Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №460/8487/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/8487/25 пров. № А/857/30868/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Мандзія О. П., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року, головуючий суддя – Поліщук О.В., ухвалене у м. Рівне, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ГУПФУ в Донецькій області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 13.02.2025 року № 172850000038 "Про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах", яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пільгової пенсії за віком за Списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, починаючи із 05.02.2025 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 пільгову пенсію за віком за Списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, починаючи з 05.02.2025 року, із застосуванням середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2022, 2023 та 2024 роки відповідно до частин першої та другої статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи із 01.01.2004 року по 03.09.2018 року та з 01.11.2023 року по 04.02.2025 року в інфекційному відділенні закладу охорони здоров`я в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що 05.02.2025 року вона звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пільгової пенсії за віком за Списком № 2 із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) по Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022, 2023 та 2024 роки, зарахувавши до загального страхового стажу період роботи в інфекційному відділенні закладу охорони здоров`я з 01.08.1991 року по 03.09.2018 року та з 01.11.2023 року по 04.02.2025 року у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яку за принципом екстериторіальності було скеровано до відповідача для розгляду по суті. Відповідач рішенням від 13.02.2025 № 172850000038 відмовив в перерахунку пенсії – переході на пенсію за віком на пільгових умовах, оскільки позивач не досягла віку 55 років, передбаченого статтею 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Позивач вважає, що відповідачем при прийнятті спірного рішення проігноровано Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, відповідно до якого для призначення пенсії за Списком № 2 застосовуються положення пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", які передбачають, що жінки – після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах, мають право на пенсію за віком на пільгових умовах. Станом на дату звернення позивач досягла 52 років і має загальний страховий стаж понад 58 років (з урахуванням подвійного розміру) та пільговий стаж за Списком № 2 понад 28 років. Також позивач зазначила, що при поданні 05.02.2025 заяви про призначення пільгової пенсії за віком за Списком № 2 відповідач помилково розцінив її звернення як переведення з одного виду пенсії (за вислугу років) на пенсію за віком в межах Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", внаслідок чого застосував для обчислення пенсії середню заробітну плату (дохід), яка враховувалася при попередньому призначенні пенсії, а не за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком (тобто за 2022, 2023, 2024 роки), як це передбачено частиною другою статті 40 зазначеного Закону. Окрім того, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не зарахування до її загального страхового стажу періоду роботи з 01.01.2004 року по 03.09.2018 року та з 01.11.2023 року по 04.02.2025 року в інфекційному відділенні закладу охорони здоров`я у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Вважаючи оскаржене рішення протиправним і таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 13.02.2025 року № 172850000038, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пільгової пенсії за віком за Списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію за віком за Списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, починаючи з 05.02.2025 року, із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2022, 2023 та 2024 роки відповідно до частин першої та другої статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи із 01.01.2004 року по 03.09.2018 року та з 01.11.2023 року по 04.02.2025 року в інфекційному відділенні закладу охорони здоров`я у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; в задоволенні решти позову – відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Донецькій області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Вказує, що позивач не досягла віку 55 років, отже відсутні підстави для переведення позивача на пенсію за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058. Крім того покликається на те, що відповідно до частини третьої статті 45 Закону № 1058, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій ст. 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Вважає, що якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати і набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії (попереднього перерахунку пенсії без урахування перерахунку, передбаченого абзацом 5 частини четвертої статті 42 цього Закону) незалежно від перерв у роботі, під час переведення вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена (визначений) частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії. Відповідач вказав, що позивач не є отримувачем пенсії по інвалідності, отже відсутні підстави для застосування середнього показника заробітної плати (доходу) в Україні за попередні 3 роки (2022-2024), при переведенні з пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пенсію за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058. Також зауважив, що ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в новій редакції набрала чинності з дня опублікування (15.08.2003 року). Тобто робота в закладах визначених статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в подвійному розмірі зараховується до 1 січня 2004 року. Стверджує, що даним Законом не передбачено поширення його норм на тих осіб, яким пенсію було призначено до його ухвалення.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 (09.04.1972 року) з 05.09.2018 року отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Страховий стаж позивача становить 38 років 6 місяців 24 дні (зарахований по 03.09.2018), в тому числі періоди роботи з 01.08.1991 року по 04.01.1994 року та з 13.10.1996 року по 31.12.2003 року зараховані у подвійному розмірі згідно зі статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

05.02.2025 року позивач звернулася через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України до пенсійного органу із заявою про перехід на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) по Україні за 2022, 2023, 2024 роки, із зарахуванням до загального страхового стажу періоду роботи в інфекційному відділенні закладу охорони здоров`я з 01.08.1991 року по 03.09.2018 року та з 01.11.2023 року по 04.02.2025 року у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

На підставі пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), за принципом екстериторіальності заяву позивача від 05.02.2025 року, направлено для розгляду до відповідача.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 13.02.2025 року № 172850000038 позивачу відмовлено в перерахунку пенсії – перехід на пенсію за віком на пільгових умовах по заяві № 179 від 05.02.2025 року, з посиланням на недосягнення нею віку 55 років, передбаченого статтею 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 12.03.2025 року № 1700-0202-8/17408 позивачу повідомлено, що періоди роботи з 01.01.2004 по 03.09.2018 року та з 01.11.2023 року по 04.02.2025 року в інфекційному відділенні до страхового стажу в подвійному розмірі не зараховано, оскільки пільговий порядок обчислення стажу роботи за період з 01.01.2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що подані документи підтверджують виконання позивачем у період з 01.08.1991 року по 03.09.2018 року та з 01.11.2023 року по 04.02.2025 року роботи на посадах, передбачених Списком № 2 (розділ ХХІV), що слугує підставою для зарахування зазначених періодів до стажу роботи за Списком № 2. Крім того, бездіяльність відповідача щодо обчислення загального страхового стажу позивачу без врахування періоду роботи з 01.01.2004 року по 03.09.2018 року та з 01.11.2023 року по 04.02.2025 року в інфекційному відділенні закладу охорони здоров`я у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є протиправною, а також протиправним є застосування відповідачем при обчисленні розміру пенсії показника середньої заробітної плати (доходу), що враховувався при призначенні пенсії за вислугу років, а не за 2022, 2023, 2024 роки.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

03.10.2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: «на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.».

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 (далі - Рішення № 1-р/2020) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам….

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Таке суперечливе регулювання одного і того ж кола відносин порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Така позиція відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.11.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20.

Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю, ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в Порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За приписами п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

З метою забезпечення соціального захисту та належного пенсійного забезпечення працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 18.11.2005 року; зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 року за №1451/11731, (далі - Порядок № 383), затверджено Порядок застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Відповідно до п. 3 Порядку №383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року (приклади у додатках 1, 2).

Згідно із п. 10 Порядку № 383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637.

Отже, враховуючи вимоги вказаних норм, для призначення пенсії позивачу згідно зі статтею 114 Закону №1058-IV необхідними є досягнення певного віку, наявність загального стажу роботи та наявність стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1.

Також пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, в яких має бути зазначені періоди, що зараховуються до спеціального трудового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, що зараховується до спеціального трудового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, на підставі яких видана довідка.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, підтвердження стажу роботи для призначення пенсії здійснюється на підставі даних трудової книжки, а за їх відсутності, на підставі даних уточнюючої довідки, виданої підприємством, на якому працювала особа.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що підставою для відмови відповідачем позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно ст. 114 Закону №1058-IV була відсутність спеціального стажу.

Тобто, спірним у цій справі є наявність у позивача стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №2.

