Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №295/12720/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 295/12720/25

Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова Т.А.

Суддя-доповідач: Моніч Б.С.

03 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С.

за участю:

секретаря судового засідання: Гавриленко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА №5685394 від 09.09.2025 про накладення адміністративного стягнення за ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що вважає постанову такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства, так як поліцейською при розгляді справи порушено порядок, визначений ст.279 КУпАП, а саме, при зупинці жінка - поліцейський не представилась, не назвала статтю - підставу для зупинки, вказала, що він перевищив швидкість і запропонувала йому сплатити штраф на місці через банківський термінал або вона складе постанову. Після пред`явлення ним водійського посвідчення та технічного паспорту на автомобіль було складено постанову без роз`яснення прав, доказів, оцінки доказів, надання права на пояснення, та з численними порушеннями порядку розгляду справи.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 19.06.2025 позов задоволено.

Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі серія ЕНА №5685394 від 09.09.2025 у виді штрафу в розмірі 340,00 грн стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Закрито справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 .

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції (вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

09.09.2025 о 17 год поліцейським 1 взводу 4 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області молодшим лейтенантом поліції Матвійчук Оксаною Андріївною винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі серія ЕНА №5685394 від 09.09.2025 за ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Згідно з оскаржуваною постановою, 09.09.2025 о 17:05:48 с. Ков`ярі, дорога АД М-06 Київ-Чоп 557 км водій керуючи ТЗ рухався зі швидкістю 77 км/год в населеному пункті, при дозволених 50 км/год; зафіксовано приладом TRUCAM 008423, чим порушив п.12.4. ПДР порушення швид. режиму в населених пунктах.

Вважаючи зазначену постанову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність винесення оскарженої постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зокрема зазначив, що суд першої інстанції розглянув та задовольнив позов до відповідача - Управління патрульної поліції у Львівській області. Однак відповідачем у справах з приводу оскарження постанови інспектора ДПП про притягнення до адміністративної відповідальності, що розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме Департамент як уповноважений орган Національної поліції, а не його підрозділ чи посадова особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення. Департамент патрульної поліції не був зазначений у позовній заяві як відповідач. Суд першої інстанції ухвалою про відкриття провадження також не надавав цьому органу статусу відповідача, а процесуальний порядок заміни неналежного відповідача чи залучення співвідповідача, передбачений статтею 48 КАС України, проведений не був. Отже, позов до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, яке є неналежним відповідачем у цьому спорі, задоволенню не підлягає.

Звертає увагу, що висновки суду в рішенні незаконними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, у зв`язку з невірним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права. При ухваленні рішення судом неповно з`ясовано обставини події та фактично законні підстави винесення оскаржуваної постанови.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав на правильність висновків суду першої інстанції та просив відмовити в її задоволенні.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Відповідно до позовної заяви, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, прийнятої інспектором поліцейським 1 взводу 4 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області молодшим лейтенантом поліції Матвійчук Оксаною Андріївною.

Згідно з оскаржуваним рішенням суду від 19.06.2026, суд першої інстанції розглянув та задовольнив позов до відповідача - Управління патрульної поліції у Львівській області.

Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, як порушення правил дорожнього руху, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі також Закон № 580-VIII) систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліції; 2) територіальні органи поліції.

У складі поліції функціонують: 1) кримінальна поліція; 2) патрульна поліція; 3) органи досудового розслідування; 4) поліція охорони; 5) спеціальна поліція; 6) поліція особливого призначення; 7) інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.

Згідно з частинами першої, другої статті 15 Закону № 580-VIII територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.

Територіальні органи поліції утворює, ліквідовує та реорганізовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій керівника поліції.

На виконання вказаних приписів Кабінет Міністрів України постановою від 16 вересня 2015 року № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" (далі також Постанова № 730):

- утворив як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1.

- ліквідував як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2.

У додатку 1 до цієї постанови в Переліку територіальних органів Національної поліції, що утворюються, вказано Головні управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, а також Головні управління Національної поліції в областях, в тому числі й Головне управління Національної поліції у Львівській області.

Таким чином, що Головне управління Національної поліції у Львівській області, до якого з позовом звернувся позивач, є територіальним органом Національної поліції, який входить у систему Міністерства внутрішніх справ України та підпорядковується Національній поліції України.

Водночас згідно з пунктами 1, 3 розділу І Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України № 73 від 06 листопада 2015 року, Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції, який створюється, ліквідовується та реорганізовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законом порядку.

Відповідно до пунктів 2, 3 розділу ІІІ вказаного Положення Департамент патрульної поліції та структурні підрозділи патрульної поліції становлять єдину систему. Структурні підрозділи патрульної поліції підзвітні та підконтрольні Департаменту патрульної поліції.

Структурні підрозділи патрульної поліції очолюють керівники, які підпорядковуються керівнику Департаменту патрульної поліції та його заступникам.

Згідно з пунктом 1 розділу IV Положення Департамент патрульної поліції очолює керівник Департаменту патрульної поліції, який підпорядковується керівникові Національної поліції та заступнику, який відповідно до розподілу функціональних обов`язків здійснює координацію роботи патрульної поліції і контроль за її діяльністю.

Департамент патрульної поліції є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та банківських установах, має печатки із зображенням Державного Герба України, інші печатки та штампи (пункт 1 розділу V вказаного Положення).

Пунктом 1 розділу III Положення встановлено, що Департамент, відповідно до покладених на нього повноважень:

7) здійснює провадження в справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції України, у тому числі у справах про адміністративні правопорушення, виявлені та зафіксовані за допомогою системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі;

41) бере участь у судових процес в порядку самопредставництва через керівника, а також уповноважених працівників підрозділу правового забезпечення апарату Департаменту та підрозділів правового забезпечення територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту.

Територіальні (відокремлені) підрозділи Департаменту беруть участь у судових справах в порядку самопредставництва через своїх начальників, а також уповноважених працівників підрозділів правового забезпечення територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту.

З наведеного нормативного регулювання висновується, що Департамент патрульної поліції є тим органом Національної поліції України, посадові особи якого уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі та виносити постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення відповідного правопорушення. Департамент є окремою юридичною особою та самостійно забезпечує представництво своїх інтересів у суді.

Отже, відповідачем у зазначених справах з приводу оскарження постанови інспектора ДПП про притягнення до адміністративної відповідальності, що розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме Департамент як уповноважений орган Національної поліції, а не його підрозділ чи посадова особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

Матеріалами справи підтверджується, що оскаржувана постанова винесена поліцейським 1 взводу 4 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області молодшим лейтенантом поліції Матвійчук Оксаною Андріївною, яка є посадовою особою Департаменту та діє від його імені, тобто належним відповідачем у цій справі має бути Департамент патрульної поліції, а не Управління патрульної поліції у Львівській області, яке є його територіальним (відокремленим) підрозділом.

Таким чином, позивачем заявлено позов та розглянуто судом першої інстанції до неналежного відповідача.

Відповідно до частини третьої статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (частина четверта статті 48 КАС України).

Таким чином, визначення відповідача, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідача й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду першої інстанції є встановлення належності відповідача та його заміна у разі необхідності.

Колегія суддів зауважує, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до адміністративного суду, позивач визначає відповідачем того суб`єкта, який, на його думку, повинен відповідати за позовом. Однак під час розгляду справи позивач вправі заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним, якщо буде встановлено, що позов пред`явлено до неналежного відповідача. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й іншої особи, яка бере участь у справі, а також за клопотанням самого належного відповідача чи за ініціативою суду. Водночас процесуальних прав та обов`язків, визначених КАС України, особа набуває лише після її залучення до участі у справі у статусі відповідача (співвідповідача).

Важливо зазначити, що законом чітко визначено момент, до якого можливо здійснити заміну неналежного відповідача.

Так, за правилами, передбаченими частиною сьомою статті 48 КАС України, заміна відповідача допускається лише до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Звідси випливає, що заміна неналежного відповідача або залучення співвідповідача можливі виключно на стадії розгляду справи в суді першої інстанції - до моменту ухвалення ним остаточного рішення

Отже, визначення належності відповідача, аналіз його правомочностей та перевірка питання про те, чи дійсно цей суб`єкт порушив права позивача, є обов`язком суду першої інстанції, який реалізується під час підготовчого провадження або розгляду справи по суті. Пред`явлення позову до особи, яка не є суб`єктом спірних правовідносин і не порушувала прав позивача, означає, що позовні вимоги до неї є безпідставними.

Водночас чинне процесуальне законодавство не наділяє апеляційний суд повноваженнями здійснювати заміну неналежного відповідача чи залучати співвідповідачів. Оскільки відповідно до частини шостої статті 48 КАС України після заміни сторони розгляд справи починається спочатку, здійснення такої заміни на стадії апеляційного провадження призвело б до порушення принципу інстанційності судочинства, рівності сторін та позбавило б належного відповідача права на захист у суді першої інстанції.

Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 09.07.2020 у справі № 2040/5355/18 та від 19.04.2022 у справі № 400/3989/19.

Колегія суддів також зазначає, що позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист.

Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв`язок між порушенням (суб`єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою залежить та ж таки ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).

З огляду на викладені вище приписи процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості в межах наданих йому КАС України процесуальних повноважень виправити встановлений під час апеляційного розгляду процесуальний недолік суду першої інстанції та здійснити заміну первинного відповідача належним. Також в силу вимог статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями направляти справу на новий розгляд, у разі виявлення порушень норм процесуального права, які є безумовною підставою до скасування судового рішення.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, в порушення вказаних вимог процесуального законодавства, не з`ясував належність відповідача у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача, отже суд першої інстанції, не встановивши фактичні обставини, які мають значення для справи та не здійснивши заміну неналежної сторони, яка, в силу обмежень, встановлених статтею 48 Кодексу адміністративного судочинства України, могла бути проведена виключно судом першої інстанції, допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову.

При цьому, враховуючи, що адміністративний позов заявлено до неналежного відповідача, колегія суддів не надає оцінку аргументам апеляційної скарги щодо правомірності/протиправності оскаржуваної у цій справі постанови про накладення адміністративного стягнення.

Одночасно, суд апеляційної інстанції зазначає, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.

З огляду на вищевикладене, у зв`язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, що стосуються заміни неналежного відповідача та розгляду справи щодо неналежного відповідача, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати, а в задоволенні позову відмовити з вищевикладених мотивів.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до частини 3 статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити .

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.