Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №569/12421/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 569/12421/26 пров. № А/857/37868/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Затолочного В.С., Шинкар Т.І.,

за участі секретаря судового засідання Хоменчук В.Б.,

представник позивача: Левчук О.О.,

представника відповідача : не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2026 року у справі № 569/12421/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови,

суддя в 1-й інстанції – Тимощук О.Я.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення –не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

Громадянин російської федерації ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області, в якому просить визнати неправомірним та скасувати:

- рішення начальника Рівненського центрального відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області Полоцької Юлії від 12.05.2026 року № 5624130100021232 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства;

- постанову начальника Рівненського центрального відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області Полоцької Юлії від 12.05.2026 року серії ПН МРВ № 001045 про накладення адміністративного стягнення.

В обґрунтування позову вказує, що є громадянином російської федерації, проживає на території України за паспортом для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 виданим 19.06.2015 року ГК росії, місто Львів, з датою закінчення терміну дії 19.06.2020 року року. 05.04.2017 році отримав право проживати на території України на підставі посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 , яка дійсна безстроково та містить штамп місця реєстрації: АДРЕСА_1 . Перебуває у шлюбі з громадянкою України відповідно до свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , виховує малолітню дитину 2019 року народження, яка є громадянкою України, проживає на території України з 1995 року, з 2017 року має безстрокову посвідку на постійне проживання.

12.05.2026 року вибув з установи Державної кримінально-виконавчої служби «Городоцький виправний центр (№ 131) - (сектор мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання для чоловіків, засуджених вперше до позбавлення волі за злочин, вчинений з необережності), село Городок Рівненської області, в якій відбував покарання з 12.05.2022 року по 12.05.2026 року відповідно до вироку Луцького міськрайонного суду від 27.05.2021 року, яким його було засуджено на 4 роки позбавлення волі з підстав частини другої ст. 286 КК України за кримінальне правопорушення внаслідок необережних дій позивача, які виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, що керувала транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, що підтверджується довідкою про звільнення серії РІВ № 13831.Підстава звільнення-відбуття терміну покарання. Проте всупереч довідці про звільнення був затриманий представниками ДСР Національна поліція та СБУ без оформлення протоколу про затримання та доправлений до підрозділу міграційної служби. Позивач визнає, що термін дії паспорта закінчився 19.06.2020 року, що співпало у часі із окупацією рф частини України, застосуванням запобіжного заходу та карантинними обмеженнями, що стало перешкодою для виїзду до росії. Проте вважає, що наявність у нього безстрокової посвідки на постійне проживання в Україні з 2017 року в розумінні Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підтверджує законність перебування в Україні. А адміністративна відповідальність відповідно до частини другої ст. 203 КУпАП для іноземця, який проживає за недійсними документами настає у випадку недійсності посвідки на проживання в Україні, а не у випадку недійсності паспортного документа.

Позивач не погоджується із рішенням про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, оскільки виконання ним даного рішення створює загрозу його життю, здоров`ю та свободі з огляду на його засудження збройної агресії та окупації території України, участь у боротьбі проти росії на боці Чеченської Республіки Ічкерія, проходження навчання у березні 2022 року у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії рф у військовій частині НОМЕР_4 Міністерства оборони України. Такі обставини дають йому право на захист відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 31 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Крім того, 19.05.2026 року позивач звернувся до органів ДМС із заявою про надання йому додаткового захисту.

Також під час здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення відповідачем були порушені права позивача щодо надання йому можливості отримати безоплатну правову допомогу та скористатися послугами перекладача, оскільки українською мовою позивач не володіє, а рідною мовою є чеченська мова. Позивач не визнає, що йому були роз`яснені права надруковані українською мовою, у тому числі право користуватися послугами адвоката і перекладача.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню. Також вказує про те, що у мотивувальній частині рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2026 року суд констатує, що «19.05.2026 року позивач звернувся до органів ДМС із заявою про надання йому додаткового захисту»— тобто вже після прийняття оскаржуваного рішення про примусове повернення (12.05.2026).

