Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №140/3958/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/3958/25 пров. № А/857/39389/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року (ухвалене головуючим – суддею Костюкевич С.Ф. у м. Луцьку) у справі № 140/3958/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідачів в якому просив:

визнати дій в/ч НОМЕР_1 протиправними щодо обчислення та виплати з 10.04.2022 по 30.08.2022 грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), та інших виплат, при нарахуванні яких враховується розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти;

зобов`язати в/ч НОМЕР_1 здійснити з 10.04.2022 по 30.08.2022 включно перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення), та інших виплат, при нарахуванні яких враховується розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік”, станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44; про визнання дій ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправними щодо обчислення та виплати з 26.03.2023 по 17.05.2023 грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), та інших виплат, при нарахуванні яких враховується розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти; зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити з 26.03.2023 по 17.05.2023 включно перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення), та інших виплат, при нарахуванні яких враховується розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік”, станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 з 10.04.2022 по 30.08.2022, а з 26.03.2023 по 17.05.2023 в ІНФОРМАЦІЯ_3 , який перебуває на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час проходження військової служби відповідачі здійснювали нарахування та виплату розмірів посадового окладу та окладу за військове звання з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018, що призвело до отримання позивачем у вказаний період грошового забезпечення у занижених розмірах.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 10.04.2022 по 30.08.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого відповідними законами України про Державний бюджет України станом на 01.01.2022. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 10.04.2022 по 30.08.2022 грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 26.03.2023 по 17.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого відповідними законами України про Державний бюджет України станом на 01.01.2023. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 26.03.2023 по 17.05.2023 грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що нарахування та виплата грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 в період з 10.04.2022 по 30.08.2022, де перебував на грошовому забезпеченні, а з 26.03.2023 по 17.05.2023 – в ІНФОРМАЦІЯ_3 , який перебуває на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Представник позивача звернулася до в/ч НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою, де просила здійснити ОСОБА_1 з 10.04.2022 по 30.08.2022 та з 26.03.2023 по 17.05.2023 відповідно перерахунок та виплату грошового забезпечення та інших виплат, при нарахуванні яких враховується розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум.

15.11.2024 в/ч НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_5 листами повідомили, що при розрахунку грошового забезпечення позивача використаний прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018.

Вважаючи, що в ході проходження військової служби обчислення і виплату грошового забезпечення здійснено з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII).

Згідно зі статтею 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (пункт 4).

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704.

Пунктом 1 Постанови № 704 затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Приміткою 1 додатку 1 до Постанови № 704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Так само приміткою додатку 14 до Постанови № 704 обумовлено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до десяти гривень.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 (набрала чинності 24 лютого 2018 року), якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови № 103).

Також пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон № 1774-VIII) встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Тобто згідно з внесеними змінами розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року, який був сталою незмінною величиною. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.

Спірність питання у цій справі полягає у правомірності дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у період з 10.04.2022 року по 30.08.2022 року та 26.03.2023 року по 17.05.2023 року грошового забезпечення та інших виплат за 2022-2023 роки без урахування під час обчислення розмірів посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (станом на 01 січня 2022 року та станом на 01 січня 2023 року).

Колегія суддів враховує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Отже, з 29 січня 2020 року (з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18) виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, обчислених відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ та Постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання чинності Постановою № 103.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що будь-яких додаткових рішень щодо встановлення (роз`яснення) порядку дій суб`єктів, на яких поширюється дія Постанови № 704, не потрібно. Такі суб`єкти зобов`язані були з 29 січня 2020 року діяти в тому ж самому порядку, що був визначений первісною редакцією Постанови № 704, тобто визначати розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

При цьому встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Згідно з приписами частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору враховано правові висновки Верховного Суду у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 щодо застосування норм права щодо розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням згідно з Постановою № 704. Так Верховний Суд сформулював висновок, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Верховний Суд у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21 (за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови № 704 розрахунковою величиною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 рік)) дійшов таких же висновків.

Практика Верховного Суду у цій категорії справ є усталеною та послідовною (постанови від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 28 лютого 2023 року у справі № 380/18850/21 та ін.).

Судом першої інстанції встановлено, що у спірному періоді відповідач виплачував позивачу грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані згідно з Постановою № 704 в редакції Постанови № 103, тобто, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня 2018 року для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб з 1 січня 2018 року 1 762 гривні.

Натомість статтею 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня 2 481 гривня.

Статтею 7 Закону України від 03 листопада 2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня 2 684 гривні

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197; далі Порядок № 260).

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку № 260 посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ оклади за військовими званнями виплачуються в розмірах, визначених у додатку 14 до постанови № 704.

За приписами Порядку № 260 посадовий оклад та оклад за військовим званням є розрахунковою величиною для виплати надбавок, доплат, винагород та премії, а також інших додаткових видів грошового забезпечення та разових виплат.

Грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього (пункт 14 розділу I Порядку № 260).

Враховуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду, з дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 при визначенні грошового забезпечення військовослужбовців підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови № 704 в редакції, яка була чинна до набрання чинності Постановою № 103 (до 24 лютого 2018 року), через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін, внесених Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, у відповідача є підстави для здійснення перерахунку позивачу грошового забезпечення за спірний період, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти.

З огляду на наведені вище положення нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, правові висновки Верховного Суду (у подібних правовідносинах) колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідачі протиправно не враховувала розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року виплати як розрахункової величини, що призвело до виплати грошового забезпечення позивачу не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством

Водночас 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», пунктом 2 якої внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Таким чином, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.

Проте рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови № 481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.

Згідно з ч.ч. 1 - 3 ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, враховуючи визначені в ч. 3 ст. 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19 та від 10.01.2023 у справі № 340/507/22).

Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Так, станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум для працездатних осіб визначений у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» і становить 2684 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що у спірний період грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги належить задовольнити у спосіб: визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу з 10.04.2022 по 30.08.2022 грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, та зобов`язання в/ч НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) за період з 10.04.2022 по 30.08.2022 грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом 01 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Постановою №704, протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо обчислення та виплати позивачу з 26.03.2023 по 17.05.2023 грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити позивачу перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) за період з 26.03.2023 по 17.05.2023 грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Постановою №704.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі № 140/3958/25– без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич

судді А. Р. Курилець

О. І. Мікула