Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №560/14868/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/14868/25

Головуючий у 1-й інстанції: Салюк П.І.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

03 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

09.03.2026 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що позивач перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 .

10.05.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 отримано заяву від 08.05.2025 ОСОБА_1 про продовження відстрочки від призову на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення «АТ Укрпошта».

Позивач 20.05.2025 особисто з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з тим, що не отримав відповіді на заяву від 08.05.2025 про відстрочку від призову.

ІНФОРМАЦІЯ_3 надав позивачу направлення на проходження ВЛК, від проходження якого позивач відмовився, посилаючись на відсутність підстав його проходження.

Наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.05.2025 №140 солдат запасу ОСОБА_1 відібраний та відправлений до військової частини.

Представник позивача 21.05.2025 звернулась до Кам`янець-Подільського районного управління поліції ГУНП в Хмельницькій область. Відповідно до талону-повідомлення єдиного обліку про прийняття і реєстратцію заяви (повідомлення) про кримінальне правопоруження та іншу подію, відомості в ЄРДР не вносились.

Відповідно до інформації з мобільного застосунку «Резерв+», що придатність до військової служби на підставі ВЛК було встановлено 24.05.2025.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.05.2025 року №155 солдата ОСОБА_1 , який прибув до військової частини 24.05.2025 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення та призначено на посаду курсант.

ІНФОРМАЦІЯ_4 листом від 20.06.2025 року №1/6421 дав відповідь на адвокатський запит від 17.06.2025 Вх. №8117 про надання інформації щодо оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізайії, зазначив, що ОСОБА_1 не звертався із заявою та документами, які підтверджують право на відстрочку.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

При дослідженні матеріалів справи встановлено, що доводи позивача ґрунтуються на відповідних обставинах, а саме:

- протиправності дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову під час мобілізації;

- зобов`язання військову частину НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та звільнити позивача з лав ЗСУ.

Відтак, для належного, повного та об`єктивного розгляду справи, колегія суддів вважає за доцільне надати оцінку кожній з цих обставин окремо.

Даючи оцінку доводам апелянта в частині протиправності дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову під час мобілізації, колегія суддів зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначають Конституція України, закони України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон №2232-XII), "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини 7 статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Окрім цього, необхідно зазначити, що згідно з статтею 1 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" оголошене проведення в Україні загальної мобілізації у зв`язку з оголошенням воєнного стану строком на 30 діб, який триває і до тепер.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

З урахуванням приписів частини 3 статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок, зокрема, включає: взяття громадян на військовий облік; призов (направлення) на військову службу; дотримання правил військового обліку.

Пунктом 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 передбачено, зокрема, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.

Повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки визначені Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі Положення №154).

Відповідно до пункту 8 Положення №154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць,призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Положеннями абзацу 11 пункту 9 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють, зокрема заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Абзацом 8 пункту 11 Положення №154 визначено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки організовують з визначеною періодичністю (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) проведення медичних оглядів та психологічних обстежень військово-лікарськими комісіями військовозобов`язаних і резервістів.

Відповідно до пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні, зокрема: 1) перебувати на військовому обліку; 2) прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів; 4) проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Отже, на відповідача, крім іншого, покладені обов`язки щодо здійснення заходів оповіщення та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та організації проведення медичних оглядів військовозобов`язаних військово-лікарськими комісіями, а на позивача, як військовозобов`язаного, - проходити медичний огляд з рішеннями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

За змістом частини 10 статті 1 Закону №2232-XII, в редакції на час існування спірних правовідносин, громадяни України, які приписані до призовних дільниць, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для проходження медичного огляду, призову на військову службу; проходити медичний огляд; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 "Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів" в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, військовозобов`язані повинні звіряти не рідше одного разу на п`ять років власні персональні дані з обліковими даними районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Таким чином, звіряння облікових даних та проходження медичного огляду є складовими військового обов`язку громадян України.

Як було зазначено вище, мобілізація (в тому числі здійснення призову на військову службу за мобілізацією в умовах особливого періоду) не є хаотичними діями органів державної влади, яка здійснюється на їх власний розсуд, а діяльність, що врегульована приписами відповідного законодавства, які є чинними навіть в умовах воєнного стану. Зокрема, згідно статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі – Закон №3543-XII), мобілізацією визнається «комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу. Аналогічно, частиною четвертою статті 3 цього ж Закону визначено, що зміст мобілізації становить переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.

Відтак, пунктами 1, 4, 5, 8 Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022, в зв`язку із оголошенням та проведенням загальної мобілізації та призовом військовозобов`язаних в обсягах, згідно з мобілізаційними планами, на місцеві органи виконавчої влади покладено обов`язок (у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки) організувати та забезпечити в установленому порядку: (1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу; (2) здійснення призову військовозобов`язаних на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, інших військових формувань України.

Згідно пунктів 1, 2, 3, 8, 12 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 154 від 23.02.2022 (надалі – Положення про ТЦК № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (надалі – ТЦК) є органами військового управління, що відповідно до покладених обов`язків забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, а тому у своїй діяльності ТЦК повинні керуватись законодавством України (Конституцією та законами України, актами Президента України, іншими нормативно-правовими актами), а керівники, які організовують діяльність ТЦК та представляють інтереси Збройних Сил на відповідній території, видають накази та розпорядження і здійснювати інші функції у межах своїх повноважень та відповідно до законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі – Закон № 2232-XII), військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; дотримання правил військового обліку.

Частиною сьомою зазначеної норми визначено, що державні органи (в тому числі, територіальні центри комплектування) діють виключно в межах повноважень, передбачених законом, забезпечують виконання громадянами України військового обов`язку.

Із наведеного вбачається, що територіальні центри комплектування (як уповноважені органи державної влади) в установленому порядку та в межах повноважень повинні здійснювати виконання вимог чинного законодавства щодо військового обов`язку в цілому (а не лише призов (направлення) на військову службу).

Хоча чинними нормами окремо не визначено поняття призову на військову службу під час мобілізації, загальний її зміст та порядок врегульовано положеннями статті 39 Закону № 2232-XII. Так, згідно частини першої зазначеної норми, призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Згідно частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України можуть, зокрема, належати до категорії військовозобов`язаних – особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави. Абзацом першим частини десятої статті 1 цього ж Закону, серед обов`язків громадян України, які перебувають у запасі, покладено зобов`язання прибувати за викликом відповідного ТЦК для оформлення військово облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу.

Отже, безпосередньо зі змісту наведених положень законів України (актів вищої юридичної сили) очевидно вбачається, що призову (направленню) на військову службу передує належна реалізація уповноваженим органом повноважень щодо взяття громадянина на військовий облік, оформлення військово-облікового документу та забезпечення інших обов`язкових складових військового обліку, механізм організації та ведення якого визначено нормами глави VI Закону № 2232-XII та Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі – Порядок №1487).

Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції у даному випадку, суб`єктом владних повноважень не забезпечено виконання повноважень, вчинення дій та оформлення документів, визначених необхідними передумовами для прийняття рішення про призов та його виконання, а вчинені відповідачем дії суперечать його повноваженням, з огляду на наступне.

Згідно частини першої статті 22 Закону №3543-XII, а також частини десятої статті 1 Закону № 2232-XII, громадяни зобов`язані прибувати (з`являтись) до ТЦК лише за викликом.

За частиною третьою статті 22 Закону №3543-XII, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) або у строки, визначені командирами військових частин.

За відсутності передбачених частиною третьою статті 22 Закону №3543-XII документів, якими визначені конкретні місце та строки необхідної (обов`язкової) явки військовозобов`язаного до військової частини або збірного пункту, у позивача не виникав обов`язок прибувати до ТЦК, а також обов`язок вибути до відповідного збірного пункту або військової частини, його не могло бути примушено до вчинення таких дій.

Колегія суддів зазначає, що згідно п. 60 Порядку "Проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період" Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання/переоформлення відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.

Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.

Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи робочих днів з дня реєстрації заяви відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки або його відділом, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач мав оформлену відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» терміном дії до 09.05.2025 року.

Із відомостей у мобільному застосунку «Резерв+» позивачу стало відомо про відсутність запису щодо продовження дії відстрочки. З метою реалізації свого права позивач звернувся до Відповідача 1 із відповідною заявою, яка була отримана останнім 10.05.2025 року.

Не погоджуючись із бездіяльністю Відповідача 1, який ухилився від розгляду вказаної заяви, позивач 20.05.2025 року особисто з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_1 для вирішення питання про продовження відстрочки.