Вказує, що на цій хронологічній хибі суд будує хибний висновок, ніби «у розпорядженні міграційної служби не було жодних документів, які б свідчили про початок процедури звернення за захистом». Цей висновок суду прямо суперечить фактичним матеріалам справи. Перша заява про визнання особою, яка потребує додаткового захисту, була подана ОСОБА_1 ще 06.05.2026 року (документ зафіксовано Відповідачем та подано Апелянтом особисто фізично за місцем його відбування покарання - до Управління ДМС у Рівненській області) — тобто за шість днів до прийняття оскаржуваного рішення. Надалі заяву було направлено повторно 12.05.2026 на електронну адресу УДМС у Волинській області та подано особисто 19.05.2026. Суд першої інстанції цей фундаментальний доказ не дослідив, не надав йому оцінки та не навів мотивів його відхилення. Тим часом волевиявлення людини на пошук захисту від держави Україна відбулося до того, як міграційний орган вирішив повернути її в руки ворога.

Просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2026 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що позивач безперервно перебуває на території України з 2014 року. Протягом усього цього часу (12 років) він жодного разу не виявив наміру отримати статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, та не звертався з відповідними заявами до органів ДМС України (відповідно до ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»). Вказує., що твердження про нібито загрозу катувань у росії чи Чечні виникли у позивача виключно як спосіб захисту в суді після того, як він вчинив в Україні тяжкий злочин, відбув кримінальне покарання і втратив посвідку на постійне проживання. Суб`єктивні побоювання особи, які не підтверджені офіційним зверненням за захистом у встановленому законом порядку, не можуть свідчити про порушення ст. 31 Закону № 3773-VI з боку УДМС у Рівненській області.

Зазначає, що станом на момент виявлення правопорушення та складання матеріалів, позивач проживав на території України за документом, термін дії якого закінчився (паспорт рф), та без чинних документів на право проживання чи перебування в Україні (у зв`язку зі скасуванням посвідки), що становить очевидну подію та повний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП.

Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджується із матеріалів справи, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий ГК росії, Львів 19.06.2015 року дійсний до 19.06.2020 року), постійно проживає в Україні з 2014 року. Одружений з громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , видане 30.05.2014 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області). Має дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 , видане 20.08.2019 року Луцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області). Місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (з 04.05.2017 року).

На ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 видана посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 05.04.2017 року, оформлена 13.03.2017 року Управлінням Державної міграційної служби України у Волинській області на підставі дозволу на імміграцію в Україну № 07/03/15 від 13.03.2017 року, з підстав пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України « Про імміграцію».

25.07.2024 року рішенням № 0703/11 Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну скасовано дозвіл на імміграцію № 0703/15 від 13.03.2017 року,виданий громадянину російської федерації ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», в зв`язку із засудженням іммігранта в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27.05.2021 року про визнання винним ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, набрав законної сили. Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 05.04.2017 року скасована відповідно до п.п. 65 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 21.

12.05.2026 року ОСОБА_1 звільнився з ДУ «Городоцький виправний центр № 131» після відбуття покарання (довідка про звільнення серії РІВ № 13831, видана Начальником ДУ «Городецький виправний центр( № 131).

12.05.2026 року начальником Рівненського ЦВ Управління Державної міграційної служби у Рівненській області Полоцькою Юлією прийнято рішення № 5624130100021232 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з підстав статті 13 Закону України «Про імміграцію» № 2491-ІІІ з метою забезпечення виконання положень статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI та надано іноземцю 10-денний строк для виконання рішення. Рішення доведено до відома іноземця та взято з нього зобов`язання добровільно виїхати з України у визначений рішенням строк, а також проінформовано про здійснення відповідачем подальшого контролю за фактичним виконанням цього рішення, про що свідчить підпис іноземця.

12.05.2026 року начальником Рівненського ЦВ Управління Державної міграційної служби у Рівненській області Полоцькою Юлією розглянута справа про адміністративне правопорушення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з підстав частини другої статті 203 КУпАП, за результатами розгляду винесена Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді 3 400 грн. штрафу (постанова серії ПН МРВ № 001045).

Не погодившись із рішенням від 12.05.2025 про примусове повернення за межі України, та постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які дозволяють законно перебувати на території України. Докази, надані представником позивача, не є належним підтвердженням законності перебування на території України ОСОБА_1 , з огляду на встановлені судом обставини, відповідач діяв відповідно до наданих повноважень.

Враховуючи зазначені висновки суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з такими та зазначає наступне.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, їх основні права, свободи та обов`язки, порядок вирішення питань, пов`язаних з їх в`їздом в Україну або виїздом з України, регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI(далі - Закон №3773-VI) відповідно до частини 3 статті 3 якого іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

В розумінні пункту 7 частиною 1 статті 1 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - це іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території або тимчасово перебувають в Україні.

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону № 3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до положень п. п. 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 360 від 20.08.2014, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями ДМС є: 1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

За змістом пп. 9-1 п. 4 Положення про Державну міграційну службу України, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає приймає рішення про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства в країну походження або третю країну, про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства з України, рішення про поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, про реадмісію, про заборону в`їзду іноземцям та особам без громадянства в Україну, здійснює заходи, пов`язані з примусовим поверненням/видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.

Згідно зі ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону № 3773-VI рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Виходячи з положень частини 1 статті 288 КАС України, позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

За визначеннями, наведеними у п. п. 14, 25 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773-VI, нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України. Третя країна - країна, яка не є країною походження іноземця або особи без громадянства.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначено статтею 4 Закону № 3773-VI.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150(далі - Порядок № 150) іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.

За змістом положень спільного наказу Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 року № 353/271/150 «Про затвердження Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства»(далі -Інструкція № 353/271/150) іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворенні на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Відповідно до пункту 5 розділу I вказаної Інструкції підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є:

дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;

якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

За приписами пункту 6 розділу I Інструкції № 353/271/150 про примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов`язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.

За приписами п. 10 розділу I Інструкції № 353/271/150 рішення органів ДМС, органів охорони державного кордону та органів СБУ про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства (додаток 1) (далі - рішення про примусове повернення) готує у двох примірниках посадова особа органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ і затверджує начальник (заступник начальника) відповідного органу/підрозділу або особа, яка виконує його обов`язки, за наявності підстав, зазначених у пункті 5 розділу І цієї Інструкції, з подальшим повідомленням щодо рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства (додаток 2) упродовж 24 годин прокурора за територіальністю про підстави прийняття такого рішення.

Пунктом 2 розділу II Інструкції № 353/271/150 визначено, що рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства.

Встановивши повну хронологію подій, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Позивач у справі є громадянином російської федерації, проживає на території України за паспортом для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 виданим 19.06.2015 року ГК росії, місто Львів, з датою закінчення терміну дії 19.06.2020 року року.

05.04.2017 році отримав право проживати на території України на підставі посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 , яка дійсна безстроково та містить штамп місця реєстрації: АДРЕСА_1 . Перебуває у шлюбі з громадянкою України відповідно до свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , виховує малолітню дитину 2019 року народження, яка є громадянкою України, проживає на території України з 1995 року, з 2017 року має безстрокову посвідку на постійне проживання.

25.07.2024 року рішенням № 0703/11 Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну скасовано дозвіл на імміграцію № 0703/15 від 13.03.2017 року,виданий громадянину російської федерації ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», в зв`язку із засудженням іммігранта в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27.05.2021 року про визнання винним ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, набрав законної сили. Видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 05.04.2017 року скасована відповідно до п.п. 65 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 21.

Дане рішення позивач оскаржував, проте рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено, рішення залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2025 року та ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача.

Відповідно до довідки про звільнення, що міститься у матеріалах справи, позивач відбував покарання з 12 травня 2022 року по 12 травня 2026 року, підстава звільнення: відбуття терміну покарання.

Із мотивів апеляційної скарги та матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач вперше звертався до Управління ДМС у Рівненській області ще 06.05.2026 року, проте Управління ДМС у Рівненській області надало відповідь, в якій зазначило що повноваження Державної міграційної служби України з виконання завдань у сфері реалізації законодавства про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в межах Рівненської області з лютого 2015 року покладено на УДМС у Волинській області, тобто фактично відмовило у розгляді такої заяви та зазначило про необхідність повторно звернутись до УДМС у Волинській області.

Апелянт наголошує на тому, що первинну заяву подано за шість днів до прийняття оскаржуваного рішення. Надалі заяву було направлено повторно 12.05.2026 на електронну адресу УДМС у Волинській області та подано особисто 19.05.2026, що теж підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак її не розглянуто та не прийнято рішення про визнання останнього особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону №3671-VI.

В свою чергу відповідач розглянув заяву позивача та надав йому відповідь в порядку Закону України «Про звернення громадян», проте орган Державної міграційної служби зобов`язаний прийняти документи, зареєструвати їх та самостійно переслати до належного підрозділу Державної міграційної служби.

Оскільки, відповідно до ст.7 Закону України «Про звернення громадян», якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.

Відповідно до п. 3.2. розділу ІІІ Правил № 649 у день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає заявникові під підпис у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до зазначеного журналу. Довідка видається строком на один місяць.

Як роз`яснено в п. 26 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», примусове видворення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

З огляду на встановлені обставини справи та враховуючи те, що позивач у встановленому законодавством порядку звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та яка на момент винесення оскаржуваного рішення та постанови не була належним чином зареєстрована, а поведінка позивача навпаки свідчить, що намірів порушення міграційного законодавства він не має, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

У постанові від 25.02.2026 у справі № 932/4626/23 Верховний Суд звертав увагу, що з аналізу положень КУпАП (зокрема, статті 203) та норм Закону № 3773-VI (статті 26) висновується, що дії іноземців та осіб без громадянства, що порушують міграційне законодавство України, повинні мати умисний характер, оскільки як для адміністративної відповідальності, так і для примусового повернення такої особи ключовим є свідоме порушення нею правил перебування, транзиту або інтересів безпеки. Умисел на вчинення відповідного правопорушення буде наявний тоді, коли, іноземець (особа без громадянства) свідомо намагатиметься уникнути такої відповідальності (повернення), наприклад шляхом переховування.

У цьому взаємозв`язку Верховний Суд наголошував на тому, що суди мають досліджувати та надавати належну оцінку рішенням органу ДМС про примусове повернення іноземця до країни походження у контексті підстав для його прийняття (умисне вчинення іноземцем дій щодо порушення міграційного законодавства, а саме: нелегальне перебування на території України після закінчення терміну дії (скасування) посвідки на тимчасове проживання в Україні у співвідношенні з тим фактом, що такий іноземець, знаючи про термін дії своєї посвідки, завчасно (не) звертався до органу міграційної служби з метою отримання нової посвідки).

Верховний Суд підкреслив, що рішення ДМС України про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни походження або до третьої країни має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права (не формально). У зв`язку з цим суд касаційної інстанції повторив свою усталену позицію про те, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень.

У постановах від 31.01.2024 у справі № 204/10229/22 та від 01.02.2024 у справі № 344/9604/23 Верховний Суд зазначив, що у разі застосування до особи процедури примусового повернення, видворення тощо, державні органи (ДМС) зобов`язані перевірити чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони вислання. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися ex nunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника.

В матеріалах справи наявна довідка про проходження навчання, відповідно до якої в період з 18.03.2022 по 13.05.2022 ОСОБА_1 проходив підготовку та безпосереднє навчання у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії рф у військовій частині НОМЕР_4 Міністерства оборони України. Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності можуть бути цілком обгрунтованими.

Отже, без врахування вищевикладених обставин та без надання їм належної оцінки, наявність постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 203 КУпАП не може бути єдиною підставою для прийняття відповідачем рішення про його примусове повернення до країни походження або третьої країни.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції розгляд адміністративної справи проведено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків викладених у рішенні суду першої інстанції фактичним обставинам справи та з порушенням норм матеріального права, що у відповідності до вимог статті 317 КАС України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 243, ст. 288, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2026 року у справі № 569/12421/26 – скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови – задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати рішення начальника Рівненського центрального відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області від 12.05.2026 року № 5624130100021232 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина російської федерації ОСОБА_1 .

Визнати протиправною і скасувати постанову начальника Рівненського центрального відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області від 12.05.2026 року серії ПН МРВ № 001045 відносно ОСОБА_1 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400 грн, справу про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 203 КУпАП закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених частиною 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк

судді В. С. Затолочний

Т. І. Шинкар

Повне судове рішення складено 03.09.26