Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №500/3104/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/3104/25 пров. № А/857/39489/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Козівської селищної ради Тернопільської області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року (ухвалене головуючим – суддею Мартиць О.І. у м. Тернополі) у справі № 500/3104/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Козівської селищної ради Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Козівської селищної ради щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 16.09.2024 щодо надання дозволу на укладання договору земельного сервітуту земельної ділянки за кадастровий номер: 6123084800:02:001:1012 площею 0.0188 га, яка розташована за адресою: село Конюхи, Тернопільського району, Тернопільської області з цільовим призначенням: 18.00 землі загального користування, розроблення проекту землеустрою щодо відведення із земель комунальної власності земельної ділянки площею 0,0188 га для встановлення на користь ОСОБА_1 постійного безоплатного земельного сервітуту для проїзду до земельної ділянки з кадастровими номерами: 6123084800:02:001:0013 0,25 га,

зобов`язати Козівську селищну раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.09.2024 щодо надання дозволу на укладання договору земельного сервітуту земельної ділянки за кадастровий номер: 6123084800:02:001:1012 площею 0.0188 га, яка розташована за адресою: село Конюхи, Тернопільського району, Тернопільської області, та за результатами її розгляду по суті прийняти рішення, які оформити у формі рішення згідно з частиною першою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що позивач звернувся до Козівської селищної ради із заявою від 16.09.2024 про надання дозволу на укладання договору земельного сервітуту земельної ділянки площею 0,0188 га, яка знаходиться за адресою: село Конюхи, Тернопільського району, Тернопільської області та перебуває у власності Козівської селищної ради. Цільове призначенням вказаної земельної ділянки: 18.00 землі загального користування, кадастровий номер: 6123084800:02:001:1012, вид права земельного сервітуту відповідно до статті 99 Земельного кодексу України для проходу, проїзду на транспортному засобі по наявному шляху. Необхідність надання дозволу на укладання договору земельного сервітуту земельної ділянки площею 0,0188 га, кадастровий номер: 6123084800:02:001:1012, обумовлена відсутністю безперешкодного проїзду сільськогосподарською технікою для забезпечення обслуговування позивачем належних йому об`єктів, а саме до сараю (літера Г згідно технічного паспорта) та на присадибну ділянку за сараєм (літера Г згідно технічного паспорта).

За результатами розгляду звернення позивача від 18.11.2024 про надання інформації що розгляду заяви від 16.09 2024, відповідачем надано відповідь від 20.11.2024 №01-2310/3-09, про те, що Козівською селищною радою не приймалося рішення про відмову в наданні сервітуту, повідомлено про проведення сесії о 10 годині 21.11.2024 на якій буде винесено на розгляд питання «Про надання дозволу на укладення договору сервітуту».

Позивач вказує, що у подальшому відповідач не повідомляв його про результати розгляду моєї заяви від 16.09.2024, на сайті Козівської селищної ради інформація про результати розгляду відсутня.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 адміністративний позов задоволено повністю.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що відсутність належним чином оформленого рішення Козівської селищної ради винесеного на її пленарному засіданні за результатами розгляду клопотання позивача від 16.09.2024, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви позивача уповноваженим органом (сесією ради).

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що позивач звернувся до Козівської селищної ради із заявою від 16.09.2024 про надання дозволу на укладання договору земельного сервітуту земельної ділянки площею 0,0188 га, яка знаходиться за адресою: село Конюхи, Тернопільського району, Тернопільської області та перебуває у власності Козівської селищної ради. Цільове призначенням вказаної земельної ділянки: 18.00 землі загального користування, кадастровий номер: 6123084800:02:001:1012, вид права земельного сервітуту відповідно до статті 99 Земельного кодексу України для проходу, проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.

Необхідність надання дозволу на укладання договору земельного сервітуту земельної ділянки площею 0,0188 га, кадастровий номер: 6123084800:02:001:1012, обумовлена відсутністю безперешкодного проїзду сільськогосподарською технікою для забезпечення обслуговування позивачем належних йому об`єктів, а саме до сараю (літера Г згідно технічного паспорта) та на присадибну ділянку за сараєм (літера Г згідно технічного паспорта).

Подану винесено та розглянуто на засіданні постійної комісії з питань містобудування, архітектури, агропромислового комплексу, земельних відносин та охорони природи. Питання про надання дозволу про укладення договору земельного сервітуту зазначено у порядку денному комісії від 11.10.2024 у пункті 8. У протоколі засідання постійної комісії з питань містобудування, архітектури, агропромислового комплексу, земельних відносин та охорони природи від 11.10.2024 зазначено, що начальник відділу земельних ресурсів та просторового планування проінформувала присутніх про заяву, яка надійшла від ОСОБА_1 «Про надання дозволу на укладення договору про встановлення земельного сервітуту», а також ознайомила з проєктом рішення «Про надання дозволу на укладення договору про встановлення земельного сервітуту» від 11.10.2024. Також на комісії було внесено пропозицію внести даний проєкт рішення на розгляд чергової сесії селищної ради.

Згідно результатів поіменного голосування засідання комісії від 11.10.2024 за пропозицію підтримати проєкт рішення «Про надання дозволу на укладення договору про встановлення земельного сервітуту» проголосували одноголосно : «за» - 4, «проти» - 0, «утримались» - 0. У висновках та рекомендаціях комісії від 11.10.2024 №8 вирішено погодити проєкт рішення «Про надання дозволу на укладення договору про встановлення земельного сервітуту» та рекомендувати внести проєкт рішення «Про надання дозволу на укладення договору про встановлення земельного сервітуту» від 11.10.2024 на розгляд чергової сесії Козівської селищної ради.

У проєкті рішення «Про надання дозволу на укладення договору про встановлення земельного сервітуту» зазначено про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на укладення договору про встановлення земельного сервітуту відносно земельної ділянки, кадастровий номер 6123084800:02:001:1012, площею 0,0188 га, в межах населеного пункту с. Конюхи, на землях загального користування по вул. Центральна, 191 в с. Конюхи, на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху. А також, рекомендувати гр. ОСОБА_1 , у місячний термін укласти договір про встановлення земельного сервітуту та зареєструвати право земельного сервітуту, в установленому законом порядку.

Отже, проєкт рішення «Про надання дозволу на укладення договору про встановлення земельного сервітуту» було включено у порядок денний п`ятдесять третьої сесії Козівської селищної ради від 11.10.2024 для обговорення та голосування.

11.10.2024 на пленарному засіданні п`ятдесят третьої сесії селищної ради на розгляд та голосування винесено проект рішення «Про надання дозволу на укладення договору про встановлення земельного сервітуту». Дане питання зазначено у п.25 Протоколу п`ятдесят третьої сесії селищної ради від 11.10.2024. Так, всього присутні на пленарному засіданні п`ятдесят третьої сесії селищної ради - 20 депутатів та селищний голова. Згідно результатів голосування щодо питання про надання дозволу на укладення договору про встановлення земельного сервітуту: «за» - 0, «проти» - 3, «утримались» - 17, не голосували - 1. Питання про надання дозволу на укладення договору про встановлення земельного сервітуту не набрало необхідної кількості голосів депутатів для його прийняття.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Козівської селищної ради щодо не розгляду по суті його заяви, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Земельним кодексом України №2768-ІІІ від 25.10.2001(далі - ЗК України) та Законом України №280/97-ВР від 21.05.1997 «Про місцеве самоврядування» (далі - Закон №280/97-ВР).

Відповідно до приписів пункту 34 частини1 статті 26 Закону №280/97-ВР питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Частина 1 та 2 статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Положення статті 83 ЗК України визначають, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Частина перша статті 98 ЗК України встановлює, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Відповідно до частини 2-5 статті 98 ЗК України земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Положення частини четвертої цієї статті не застосовуються у разі встановлення земельних сервітутів на земельній ділянці державної, комунальної власності, що сформована відповідно до частини третьої статті 100 цього Кодексу з метою встановлення земельного сервітуту.

В свою чергу, зі змісту статті 99 ЗК України слідує, що власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, зокрема, право проходу та проїзду на велосипеді, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.

Стаття 100 ЗК України передбачає, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Істотними умовами договору про встановлення земельного сервітуту є: обсяг прав сервітуарія щодо користування земельною ділянкою (її частиною); кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут; розмір та порядок внесення плати за встановлення сервітуту (крім випадків встановлення безоплатного сервітуту); строк дії сервітуту.

У разі необхідності встановлення земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності, не сформованих у земельну ділянку, допускається формування земельної ділянки в межах території, на яку буде поширюватися право земельного сервітуту.

Відповідно до частини 4 та 5 статті 101 ЗК України власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.

Порядок встановлення земельних сервітутів на землях державної, комунальної власності врегульовано статтею 124-1 ЗК України, частиною першою якої визначено, що особа, заінтересована у встановленні земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності, звертається з клопотанням у разі, якщо:

а) земельна ділянка не передана у користування або у разі необхідності встановлення земельного сервітуту на землях, не сформованих у земельні ділянки, - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності;

б) земельна ділянка перебуває у користуванні - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності, або до землекористувача.

У клопотанні має бути зазначена мета встановлення земельного сервітуту.

До клопотання додаються:

а) копії документів, що підтверджують право власності заявника на будівлі, споруди, що розташовані на земельній ділянці (за наявності);

б) письмове погодження землекористувача (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки, яка перебуває у користуванні, за договором з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності), справжність підпису на якому засвідчується нотаріально;

в) проект договору про встановлення земельного сервітуту (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки);

г) графічні матеріали із зазначенням орієнтовного місця розташування та площі земельної ділянки, яку передбачається сформувати з метою встановлення земельного сервітуту (у разі необхідності формування земельної ділянки державної, комунальної власності з метою встановлення земельного сервітуту);

ґ) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, що розробляється без одержання дозволу на її розроблення (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки).

В свою чергу, частина друга статті 124-1 ЗК України передбачає, що у разі необхідності встановлення земельного сервітуту на сформованій земельній ділянці:

особа відповідно до пункту «а» частини першої цієї статті приймає рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту та забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні;

особа відповідно до пункту «б» частини першої цієї статті забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні.

Укладення договору про встановлення земельного сервітуту з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування здійснюється на підставі рішення цього органу. У разі відмови в укладенні договору про встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки державної, комунальної власності такий договір визнається укладеним за рішенням суду.

Згідно частини третьої статті 124-1 ЗК України у разі необхідності формування земельної ділянки державної, комунальної власності з метою встановлення земельного сервітуту орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування протягом одного місяця з дня отримання клопотання приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У рішенні органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має зазначатися вичерпний перелік підстав для такої відмови з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

З огляду на наведені правові норм слідує, що особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Метою встановлення земельного сервітуту є задоволення потреб у ефективному використанні свого майна.

Особа, заінтересована у встановленні земельного сервітуту на землях комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, в якому зазначає мету встановлення земельного сервітуту, до якого додає документи, визначені частиною 1 статті124-1 ЗК України.

За результатами розгляду клопотання орган місцевого самоврядування приймає одне із двох рішень: про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу із зазначенням вичерпного переліку підстав для такої відмови з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач звернувся до Козівської селищної ради із заявою від 16.09.2024 про надання дозволу на укладання договору земельного сервітуту земельної ділянки площею 0,0188 га, яка знаходиться за адресою: село Конюхи, Тернопільського району, Тернопільської області та перебуває у власності Козівської селищної ради. Цільове призначенням вказаної земельної ділянки: 18.00 землі загального користування, кадастровий номер: 6123084800:02:001:1012, вид права земельного сервітуту відповідно до статті 99 Земельного кодексу України для проходу, проїзду на транспортному засобі по наявному шляху. Необхідність надання дозволу на укладання договору земельного сервітуту земельної ділянки площею 0,0188 га, кадастровий номер: 6123084800:02:001:1012, обумовлена відсутністю безперешкодного проїзду сільськогосподарською технікою для забезпечення обслуговування позивачем належних йому об`єктів, а саме до сараю (літера Г згідно технічного паспорта) та на присадибну ділянку за сараєм (літера Г згідно технічного паспорта).

11.10.2024 на пленарному засіданні п`ятдесят третьої сесії селищної ради на розгляд та голосування винесено проект рішення «Про надання дозволу на укладення договору про встановлення земельного сервітуту». Дане питання зазначено у п.25 Протоколу п`ятдесят третьої сесії селищної ради від 11.10.2024. Так, всього присутні на пленарному засіданні п`ятдесят третьої сесії селищної ради - 20 депутатів та селищний голова. Згідно результатів голосування щодо питання про надання дозволу на укладення договору про встановлення земельного сервітуту: «за» - 0, «проти» - 3, «утримались» - 17, не голосували - 1. Питання про надання дозволу на укладення договору про встановлення земельного сервітуту не набрало необхідної кількості голосів депутатів для його прийняття.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції правильно виснував, що за наведеного правового регулювання, відсутність належним чином оформленого рішення Козівської селищної ради винесеного на її пленарному засіданні за результатами розгляду клопотання позивача від 16.09.2024, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви позивача уповноваженим органом (сесією ради), а належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов`язання Козівської селищної ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.09.2024 щодо надання дозволу на укладання договору земельного сервітуту земельної ділянки за кадастровий номер: 6123084800:02:001:1012 площею 0.0188 га, яка розташована за адресою: село Конюхи, Тернопільського району, Тернопільської області.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Щодо розподілу судових витрат в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн то суд зазначає таке.

Частина 1 ст. 132 КАС України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється в порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктами 4, 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Зокрема, згідно ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4, 5. 7 ст. 134 КАС України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів, обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Як зазначалось вище, представник позивача просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн 00 коп. за надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Так, на підтвердження фактично понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача надано копії:

договору про надання правової допомоги від 20.10.2025, укладеного між адвокатом Штогрин Миколою Петровичем і ОСОБА_2 ;

акту приймання надання послуг до договору про надання правової допомоги від 20.10.2025;

ордеру на надання правничої допомоги Цідило Василю Івановичу на підставі договору про надання правничої допомоги №20/10/2025 від 20.10.2025 в Восьмому апеляційному адміністративному суді;

платіжної інструкції № 2.369720757.1 від 24.10.2025 на суму 3000,00 грн.

Однак на переконання суду апеляційної інстанції, розмір правничої допомоги дещо завищений у співвідношенні до складності справи та обсягу наданих позивачу послуг.

Так, правова позиція позивача викладена у відзиві на апеляційну скаргу сформована на підставі доводів позовної заяви, а доказів здійснення представником позивача додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин суду апеляційної інстанції не надано.

Відповідно до ст. 17 Закону України № 3477- IV від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/WestAllianceLimited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

Як відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім цього, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Враховуючи зазначені обставини справи та перелік, наданих адвокатом для позивача послуг, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для присудження на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн, що відповідає складності справи та обсягу наданих позивачу послуг.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду — без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Козівської селищної ради Тернопільської області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у справі № 500/3104/25 – без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Козівської селищної ради Тернопільської області (код ЄДРПОУ - 04525573) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) 1000 (одну тисячу) гривень 00 коп. понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич

судді А. Р. Курилець

О. І. Мікула