Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №300/779/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/779/26 пров. № А/857/28071/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

за участю секретаря судового засідання: Вербінець Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного Управління Національної поліції в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року, ухвалене суддею Григоруком О.Б. у м. Івано-Франківську у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі №300/779/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13 лютого 2026 року позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Головного Управління Національної поліції в Івано-Франківській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 29.01.2026 № 194 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності інспектора взводу № 1 роти № 1 БПОП (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 ";

-визнати протиправним та скасувати наказ від 30.01.2026 № 49 о/с "По особовому складу";

-визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене листом "Про результати розгляду рапорта" № 2389-2026 від 05.01.2026, яким відмовлено у звільненні із служби в поліції за власним бажанням з 30.12.2025;

-зобов`язати звільнити із служби в поліції за власним бажанням згідно з пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 30.12.2025 згідно з поданим рапортом від 17.12.2025;

-зобов`язати нарахувати та виплатити належні при звільненні із служби в поліції за власним бажанням (п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію") на дату звільнення 30.12.2025 виплати - одноразову грошову допомогу відповідно до пункту 2 розділу VIII Порядку № 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських" з розрахунку передбаченого пунктом 6 розділу VIII цього Порядку, грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічних та додаткових відпусток розраховану з грошового забезпечення на день звільнення, з урахуванням раніше здійснених виплат.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 29.01.2026 № 194 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності інспектора взводу № 1 роти № 1 БПОП (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 ».

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 30.01.2026 № 49о/с "По особовому складу" про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області з 01.02.2026.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 12.01.2026 про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням та за результатами його розгляду прийняти рішення, із врахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Згідно доводів скаржника, позивач на момент виникнення спірних правовідносин був діючим поліцейським, проходив слудбу у БПОП (стрілецький), перебував у службових відносинах, був обов`язаний виконувати накази керівництва відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Скаржник зазначив, що суд першої інстанції, посилаючись на частину другу статті 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, виснував про наявність у позивача «об`єктивних перешкод» для виконання наказу №18 о/с дск від 14.01.2026, однак суд першої інстанції фактично підмінив передбачені законом критерії «неможливості виконання наказу» наявністю: медичних рекомендацій щодо обмеження фізичних навантажень; факту встановлення інвалідності ІІІ групи; проходження лікування у попередні періоди; власних пояснень позивача щодо самопочуття.

Заперечуючи такі висновки суду, скаржник вказує на те, що жоден із зазначених документів та обставин не містив висновку про: тимчасову непрацездатність позивача станом саме на 14.01.2026; непридатність позивача до проходження служби в поліції; - заборону виконання службових обов`язків; заборону виконання наказу №18 о/с дск; звільнення позивача від виконання бойових (спеціальних) завдань. Навпаки, матеріалами службового розслідування та матеріалами справи підтверджується, що: 12.01.2026 позивачу закрито листок непрацездатності; 13.01.2026 позивач приступив до виконання службових обов`язків; 14.01.2026 позивач перебував на службі; станом на момент доведення наказу №18 о/с дск позивач не перебував на лікарняному; у встановленому законом порядку непридатним до служби в поліції не визнавався.

Зауважує, що суд першої інстанції фактично надав визначальне значення самому факту наявності у позивача: інвалідності ІІІ групи; бойової травми; медичних рекомендацій; тривалого лікування; статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, однак при цьому не врахував, що жодна із зазначених обставин сама по собі не припиняє проходження служби в поліції, не звільняє поліцейського від обов`язку виконання наказів керівництва та не свідчить автоматично про неможливість виконання конкретного службового наказу. Водночас ані довідка ВЛК №379/НПп від 27.05.2025, ані рішення про встановлення інвалідності, ані рекомендації лікаря-хірурга не містять висновку про: непридатність позивача до служби в поліції; заборону виконання службових обов`язків; заборону участі у відрядженнях; заборону виконання наказу №18 о/с дск; неможливість проходження служби саме у БПОП (стрілецький).

Навпаки, довідкою ВЛК прямо встановлено, що позивач є придатним до служби в поліції, а суд першої інстанції фактично вийшов за межі компетенції суду та самостійно переоцінив медичні документи як такі, що нібито підтверджують неможливість виконання наказу, хоча жоден уповноважений медичний орган такого висновку не робив. При цьому суд не врахував, що: 12.01.2026 позивачу було закрито листок непрацездатності; 13.01.2026 позивач приступив до виконання службових обов`язків; 14.01.2026 перебував на службі повний робочий день; був ознайомлений із посадовою інструкцією; фактично підтвердив можливість подальшого проходження служби. Отже, матеріали справи об`єктивно спростовують висновок суду про існування юридично підтверджених перешкод для виконання наказу.

Крім того, зазначає, що положення законодавства про мобілізацію та відстрочку від призову не регулюють спірні правовідносини та не можуть бути правовою підставою для невиконання поліцейським правомірного наказу керівництва. Окрім цього, суд першої інстанції фактично не врахував особливий правовий статус БПОП (стрілецький) та специфіку проходження служби у такому підрозділі в умовах дії воєнного стану. Відповідно до статей 18, 23, 24 Закону України «Про Національну поліцію», а також положень Дисциплінарного статуту, поліцейські зобов`язані брати участь у виконанні завдань із забезпечення національної безпеки і оборони держави, відсічі та стримування збройної агресії, а тому сам факт направлення поліцейського БПОП (стрілецький) у службове відрядження до району виконання бойових завдань повністю відповідав характеру його службових повноважень та займаній посаді.

Унаслідок неправильного застосування норм матеріального права суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у позивача об`єктивних підстав для невиконання наказу ГУНП в Івано-Франківській області від 14.01.2026 №18 о/с дск.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 15.03.2013 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України, з 07.11.2015 в Національній поліції України. З 10.09.2025 ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора взводу № 1 роти № 1 БПОП (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області.

Згідно довідки Маріупольського міського управління Головного управління МВС України в Донецькій області від 12.02.2025 № 1352 ОСОБА_1 в період з 16.01.2015 по 16.02.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведенні і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в м. Маріуполь Донецької області (т. 1 а.с. 43).

Відповідно до довідки ГУНП в Івано-Франківській області від 06.08.2018 № 110/108/39-2018 позивач в період з 30.05.2018 по 02.08.2018 безпосередньо брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях (т. 1 а.с. 44).

Згідно довідки ГУНП в Івано-Франківській області від 27.11.2024 № 756/108/04/12-2024 ОСОБА_1 в період з 28.10.2024 по 27.11.2024 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, перебуваючи у Ковельському районі Волинської області та прилеглих пунктах (т. 1 а.с. 46).

Відповідно до довідки ГУНП в Івано-Франківській області від 11.12.2025 № А068/108/12-2025 ОСОБА_1 в період з 01.04.2022 по 03.08.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, перебуваючи на території Запорізької та Сумської областей (т. 1 а.с. 45).

Під час виконання службових обов`язків у період дії воєнного стану під час безпосередньої участі в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, 30.07.2022 позивач отримав вибухову травму, що підтверджується довідкою Медичної (військово-лікарської) комісії ДУ “Територіальне медичне об`єднання МВС України по Івано-Франківській області” від 27.05.2025 № 379/НПп, згідно якої ОСОБА_1 придатний до служби в поліції, непридатний до служби на посаді за графою ІІІ, протипоказані види служб і робіт зі значним фізичним та психоемоційним навантаженням (т. 1 а.с. 47).

В період з 04.08.2025 по 12.01.2026 ОСОБА_1 перебував на лікарняному (т. 1 а.с.178-179).

04.11.2025 КНП “Городенківська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування” Городенківської міської ради проведено оцінювання повсякденного функціонування ОСОБА_1 , за результатом якого прийнято рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 1854/25/2442/Р від 04.11.2025, згідно якого з 16.10.2025 встановлено третю групу інвалідності. Захворювання пов`язане з проходженням служби в поліції. З 27.05.2025 встановлено 35% втрати професійної працездатності (т. 1 а.с.49-51).

15.12.2025 позивач отримав посвідчення серії НОМЕР_1 та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – осіб з інвалідністю внаслідок війни (т. 1 а.с. 52).

17.12.2025 ОСОБА_1 подав на ім`я начальника ГУНП в Івано-Франківській області рапорт, в якому просив звільнити його з лав Національної поліції на підставі пункту 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України “Про Національну поліцію” з 30.12.2025, оскільки стан здоров`я позивача погіршується, про що свідчать листки непрацездатності від 25.08.2025 по час подання цього рапорта, що унеможливлює виконання ОСОБА_1 службових обов`язків в подальшому та потребує в майбутньому лікування і реабілітації. Також в рапорті від 17.12.2025 позивач просив звернути увагу на встановленому йому третю групу інвалідності та наявність посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. До рапорта від 17.12.2025 долучено копії витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 1854/25/2442/Р від 04.11.2025 та посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 від 15.12.2025 (т. 1 а.с. 48-52).

Листом № 2389-2026 від 05.01.2026 ГУНП в Івано-Франківській області повідомило позивача про результати розгляду рапорта від 17.12.2025. Так, відповідач вказав на пункт 68 розділу VІІ (Звільнення зі служби) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114, згідно якого особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт. Виходячи з наведеного, рапорт ОСОБА_1 від 17.12.2025 про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з 30.12.2025 не задоволено. Запропоновано позивачу пройти медичний огляд для проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи для оцінки стану здоров`я і фізичного розвитку в цілях визначення придатності до служби в поліції, відповідно до Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2017 № 285 (т. 1 а.с. 53).

12.01.2026 ОСОБА_1 подав на ім`я начальника ГУНП в Івано-Франківській області рапорт, в якому просив звільнити його з лав Національної поліції на підставі пункту 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України “Про Національну поліцію”. В рапорті від 12.01.2026 позивач зазначив, що ознайомився із відповіддю на свій попередній рапорт від 17.12.2025 та вказав, що не потребує проходження медичного огляду для проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи для оцінки стану здоров`я і фізичного розвитку в цілях визначення придатності до служби в поліції, оскільки підставою для звільнення є власне бажання (т. 1 а.с. 54).

Листом № 19070-2026 від 27.01.2026 ГУНП в Івано-Франківській області повідомило позивача про результати розгляду рапорта від 12.01.2026. Так, відповідач вказав на пункт 68 розділу VІІ (Звільнення зі служби) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114, згідно якого особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт. Виходячи з наведеного, рапорт ОСОБА_1 від 12.01.2026 про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням не задоволено (т. 1 а.с. 55).

12.01.2026 позивачу закрито лікарняний листок, 13.01.2026 ОСОБА_1 приступив до виконання своїх посадових обов`язків після ознайомлення з посадовою інструкцією інспектора взводу роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області (т. 1 а.с. 57-60).

В книзі виходу на роботу містяться записи про перебування позивача 14.01.2026 з 08:30 год. до 18:20 год. на роботі (т. 1 а.с. 61-62).

14.01.2026 близько 17:30 год. в приміщенні БПОП (с) м. Івано-Франківськ старшим інспектором відділення кадрового та документального забезпечення БПОП (с) та в присутності т.в.о. командира БПОП (с), працівників УГІ ГУНП в Івано-Франківській області інспектору взводу № 1 роти № 1 БПОП (с) ГУНП старшому лейтенанту поліції ОСОБА_1 доведено вимоги наказу ГУНП в Івано-Франківській області від 14.01.2026 № 18о/с дск “Про відрядження поліцейського ГУНП в Івано-Франківській області”, відповідно до якого позивач мав бути направлений для виконання бойових завдань у складі сил та засобів УВ “Схід” до Донецької області. Після доведення вимог наказу від 14.01.2026 № 18о/с дск, ОСОБА_1 доповів, що зміст наказу йому зрозумілий, однак виконувати його неготовий за станом здоров`я та з інших причин.

Цього ж дня 14.01.2026 позивач подав на ім`я начальника ГУНП в Івано-Франківській області рапорт, в якому зазначив про ознайомлення з наказом від 14.01.2026 № 18о/с дск, зміст якого позивачу зрозумілий, однак зважаючи ті обставини, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи, потребує постійного лікування і спостереження з боку лікарів, про що свідчать листки непрацездатності. Окрім цього, позивач вказав на рекомендації лікаря-хірурга про обмеження навантажень на два тижні у зв`язку з проведеною операцією 30.12.2025. До рапорта додано копії медичних документів (т. 1 а.с. 63).

Факти доведення наказу від 14.01.2026 № 18о/с дск та відмови від його виконання ОСОБА_1 зафіксовано на відео працівниками УГІ ГУНП в Івано-Франківській області, копія якого міститься в матеріалах справи.

Наказом ГУНП України в Івано-Франківській області №128 від 21.01.2026 призначено проведення службового розслідування за фактом можливого порушення службової дисципліни інспектором взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_1

26.01.2026 позивач надав пояснення в межах проведеного службового розслідування (т.1 а.с. 64).

Згідно висновку службового розслідування за фактом можливого порушення службової дисципліни інспектором взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_1 від 29.01.2026, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 1, 2 ч. 1 ст. 18 розділу ІІІ, ч. 1 ст. 64, п. 24 ч. 1 ст. 23, ч. 2 ст. 24 Закону України “Про Національну поліцію” від 2 липня 2015 року № 580-VIII, п. 1, 2, 4, 6, 13 ч. 3 ст. 1 розділу І Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VIII (т. 1 а.с. 191-207).

Наказом ГУНП в Івано-Франківській області від 29.01.2026 № 194 “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності інспектора взводу № 1 роти № 1 БПОП (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 ”, згідно якого позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції (т. 1 а.с. 208).

Наказом ГУНП по особовому складу від 30.01.2026 № 49 о/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 31.01.2026 (т. 1 а.с. 77).

Вважаючи протиправними накази Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 29.01.2026 № 194 та від 30.01.2026 № 49о/с, позивач звернувся з цим позовом до суду, в якому просить скасувати вищевказані накази та визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, оформлене листом "Про результати розгляду рапорта" № 2389-2026 від 05.01.2026, яким ОСОБА_1 було відмовлено у звільненні із служби в поліції за власним бажанням з 30.12.2025, зобов`язати Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області звільнити ОСОБА_1 із служби в поліції за власним бажанням згідно з пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 30.12.2025 згідно з поданим рапортом від 17.12.2025, зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належні при звільненні із служби в поліції за власним бажанням (п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про національну поліцію") на дату звільнення 30.12.2025 виплати - одноразову грошову допомогу відповідно до пункту 2 розділу VIII Порядку № 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських" з розрахунку передбаченого пунктом 6 розділу VIII цього Порядку, грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічних та додаткових відпусток розраховану з грошового забезпечення на день звільнення, з урахуванням раніше здійснених виплат.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи межі перегляду справи, передбачені ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон № 580-VIII (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною четвертою статті 8 Закону № 580-VIII, яка набрала чинності 01 травня 2022 року, під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII).

