Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №161/8465/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 161/8465/26 пров. № А/857/32010/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Заверухи О. Б., Курильця А. Р.,

з участю секретаря судового засідання – Волчанського А. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2026 року у справі №161/8465/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови,-

суддя в першій інстанції – Черняк В. В.,

дата ухвалення рішення – 25 травня 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення – 25 травня 2026 року,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача- ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просила скасувати постанову №26/2в ЛРТКЦ від 23 лютого 2026 року, якою її притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та закрити провадження у справі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що вимога подавати двічі на рік до РТЦК інформацію про транспортні засоби встановлена п.15 Постанови КМУ № 1921, підзаконним актом, що прямо суперечить ст.92 Конституції України, при цьому будь-який закон, зокрема, не містить цього конкретного обов`язку з визначеними строками та формою звітності. Також зазначає, що ч.3 ст.210-1 КУпАП не передбачає відповідальності за порушення військово-транспортного обов`язку або ж відповідальності за несвоєчасне подання звітності/інформації наведеної в оскаржуваній постанові, а відтак, незрозуміло на які правовій підставі до позивачки було застосовано адміністративне стягнення передбачене даною статтею. На думку апелянта, зазначені обставини свідчать про відсутність у її діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП. З врахуванням наведеного просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позов задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу відповідачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, представник позивача подав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням у судовому засіданні на 10:30 год у м.Луцьку, а також 02 вересня 2026 року надійшли додаткові пояснення, разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки представник позивача мав право подати заяву про розгляд справи у режимі відеоконференції; явка учасників справи у судове засідання не була визнана судом обов`язковою. Відповідно до положень ст.268 КАС України учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду; неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності сторін за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 лютого 2026 року в присутності ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП (примірник протоколу вручено під особистий підпис позивача, про дату розгляду справи про адміністративне правопорушення повідомлена).

23 лютого 2026 року Начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 винесена постанова №26/2в про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 34000 грн.

Зі змісту постанови вбачається, що ОСОБА_3 , як керівник ТОВ «Укрспецпіддон», не подала до 20 грудня 2025 року інформацію про наявність транспортних засобів і техніки, їхній технічний стан, а також громадян, які працюють на них, чим порушила вимоги ст.6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.15 Положення про військово-транспортний обов`язок, затверджений Постановою КМУ №1921 від 28 грудня 2000 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова уповноваженої особи ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП є правомірною, винесеною у відповідності до норм чинного законодавства, а тому підстави для скасування такої постанови відсутні.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Ст.9 КУпАП передбачає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, в особі керівників, розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ст.210-1 КУпАП.

За змістом ст.245 КУпАП завданням у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст.278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Приписами ст.251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення №26/2в від 16 лютого 2026 року вбачається, що гр. ОСОБА_1 , як уповноважена особа ТОВ «Укрспецпіддон», до 20 грудня 2025 року не надала до ІНФОРМАЦІЯ_2 інформацію про наявність та технічний стан транспортних засобів і техніки, чим порушила вимоги ст.6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.15 Положення про військово-транспортний обов`язок, затвердженого Постановою КМУ №1921 від 28 грудня 2000 року (а.с.32).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 23 лютого 2026 року прийнято постанову про адміністративне правопорушення №26/2, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 34000,00 грн.

Зі змісту вищевказаної постанови вбачається, що громадянка ОСОБА_1 порушила правила військового обліку, а саме: не подала до ІНФОРМАЦІЯ_2 до 20 грудня 2025 року інформацію про наявність транспортних засобів і техніки, їхній технічний стан, а також громадян, які працюють на них, чим порушила вимоги ст.6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.15 Положення про військово-транспортний обов`язок, затвердженого Постановою КМУ №1921 від 28 грудня 2000 року, ч.3 ст.210-1 КУпАП.(а.с.5).

Згідно зі ст.210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дана норма є бланкетною та відсилає до іншого законодавства, яке, зокрема, регулює порядок проведення мобілізації.

За змістом ч.1 ст.6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» військово-транспортний обов`язок установлюється з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на особливий період транспортними засобами (у тому числі водними) і технікою (далі - транспортні засоби) і поширюється на центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, у тому числі на залізниці, порти, пристані, аеропорти, нафтобази, автозаправні станції дорожнього господарства та інші підприємства, установи і організації, які забезпечують експлуатацію транспортних засобів, а також на громадян - власників транспортних засобів.

Відповідно до п.15 Положення про військово-транспортний обов`язок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 №1921 керівники підприємств, установ та організацій подають територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки щороку до 20 червня та 20 грудня інформацію про наявність транспортних засобів і техніки, їх технічний стан, а також про громадян, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях на таких транспортних засобах і техніці, за формою згідно з додатком 1.

Таким чином, чинним законодавством України передбачено кінцевий термін, до якого керівники підприємств зобов`язані надати до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідні відомості.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є керівником ТОВ «Укрспецпіддон», тому на неї поширюються вимоги законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та військовий обов`язок, що, зокрема, передбачає обов`язок подавати до територіального центу комплектування та соціальної підтримки щороку до 20 червня та 20 грудня інформацію про наявність транспортних засобів і техніки, їх технічний стан, а також про громадян, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях на таких транспортних засобах і техніці, за формою згідно з додатком 1.

При цьому, матеріалами справи стверджується, що інформації про наявність транспортних засобів і техніки, їх технічний стан, а також про громадян, які працюють на підприємстві на таких транспортних засобах і техніці у строк до 20 грудня 2025 року позивач відповідачу не подала.

Крім того, факт неподання ОСОБА_1 інформації про наявність транспортних засобів і техніки, їх технічний стан, а також про громадян, які працюють на підприємстві на таких транспортних засобах і техніці у строк до 20 грудня 2025 року підтверджується актом відсутності інформації про наявність транспортних засобів і техніки, їхній технічний стан, а також громадян, які працюють на них, посилання на який наявне в постанові про адміністративне правопорушення (а.с.33).

Доказів на спростування цих обставин позивачем не подано, а судом таких не здобуто.

Разом з тим, колегія суддів не може залишити поза увагою покликання апелянта на постанову суду апеляційної інстанції, викладені у додаткових поясненнях, поданих 02 вересня 2026 року, та вважає необхідним зазначити наступне.

Як зазначено вище, ОСОБА_1 є керівником ТОВ «Укрспецпіддон». Видами діяльності ТОВ «Укрспецпіддон» є: 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво; 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 16.24 Виробництво дерев`яної тари.

Крім того, ОСОБА_1 у поясненнях до протоколу №26/2в від 16 лютого 2026 року зазначила наступне: «не подала вчасно звіт про наявність та технічний стан тз у зв`язку з тим, що з 01 грудня 2025 року по 02 січня 2026 року була у відпустці, іншої уповноваженої особи немає, тому фактично ніхто крім мене подати не міг» (а.с.32 зворот), що свідчить про те, що позивач не зазначає про відсутність транспортних засобів, а обґрунтовує причини неподання звіту.

З врахуванням наведених вище обставин, підстави стверджувати станом на момент подачі відповідного звіту про відсутність у ТОВ «Укрспецпіддон» транспортних засобів, техніки, найманих працівників відсутні. Крім того, на думку колегії суддів, навіть відсутність на підприємстві транспортних засобів не звільняє керівника даного підприємства від обов`язку, передбаченого п.15 Положення, а саме: подати такий звіт у встановлений чинним законодавством строк із зазначенням інформації про відсутність транспортних засобів і техніки громадян, які працюють на них.

Таким чином, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду, при цьому, докази у кожній справі оцінюються на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи та постанова суду апеляційної інстанції не є обов`язковою для застосування.

Отже, наведені вище обставини підтверджують факт невиконання обов`язку, визначеного у п.15 Положення про військово-транспортний обов`язок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 №1921 за що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем доведено факт вчинення позивачем поставленого їй у вину адміністративного правопорушення, а тому постанова №26/2в ЛРТКЦ від 23 лютого 2026 року по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 про накладення на неї адміністративного стягнення у розмірі 34000,00 гривень є правомірною та підстави для її скасування відсутні.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів звертає увагу на те, п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 грудня 1994 року Справа "Руїз Торіха проти Іспанії" (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Також згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 229, 242, 243, 246, 250, 268, 272, 286, 316, 321, 322 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2026 року у справі №161/8465/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді О. Б. Заверуха

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 02 вересня 2026 року.