Матеріалами справи підтверджено, що у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (дата заповнення 07.02.1992) містяться наступні записи:

– запис № 1 від 01.08.1991 року – зараховано на посаду палатної медсестри дитячого інфекційного відділення Рівненської міської лікарні (наказ № 941-к від 01.08.1991 року);

– запис № 2 від 06.08.2007 року – атестація робочого місця проведена, пільгова пенсія згідно з Постановою Кабінету Міністрів № 36 від 16.01.2003 року (наказ № 56 від 06.08.2007 року);

– запис № 3 від 28.08.2018 року – Центральну міську лікарню м. Рівне з 28.08.2018 року реорганізовано шляхом перетворення на Комунальне некомерційне підприємство "Центральна міська лікарня" Рівненської міської ради (рішення № 4741 Рівненської міської ради від 16.08.2018 року, наказ № 70 від 28.08.2018 року);

– запис № 4 від 03.09.2018 року – звільнено з займаної посади за власним бажанням ст. 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пільгову пенсію згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993 року (наказ № 145-к від 28.08.2018);

– запис № 5 від 01.11.2023 року – прийнято на посаду молодшої медичної сестри буфетниці обласного лікувально-діагностичного гепатологічного центру (інфекційне відділення) КНП "Центральна міська лікарня" РМР (наказ № 177-к від 31.10.2023 року).

Довідкою КНП "Центральна міська лікарня" Рівненської міської ради від 04.02.2025 року № 46/2-26, оформленою за встановленою пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі – Порядок № 637), формою (додаток № 5), підтверджується, що ОСОБА_1 з 01.08.1991 року по 03.09.2018 року працювала повний робочий день на посаді палатної медсестри дитячого інфекційного відділення Рівненської міської лікарні, де безпосередньо обслуговувала інфекційних хворих і інших робіт не виконувала, що передбачено Списком № 2 розділу ХХІV, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 24.06.2016; та з 01.11.2023 року по даний час працює на посаді молодшої медичної сестри буфетниці обласного лікувально-діагностичного гепатологічного центру (інфекційне відділення). За період роботи з 01.08.1991 по 03.09.2018 року та з 01.11.2023 року по даний час стаж згідно зі Списком № 2 розділу ХХІV, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 24.06.2016 року, становить 28 років 3 місяці 5 днів.

Проведення атестації робочих місць за умовами праці у зазначений період підтверджується:

– наказом Центральної міської лікарні від 05.06.1997 року № 34;

– наказом Рівненської центральної міської лікарні від 17.06.2002 року №33;

– наказом Центральної міської лікарні м. Рівне від 06.08.2007 року № 56;

– наказом Центральної міської лікарні м. Рівне від 05.06.2012 року № 39;

– наказом Центральної міської лікарні м. Рівне від 06.06.2017 року № 49;

– наказом КНП "Центральна міська лікарня" РМР від 03.06.2022 року № 329.

Вказаними наказами послідовно підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення, зокрема, палатної медичної сестри дитячого інфекційного відділення та молодшої медичної сестри буфетниці інфекційного відділення за Списком № 2 розділу ХХІV.

Крім того, що довідка КНП "Центральна міська лікарня" Рівненської міської ради від 04.02.2025 року № 46/2-26 відповідає вимогам пункту 20 Порядку № 637, містить усі необхідні відомості про періоди роботи, посади, характер виконуваної роботи, розділ і номер Списку, а також перелік первинних документів, на підставі яких вона видана.

Таким чином, у сукупності трудова книжка серії НОМЕР_1 , уточнююча довідка КНП "Центральна міська лікарня" РМР від 04.02.2025 року № 46/2-26 та накази про результати атестації робочих місць за умовами праці підтверджують виконання позивачем у період з 01.08.1991 року по 03.09.2018 року та з 01.11.2023 року по 04.02.2025 року роботи на посадах, передбачених Списком № 2 (розділ ХХІV), що слугує підставою для зарахування зазначених періодів до стажу роботи за Списком № 2.