За змістом частини першої статті 12 Закону № 580-VIII поліція забезпечує безперервне та цілодобове виконання своїх завдань. Кожен має право в будь-який час звернутися за допомогою до поліції або поліцейського.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 18 Закону № 580-VIII визначено, що поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Пунктом 24 частини першої статті 23 Закону № 580-VIII передбачено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості.

На підставі частини другою статті 24 Закону № 580-VIII у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.

У ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, області, міста Києва, підпорядковуються відповідному начальнику Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, області, місті Києві (частина третя статті 24 Закону № 580-VIII).

Частиною першою статті 59 Закону № 580-VIII передбачено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відповідно до статті 64 Закону № 580-VIII особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки». Порядок складання Присяги працівника поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

За змістом пункту 1 розділу І Правил етичної поведінки ці правила поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України (далі - поліція). Дотримання вимог цих Правил є обов`язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування.

На підставі пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен, зокрема, неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; поважати і не порушувати права та свободи людини, до яких, зокрема, відносяться права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; на свободу світогляду і віросповідання; володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; на мирні зібрання; на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; інші права, які передбачені Конституцією та законами України, міжнародними договорами України; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників (частина перша статті 1 Дисциплінарного статуту).

Частиною другою статті 1 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.

Пунктами 1, 2, 4, 5, 6 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону № 580-VIII, зобов`язує поліцейського: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України.

За своїм службовим становищем поліцейські можуть бути керівниками або підлеглими стосовно інших поліцейських. Керівник - це службова особа поліції, наділена правами та обов`язками з організації службової діяльності підлеглих їй поліцейських та інших працівників поліції і контролю за їхньою службовою діяльністю. Керівник, якому поліцейський підпорядкований за службою, у тому числі тимчасово, є прямим керівником для нього. Найближчий до підлеглого прямий керівник є безпосереднім керівником. Під час виконання службових обов`язків поліцейський підпорядковується лише своєму безпосередньому та прямому керівникові. Забороняється втручання в службову діяльність поліцейських особами, які не є їхніми прямими керівниками, крім випадків, визначених Конституцією та законами України. У разі спільного виконання службових обов`язків поліцейськими, які не підпорядковані один одному по службі, старшим вважається поліцейський, визначений безпосереднім керівником або який займає вищу посаду. Якщо поліцейські займають рівні посади, старший визначається за спеціальним званням (стаття 2 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до частини першої статті 4 Дисциплінарного статуту наказ є формою реалізації службових повноважень керівника, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа. Наказ має бути чітко сформульований і не може допускати подвійного тлумачення.

Згідно із частиною другою цієї статті наказ, прийнятий на основі Конституції та законів України і спрямований на їх виконання, віддається (видається) керівником під час провадження ним управлінської діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданих повноважень.

На підставі частини третьої статті 4 Дисциплінарного статуту наказ може віддаватися усно чи видаватися письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку.

Наказ віддається (видається), як правило, у порядку підпорядкованості. За потреби прямий керівник може віддати (видати) наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього керівника, про що він повідомляє безпосередньому керівнику підлеглого або підлеглий сам доповідає про отримання нового наказу своєму безпосередньому керівнику (частини четверта статті 4 Дисциплінарного статуту).

Частиною першою статті 5 Дисциплінарного статуту визначено, що поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика.

За змістом частини другої цієї статті за відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов`язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу.

За порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом (частина перша статті 11 Дисциплінарного статуту).

Статтею 12 передбачено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Відповідно до частини першої статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Згідно із частиною другою цієї статті дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

На підставі частини третьої статті 13 Дисциплінарного статуту до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Частиною другою статті 14 Дисциплінарного статуту визначено, що службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

За змістом частини третьої цієї статті службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, медіа (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку (частина четверта статті 14 Дисциплінарного статуту).

Частиною десятою статті 14 Дисциплінарного статуту передбачено, що Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Відповідно до частини третьої статті 19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Згідно із частиною першою статті 26 Дисциплінарного статуту в період дії воєнного стану службове розслідування проводиться з дотриманням вимог цього Статуту з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Службове розслідування призначається та проводиться у формі письмового провадження.

Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року №893 (далі - Порядок № 893).

На підставі пункту 1 розділу ІІ Порядку № 893 службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Таким чином, службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативно-правовими актами передбачені, а також зобов`язує поліцейського бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України. При цьому поняття «службова дисципліна» включає у себе не лише обов`язок особи належним чином виконувати свої службові обов`язки, а і обов`язок дотримуватися положень чинного законодавства України та Присяги працівника поліції.

Пунктом 4 розділу V «Проведення службового розслідування дисциплінарною комісією» названого Порядку визначено, що службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку спірних наказів суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1-3 ст.90 КАС України).

Так, наказом ГУНП України в Івано-Франківській області №128 від 21.01.2026 призначено проведення службового розслідування за фактом можливого порушення службової дисципліни інспектором взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_1 .

Дисциплінарною комісією складено висновок службового розслідування від 29.01.2026 за фактом можливого порушення службової дисципліни інспектором взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_1 , в якому зазначено, що інформацію, що стала підставою для призначення службового розслідування, вважати такою, що підтвердилась.

Дисциплінарна комісія дійшла висновку про порушення позивачем вимог п. 1, 2 ч. 1 ст. 18 розділу ІІІ, ч. 1 ст. 64, п. 24 ч. 1 ст. 23, ч. 2 ст. 24 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII, п. 1, 2, 4, 6, 13 ч.3 ст.1 розділу І Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII (т. 1 а.с. 191-207).

Згідно висновку службового розслідування від 29.01.2026, зміст допущеного позивачем порушення зводиться до умисного невиконання наказу ГУНП Івано-Франківській області від 14.01.2026 № 18о/с дск «Про відрядження поліцейського ГУНП в Івано-Франківській області», відповідно до якого позивач мав бути направлений для виконання бойових завдань у складі сил та засобів УВ «Схід» до Донецької області.

Слід зазначити, що ОСОБА_1 не заперечує факт ознайомлення із змістом наказу ГУНП Івано-Франківській області від 14.01.2026 № 18о/с дск, а сам процес доведення до відома позивача змісту наказу від 14.01.2026 № 18о/с дск зафіксовано на відеозаписі, копію якого долучено до матеріалів справи.

Тобто, підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби в поліції стало те, що позивач відмовився виконати наказ від 14.01.2026 №18о/с.

Суд апеляційної інстанції повторює, відповідно до частини другої статті 5 Дисциплінарного статуту за відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов`язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу.

Таким чином, указана норма визначає активний обов`язок поліцейського негайно повідомити про неможливість виконання наказу. Разом із цим, це не є формальним правом на відмову від виконання обов`язків, а є механізмом оперативного реагування для забезпечення безперервності поліцейської діяльності.

У свою чергу, невиконання наказу про відрядження в умовах воєнного стану за відсутності об`єктивних, документально підтверджених перешкод (наприклад, стан здоров`я, що підтверджений медичним висновком), свідчить про свідоме ухилення від виконання службових обов`язків.

Так, згідно вказаного відеозапису, після доведення вимог наказу від 14.01.2026 № 18о/с дск ОСОБА_1 доповів, що зміст наказу йому зрозумілий, однак виконувати його не готовий за станом здоров`я та з інших причин. При цьому, позивач наголосив на тому, що потребує постійного лікування і спостереження з боку лікарів, він не може носити засоби захисту (бронежелет), а тому не може бути обтяженням для своїх колег під час виконання бойових завдань у відрядженні.

Після цього, позивач власним підписом засвідчив факт ознайомлення з наказом від 14.01.2026 № 18о/с.

Цього ж дня 14.01.2026 позивач подав на ім`я начальника ГУНП в Івано-Франківській області рапорт, в якому зазначив про ознайомлення з наказом від 14.01.2026 № 18о/с дск, зміст якого позивачу зрозумілий, однак зважаючи ті обставини, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи, потребує постійного лікування і спостереження з боку лікарів, про що свідчать листки непрацездатності. Окрім цього, позивач вказав на рекомендації лікаря-хірурга про обмеження навантажень на два тижні у зв`язку з проведеною операцією 30.12.2025. До рапорта додано копії медичних документів (т. 1 а.с. 63).

Про вказані обставини, які перешкоджають виконати наказ від 14.01.2026 № 18о/с дск, позивач також зазначив 26.01.2026 в своїх поясненнях, наданих в межах проведеного службового розслідування. В таких поясненнях від 26.01.2026 ОСОБА_1 додатково зазначив, що особи з інвалідністю ІІІ групи не підлягають примусовій мобілізації та направленню в зону бойових дій згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізації» та постановою КМУ № 560 від 16.05.2024, що унеможливлює відрядження позивача без його згоди. Примусове направлення ОСОБА_1 у відрядження, ігнорування відповідачем причин неможливості виконання ним наказу керівництва про відрядження (в день видання наказу), підтверджених доказами про наявність у позивача медичних, правових та інших документально підтверджених обмежень, що унеможливлювали вибуття у відрядження, є порушенням права на відстрочку та його соціальний захист.

Про такі ж обставини зазначає позивач у рапорті про звільнення за власним бажанням (т. 1 а.с. 64).

Таким чином, позивач повідомив відповідача про неготовність до виконання наказу від 14.01.2026 № 18о/с дск виключно через наявність обґрунтованих причин, що об`єктивно були перешкодами до виконання наказу, як це передбачено частиною другою статті 5 Дисциплінарного статуту.

Ба більше, ще до оголошення вимог наказу ГУНП в Івано-Франківській області від 14.01.2026 № 18о/с дск, позивач неодноразово повідомляв керівництво ГУНП в Івано-Франківській області про стан свого здоров`я у встановленому порядку, що підтверджується рапортами про звільнення зі служби за власним бажанням від 17.12.2025 та від 14.01.2026.

Судом першої інстанції слушно зауважено, що в розпорядженні ГУНП в Івано-Франківській області були медичні документи, які підтверджують стан здоров`я ОСОБА_1 : довідка Медичної (військово-лікарської) комісії ДУ «Територіальне медичне об`єднаня МВС України по Івано-Франківській області» від 27.05.2025 № 379/НПп, згідно якої ОСОБА_1 придатний до служби в поліції, непридатний до служби на посаді за графою ІІІ, протипоказані види служб і робіт зі значним фізичним та психоемоційним навантаженням (т. 1 а.с. 47); рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи КНП «Городенківська банатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Городенківської міської ради № 1854/25/2442/Р від 04.11.2025, згідно якого з 16.10.2025 встановлено третю групу інвалідності. Захворювання пов`язане з проходженням служби в поліції. З 27.05.2025 встановлено 35% втрати професійної працездатності (т. 1 а.с.49-51); листки непрацездатності за період з 04.08.2025 по 12.01.2026 (т. 1 а.с. 178-179).

Окрім цього, за результатами медичного огляду позивача лікарем-хірургом 06.01.2026 в ДУ «ТМО МВС України по Івано-Франківській області», 30.12.2025 ОСОБА_1 проведено оперативне втручання. Рекомендації лікаря: обмеження навантаження на 2 тижні (т. 1 а.с. 56).

Судом першої інстанції надано належну правову оцінку доводам відповідача щодо придатності позивача до проходження служби в поліції згідно довідки № 379/НПп від 27.05.2025, виданої Медичною (військово-лікарською) комісією ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ по Івано-Франківській області».

Згідно довідки Медичної (військово-лікарської) комісії ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Івано-Франківській області» від 27.05.2025 № 379/НПп, ОСОБА_2 придатний до служби в поліції. Водночас, така довідка містить застереження: непридатний до служби на посаді за графою ІІІ.

Відповідач в обгрунтування правомірності спірних наказів покликається на те, що підпунктом 3 пункту 4 розділу IV наказу МВС від 23.07.2025 №501 «Про затвердження Змін до Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.07.2025 за № 1130/44536 (дата набрання чинності - 02.09.2025), відносно громадян України, які претендують на посади поліцейських у підрозділах поліції особливого призначення, які відповідно до затверджених штатів Національної поліції України віднесені до стрілецьких, відповідно до категорії «Поліцейські» застосовуються графи IV Переліку захворювань».

Водночас судом першої інстанції констатовано, що такі зміни стосуються розділу IV Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, яким регламентовано проведення лікарської експертизи щодо кандидатів на службу в поліції.

Проведення лікарської експертизи щодо поліцейських визначено іншим розділом Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, а саме V.

В спірному випадку, ОСОБА_1 був діючим поліцейським, а не кандидатом на службу в поліції, а тому лікарська експертиза щодо позивача проводилась за нормами розділу V Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС «Проведення лікарської експертизи щодо поліцейських», а не розділу V Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС «Проведення лікарської експертизи щодо кандидатів на службу в поліції».

Крім того, поза увагою відповідача залишились застереження, зазначені в довідці Медичної (військово-лікарської) комісії ДУ «Територіальне медичне об`єднаня МВС України по Івано-Франківській області» від 27.05.2025 № 379/НПп. Так, окрім інформації про непридатність ОСОБА_1 до служби на посаді за графою ІІІ, позивачу також протипоказані види служб і робіт зі значним фізичним та психоемоційним навантаженням (т.1 а.с. 47).

Вищевказані обставин щодо стану здоров`я позивача підтверджені відповідними медичними документами, які неодноразово були доведені до відома відповідача, а тому слугували об`єктивними та вагомими підставами для невиконання наказу ГУНП в Івано-Франківській області від 14.01.2026 № 18о/с дск, відповідно до якого позивач мав бути направлений для виконання бойових завдань у складі сил та засобів УВ «Схід» до Донецької області.

Суд апеляційної інстанції вважає слушними доводи позивача про те, що суд першої інстанції не ототожнював статус особи з інвалідністю внаслідок війни із автоматичним звільненням поліцейського від виконання службових обов`язків та не визнавав сам факт наявності у позивача інвалідності безмовною підставою для невиконання наказу.

Натомість скаржник зводить зміст довідки М (ВЛ)К виключно до формального формулювання «придатний до служби в поліції», оминаючи зазначені у ній протипоказання щодо значних фізичних і психоемоційних навантажень. Водночас саме наявність таких обмежень у поєднанні з іншими встановленими судом обставинами (отримання позивачем бойової травми, наявність інвалідності ІІІ групи, тривале лікування, оперативне втручання та рекомендації лікаря) свідчить на користь висновку про існування у позивача об`єктивних причин невиконання вимог наказу.

Також заслуговують на увагу доводи позивача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, про відсутність у наказі істотних умов, а саме строку службового відрядження та характеру виконуваних завдань, а тому безпідставними є твердження скаржника, що такий міг виключати можливість залучення позивача до виконання функцій, пов`язаних із тривалим і значним фізичним або психоемоційним навантаженням.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що накази Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 29.01.2026 № 194 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності інспектора взводу № 1 роти № 1 БПОП (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 » та від 30.01.2026 № 49 о/с про звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції з 31.01.2026 є протиправними, а тому підлягають скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Суд зауважує, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а, отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що належним способом відновлення порушеного права позивача є поновлення позивача на посаді інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП у Івано-Франківській області з 01.02.2026 (на наступний після звільнення день).

Щодо частини позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, оформлене листом "Про результати розгляду рапорта" № 2389-2026 від 05.01.2026, яким ОСОБА_1 було відмовлено у звільненні із служби в поліції за власним бажанням з 30.12.2025, та зобов`язання відповідача звільнити позивача із служби в поліції за власним бажанням згідно з пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 30.12.2025 згідно з поданим рапортом від 17.12.2025, сліз зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону №580 проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави для звільнення зі служби в поліції визначені статтею 77 Закону № 580.

Пунктом 7 частини першої статті 77 Закону № 580 визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

Частинами другою та третьою статті 77 Закону №580 передбачено, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби.

Згідно статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Відповідно до пункту 4 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580 передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114, яке є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, та на час виникнення спірних правовідносин є чинним.

Підпунктом "ж" пункту 64 Положення № 114 врегульовано, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Пунктом 68 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

До спірних правовідносин застосовуються приписи пункту 68 Положення № 114 як спеціального нормативно-правового акту у питанні регулювання терміну попередження позивачем про звільнення за власним бажанням, який, на відміну від КЗпП України, становить не два тижні, а три місяці.

З аналізу пункту 68 Положення № 114 випливає, що про припинення служби в поліції за власним бажанням працівник поліції повинен попередити прямого начальника не пізніше як за три місяці до дня звільнення, подавши відповідний рапорт. Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим статусом працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків щодо забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

У межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постановах від 15.02.2021 у справі № 160/3607/19, від 14.01.2021 у справі № 822/1093/18, від 05.02.2020 у справі №819/744/16 та від 31.01.2024 у справі № 520/16737/21.

Таким чином, поліцейський може бути звільнений зі служби в поліції за власним бажанням раніше, ніж за три місяці, після подачі ним відповідного рапорту про звільнення за умовами наявності домовленості між ним та керівництвом.

Така домовленість полягає з одного боку в зазначенні поліцейським у рапорті конкретної дати, з якої він має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, а з іншого - у згоді уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Рапорт позивача від 17.12.2025 містить посилання на конкретну дату (30.12.2025), з якої позивач бажає бути звільнений зі служби в поліції.

Вимоги рапорту позивач обгрунтував погіршенням стану його здоров`я, про що свідчать листки непрацездатності від 25.08.2025 по час подання цього рапорта, що унеможливлює виконання ним службових обов`язків в подальшому та потребує в майбутньому лікування і реабілітації. Також в рапорті від 17.12.2025 позивач просив звернути увагу на встановленому йому третю групу інвалідності та наявність посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. До рапорта від 17.12.2025 долучено копії витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №1854/25/2442/Р від 04.11.2025 та посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 від 15.12.2025 (т. 1 а.с. 48-52).

Листом № 2389-2026 від 05.01.2026 ГУНП в Івано-Франківській області повідомило позивача про результати розгляду рапорта від 17.12.2025. Так, відповідач вказав на пункт 68 розділу VІІ (Звільнення зі служби) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114, згідно якого особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт. Виходячи з наведеного, рапорт ОСОБА_1 від 17.12.2025 про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з 30.12.2025 не задоволено. Запропоновано позивачу пройти медичний огляд для проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи для оцінки стану здоров`я і фізичного розвитку в цілях визначення придатності до служби в поліції, відповідно до Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2017 № 285 (т. 1 а.с. 53).

З огляду на зміст листа № 2389-2026 від 05.01.2026 Головне управління НП в Івано-Франківській області фактично відмовило в задоволенні рапорту позивача від 17.12.2025 у зв`язку з тим, що у нього відсутні підстави для звільнення з поліції за власним бажанням заявленою датою (06 серпня 2024 року), тобто у коротший, ніж тримісячний строк. При цьому, будь-яких інших зауважень щодо рапорту від 17.12.2026 відповідач не висловив.

Зважаючи на те, що позивач та відповідач фактично не досягли згоди щодо дати звільнення позивача за власним бажанням, а тому в ГУНП в Івано-Франківській області відсутній обов`язок для звільнення позивача саме з 30.12.2025, як просив ОСОБА_1 в рапорті від 17.12.2026 та просить в позовних вимогах.

При цьому, колегія суддів вказує, що тримісячний строк, передбачений п.68 Розділу VII Положення №114, має регламентуючий, а не імперативний характер. Зазначення поліцейським у рапорті бажаної дати звільнення, яка є меншою за тримісячний строк, вважається проявом одностороннього волевиявлення, а погодження цього строку уповноваженим органом формою досягнення домовленості сторін. У випадку, коли працівник обґрунтовує необхідність дострокового звільнення поважними причинами, такий підхід відповідає принципам правової визначеності, добросовісності та пропорційності.

Як наслідок правильним є висновок суду першої інстанції, що у задоволенні рапорту позивача відмовлено виключно з формальних підстав, пов`язаних із тримісячним строком попередження, без урахування обставин, що мають істотне значення, є неправомірною, суперечить положенням Закону України «Про Національну поліцію» та порушує право позивача на звільнення за власним бажанням відповідно до ч.1 ст.77 Закону №580-VIII.

Водночас, суд звертає увагу на поданий 12.01.2026 ОСОБА_1 на ім`я начальника ГУНП в Івано-Франківській області рапорт, в якому просив звільнити його з лав Національної поліції на підставі пункту 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». В рапорті від 12.01.2026 позивач зазначив, що ознайомився із відповіддю на свій попередній рапорт від 17.12.2025 та вказав, що не потребує проходження медичного огляду для проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи для оцінки стану здоров`я і фізичного розвитку в цілях визначення придатності до служби в поліції, оскільки підставою для звільнення є власне бажання (т. 1 а.с. 54).

Листом № 19070-2026 від 27.01.2026 ГУНП в Івано-Франківській області повідомило позивача про результати розгляду рапорта від 12.01.2026. Так, відповідач вказав на пункт 68 розділу VІІ (Звільнення зі служби) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114, згідно якого особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт. Виходячи з наведеного, рапорт ОСОБА_1 від 12.01.2026 про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням не задоволено (т. 1 а.с. 55).

З огляду на зміст рапорта від 12.01.2026 про звільнення за власним бажанням, в такому рапорті ОСОБА_1 уже не зазначав бажаної для нього дати звільнення, а тому, за загальним правилом пункту 68 Положення № 114 звільнення позивача мало відбутися в межах трьох місяців з дня подання рапорта від 12.01.2026 про звільнення. При цьому, пункт 68 Положення № 114 містить єдину імперативну умову такого звільнення - не пізніше трьох місяців з дня подання рапорта, тобто визначено крайню (максимально можливу) дату закінчення такого строку для звільнення.

Натомість, листом № 19070-2026 від 27.01.2026 ГУНП в Івано-Франківській області відмовило в задоволенні рапорта ОСОБА_1 від 12.01.2026 про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, фактично вказавши лише зміст пункту 68 Положення № 114, який регламентує строк звільнення за власним бажанням. Будь-яких підстав для відмови в задоволенні рапорта ОСОБА_1 від 12.01.2026 про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, лист № 19070-2026 від 27.01.2026 не містить.

Резюмуючи наведене, суд апеляційної інстанції зауважує, що вирішення питання щодо звільнення поліцейського зі служби у поліції за власним бажанням у строк, коротший ніж три місяці, має вирішуватися безпосередньо керівництвом уповноваженого органу, що відноситься до виключної компетенції та дискреції відповідного суб`єкта владних повноважень. В розглядуваному випадку, на переконання колегії суддів, відсутня можливість виникнення будь-яких зауваження щодо строку звільнення позивача за результатом розгляду рапорту від 12.01.2026, оскільки такий рапорт не містить дати звільнення, а тому позивч підлягає звільненню за таким рапортом не пізніше трьох місяців з дня його подання рапорта або до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 такого трьохмісячного строку у разі досягнення такої домовленості між позивачем та відповідачем.

Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права позивача, суд виходить з наступного.

Так, питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях Верховного Суду і згідно усталеної судової практики випливає, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

«Ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12).

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

Відтак, належним способом відновлення права позивача є визначення ГУНП в Івано-Франківській області зобов`язання вчинити кореспондуючі праву позивача дії: повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 12.01.2026 про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням та за результатами його розгляду прийняти рішення, із врахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. Такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача на звільнення зі служби в поліції не буде втручанням в дискреційні повноваження відповідача.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів суду апеляційної інстанції керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи учасників справи, оскільки судом першої інстанції були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі", слідує, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Оцінюючи доводи апеляційного скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Оскільки рішення суду в частині відмовлених позовних вимог не є предметом оскарження, рішення суду в цій частині апеляційному перегляду не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 139,195, 242, 308, 309, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного Управління Національної поліції в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі №300/779/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк

Повне судове рішення складено 03.09.26