Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №380/6039/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/6039/26 пров. № А/857/34795/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Мандзія О. П., Онишкевича Т. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року, головуючий суддя – Хома О.П., ухвалене у м. Львів, у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач – ГУ ДПС у Львівській області звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 в якому просило стягнути з відповідача податковий борг до бюджету в розмірі 5782 грн. 67 к..

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно з довідкою про податкову заборгованість станом на 02.02.2026 року заборгованість відповідача становить 5782 грн. 67 к., та складається з податку на доходи фізичних осіб та військового збору на підставі визначених податковим органом податкових повідомлень-рішень. Відповідно до вимог Податкового кодексу України, відповідачу виставлено податкову вимогу від 16.07.2024 №0017027-1303-1301. Несплата відповідачкою заборгованості до бюджету у добровільному порядку зумовила звернення контролюючого органу в суд з даним позовом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що наводились ним у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з довідкою ГУ ДПС у Львівській області про податкову заборгованість ОСОБА_1 від 03.02.2026 року №1214/5/13-01-13-03 за відповідачем станом на 02.02.2026 року рахується заборгованість в сумі 5782 грн 67 к., яка виникла з податку на доходи фізичних осіб в сумі 5364 грн 01 к. на підставі:

- податкового повідомлення-рiшення № 9353/13-01-24-08 вiд 07.03.2024 року на суму 5024 грн. 01 к.;

- податкового повiдомлення-рiшення №9361/13-01-24-08 вiд 07.03.2024 року на суму 340 грн;

З військового збору в сумі 418 грн 66 к. на підставі:

- податкового повiдомлення-рiшення № 9357/13-01-04-08 вiд 07.03.2024 року на суму 418, грн. 66 к.

На виконання вимог статті 59 Податкового кодексу України податковий орган сформував та направив відповідачу податкову вимогу форми «Ф» від 16.07.2024 №0017027-1303-1301.

Докази, які б підтверджували, що вказані податкові повідомлення-рішення та податкова вимога відповідачем оскаржувались, у справі відсутні.

Наявність податкового боргу зумовила звернення податкового органу до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що податкову вимогу було надіслано позивачем на невірну адресу. У графі «місце проживання або останнього відомого місця перебування платника податків» зазначено « АДРЕСА_1 », натомість адреса реєстрації місця проживання відповідача « АДРЕСА_1 ». Факт надсилання на невірну адресу також підтверджується копіями рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №0601169131019 та конверта із довідкою про причини повернення/досилання із зазначенням «повертається за закінченням терміну зберігання» №0601169131019.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 ПК України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до підп. 14.1.137 п. 14.1 ст. 14 ПК України, органом стягнення є державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим кодексом та іншими законами України.

За приписами підпункту 41.1.1. п. 41.1. ст. 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику, чи його територіальні органи.

Пунктом 41.4. ст. 41 ПК України встановлено, що органами стягнення є виключно контролюючі органи, визначені підп. 41.1.1 цього пункту, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень.

За пунктами 95.1.-95.4. ст. 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За вимогами підпункту 16.1.4 п. 16.1 ст.16 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 16.1 ст. 16 ПК України зобов`язано платника податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно із підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу встановлено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 Податкового кодексу України).

Не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків (пункт 56.11 статті 56 Податкового кодексу ).

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп. 54.3.1 - 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Як встановлено в абзаці 4 пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу, податкове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

З аналізу наведених положень законодавства слідує, що у разі несплати платником податків протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, визначеного контролюючим органом грошового зобов`язання та не оскарження у зазначений строк відповідного рішення контролюючого органу, таке податкове зобов`язання вважається узгодженим. А грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків, оскарженню не підлягає.

За п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Документи вважаються належним чином вручені, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом-повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику) (п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України).

Таким чином, передумовою для стягнення заборгованості є надсилання платнику податків податкової вимоги.

Матеріалами справи підтверджено, що контролюючий орган 16.07.2024 виставив відповідачу податкову вимогу форми «Ф» №0017027-1303-1301, згідно із якою сума податкового боргу відповідача станом на 15.07.2024 року становить 5782 грн. 67 к. Зазначена податкова вимога надіслана контролюючим органом на адресу відповідача рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.

Проте, податкову вимогу було надіслано позивачем на невірну адресу. У графі «місце проживання або останнього відомого місця перебування платника податків» зазначено « АДРЕСА_1 ».

Колегія суддів зауважує, що зазначена адреса не є зареєстрованою (податковою) адресою відповідача, оскільки місцем реєстрації його проживання є: « АДРЕСА_1 ».

Факт надсилання на неправильну адресу також підтверджується копіями рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №0601169131019 та конверта із довідкою про причини повернення/досилання із зазначенням «повертається за закінченням терміну зберігання» №0601169131019.

Слід зазначити, що відповідно до п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному ст. 42 цього Кодексу.

Отже, в у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували належне надіслання (вручення) контролюючим органом відповідачу податкової вимоги, якою визначено податковий борг, як передумови звернення до суду з позовом про стягнення такого.

З огляду на те, що податкову вимогу було надіслано відповідачу на неналежну адресу і, як наслідок, вона не була ним отримана, у контролюючого органу не виникло права на звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у спорах за позовом контролюючого органу про стягнення з платника податку податкового боргу встановленню та дослідженню підлягають, зокрема, факт узгодженості грошового зобов`язання, а саме факт оскарження платником податку у передбаченому Кодексом порядку (адміністративному та/або судовому) податкового повідомлення-рішення, яким контролюючим органом визначене грошове зобов`язання, чи є останнє узгодженим з огляду на наявність (відсутність) процедури оскарження, факт сплати/несплати платником податку узгодженого грошового зобов`язання, зокрема і самостійно визначеного платником податку, протягом строків, визначених законодавством, факт направлення та вручення платнику контролюючим органом податкової вимоги, дотримання позивачем порядку здійснення такого направлення.

Щоб певну суму назвати податковим боргом, така сума повинна бути безперечно доведена до боржника, про наявність суми несплаченого податку платник податків повинен бути повідомлений. Податковий орган, звертаючись до суду з позовом про стягнення податкового боргу, повинен провести узгодження суми боргу, оскільки податковим боргом визначається сума узгодженого грошового зобов`язання.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що поданий адміністративний позов є передчасним, оскільки контролюючим органом не надано доказів направлення податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги на адресу відповідача, а також не дотримано алгоритму дій, передбачених ст. 95 ПК України, що передують зверненню до суду із даним позовом, зокрема, направленням податкової вимоги відповідачу на його адресу.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, відтак такі задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у справі №380/6039/26– без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич