Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №276/867/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 276/867/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Збаражський А.М.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

03 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 23 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі.

Рішенням Хорошівського районного суду Житомирської області від 23 лютого 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

24 березня 2026 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

Позивач в судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлено завчасно та належним чином. В прохальній частині апеляційної скарги позивач зазначив щоб розгляд справи здійснювати за його відсутності.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2026 року було задоволено клопотання відповідача про розгляд справи в режимі відеоконференції.

Однак, відповідач до системи відеоконференцзв`язку не підключився.

Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що відносно ОСОБА_2 відповідачем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого в автоматичному режимі № 5АВ 10272580 від 02 травня 2025 року, якою позивача було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680 гривень.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду для її скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Стаття 7 КУпАП визначає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до ч.1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Відповідно до статті 14 зазначеного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі – ПДР).

Згідно з п. 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п.8.1 ПДР регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Відповідним дорожнім знаком 5.11 додаток 1 до ПДР позначено «Смуга для руху маршрутних транспортних засобів». Смуга призначена лише для транспортних засобів, що рухаються за встановленими маршрутами попутно із загальним потоком транспортних засобів. Дія знака поширюється на смугу руху, над якою він встановлений. Дія знака, що встановлений праворуч від дороги, поширюється на праву смугу руху. Водію, який повертає праворуч на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, що відокремлена переривчастою лінією дорожньої розмітки, дозволено виконувати поворот із цієї смуги. У таких місцях дозволяється також заїжджати на неї під час виїзду на дорогу і для посадки чи висадки пасажирів біля правого краю проїзної частини.

Пунктом 17.1 Правил дорожнього руху визначено, що на дорозі із смугою для маршрутних т/з, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняється рух і зупинка транспортних засобів на цій смузі.

Частиною 3 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.

Відповідно до ч. 1 статті 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Частиною 2 статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Даючи оцінку доводам апелянта про те, що він не керував транспортним засобом TOYOTA CAMRY, номерний знак НОМЕР_1 , а тому не може бути суб`єктом правопорушення, колегія суддів зазначає наступне.

Приміткою до статті 122 КУпАП передбачено, що суб`єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - четвертою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб`єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).

Частиною 1 статті 14-2 КУпАП визначено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксації, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Статтею 279-3 КУпАП встановлено випадки звільнення відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 цього Кодексу від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі. Відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою по справі про адміністративне правопорушення законної сили: – ця особа надала документ, який підтверджує, що до моменту вчинення правопорушення транспортний засіб вибув з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать її транспортному засобу; – особа, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доводів та відповідних доказів щодо внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу TOYOTA CAMRY, номерний знак НОМЕР_1 , до Єдиного державного реєстру транспортних засобів.

Крім того, відсутні докази звернення до відповідача особи, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення з відповідною заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності в порядку статті 279-3 КУпАП.

Також, у справі відсутня інформація про те, що до моменту вчинення правопорушення транспортний засіб вибув з володіння позивача внаслідок протиправних дій інших осіб.

Матеріали справи не містять доказів того, що 02 травня 2025 під час фіксації порушення ПДР транспортним засобом TOYOTA CAMRY, номерний знак НОМЕР_1 , керувала інша особа, при цьому, саме позивач є єдиним власником зазначеного автомобіля.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

У пункті 57 рішення по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини у складі його Великої Палати зазначив, що «усі, хто володіють чи керують автомобілем, знають, що таким чином вони піддають себе режиму регулювання. Цей режим застосовується не тому, що володіння або керування автомобілями є привілеєм чи дозволом, який надається державою, але тому що володіння та керування авто (як, наприклад, зброєю ...) визнаються такими, що можуть потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки як частину режиму регулювання, що застосовується до автомобільного транспорту».

Суд зауважує, що сам факт володіння транспортним засобом породжує певні права та обов`язки осіб, за якими зареєстрований транспортний засіб. Наявність зазначених додаткових ознак, характерних для фізичної або юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, вимагає віднесення їх до спеціальних суб`єктів адміністративного правопорушення.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» № 596-VIII від 14 липня 2015 року було доповнено КУпАП статтями щодо порядку притягнення осіб до адміністративної відповідальності за правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі. Зокрема, закон доповнено статтею 14-2 КУпАП, якою впроваджено поняття відповідальної особи на яку покладено відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовані в автоматичному режимі. Також у примітці до статті 122 КУпАП зазначено, що суб`єктом правопорушення в цій статті може бути відповідальна особа.

Вказані норми закону не визнавались неконституційними, є чинними, а тому підлягають застосуванню, що відповідає принципам законності та юридичної визначеності.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що складення постанови № 5АВ 10272580 від 02 травня 2025 року стосовно власника транспортного засобу – ОСОБА_1 узгоджується з вищевказаними положеннями КУпАП.

Колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта про те, що він не порушував правил дорожнього руху, з огляду на наступне.

Згідно з п. 17.1. ПДР України на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11, забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів на цій смузі.

Відповідно до знаку 5.11 «Смуга для руху маршрутних транспортних засобів» смуга призначена для руху транспортних засобів, що рухаються за встановленими маршрутами, та велосипедистів, якщо рух такою смугою здійснюється попутно загальному потоку транспортних засобів.

Пунктом 1 Розділу 34 ПДР України визначено, що горизонтальна розмітка «1.2 (широка суцільна лінія)» позначає край проїзної частини (крайова розмітка) автомобільних доріг та вулиць, межі смуги для руху маршрутних транспортних засобів або велосипедної смуги. У місцях, де на смугу маршрутних транспортних засобів дозволено заїзд іншим транспортним засобам, ця лінія може бути переривчастою

У спірній постанові вказано, що особа, яка керувала транспортним засобом, здійснила рух смугою для маршрутних транспортних засобів, що позначена знаком 5.11, чим порушила пункт 17.1 Правил дорожнього руху. Правопорушення зафіксовано технічним засобом Каскад 016-0519.

Факт порушення водієм транспортного засобу TOYOTA CAMRY, номерний знак НОМЕР_1 , ПДР України підтверджується фотознімками фіксації події правопорушення, а також відеозаписом руху автомобіля смугою для маршрутних транспортних засобів.

На фотознімках міститься інформація, необхідна для встановлення факту вчинення правопорушення: дата та час вчинення правопорушення; місце вчинення правопорушення із зазначенням адреси в населеному пункті; географічні координати вчинення правопорушення; фото фіксація автомобіля з чітким зображенням державного номерного знаку; фіксація факту руху автомобіля по смузі маршрутних транспортних засобів, яка позначена суцільною лінією дорожньої розмітки; напрямок руху автомобіля.

Слід зауважити, що відсутність на відео розміщення дорожнього знака 5.11 не спростовує того факту, що позивач здійснював рух саме смугою для руху маршрутних транспортних засобів, адже такий продубльовано дорожньою розміткою, зокрема, широкою білою лінією (1.2), що позначає край проїзної частини (крайова розмітка) автомобільних доріг та вулиць, межі смуги для руху маршрутних транспортних засобів або велосипедної смуги.

Крім того, судом першої інстанції досліджено як фотознімки фіксації події правопорушення, так і відеофрагмент, наданий відповідачем, згідно з якими, на момент фіксації порушення автомобіль TOYOTA CAMRY з номерним знаком НОМЕР_1 вже перетнув суцільну лінію розмітки смуги для руху маршрутних транспортних засобів і здійснював рух саме нею.

Як встановлено судом першої інстанції, з наданого відеоряду слідує, що на місці події правопорушення, де здійснював рух транспортний засіб позивача, смуга для руху маршрутних транспортних засобів була відокремлена не переривчастою лінією дорожньої розмітки, що також виключає можливість припустити, що позивач мав намір здійснити поворот. Більш того, на автомобілі не був увімкнений світловий покажчик повороту при русі на вказаній ділянці смуги.

Порядком функціонування системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2017 р. № 833, визначено, що Система фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі створюється та експлуатується з урахуванням вимог Законів України “Про дорожній рух”, “Про автомобільні дороги”, “Про Національну поліцію”, “Про інформацію”, “Про електронні комунікації”, “Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах”, “Про електронні довірчі послуги”, “Про електронні документи та електронний документообіг”, “Про поштовий зв`язок”, “Про метрологію та метрологічну діяльність”, “Про технічні регламенти та оцінку відповідності”, “Про Державну прикордонну службу України”, “Про захист персональних даних” та Кодексу України про адміністративні правопорушення. Місця встановлення стаціонарних технічних засобів (приладів контролю) письмово погоджуються з відповідним уповноваженим органом Національної поліції.

Доказів того, що стаціонарний технічний засіб Каскад 016-0519 встановлено з порушенням, або ж відсутності на ділянці дороги для руху маршрутних транспортних засобів, де зафіксовано правопорушення, дорожнього знаку 5.11 Правил дорожнього руху, позивачем суду не надано.

Відповідачем надано копію сертифіката відповідності №UA.TR.001 22 009-20 комплексу автоматичної фото/відеофіксації правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху «КАСКАД» Державного підприємства «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів», згідно якого комплекс фото/відеофіксації правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху «КАСКАД» відповідає вимогам нормативних документів з технічного захисту інформації в обсязі функцій, зазначених у документі «Комплекс фото/відеофіксації правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху «КАСКАД». Були проведені випробування, викладені в ДСТУ 8809:2018.

Крім того, згідно свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/31117 від 28.06.2024, комплекс автоматичної фото/відеофіксації правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху «КАСКАД № 016-0519» відповідає вимогам ДСТУ 8809:2018. Свідоцтво чинне до 28.06.2025, а тому на час події комплекс міг використовуватись для фіксації порушень ПДР.

Щодо відсутності у посадовій інструкції інспектора Якімової Сабіни Юріївни визначених повноважень щодо винесення постанов на підставі автоматичної фіксації порушень Правил дорожнього руху, колегія суддів вказує слідуюче.

Згідно з ч.1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема про порушення правил дорожнього руху (частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Наказом Міністерства внітрішніх справ від 13.01.2020 №13 затверджено Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (далі – Інструкція).

Пунктом 1 розділу II зазначеної Інструкції визначено, що уповноважені поліцейські розглядають справи про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, передбачені частинами першою - четвертою статті 122 (перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал світлофора, порушення правил зупинки, стоянки, порушення установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху), та частиною першою статті 123 (порушення правил руху через залізничний переїзд, крім в`їзду на залізничний переїзд у випадках, коли рух через переїзд заборонений) КУпАП (далі - адміністративні правопорушення). Справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем оброблення та обліку таких правопорушень в уповноваженому органі (підрозділі) Національної поліції України.

Розгляд справ про адміністративні правопорушення здійснює уповноважений поліцейський шляхом опрацювання інформаційних файлів та метаданих до них за результатами автоматичної фіксації подій з ознаками адміністративного правопорушення, отриманих в електронному вигляді із системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі (далі - Система), та інших відомостей, отриманих за допомогою Системи з відповідних реєстрів, баз (банків) даних, необхідних для винесення постанови про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі (пункт 2 розділу II Інструкції).

При опрацюванні уповноваженим поліцейським матеріалів автоматичної фіксації та встановлення факту учинення адміністративного правопорушення, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції, цим уповноваженим поліцейським виноситься сформована Системою в автоматизованому режимі адміністративна постанова, яка є електронним документом, без складання протоколу про адміністративне правопорушення (пункт 3 розділу II Інструкції).

Так, апелянт стверджує, що інспектором Якімовою Сабіною Юріївною було перевищено свої повноваження, оскільки її посадова інструкція не передбачає винесення постанов на підставі автоматичної фіксації порушень ПДР. На підтвердження своїх доводів Волковський С.П. надав копію посадової інструкції інспектора взводу №1 роти №3 батальйону управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції.

Водночас, згідно постанови серії 5АВ №10272580 справу про адміністративне правопорушення розглянуто інспектором Департаменту патрульної поліції Якімовою Сабіною Юріївною, а не інспектором взводу №1 роти №3 батальйону управління патрульної поліції в Кіровоградській області. При цьому, органом (підрозділом) Національної поліції України вказано саме Департамент патрульної поліції з місцезнаходженням: м. Київ, вул.Ф.Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646.

З огляду на вищевикладене, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що станом на 02.05.2025 Якімова Сабіна Юріївна як інспектор Департаменту патрульної поліції не мала повноважень на винесення постанов на підставі автоматичної фіксації порушень ПДР, в тому числі постанови серії 5АВ №10272580.

Оцінюючи доводи апелянта про протиправність дій відповідача щодо складення постанови та невручення її копії позивачу, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 5 ст. 279-1 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотози?омки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної? відповідальності.

Відповідно частини другої статті 291 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною першою статті 300-1 цього Кодексу.

Згідно з приписами частини першої статті 300-1 КУпАП, у разі сплати відповідальною особою, зазначеною у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або громадянином (резидентом) України, який ввіз на територію України транспортний засіб, зареєстрований за межами України, 50 відсотків розміру штрафу за постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), до вручення такої постанови або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили така постанова вважається виконаною.

Відповідно до абзацу третього пункту 9 розділу ІІ Інструкції, друк постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання / перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, за формою, яку наведено в додатку 1 до цієї Інструкції, здійснюється на паперовому бланку із спеціальними елементами захисту разом з повідомленням про вручення поштового відправлення (рекомендованого листа з адміністративною постановою) та вкладенням у паперовий конверт (крім адміністративних постанов, які були виконані та надсилаються за зверненням особи в порядку, передбаченому частиною сьомою статті 279-1 КУпАП, а також у які вносяться зміни відповідно до вимог Порядку звернення особи, яка допустила адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, до уповноваженого підрозділу Національної поліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2017 року № 833).

Постанову серії 5АВ №10272580 від 02.05.2025 інспектором ДПП винесено без участі особи, яка притягається до адміністративної? відповідальності, що узгоджується з положеннями ч. 5 ст. 279-1 КУпАП. Зміст постанови відповідає формі, яку затверджено в додатку 1 до Інструкції.

За інформацією з «Сервісу перевірки адміністративних правопорушень» станом на 02.05.2025 статус постанови 5АВ № 10272580 від 02.05.2025 зазначено як «Оплачено». Також, факт сплати штрафу підтверджується копією квитанції № 944886651 відповідно до якої, за винесеною 02.05.2025 постановою 5АВ10272580, 02.05.2025 о 18 год. 16 хв. здійснено оплату у сумі 340 (триста сорок) гривень. Відтак, станом на 02.05.2025 зазначена постанова є виконаною та набрала законної сили в день її винесення, у зв`язку із сплатою 50 відсотків розміру штрафу в пільговий період, а тому не підлягала друку та направленню за адресою проживання відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 КУпАП, окрім випадків звернення такої особи для її отримання.

Щодо принципу індивідуалізації адміністративної відповідальності, суд зазначає наступне.

Принцип індивідуалізації юридичної відповідальності є невід`ємною складовою верховенства права. Він випливає з конституційних положень, зокрема зі статті 61 Конституції України, яка встановлює, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У контексті адміністративної відповідальності, принцип індивідуалізації юридичної відповідальності пов`язаний із принципом пропорційності, згідно з яким державне втручання, зокрема застосування примусових заходів, має бути необхідним для досягнення легітимної мети та не має накладати надмірного тягаря на права особи.

У відповідності до п.п.4.1, 4.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України). Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена частиною другою статті 33 Кодексу, якою визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Кодексом закріплено низку гарантій забезпечення прав суб`єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з наведеними конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб. За змістом статті 9 Кодексу саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб`єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку).

Адміністративне стягнення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП визначає вид стягнення - штраф у визначеному розмірі - сорок неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Індивідуалізація юридичної відповідальності за вказаною нормою полягає не у виборі розміру стягнення, а у правильній кваліфікації діяння, належному з`ясуванні фактичних обставин, правильному застосуванні законодавчої норми, яка передбачає відповідальність за вчинення відповідного правопорушення.

Оскаржувана постанова не порушує принципу індивідуалізації юридичної відповідальності, оскільки стосується прав та інтересів визначеної в постанові особи та не поширюється на інших осіб.

Оцінюючи інші доводи позовної заяви, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Окрім того, згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, суд виснував, що статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Водночас, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищенаведені обставини та правові норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення, з дотриманням вимог чинного законодавства щодо порядку розгляду справи, факт вчинення адміністративного правопорушення доведений відповідачем та підтверджується матеріалами справи, доказів, які б спростовували факт адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем надано не було і судом таких обставин не встановлено, а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.

Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хорошівського районного суду Житомирської області від 23 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М.

Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.