Відтак, станом на 05.02.2025 року позивач мала понад 28 років стажу роботи за Списком № 2, що значно перевищує 10-річний мінімум, передбачений пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення"

Щодо вимоги про призначення пенсії по віку із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2022-2024 роки, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Частиною 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 вищевказаного Закону регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Однак, якщо мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, зокрема у постанові від 31.10.2018 по справі №876/5312/17, які в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд має врахувати при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Зокрема, у межах вказаної справи №876/5312/17 Верховним Судом встановлено, що позивачу первинно було призначено пенсію за вислугу років відповідно та Закону України «Про пенсійне забезпечення». У подальшому, позивача переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У цій справі Суд дійшов висновку про те, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно з частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на інший вид пенсії у межах одного закону, а тому при обчисленні пенсії необхідно застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) за три роки, що передували року призначенню пенсії за віком.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і в постанові від 31.01.2025 року по справі №200/1478/24, в якій, враховуючи вже сформовану практику Верховного Суду, суд виходив з того, що: у разі призначення особі пенсії за віком згідно з положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV після того, як вона вже отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, такий перехід не може вважатися «переведенням на інший вид пенсії» в розумінні частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Це є «призначенням нового виду пенсії», оскільки пенсія за віком і пенсія за вислугу років є різними за правовими підставами та умовами призначення.

Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 31.10.2018 у справі №876/5312/17 погодилась з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 29.11.2016 у справі №133/476/15-а про те, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, при зверненні особи за призначенням пенсії за віком, після отримання пенсії за вислугу років, призначеної на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», відбувається призначення нового виду пенсії, а не переведення з одного виду пенсії на інший згідно з частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.

У зв`язку з цим, для визначення розміру пенсії за віком слід застосовувати показник середньої заробітної плати (доходу), з якого сплачувалися страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, як це прямо передбачено частиною другою статті 40 цього Закону.

Отже, у спірних правовідносинах має місце перехід з пенсії за вислугу років, передбаченої Законом України "Про пенсійне забезпечення", на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, тобто призначення пенсії за віком вперше, а не переведення з одного виду пенсії на інший в межах одного закону.

Враховуючи наведене, пенсійний орган при призначенні пенсії за віком по Списку №2 має обчислювати її розмір, виходячи із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три попередні роки, тобто за 2022-2024 роки.

Щодо доводів апелянта про те, що ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в новій редакції набрала чинності з дня опублікування (15.08.2003 року). Тобто робота в закладах визначених статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в подвійному розмірі зараховується до 1 січня 2004 року, то колегія суддів зазначає наступне.

01.01.2004 року набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За правилами пункту 16 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в тому числі щодо пільг по обчисленню стажу) станом на час звернення позивача за призначенням пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб`єктами під час виконання покладених на них функцій.

Відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

За приписами статті 7 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ.

Згідно з роз`ясненням Міністерства охорони здоров`я України від 27.01.2010 № 05.03-18-54/973 інфекційний заклад (відділення) – це заклад (відділення), де надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби або працюють з матеріалом, який містить або потенційно інфікований збудниками інфекційних хвороб.

Відповідно до змісту листа Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України та Пенсійного фонду України від 29.12.2005 № 625/15-05/039-6 № 10.01.09/2606 № 16918/02-20 заклади охорони здоров`я, в тому числі кабінети інфекційних захворювань, віднесено до таких, час роботи яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.

За правилами статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та в силу приписів пункту 16 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" період роботи у інфекційному закладі (відділенні) охорони здоров`я підлягає зарахуванню до страхового стажу у подвійному розмірі, в тому числі після 01.01.2004.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 689/872/17, від 20 квітня 2022 року у справі № 214/3705/17, від 08 червня 2022 року у справі № 510/1593/16-а, у яких суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими зобов`язано відповідачів зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01 січня 2004 року, тобто після дати набрання чинності Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Аналогічні висновки відображені у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 160/14078/22.

Отже, відповідач зобов`язаний при обчисленні загального страхового стажу враховувати період роботи позивача з 01.01.2004 року по 03.09.2018 року та з 01.11.2023 року по 04.02.2025 року в інфекційному відділенні закладу охорони здоров`я у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Тому, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 13.02.2025 року № 172850000038 "Про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах" є протиправним і підлягає скасуванню.

Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі №460/8487/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич