Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №240/4509/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/4509/26

Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк Микола Федорович

Суддя-доповідач: Гнап Д.Д.

03 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Яремчукa К.О. Сушка О.О.

розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вичнити дії.

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати неправомірною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 13.02.2023 відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, у фіксованій величині 4463,15 грн щомісячно;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 13.02.2023 у фіксованій величині 4463,15 грн щомісячно;

- визнати неправомірною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування і невиплати йому грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу для оздоровлення) за період з 24.02.2022 по 13.02.2023 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, на 01.01.2023;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок і виплатити йому грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, допомогу для оздоровлення) за період з 24.02.2022 по 13.02.2023 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, на 01.01.2023., з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити нарахування і виплату йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачем у спірний період не здійснювалося нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у фіксованому розмірі, а також не проведено належного перерахунку грошового забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 та 01.01.2023. Крім того, позивач вказав, що невиплата належних йому сум грошового забезпечення, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є протиправною та такою, що порушує його право на належне грошове забезпечення.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі № 240/4509/26 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 24.02.2022 року по 13.02.2022 року грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 24.02.2022 по 13.02.2023 сум грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років та грошової допомоги на оздоровлення), обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач та відповідач подали апеляційні скарги.

ІНФОРМАЦІЯ_2 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в задоволеній частині позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про повну відмову в задоволенні позову.

Відповідач стверджує, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права, оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року є сталою величиною для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців згідно з чинними нормами пункту 4 Постанови № 704, а норми законодавства про працю не поширюються на ці правовідносини.

Також скаржник наголошує, що позивач пропустив встановлений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячний строк звернення до суду, оскільки отримував грошове забезпечення щомісячно та мав знати про розмір виплат, проте звернувся до суду лише у 2026 році.

ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про нарахування індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 гривень щомісячно та компенсації втрати частини доходів і ухвалити нове рішення про задоволення цих вимог.

Позивач стверджує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що перерахунок грошового забезпечення виключає виплату індексації, оскільки індексація є самостійною державною гарантією щодо оплати праці, а право на компенсацію втрати частини доходів виникає незалежно від попереднього нарахування доходів роботодавцем, тому відмова у її виплаті з мотивів передчасності є неправомірною та неефективною.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач просить залишити скаргу без задоволення, вказуючи, що про порушення свого права дізнався лише 4 лютого 2026 року після отримання відповіді на адвокатський запит, а обмеження строків звернення суперечить Конституції України з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 та статті 233 Кодексу законів про працю України.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористався.

ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 в період з 24 лютого 2022 року по 13 лютого 2023 року.

Протягом вказаного періоду відповідач нараховував та виплачував позивачу грошове забезпечення виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року у розмірі 1762,00 гривні, на відповідні тарифні коефіцієнти.

Позивач, вважаючи, що відповідачем порушені його права на належне грошове забезпечення з урахуванням індексації-різниці грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 13.02.2023 у розмірі 4 463,15 грн щомісячно, а також грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 13.02.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом 01.01.2022, на 01.01.2023, звернувся до суду за захистом своїх прав.

IV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Перевіривши відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає таке.

Відповідач вважає, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, установлений частиною другою статті 122 КАС України, оскільки щомісячно отримував грошове забезпечення та мав можливість дізнатися про його розмір.

Однак у спорах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, положення статті 233 КЗпП України щодо строку звернення до суду мають перевагу в застосуванні перед загальними строками, установленими статтею 122 КАС України. Такий підхід послідовно застосовується Верховним Судом.

До вимог щодо виплат за період до 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 233 КЗпП України у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, яка у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувала працівника будь-яким строком звернення до суду з вимогою про стягнення належної йому заробітної плати.

Щодо вимог за період після 19 липня 2022 року колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 червня 2026 року у справі №280/6267/25. Верховний Суд зазначив, що щомісячне грошове забезпечення, право на яке військовослужбовець набув під час проходження служби, не належить до сум, право на отримання яких виникає саме при звільненні, а тому до відповідних вимог безпідставно застосовувати частину другу статті 233 КЗпП України та пов`язувати початок строку звернення до суду з виключенням особи зі списків особового складу або одержанням грошового атестата.

Отже, до спору щодо належного розміру щомісячного грошового забезпечення за період після 19 липня 2022 року підлягала застосуванню частина перша статті 233 КЗпП України.

Водночас Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнано такою, що не відповідає Конституції України. На час звернення позивача до суду у цій справі зазначене положення вже втратило чинність. Верховний Суд у постанові від 09 липня 2026 року у справі №420/14657/25 застосував наведений висновок Конституційного Суду України у спорі щодо перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця.

За таких обставин посилання відповідача на шестимісячний строк, установлений частиною другою статті 122 КАС України, не ґрунтується на належному правовому регулюванні спірних правовідносин. Підстав для застосування наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду колегія суддів не встановила.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про неправильне застосування судом першої інстанції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 колегія суддів зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 сформував правовий висновок, відповідно до якого з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови №704 у частині використання як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2018 року, не відповідає нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, якими прожитковий мінімум змінено на відповідний календарний рік. Для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня відповідного календарного року, помножений на відповідний тарифний коефіцієнт. Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 та від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21.

Передбачене пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини на такий висновок не впливає, оскільки розрахунковою величиною за пунктом 4 постанови №704 є прожитковий мінімум для працездатних осіб, а не мінімальна заробітна плата.

Отже, висновок суду першої інстанції про протиправність застосування відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2018 року, та про необхідність проведення перерахунку із застосуванням прожиткового мінімуму, установленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, відповідає наведеним правовим висновкам Верховного Суду. Саме такий період — з 24 лютого 2022 року по 13 лютого 2023 року — встановлений судом у мотивувальній частині рішення.

Тому доводи апеляційної скарги відповідача у цій частині є необґрунтованими.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 грн щомісячно за період з 24 лютого 2022 року по 13 лютого 2023 року колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, грошове забезпечення військовослужбовців належить до доходів, які підлягають індексації за наявності визначених законом умов.

Колегія суддів погоджується з доводами позивача в тій частині, що перерахунок грошового забезпечення у зв`язку із застосуванням належного розміру прожиткового мінімуму та індексація грошового забезпечення є різними за правовою природою механізмами. Перерахунок грошового забезпечення, спрямований на виправлення його неправильного обчислення у минулому, сам по собі не виключає застосування механізму індексації.

Так само відсутність після грудня 2015 року в Порядку №1078 термінів «фіксована сума індексації» або «фіксована величина суми індексації» не означає відсутності механізму індексації-різниці, який випливає з абзаців третього, четвертого та шостого пункту 5 Порядку №1078. Тому відповідні мотиви суду першої інстанції не відповідають сформованій практиці Верховного Суду. Суд першої інстанції обґрунтовував відмову, зокрема, відсутністю зазначеної термінології у чинній редакції Порядку №1078.

Верховний Суд виходить з того, що у зв`язку з набранням чинності постановою №704 березень 2018 року став місяцем нормативного підвищення доходу військовослужбовців. Право на індексацію-різницю виникає, якщо розмір підвищення доходу військовослужбовця у березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у цьому місяці. Розмір індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу.

Отже, сума 4463,15 грн не є безумовним розміром індексації-різниці для кожного військовослужбовця. Це сума можливої індексації у березні 2018 року, тоді як конкретна належна військовослужбовцю сума залежить від розміру підвищення його доходу у березні 2018 року. Такий підхід, зокрема, підтверджено Верховним Судом у постанові від 07 липня 2026 року у справі №200/8295/24.

Однак визначальним для вирішення цієї справи є те, що індексація-різниця, право на яку виникло у зв`язку з нормативним підвищенням посадових окладів у березні 2018 року, виплачується до наступного нормативного підвищення тарифних ставок (окладів) або до звільнення особи з військової служби. Верховний Суд у постанові від 07 липня 2026 року у справі №200/8295/24 також виходив із того, що для збереження відповідного права має значення безперервність проходження військової служби.

Наявні у справі матеріали не підтверджують безперервного проходження позивачем військової служби від березня 2018 року до початку спірного періоду 24 лютого 2022 року. За таких обставин відсутні підстави для висновку про збереження у спірному періоді права на індексацію-різницю, яке могло виникнути у позивача в березні 2018 року в межах попереднього періоду проходження військової служби.

Із наданих учасниками справи відомостей щодо проходження позивачем військової служби слідує, що попередній період його військової служби, який охоплював березень 2018 року, закінчився до 2022 року, тоді як службу у відповідача позивач розпочав 24 лютого 2022 року. Наявні матеріали не підтверджують безперервного проходження військової служби між цими періодами.

Водночас Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2024 року у справі №160/2481/23 дійшов висновку, що у разі початку відповідного періоду військової служби після березня 2018 року, коли постанова №704 вже діяла, за відсутності нового нормативного підвищення посадового окладу в межах такого періоду підстав для виникнення індексації-різниці, пов`язаної з нормативним підвищенням у березні 2018 року, немає.

За таких обставин відсутні правові підстави переносити на новий період проходження позивачем військової служби у відповідача з 24 лютого 2022 року право на індексацію-різницю, яке могло виникнути у зв`язку з підвищенням посадових окладів у березні 2018 року в межах попереднього періоду служби.

Крім того, навіть за відсутності цієї обставини заявлена позивачем сума 4463,15 грн не могла б бути присуджена без установлення індивідуального розміру підвищення його доходу у березні 2018 року та визначення різниці між таким підвищенням і сумою можливої індексації. Сам позивач в апеляційній скарзі посилається на відсутність повних даних, необхідних для такого розрахунку.

Окремо щодо періоду з 01 січня 2023 року по 13 лютого 2023 року колегія суддів враховує, що пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України від 03 листопада 2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 2023 рік зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

У постанові від 18 грудня 2025 року у справі №380/5270/24 Верховний Суд скасував судові рішення в частині задоволення вимог про індексацію-різницю за 2023 рік, виходячи з відсутності в цей період законодавчих підстав для її нарахування та виплати.

Отже, кінцевий висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги позивача щодо нарахування та виплати індексації у фіксованій величині 4463,15 грн щомісячно є правильним, однак мотиви такої відмови підлягають зміні з урахуванням наведених у цій постанові висновків.

Щодо вимоги позивача про компенсацію втрати частини доходів колегія суддів зазначає таке.

Питання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї вимоги як передчасної, оскільки перерахунок грошового забезпечення ще не проведено, відповідні суми не нараховано та не виплачено.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 травня 2026 року у справі №280/8933/24 сформулювала правовий висновок, згідно з яким право на компенсацію за Законом №2050-III пов`язане із порушенням строків виплати доходу щонайменше на один місяць, систематичним характером відповідного доходу та його фактичним отриманням. Водночас Велика Палата окремо зазначила, що не виключається пред`явлення в одному провадженні вимог щодо невиплаченого доходу та відповідної компенсації.

Цей правовий висновок застосовано Верховним Судом у постанові від 05 серпня 2026 року у справі №120/4140/25. У зазначеній справі суди попередніх інстанцій також відмовили у компенсації як у передчасній через те, що відповідний дохід ще не був нарахований і виплачений. Верховний Суд скасував судові рішення в цій частині та задовольнив вимогу про нарахування компенсації на невиплачену індексацію грошового забезпечення за весь час затримки по день її фактичної виплати. Водночас Верховний Суд відмовив у компенсації щодо грошової допомоги для оздоровлення та інших одноразових виплат, оскільки вони не мають систематичного характеру.

У цій справі суд першої інстанції визнав право позивача на перерахунок посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та грошової допомоги на оздоровлення.

Посадовий оклад, оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років є складовими щомісячного грошового забезпечення, тобто мають систематичний характер. Отже, на суми їх недоплати, які будуть визначені за результатами присудженого судом перерахунку, поширюється механізм компенсації, встановлений Законом №2050-III та Порядком №159.

Тому відсутність на час ухвалення судового рішення фактичного перерахунку та виплати відповідних сум не є підставою для відмови в судовому захисті як передчасному. Компенсація підлягає нарахуванню та виплаті на донараховані суми щомісячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати кожної відповідної суми по день її фактичної виплати.

Водночас грошова допомога для оздоровлення має разовий характер, у зв`язку з чим приписи Закону №2050-III на компенсацію втрати частини цього доходу не поширюються. Такий висновок прямо відповідає постанові Верховного Суду від 05 серпня 2026 року у справі №120/4140/25.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про передчасність вимоги щодо компенсації втрати частини доходів у повному обсязі. Апеляційна скарга позивача в цій частині підлягає частковому задоволенню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів на суми, які будуть донараховані позивачу за результатами перерахунку посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за спірний період, відповідно до Закону №2050-III та Порядку №159, за весь час затримки по день фактичної виплати відповідних сум. У частині компенсації на суму грошової допомоги для оздоровлення підстав для задоволення позову немає.

Колегія суддів також звертає увагу, що в абзаці третьому резолютивної частини рішення суду першої інстанції кінцевою датою періоду перерахунку зазначено 13.02.2022, тоді як початковою датою визначено 24.02.2022. Водночас позовні вимоги, установлені судом обставини, мотивувальна частина рішення та абзац другий його резолютивної частини стосуються періоду з 24.02.2022 по 13.02.2023.

Таким чином, зазначення в абзаці третьому резолютивної частини рішення дати « 13.02.2022» є очевидною неузгодженістю з установленими судом обставинами та змістом рішення, а тому при зміні рішення ця частина підлягає приведенню у відповідність із установленим судом періодом — по 13.02.2023.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не містить доводів, які спростовують правильність висновку суду першої інстанції про право позивача на перерахунок грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а тому задоволенню не підлягає.

Апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню. Кінцевий висновок суду першої інстанції про відмову у нарахуванні та виплаті індексації-різниці у розмірі 4463,15 грн щомісячно є правильним, однак мотиви відмови в цій частині підлягають зміні. Водночас рішення суду першої інстанції в частині повної відмови у компенсації втрати частини доходів підлягає частковому скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позову щодо компенсації на донараховані суми щомісячного грошового забезпечення.

В іншій частині підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції колегія суддів не встановила.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНИХ СКАРГ

Відповідно до статей 315, 317 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наявності неправильного застосування норм матеріального права або невідповідності висновків суду обставинам справи вправі змінити судове рішення або скасувати його у відповідній частині та ухвалити нове.

Відповідно до статті 316 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції за доводами апеляційної скарги відповідача не встановлено.

Водночас установлене неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні вимоги про компенсацію відповідно до статті 317 КАС України є підставою для часткового скасування рішення з ухваленням нового рішення у цій частині.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у нарахуванні та виплаті індексації-різниці у розмірі 4463,15 грн щомісячно є правильним за результатом, однак підлягає зміні в частині мотивів такої відмови. Водночас рішення в частині повної відмови у компенсації втрати частини доходів підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення про нарахування та виплату компенсації на донараховані суми щомісячних складових грошового забезпечення за весь час затримки по день їх фактичної виплати, без нарахування такої компенсації на грошову допомогу для оздоровлення.

Крім того, у резолютивній частині рішення суду першої інстанції кінцева дата періоду перерахунку « 13.02.2022» підлягає приведенню у відповідність до встановленого судом періоду — « 13.02.2023».

В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

VI. СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають розподілу з урахуванням результатів розгляду справи.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пунктів 1 та 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», у зв`язку з чим судовий збір за подання ним апеляційної скарги розподілу не підлягає.

Оскільки апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, сплачений ним судовий збір за її подання відшкодуванню не підлягає.

Щодо заяви представника позивача про стягнення 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції колегія суддів зазначає, що відповідно до статей 134, 139 КАС України при вирішенні питання про їх розподіл ураховуються реальність та необхідність таких витрат, їх співмірність зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, а також результат розгляду справи.

На підтвердження понесених витрат представником позивача надано договір про надання правничої допомоги від 30 грудня 2025 року, додаткову угоду від 27 травня 2026 року, акт наданих послуг від 09 червня 2026 року та документ, що підтверджує їх оплату. Заявлений розмір витрат становить 20 000,00 грн.

Оскільки апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а апеляційну скаргу позивача задоволено частково, судові витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу відповідно до частини третьої статті 139 КАС України з урахуванням їх зв`язку з тією частиною вимог і заперечень, за результатами розгляду яких судове рішення ухвалено на користь позивача.

Ураховуючи зміст наданих адвокатом послуг, окремо визначену вартість підготовки відзиву на апеляційну скаргу відповідача, яка залишена без задоволення, частковий результат розгляду апеляційної скарги позивача та характер задоволених вимог, колегія суддів вважає, що за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає розподілу 6 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі №240/4509/26 змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, виклавши їх у редакції цієї постанови.

Абзац третій резолютивної частини рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року змінити, виклавши його в такій редакції:

«Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 24.02.2022 по 13.02.2023 сум грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років та грошової допомоги на оздоровлення), обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум».

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовну вимогу про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів задовольнити частково.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, компенсацію втрати частини доходів на суми, донараховані за результатами перерахунку посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 24.02.2022 по 13.02.2023, за весь час затримки виплати відповідних сум по день їх фактичної виплати.

У задоволенні вимоги про нарахування компенсації втрати частини доходів на суму грошової допомоги на оздоровлення відмовити.

В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 6 000 (шість тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Яремчук К.О. Сушко О.О.