Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №380/23884/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/23884/25 пров. № А/857/33974/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львів апеляційну скаргу Територіального управління Бюро економічної безпеки України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року, головуючий суддя – Потабенко В.А., ухвалене у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Бюро економічної безпеки України у Львівській області про визнання протиправними дій,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТУ БЕБ України у Львівській області, в якому просив визнати протиправними дії Територіального управління БЕБ у Львівській області щодо нарахування та виплати сум грошового забезпечення ОСОБА_1 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2022 у розмірі 2481,00 грн, в 2023 році у розмірі 2684,00 грн, в 2024 році у розмірі 3028,00 грн, в 2025 році у розмірі 3028,00 грн; зобов`язати Територіальне управління БЕБ у Львівській області нарахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 року №1928-IX у розмірі 2481 грн, грошове забезпечення у 2023 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 року № 2710-IX у розмірі 2684 грн, грошове забезпечення у 2024 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 року № 3460-IX у розмірі 3028 грн., грошове забезпечення у 2025 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11. 2024 року № 4059-IX у розмірі 3028 грн., за період з 30.11.2022 по 29.09.2025 року та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що відповідачем протиправно визначався та виплачувався посадовий оклад, позивачу, а, відповідно, і грошове забезпечення у розмірі меншому, ніж передбачено постановою КМУ №1068 та без дотримання вимог ст. 31 Закону про БЕБ, а саме: з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що становить на 2022-2025 роки 2102 грн, тоді як мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня календарного року (2481 грн на 2022 рік, 2684 грн на 2023 рік, 3028 грн на 2024-2025 роки), згідно вимог постанови КМУ №1068, ст. 31 Закону про БЕБ та абз. 4 ч. 1 ст. 7 Законів України про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправними дії Територіального управління БЕБ у Львівській області щодо нарахування та виплати сум грошового забезпечення ОСОБА_1 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2022 у розмірі 2481,00 гривень, в 2023 році у розмірі 2684,00 гривень, в 2024 році у розмірі 3028,00 гривень, в 2025 році у розмірі 3028,00 гривень; зобов`язано Територіальне управління БЕБ у Львівській області нарахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 року № 1928-IX у розмірі 2481 гривень, грошове забезпечення у 2023 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 року № 2710-IX у розмірі 2684 гривень, грошове забезпечення у 2024 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 року № 3460-IX у розмірі 3028 гривень, грошове забезпечення у 2025 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 року № 4059-IX у розмірі 3028 гривень, за період з 30.11.2022 року по 29.09.2025 року, та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ТУ БЕБ України у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що застосування фіксованого прожиткового мінімуму в розмірі 2102 гривні для розрахунку посадових окладів працівників БЕБ є правомірним, обґрунтованим та відповідає принципам спеціального регулювання, юридичної визначеності та ефективного використання бюджетних коштів. Аргументи Позивача про необхідність застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який у 2022 році становив 2481 грн, у 2023 році - 2684 грн, з 01.01.2024 року та 01.01.2025 року - 3028 грн є безпідставними, оскільки базуються на загальних нормах, що не враховують специфіку оплати праці працівників БЕБ.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Наказом ТУ БЕБ у Львівській області від 30.11.2022 року № 42-к «Про прийом на службу» ОСОБА_1 прийнято на посаду старшого аналітика ТУ БЕБ у Львівській області з посадовим окладом згідно зі штатним розписом у розмірі 45193 грн. на місяць.

Наказом ТУ БЕБ у Львівській області від 02.06.2023 року №31-к/ДСК «Про переведення працівників» ОСОБА_1 переведено з 02.06.2023 року на посаду старшого аналітика відділу Управління ТУ БЕБ у Львівській області, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом у розмірі 45193 грн.

Наказом ТУ БЕБ у Львівській області від 31.01.2024 року № 4-к/ ДСК «Про призначення у порядку просування по службі» ОСОБА_1 призначено з 01.02.2024 року у порядку просування по службі на посаду начальника Управління аналізу інформації ТУ БЕБ у Львівській області з посадовим окладом згідно зі штатним розписом у розмірі 51499 грн.

В подальшому, наказом ТУ БЕБ у Львівській області від 27.06.2024 року № 23-к/ДСК «Про направлення для подальшого проходження служби ОСОБА_1 » позивача направлено 27.06.2024 року для подальшого проходження служби до Бюро економічної безпеки України.

Наказом БЕБ України від 29.06.2024 року №294-к/ДСК-ДП «Про призначення ОСОБА_1 у порядку просування по службі» позивача призначено з 01.07.2024 на посаду керівника ТУ БЕБ у Львівській області.

29.09.2025 згідно наказу від 05.09.2025 року № 162-к/ДСК-ДП позивач звільнений із служби в Бюро економічної безпеки України згідно з п.п. 7 п. 72 Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року № 1333 (за власним бажанням).

Позивач зазначав, що 29.09.2025 року із отриманого листа ТУ БЕБ у Львівській області №ЗПІ-23.11/9/11-28/1/28/-25 від 01.12.2025 року та розрахункових листів за період з 01.12.2022 року дізнався, що відповідачем протиправно визначався та виплачувався посадовий оклад, а, відповідно, і грошове забезпечення у розмірі меншому, ніж передбачено постановою КМУ №1068 та без дотримання вимог ст. 31 Закону про БЕБ, а саме: з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що становить на 2022-2025 роки 2102 грн., тоді як мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня календарного року (2481 грн на 2022 рік, 2684 грн - на 2023 рік, 3028 грн - на 2024 – 2025 роки), згідно вимог постанови КМУ №1068, ст. 31 Закону про БЕБ та абз. 4 ч. 1 ст. 7 Законів України про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на встановлену законодавством правову регламентацію спірних правовідносин та з урахуванням фактичних обставин справи, суд доходить висновку, що грошове забезпечення позивача, у період з 30.11.2022 року по 29.09.2025 року мали б визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого становить 2102,00 грн.».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Правові засади організації та діяльності Бюро економічної безпеки України, статус працівників Бюро, а також порядок проходження служби визначає Закон України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28.01.2021 року №1150-ІХ (далі - Закон №1150-ІХ).

Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону №1150-ІХ Бюро економічної безпеки України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.

Відповідно до покладених завдань Бюро економічної безпеки України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції.

Частина 1 статті 14 Закону №1150-ІХ визначає, що Бюро економічної безпеки України є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження через центральний апарат і територіальні управління.

Стаття 19 Закону № 1150-ІХ встановлює, що до працівників Бюро економічної безпеки України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України.

В свою чергу, згідно зі статтею 31 Закону № 1150-ІХ заробітна плата працівників Бюро економічної безпеки України повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням характеру, інтенсивності та небезпечності роботи, забезпечувати добір і закріплення у штаті Бюро економічної безпеки України кваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби, інтенсивності та умов служби, кваліфікації.

Особливі умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України. Посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

На виконання вимог частини 3 статті 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України», Кабінетом Міністрів України Постановою від 06.10.2021 за № 1068 затверджено Умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки (далі Умови №1068).

Згідно з пунктом 2 Умов №1068 посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу.

Отже, розмір посадового окладу, осіб, які мають спеціальні звання БЕБ визначається спеціальним законодавством, а саме: частина третя статті 31 Закону України № 1150-ІХ та пунктом 2 Умов № 1068.

З огляду на викладене, спеціальним законом, котрий врегульовує діяльність БЕБ України та його територіальних підрозділів встановлено, що посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У даному випадку має місце колізія загальних та спеціальних норм, що врегульовують спірні правовідносини.

При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року справа № 120/1196/19-а.

У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постановах від 29 січня 2019 року у справі № 807/257/14 та від 25 травня 2022 року справа №120/1 196/19-а.

Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (пункт 69 рішення у справі «Ніколова проти Болгарії», заява № 7888/03, пункт 15 рішення у справі «Баранкевич проти Росії», заява № 10519/03).

Відтак, розмір посадового окладу особи, яка має спеціальне звання БЕБ напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року за №966-XIV (далі - Закон №966-XIV).

Положеннями статті 1 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Також у цій статті Закону визначено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Зі змісту вказаної норми Закону №966-XIV вбачається закріплення вичерпного переліку основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Положеннями статті 4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Отже, Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу працівників державних органів. Водночас працівники державних органів Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтями 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», «Про Державний бюджет України на 2025 рік» разом із установленням станом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, 01.01.2024 року, 01.01.2025 року прожиткових мінімумів для працездатних осіб (2481,00 грн, 2684,00 грн, 3028,00 грн), був уведений новий вид прожиткового мінімуму, зокрема прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого становить 2102,00 грн.

Слід зазначити, що зміни до Закону № 1150-ІХ в частині, яка регламентує розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання у спірному періоді, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.

Законом № 1150-ІХ закріплено, що для визначення розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про Бюро економічної безпеки України», а тому зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання (працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами) відсутні законні підстави.

Водночас, приписи Законів України «Про Державний бюджет України на 2022, 2023 та 2024 роки» фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальне звання БЕБ, що порушує гарантії незалежності вказаної категорії працівників БЕБ, одна з яких передбачена частиною першою статті 5 Закону №1150-ІX.

Закони України «Про Державний бюджет України» на 2022, 2023, 2024 та 2025 роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22.

Отже, грошове забезпечення позивача мало б визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого становить 2102,00 грн».

Частина третя статті 31 Закону №1150-ІХ не визначає грошового розміру прожиткового мінімуму, однак вона однозначно визначає його вид, а саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 1 січня календарного року.

Грошовий розмір такого прожиткового мінімуму щороку встановлюється законом про Державний бюджет України.

Натомість положення законів про Державний бюджет щодо застосування величини 2102 грн стосуються окремої розрахункової категорії, яка не передбачена ні Законом №1150-ІХ, ні Законом України «Про прожитковий мінімум».

Тому висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для використання при визначенні посадового окладу величини 2102 грн є правильним.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що зважаючи на встановлену законодавством правову регламентацію спірних правовідносин та з урахуванням фактичних обставин справи, суд доходить висновку, що грошове забезпечення позивача, у період з 30.11.2022 року по 29.09.2025 року мали б визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого становить 2102,00 грн.», через що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Територіального управління Бюро економічної безпеки України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року у справі №380/23884/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич