Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №460/344/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/344/26 пров. № А/857/28243/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Заверухи О.Б., Курильця А.Р.,

за участю секретаря Березюка Д.О.,

представника відповідача Іващук Т.М.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року (ухвалене головуючим – суддею Максимчук О.О. об 12 год. 05 хв. у м. Рівне, повне судове рішення складено 24 квітня 2026 року) у справі № 460/344/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просила скасувати податкові повідомлення-рішення, винесені відповідачем щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме: №0131936-2410-1716-UA56060110000087064, №0131937-2410-1716-UA56060110000087064, №0131938-2410-1716-UA56060110000087064, №0131931-2410-1716-UA56060110000087064, №0128575-2410-1716-UA56060110000087064, №0131939-2410-1716-UA56060110000087064, №0131935-2410-1716-UA56060110000087064, №0131932-2410-1716-UA56060110000087064, №0131934-2410-1716-UA56060110000087064.

В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що контролюючим органом протиправно винесені податкові повідомлення-рішення щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема на будівлі, які у 2019 році були повністю знищені (знесені), що підтверджується довідками Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації №1097 від 26.12.2019 та №1100 від 26.12.2019. Позивач також зауважує, що вона була позбавлена можливості внести відповідні відомості та скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на вищевказані приміщення, оскільки контролюючим органом винесено рішення про опис майна у податкову заставу №5803/17-00-13-03-08 від 04.11.2024 року щодо таких приміщень. Позивач стверджує, що лише після зняття ГУ ДПС у Рівненській області обтяжень на звернення позивача, було внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав, які не враховані відповідачем, внаслідок чого останнім було прийнято оскаржувані та протиправні податкові повідомлення-рішення.

Щодо винесених відповідачем податкових повідомлень-рішень №0131931-2410-1716-UA56060110000087064, №0128575-2410-1716-UA56060110000087064, та №0131939-2410-1716- UA56060110000087064, відповідно до яких позивачу нараховано податок на нерухоме майно, а саме: будівлю склад-навіс площею 891.1 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 є та будівлю механізатора площею 177.9 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 позивач зауважує, що такі не є об`єктами оподаткування в силу підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі – ПК України) – будівлі промисловості – «Промислові та складські приміщення».

З приводу винесених відповідачем податкових повідомлень-рішень від 16.05.2026 №0131932-2410-1716-UA56060110000087064, №0131934-2410-1716- UA56060110000087064 позивач стверджує, що є власником будівлі санпропускника, молочного комплексу та телятника, які відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктами оподаткування, оскільки позивач здійснює діяльність, яка підпадає під визначення сільськогосподарського товаровиробника відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України (зі змінами, внесеними Законом України №1914-IX від 30.11.2021), тобто фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та розведенням тварин.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24.04.2026 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом визначено суми податкових зобов`язань зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковими повідомленнями-рішеннями №0131936-2410-1716-UA56060110000087064, №0131937-2410-1716-UA56060110000087064, №0131938-2410-1716-UA56060110000087064 з обчисленням бази оподаткування на підставі актуальних даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно – станом на 16.05.2025, що свідчить про правомірність нарахування податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та відповідно відсутність підстав для скасування таких податкових повідомлень-рішень.

Також, суд виснував, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що належні йому на праві власності об`єкти нерухомого майна: «будівля, будинок механізатора (столова)» та «склад-навіс (комплекс будівель і споруд №1, будівля №1)» віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000. Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Ба більше, суд зазначив, що позивачем не доведено жодними належними і допустимими доказами того, що він має статус сільськогосподарського товаровиробника для застосування пільги, визначеної підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржила позивачка, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що контролюючому органу було достеменно відомо про фактичне знищення (знесення) об`єктів нерухомого майна, що підтверджується довідками Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації № 1097 від 26.12.2019 та № 1100 від 26.12.2019, які містять відомості про припинення існування відповідних будівель як об`єктів нерухомості. Також вказує, що відповідно до положень Податкового кодексу України, дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є лише одним із джерел інформації для формування бази оподаткування, а не єдиним та виключним.

Контролюючий орган має право та обов`язок використовувати також інші наявні у нього відомості, зокрема документи інвентаризаційних органів, технічної інвентаризації та інші підтверджуючі матеріали.

Відповідач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Також представниця відповідача подала до суду заяву про повернення апеляційної скарги, оскільки апеляційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати.

Разом з цим, колегія суддів виснувала, що в задоволенні такої заяви потрібно відмовити, оскільки апеляційна скарга підписана представником позивача і до апеляційної скарги долучено необхідні документи щодо підтвердження представлення інтересів позивачки в суді апеляційної інстанції.

В судовому засіданні представниця відповідача, заперечила проти задоволення апеляційної скарги та надала пояснення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Позивачка, в судове засідання на виклик суду не з`явилася, явку уповноваженої особи не забезпечила, хоча належним чином була повідомлена, що не перешкоджає розгляду справи за її відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представницю відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна позивач є власником:

будівлі молочного комплексу площею 6782 м.кв. за адресою Рівненська обл., Рівненський р., с. Грушвиця Перша, вулиця Центральна (Радянська), будинок 1а,

будинку механізатора (столова) площею 177,9 м.кв. за адресою Рівненська обл., Рівненський р., с. Грушвиця Перша, вулиця Центральна, будинок 96,

складу-навісу площею 891,1 м.кв. за адресою Рівненська обл., Рівненський р., с. Грушвиця Перша, вулиця Центральна, будинок 9є,

будівлі кормоцеха площею 1257,9 м. кв. за адресою Рівненська обл., Рівненський р., с. Грушвиця Перша, вулиця Центральна (Радянська), будинок 1а,

будівлі санпропускника за адресою Рівненська обл., Рівненський р., с. Грушвиця Перша, вулиця Центральна (Радянська), будинок 1а.

Також, згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав позивач до 24.10.2025 була власником будівлі телятника площею 836,1 м.кв. за адресою Рівненська обл., Рівненський р., с. Грушвиця Перша, вулиця Центральна (Радянська), будинок 1а, та складу (комплекс будівель і спору №1, будівля №2) площею 728,6 м.кв. за адресою Рівненська обл., Рівненський р., с. Грушвиця Перша, вулиця Центральна (Радянська), будинок 9e.

Головним управлінням ДПС у Рівненській області 16.05.2025 сформовано податкові повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за вищевказані об`єкти нежитлової нерухомості за 2024 рік, а саме податкові повідомлення-рішення:

№0131932-2410-1716-UA56060110000087064, яким позивачу визначено податкове зобов`язання в сумі 44655,45 грн,

№0131934-2410-1716-UA56060110000087064, яким позивачу визначено податкове зобов`язання в сумі 15385,70 грн,

№0131938-2410-1716-UA56060110000087064, яким позивачу визначено податкове зобов`язання в сумі 12932,65 грн,

№0131937-2410-1716-UA56060110000087064, яким позивачу визначено податкове зобов`язання в сумі 12932,65 грн,

№0131936-2410-1716-UA56060110000087064, яким позивачу визначено податкове зобов`язання в сумі 29681,55 грн,

№0131931-2410-1716-UA56060110000087064, яким позивачу визначено податкове зобов`язання в сумі 15817,03 грн,

№0131935-2410-1716-UA56060110000087064, яким позивачу визначено податкове зобов`язання в сумі 240761,00 грн,

№0128575-2410-1716-UA56060110000087064, яким позивачу визначено податкове зобов`язання в сумі 3157,73 грн;

№0131939-2410-1716-UA56060110000087064, яким позивачу визначено податкове зобов`язання в сумі 3157,73 грн.

Вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернулася до суду з відповідними позовними вимогами.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовано Податковим кодексом України №2755-VI від 02.12.2010 (далі – ПК України), яким визначено вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 ПК України податок на майно належить до місцевих податків.

Згідно з підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до підпункту 266.7.1. пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:

а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

б) за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

в) за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту «в» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів «б» і «в» цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об`єктів житлової нерухомості.

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, визначені в абзаці першому цього підпункту, що надсилаються платнику податку, повинні містити щодо кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, зокрема, але не виключно, інформацію про адресу місцезнаходження об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості, його площу, ставки та надані фізичним особам пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відтак, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є однією із складових податку на майно і належить до місцевих податків, визначених статтею 10 ПК України. Податок сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу. Платниками податку на нерухомість є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, у власності яких перебуває відповідне майно.

Як втснвовив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна позивач ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) є власником: будівлі молочного комплексу площею 6782 м.кв. за адресою АДРЕСА_1 , будинку механізатора (столова) площею 177,9 м.кв. за адресою АДРЕСА_1 , складу-навісу площею 891,1 м.кв. за адресою АДРЕСА_1 є, будівлі кормоцеха площею 1257,9 м. кв. за адресою АДРЕСА_1 , будівлі санпропускника за адресою АДРЕСА_1 .

Також, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав позивач до 24.10.2025 була власником будівлі телятника площею 836,1 м.кв. за адресою АДРЕСА_1 , складу (комплекс будівель і спору №1, будівля №2) площею 728,6 м.кв. за адресою АДРЕСА_1 на підставі заяви про припинення права власності у зв`язку зі знищенням майна до Реєстру 24.10.2025 було внесено відомості про припинення права власності позивача на вказані об`єкти нерухомості.

Позивач вважає, що прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 16.05.2025 №0131936-2410-1716-UA56060110000087064, №0131937-2410-1716-UA56060110000087064, №0131938-2410-1716-UA56060110000087064, якими позивачу нараховано податкові зобов`язання по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме за будівлю телятника площею 836,1 м.кв., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та будівлю складу (комплекс будівель і споруд № 1, будівля № 2) площею 728,6 м.кв., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , підлягають скасуванню, оскільки вказані об`єкти у 2019 році були повністю знищені (знесені), що підтверджується довідками Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації №1097 від 26.12.2019 та №1100 від 26.12.2019.

Однак, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив такі доводи позивача, з урахуванням наступного.

Згідно із частиною 4 статті 334 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, серед яких, зокрема знищення майна.

Відповідно до статті 349 ЦК України, право власності на майно припиняється у разі його знищення.

Частиною 1 статті 182 ЦК України регламентовано, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно із частиною 2 статті 3 Закону України від 01.07.2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Закон № 1952-IV) речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону № 1952-IV визначено, що державній реєстрації прав підлягає право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на майбутній об`єкт нерухомості.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1952-IV, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

За змістом частин 1, 2, 5 статті 12 Закону №1952-IV, державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.

Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі.

Згідно із частиною 13 статті 18 Закону №1952-IV датою і часом державної реєстрації прав вважається дата і час реєстрації відповідної заяви, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.

Відповідно до п. 75 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі - Порядок №1127), державна реєстрація припинення права власності на закінчений будівництвом об`єкт чи об`єкт будівництва у зв`язку з його знищенням здійснюється за заявою власника.

Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт чи об`єкт незавершеного будівництва у зв`язку з його знищенням проводиться за наявності відомостей про факт знищення, отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Як зазначалося вище, відповідно до Інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, станом на 16.05.2025 (дату винесення податкових повідомлень-рішень), позивачу належали на праві власності об`єкти нерухомого майна, а саме: склад (комплекс будівель і споруд №1, будівля №2), загальною площею 728,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 та будівля телятника, загальною площею 836,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , а право власності позивача на такі об`єкти припинено лише 24.10.2025 на підставі заяви позивача про припинення права власності на зазначені об`єкти, про що внесено відомості до Реєстру речових прав.

Отже, згадані вище нежитлові будівлі є нежитловими приміщеннями та належали позивачу на праві власності у 2024 році, у році за який сформовані спірні податкові повідомлення – рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Більш того, на момент винесення оскаржуваних рішень належним чином задокументований факт знищення складу і телятника також відсутній.

Висновки про знищення/знесення майна від 10.09.2025 №3905 та №3906 не спростовують доводи податкового органу, оскільки останні створені лише 10.09.2025, тобто уже після прийняття контролюючим органом спірних податкових повідомлень-рішень, а тому вони не могли бут враховані контролюючим органом при винесення таких податкових повідомлень-рішень та не можуть свідчити про їх протиправність.

Відтак, податковим органом визначено суми податкових зобов`язань зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковими повідомленнями-рішеннями №0131936-2410-1716-UA56060110000087064, №0131937-2410-1716-UA56060110000087064, №0131938-2410-1716-UA56060110000087064 з обчисленням бази оподаткування на підставі актуальних даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно – станом на 16.05.2025, що свідчить про правомірність нарахування податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та відповідно відсутність підстав для скасування таких податкових повідомлень-рішень.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 16.05.2025 №0131931-2410-1716- UA56060110000087064, №0128575-2410-1716-UA56060110000087064, №0131939-2410-1716- UA56060110000087064, які стосуються визначення податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки по об`єкту нерухомого майна – будівлі, будинку механізатора (столова) площею 177,90 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 та по об`єкту нерухомого майна – складу-піднавісу (комплекс будівель і споруд №1, будівля №1) - площею 891,10 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 є, то суд зазначає таке.

Позивач обґрунтовуючи протиправність вказаних винесених відповідачем податкових повідомлень-рішень зазначає, що об`єкти нерухомого майна: будівля, будинок механізатора (столова), загальною площею 177,9 кв.м. та склад-навіс (комплекс будівель і споруд №1, будівля №1), загальною площею 891,1 кв.м. не є об`єктами оподаткування в силу норм підпункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки віднесені до класу “Промислові та складські будівлі” та використовуються за призначенням у господарській діяльності позивача.

Відповідно до Витягу №6330 з реєстру платників єдиного податку ОСОБА_1 зареєстрована як суб`єкт господарювання 13.12.2022, за адресою: АДРЕСА_2 , як платник єдиного податку 3 групи з видами діяльності: 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту, 96.09 Надання інших індивідуальних послуг, н.в.і.у., 23.70 Різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю, 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення, 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 25.11 Виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій, 25.12 Виробництво металевих дверей і вікон, 25.29 Виробництво інших металевих баків, резервуарів і контейнерів, 25.50 Кування, пресування, штампування, профілювання; порошкова металургія, 25.61 Оброблення металів та нанесення покриття на метали, 25.62 Механічне оброблення металевих виробів, 25.91 Виробництво сталевих бочок і подібних контейнерів, 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, 33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, 52.10 Складське господарство, 25.99 Виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у.

Так, за приписами статті 30 ПК України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Звільнення від сплати податку та збору - це одна із форм надання податкової пільги (п.п. «г» п. 30.9 ст. 30 ПК України).

Відповідно до пункту 30.2 статті 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами абз. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Нормами підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин) встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування. Так, відповідно до абз. «є» зазначеної правової норми, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Провівши правовий аналіз зазначеної вище норми права, суд дійшов висновку, що застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у абз. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, законодавець ключовими критеріями обрав сукупність дотримання трьох обов`язкових умов: 1) віднесення будівлі до класу будівель промисловості; 2) власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) використовує такі об`єкти нерухомості за цільовим призначенням у господарській діяльності, що класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010; 3) вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку.

Тому, оцінюючи спірні податкові повідомлення-рішення, суд повинен дослідити наявність підстав для застосування податкової пільги, передбаченої абз. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у абзаці «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Як зазначено Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17 обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (абз. «ґ» п.п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (абз. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку абз. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду від 11.05.2023 у справі № 440/359/20 та відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховується судом.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018- 2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що належні йому на праві власності об`єкти нерухомого майна: «будівля, будинок механізатора (столова)» та «склад-навіс (комплекс будівель і споруд №1, будівля №1)» віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Так, відповідно до Інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, позивачу належать на праві власності об`єкти нерухомого майна: «будівля, будинок механізатора (столова)» та «склад-навіс (комплекс будівель і споруд №1, будівля №1)», які у свою чергу не визначені як «Будівлі промислові та склади».

Будь-яких інших правовстановлюючих чи технічних документів щодо об`єктів нерухомого майна позивачем не надано, а тому позивачем не доведено належність вказаних нежитлових будівель до певної класифікації.

Стосовно тверджень позивача про використання вказаних об`єктів нерухомого майна у її господарській діяльності, про що нібито свідчать укладені між позивачем та його контрагентами договори підряду №3 від 11 січня 2023 року та №7 від 11 листопада 2024 року, то суд зазначає, що такі договори стосуються лише виконання позивачем певних робіт за місцем їх виконання по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 . За вказаними адресами розташовані об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності позивача, зокрема: склад–навіс (комплекс будівель і споруд №1, будівля №1), загальною площею 891,1 кв.м. та будівля, будинок механізатора (столова), загальною площею 177,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, на переконання суду, вказані договори не підтверджують та не доводять факту приналежності об`єктів нерухомого майна: складу–навісу (комплекс будівель і споруд №1, будівля №1), загальною площею 891,1 кв.м. та будівлі, будинку механізатора (столова), загальною площею 177,9 кв.м. до будівель промисловості.

Зазначене вище свідчить про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 16.05.2025 №0131931-2410-1716-UA56060110000087064, №0128575-2410-1716-UA56060110000087064, №0131939-2410-1716-UA56060110000087064, винесені податковим органом правомірно, а тому підстави для визнання їх протиправними та скасування відсутні.

Щодо прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень від 16.05.2025 №0131932-2410-1716-UA56060110000087064, №0131934-2410-1716-UA56060110000087064, №0131935-2410-1716- UA56060110000087064, які стосуються визначення податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки по об`єктам нерухомого майна – будівлі молочного комплексу площею 6782,00 м.кв., кормоцеху площею 1257,9 м.кв., будівлі санпропускника площею 433,4 м.кв. та телятника площею 836,1 м.кв., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , то суд першої інстанції правильно зазначив наступне.

Оскаржуючи вказані податкові повідомлення-рішення, позивач зазначає, що відповідно до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, віднесені до класу “Нежитлові сільськогосподарські будівлі” (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Позивач також стверджує, що належні на праві власності об`єкти нерухомого майна: будівля санпропускника, кормоцеху, телятника та молочного комплексу, віднесені до класу “Нежитлові сільськогосподарські будівлі” та не здаються в оренду, лізинг, позичку, а тому такі будівлі не є об`єктами оподаткування, враховуючи також факт укладення 03 лютого 2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ “Будівельна компанія “Спеціалізоване управління-39” договору на виготовлення та встановлення металевих конструкцій для утримання худоби, та металевих резервуарів для зберігання зернових культур з подальшим встановленням їх за вищевказаною адресою, а також договору на поставлення зернових культур від 07 березня 2023 року.

Аналізуючи обґрунтованість таких доводів позивача суд враховує, що згідно з приписами підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування: ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Нежитлові сільськогосподарські будівлі» (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

З аналізу вказаних приписів слідує, що для застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено наявність таких двох умов одночасно: 1) власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; 2) об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для сільськогосподарського призначення. Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівлі сільськогосподарського призначення (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі сільськогосподарського призначення, тобто будівлі, які використовуються для сільського господарства. Тобто, ключовим питанням в цій справі є встановлення факту функціонального використання будівель в сільськогосподарській діяльності позивача. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 21.05.2024 у справі №600/5153/23-а.

Відповідно до наявних у матеріалах справи відомостей ІКС «Податковий блок» ОСОБА_1 зареєстрована як суб`єкт господарювання 14.12.2022 за адресою: АДРЕСА_2 , а основним видом діяльності позивача визначено 25.99 виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у.

Окрім того, згідно із реєстраційними даними позивача, відомості про наявність КВЕДу 01.45 – Розведення овець та кіз та 01.11- Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур внесені вперше 11.09.2025, у той час як податкові зобов`язання визначені контролюючим органом 16.05.2025 за 2024 рік, що свідчить про те, що на момент визначення таких податкових зобов`язань позивач не здійснювала діяльність, яка пов`язана із сільським господарством, а тому не була сільськогосподарським товаровиробником, та відповідно у контролюючого органу були відсутні підстави для застосування до об`єктів нерухомості, а саме будівлі санпропускника, кормоцеху, молочного комплексу та телятника, власником яких є позивач, податкової пільги, передбаченої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

У матеріалах справи також відсутні докази, які б підтверджували виробництво позивачем сільськогосподарської продукції, її переробки на власних потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснення операцій з її постачання у 2024 році.

Суд правильно врахував висновки Великоомелянської сільської ради, викладені в акті обстеження нерухомого майна від 13.10.2025, який був складений на підставі запиту ГУ ДПС у Рівненській області від 26.09.2025 та відповідно до розпорядження голови Великоомелянської сільської ради від 10.10.2025, щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 5624683700:10:001:0152 площею 15.3358 га та 5624683700:10:001:0151 площею 0.1509 га, на яких розміщене нерухоме майно, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Відповідно до висновків акту за результатами проведеного обстеження ознак здійснення господарської діяльності громадянкою ОСОБА_1 в об`єктах нерухомого майна за адресами с. Грушвиця Перша, вул. Центральна 1а, 9б, 9є, 9е комісією не встановлено, і вказане майно не використовується за цільовим призначенням, як будівлі, що відносяться до класу «Промислові та складські будівлі» та «Нежитлові сільськогосподарські будівлі», а земельні ділянки площею 15,3358 га (кадастровий номер 5624683700:10:001:0152) та площею 0.1509 га (кадастровий номер 5624683700:10:001:0151) не використовуються за своїм основним цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком (КВЦПЗ - 11.02).

Суд звертає увагу, що фізична особа, яка є лише власником нерухомості відповідного класу, і не займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, не звільняється від сплати податку на нерухомість за підпунктом ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Тобто, значення має не тільки вид нерухомості (зокрема, її призначення), а й безпосередньо сама діяльність, якою займається платник податку (а саме - чи відноситься він до сільськогосподарських товаровиробників). Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.04.2023 у справі №380/18104/21.

Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття “виробники сільськогосподарської продукції”.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Вказані вище поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Наведене дає підстави для висновку про те, що сільськогосподарським товаровиробником можуть бути як юридичні особи, так і фізичні особи-підприємці та фізичні особи. Вказані правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.01.2022 у справі №820/4188/17.

Водночас, позивачем не доведено жодними належними і допустимими доказами того, що він має статус сільськогосподарського товаровиробника для застосування пільги, визначеної підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, з урахуванням наведених вище висновків суду про те, що на момент винесення спірних податкових повідомлень-рішень позивач не здійснювала діяльність, яка пов`язана із сільським господарством за відповідними видами економічної діяльності, як то 01.45 – Розведення овець та кіз та 01.11- Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур та жодними доказами, відомості про які вперше були внесені 11.09.2025, як і доказів про використання (виробництво сільськогосподарської продукції, переробку власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацію тощо) належного позивачу нерухомого майна за призначенням у своїй господарській діяльності як сільськогосподарського товаровиробника.

Суд також зазначає, що факт укладення між позивачем та ТОВ «Будівельна компанія «Спеціалізоване управління-39» договору від 03.02.2023 на виготовлення та встановлення металевих конструкцій для утримання худоби та зберігання зернових культур за адресою спірного об`єкта нерухомого майна, за відсутності будь-яких доказів з товарного виробництва позивачем сільськогосподарської продукції (зокрема: відгодівлі тварин; їх утримання в продовж певного строку; заготівлі, придбанні, доставки, складуванню та зберіганню кормів, використання трудових та виробничих ресурсів), не впливає на можливість застосування пільги, визначеної підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 ст.266 ПК України, оскільки у такому випадку необхідною умовою є здійснення товарної сільськогосподарської діяльності з використанням об`єктів нерухомого майна за їх цільовим призначенням, чого у спірному випадку позивачем не доведено.

За наведених обставин справи та оскільки суд не встановив порушень з боку відповідача під час прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 16.05.2025 №0131932-2410-1716-UA56060110000087064, №0131934-2410-1716-UA56060110000087064, №0131935-2410-1716- UA56060110000087064, суд вважає такі рішення контролюючого органу правомірними та такими, що не підлягають скасуванню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду — без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року у справі № 460/344/26 – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич

судді О. Б. Заверуха

А. Р. Курилець

Повний текст постанови складено у строк встановлений частиною 3 статті 243 КАС України, однак підписаний повним складом суду 03 вересня 2026 року у зв`язку із тим, що суддя Заверуха О.Б. з 27 липня 2026 року по 06 серпня 2026, суддя Курилець А.Р. з 08 серпня 2026 року по 16 серпня 2026 року, суддя Кузьмич С.М. з 08 серпня 2026 року по 02 вересня 2026 року перебували у відпустці.