Не зважаючи на наявність зареєстрованої заяви та підстав для відстрочки, Відповідач 1 ухвалення рішення за заявою позивача не здійснив, натомість незаконно відібрав позивача та призначив його до відправки у склад команди для проходження військової служби.

Однак, ІНФОРМАЦІЯ_5 ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано жодного доказу на підставі відносно позивача було видано наказ від 20.05.2025 року №140, що свідчить про грубе порушення законодавства щодо проведення мобілізаційних заходів в Україні під час введення воєнного стану.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що непередбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За статтею 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз`яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника. Згідно статті 64 Конституції України, права і свободи, передбачені статтею 29 цієї Конституції не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Таким чином, уповноваженим на проведення призову органом державної влади не забезпечено виконання покладених на нього нормами чинного законодавства обов`язків, які визначені необхідними передумовами призову особи на військову службу, а саме:

згідно пунктів 1.1.-.1.2. глави 1 розділу I Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, що затверджено Наказом Міністра оборони України №402 від 14.08.2008 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), придатність за станом здоров`я до військової служби визначає військово-лікарська експертиза – медичний огляд військовозобов`язаних та визначення ступеня їх придатності до військової служби. За пунктами 2.1., 2.5. глави 2 розділу I цього ж Положення, для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (ВЛК).

Відповідно до пункту 3.5. глави 3 розділу II зазначеного Положення, до початку проведення медичного огляду ТЦК та СП отримує дані від органів соціального забезпечення щодо осіб з інвалідністю. Під час проведення медичного огляду військовозобов`язаного членам ВЛК повинна бути надана медична карта амбулаторного хворого за формою № 025/о, виписки з медичної документації щодо перенесених захворювань, отриманих травм, поранень тощо, якщо така інформація відсутня в ЕСОЗ. Зазначені документи ТЦК та СП до початку огляду подає для вивчення у ВЛК.

За пунктом 3.8. глави 3 розділу II Положення, після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов`язаного постанову про ступінь придатності до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, яка оформлюється довідкою ВЛК (додаток 4) у двох примірниках.

Копія довідки видається особі, яка пройшла медичний огляд.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що проведення медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби з порушенням порядку та відсутність відповідних належним чином оформлених документів є підставою для безумовного висновку про безпідставність та неправомірність будь-яких подальших дій ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо призову ОСОБА_1 під час мобілізації, на особливий період.

З огляду на встановлені вище обставини, враховуючи надані докази, які містяться в матеріалах справи, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову під час мобілізації ОСОБА_1 є протиправними.

Даючи оцінку доводам апелянта в частині зобов`язання військову частину НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та звільнити позивача з лав ЗСУ, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 9 статті 1 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Згідно з п.4 ч.1 ст.24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Таким чином, військовозобов`язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовців.

Отже ОСОБА_1 набув статусу військовослужбовця з 20.05.2025 року - дня відправлення його у військову частину НОМЕР_1 з ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 по справі №160/2592/23 сформував правовий висновок, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Верховний Суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання військової частини прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби не відповідає суті порушеного права позивача, а задоволення цієї вимоги не призведе до поновлення такого права, а тому висновки судів обох інстанцій про задоволення позовних вимог у цій частині є помилковими.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Так, зокрема Верховним Судом у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23, що містить подібні правовідносини щодо дослідження правомірності призову позивача на військову службу по мобілізації Верховним Судом сформовано правову позицію відповідно до якої обрання позивачем способу захисту порушеного права, який в подальшому застосовано судами обох інстанцій за наслідками розгляду справи, - звільнення з військової служби - є неефективним, адже не вирішує правомірності акту, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу.

Суд наголошує, що відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах спірних правовідносин, відповідно, за участю їхніх учасників.

Водночас зобов`язання військової частини НОМЕР_2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та звільнити його з лав ЗСУ виходить за межі правовідносин між відповідачем та позивачем щодо порядку його призову на військову службу під час мобілізації, яка є предметом розгляду в цій справі.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги у вказаній частині також не підлягають задоволенню.

Статтею 242 КАС України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, ЄСПЛ у п. 36 по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).

Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

У силу п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За правилами статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 20.05.2025 року №140 в частині призову ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 для проходження військової служби за мобілізацією.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М.

Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.