1-8 цієї статті, відповідно до законодавства кваліфікуються як незаконне полювання. Особи, винні у незаконному полюванні, несуть відповідальність згідно із законами. Виявлені тварини (або їх частини) та знаряддя добування таких тварин, законність набуття яких не підтверджена відповідними документами, вважаються незаконно добутими.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 14 Закону №1478-ІІІ документами на право полювання (для громадян України) є: посвідчення мисливця; щорічна контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату державного мита; дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка, дозвіл на діагностичний та селекційний відстріл тощо); відповідний дозвіл на право користування вогнепальною мисливською зброєю у разі її використання; паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів у разі їх використання під час полювання.

Зазначені документи мисливець зобов`язаний мати під час здійснення полювання, транспортування або перенесення продукції полювання і пред`являти їх на вимогу осіб, уповноважених здійснювати контроль у галузі мисливського господарства та полювання.

Статтею 39 Закону №1478-ІІІ передбачено, що посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, відповідно до законодавства мають право:

1) давати обов`язкові до виконання вказівки (приписи) про усунення порушень вимог цього Закону;

2) перевіряти документи на право полювання та добування мисливських тварин в інших цілях, зупиняти транспортні (плавучі) засоби та проводити їх огляд та огляд речей, знарядь полювання, добутої продукції та інших предметів;

3) доставляти осіб, які порушують вимоги цього Закону, до органів Національної поліції, органів місцевого самоврядування.

Статтею 42 Закону №1478-ІІІ, передбачено, що порушення законодавства у галузі мисливського господарства та полювання тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Відповідальність за порушення законодавства у галузі мисливського господарства та полювання несуть особи, винні у: порушенні права державної власності на мисливських тварин; порушенні правил полювання та здійснення інших видів використання мисливських тварин, правил регулювання їх чисельності; перевищенні лімітів та норм спеціального використання мисливських тварин; порушенні вимог щодо користування мисливськими угіддями, погіршенні їх стану; використанні мисливських угідь не за призначенням; порушенні вимог щодо охорони середовища перебування мисливських тварин; порушенні правил утримання мисливських тварин у неволі або в напіввільних умовах; виготовленні, перевезенні, збуті та застосуванні заборонених знарядь добування тварин; придбанні, перевезенні, переробці та збуті незаконно добутої продукції полювання і продукції, переробленої в таксидермічних майстернях та цехах переробки без зазначення законності її набуття; самовільному або з порушенням установленого порядку переселенні, акліматизації та схрещуванні мисливських тварин; неподанні в установленому порядку або приховуванні, спотворенні інформації про стан, чисельність та обсяги добування мисливських тварин; невжитті заходів щодо запобігання загибелі мисливських тварин, погіршенню середовища їх перебування; порушенні порядку придбання чи реалізації, транспортування, переробці продукції полювання, незаконному пересиланні, ввезенні в Україну та вивезенні за її межі мисливських тварин та іншої продукції полювання, включаючи мисливські трофеї; порушенні прав користувачів мисливських угідь; порушенні правил техніки безпеки та поводження із зброєю на полюванні; перешкоджанні здійсненню державного контролю в галузі мисливського господарства та полювання, контролю користувачів угідь за додержанням чинного законодавства з питань полювання; порушенні вимог ведення мисливського собаківництва та порядку видачі родоводів і паспортів на собак мисливських порід, інших ловчих звірів та птахів. Законами України може бути встановлена відповідальність і за інші порушення законодавства у галузі мисливського господарства та полювання. Притягнення порушників до відповідальності не звільняє їх від обов`язку відшкодувати збитки, завдані внаслідок порушення законодавства у галузі мисливського господарства та полювання. Незаконно добуті мисливські тварини чи виготовлена з них продукція, а також знаряддя правопорушень підлягають конфіскації в установленому законодавством порядку. У разі вилучення незаконно добутих або набутих в інший спосіб живих мисливських тварин повинні бути вжиті заходи до їх збереження і, якщо можливо, повернення у природне середовище.

З системного аналізу наведених норм вбачається, що до полювання прирівнюється перебування осіб у межах мисливських угідь, у тому числі на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю або з капканами та іншими знаряддями добування звірів і птахів; перебування осіб на дорогах загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю.

Відповідно до наведеного у ст. 1 Закону №1478-ІІІ визначення мисливськими угіддями є ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства; мисливство вид спеціального використання тваринного світу шляхом добування мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь; мисливське господарство як галузь сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського собаківництва; полювання дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах; користувачі мисливських угідь спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь.

Таким чином, суттю мисливського господарства, мисливства та полювання є охорона, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин, здійснення добування мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь, що не є використанням саме властивостей землі.

Визначення мисливських угідь як певної ділянки суші та водного простору (а не земельної ділянки) має на меті виключно чітке окреслення меж, кордонів певної території, на якій перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства (аналогічну позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/23965/16).

В позовній заяві сам позивач вказує на те, що він мав проводити польове випробування о 10:00 год, але на момент інкримінованого йому адміністративного порушення, о 09:22 ще не почав польові випробування. На підтвердження провомірності свої дій, позивач до позовної заяви долучає листи-погодження, які ж суперечать його версії: в одному документі місце заходу визначено як м. Ковель, в іншому - мисливські угіддя СЛАТ «ТУР» (квартал 59) на 28 -29.03.2026, а у власній позовній заяві позивач визнавав фактичне перебування поблизу с. Будище Ковельського району.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» натаскування, наганяння, вимуштрування, польові випробування і змагання мисливських собак проводяться на окремих ділянках, виділених для цієї мети користувачем мисливських угідь за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, у строки, які встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи містяться листи-відповіді Державного агентства лісових ресурсів України, Північно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, як центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, що долучені відподачем до відзиву на позовну заяву.

Зокрема, Державне агентство лісових ресурсів України повідомило, що погодження виділення окремих ділянок для проведення натаскування, наганяння, польових випробувань і змагань мисливських собак користувачам мисливських угідь Волинської області не надавалися. Північно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства повідомило, що мисливські угіддя біля с. Будище Ковельського району надані іншим користувачам: у лісових угіддях - МПП «Вероніка», у польових угіддях - Ковельській м/о УТМР, а також що на території Волинської області діє заборона полювання на період воєнного стану.

Враховуючи вищенаведене, у позивача відсутнє належне погодження на проведення польових випробувань, і оскільки перебування у мисливських угіддях із собакою мисливської породи без передбаченого законом погодження та належно виділеної ділянки прирівнюється до полювання (ст. 12 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»), відповідачем правомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за порушення абз.2 ч.3 ст.12; ст.17; ст.34; ч.2 ст.19; п.1, п.3 ст.20; абз. 3 ч.2 ст.42 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання», ст.63 ЗУ «Про тваринний світ».

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем не було надано суду належних, достатніх та достовірних доказів, які б спростували обставини викладені у протоколі та в оскаржуваній постанові, а також факту відсутності в його діях складу правопорушення передбаченого частиною 1 статті 85 КУпАП.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції розгляд адміністративної справи проведено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків викладених у рішенні суду першої інстанції фактичним обставинам справи та з порушенням норм матеріального права, що у відповідності до вимог статті 317 КАС України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції у Волинській області – задовольнити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2026 року у справі № 159/2114/26 – скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції у Волинській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк

судді І. В. Глушко

В. С. Затолочний

Повне судове рішення складено 03.09.26