Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №127/14013/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/14013/26

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

03 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Яремчукa К.О.,

суддів - Гнап Д.Д. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Вінницького міського суду Вінницької області (ухвалене суддею Волошиним С.В. у м. Вінниці) від 11 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправними дій та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 7076460 від 23 квітня 2026 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 680 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 23 квітня 2026 року інспекторами поліції Колосок Мар`яною Ігорівною та Гудзовим Іллею Андрійовичем винесено постанову серії ЕНА № 7076460, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення пункту 15.10 Правил дорожнього руху України (стоянка транспортного засобу у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, робить неможливим рух інших транспортних засобів або створює перешкоду для руху пішоходів).

Водночас позивач стверджував, що транспортний засіб він припаркував на земельній ділянці, яка складається з двох суміжних частин: частини, що перебуває у власності позивача, та частини, що перебуває у спільній власності трьох осіб без визначення меж, а ширина таких ділянок становить приблизно 310-330 сантиметрів.

При цьому його автомобіль був розміщений таким чином, що залишався вільний проїзд шириною 237-250 сантиметрів, що підтверджує достатність простору для руху інших транспортних засобів.

Більше того, позивач зазначав, що інші транспортні засоби безперешкодно проїжджали вказаною територією, що підтверджується долученими до позову відеозаписами.

Окремо в позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення він повідомив інспекторів про намір надати письмові пояснення, проте така можливість не була забезпечена, що, на його думку, є порушенням права на захист, гарантованого статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З огляду на викладене позивач вважає, що постанова серії ЕНА №7076460 від 23 квітня 2026 року є протиправною, а тому наполягав на її скасуванні.

За результатами розгляду такого позову Вінницький міський суд Вінницької області 11 травня 2026 року ухвалив рішення, яким позовні вимоги задовольнив.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що положеннями пункту 15.10 Правил дорожнього руху України передбачено, що стоянка забороняється у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів.

Натомість, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується те, що ОСОБА_1 , здійснивши стоянку транспортного засобу "Mazda" (державний номерний знак НОМЕР_1 ) на прибудинковій території, а саме на земельній ділянці за адресою: вул. Зарічна, 55в у м. Вінниця, не перешкоджав іншим транспортним засобам проїжджати зазначеною територією.

До таких висновків суд дійшов з огляду на те, що долученим до позовної заяви відеозаписом підтверджується той факт, що інші транспортні засоби безперешкодно, хоч і повільно та обережно, проїжджають повз транспортного засобу "Mazda" (державний номерний знак НОМЕР_1 ).

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідача подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

В обґрунтування апеляційної скарги її автор зазначив, що окружний адміністративний суд помилково поклав в основу рішення висновок про те, що працівниками поліції не наведено нормативно-правового акта, яким прямо визначено недостатність ширини проїзду, оскільки диспозиція частини 3 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та пункту 15.10 "д" Правил дорожнього руху України не містять вимоги щодо обов`язкового встановлення конкретної нормативної ширини проїзду.

Крім того, на думку представника апелянта, той факт, що окремі транспортні засоби могли здійснювати проїзд повз належного позивачеві транспортного засобу повільно, обережно та з мінімальним боковим інтервалом, не спростовує наявності перешкоди дорожньому руху, а навпаки підтверджує істотне ускладнення руху.

При цьому приписами ДБН В.2.3-5:2018 "Вулиці та дороги населених пунктів" та ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування і забудова територій" передбачено, що нормативна ширина смуг руху та внутрішньоквартальних проїздів передбачає значно більші параметри для безпечного руху транспортних засобів, ніж фактично залишений позивачем проїзд шириною 2 м 32 см.

Також представник відповідача зазначив, що наявні в матеріалах справи відеозаписи свідчать про те, що транспортні засоби, які проїжджали повз автомобіль, що належить позивачеві, фактично здійснювали проїзд спірною ділянкою лише після повної зупинки транспортних засобів, візуальної оцінки ширини наявного проїзду, габаритів власного транспортного засобу, а також перевірки можливості безпечного проїзду без спричинення дорожньо-транспортної пригоди чи механічних пошкоджень транспортних засобів.

Усе вищевикладене, на переконання представника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, свідчить про те, що суд першої інстанції, вибірково оцінивши докази, дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

У встановлений судом строк позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому просить таку скаргу залишити без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 травня 2026 року - без змін.

Стислий виклад встановлених обставин

23 квітня 2026 року поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області сержантом поліції Гудзовим Іллею Андрійовичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 7076460, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 680 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 122 Кодексу України про адміністративне правопорушення.

Зі змісту оскаржуваної постанови слідує, що ОСОБА_1 23 квітня 2026 року о 19 год. 14 хв., керуючи транспортним засобом Mazda CX-30 (державний номерний знак НОМЕР_1 ), здійснив стоянку, яка суттєво перешкоджала руху іншим учасникам дорожнього руху, чи порушив вимоги пункту 15.10 Правил дорожнього руху України.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, врахувавши аргументи, що викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів враховує наступне.

Статтею 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі - КУпАП) визначено завдання цього кодифікованого нормативного акта, до яких віднесено охорону прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України (частина 1 статті 2 КУпАП).

У статті 9 КУпАП під адміністративним правопорушенням (проступком) розуміється протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати зокрема чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до положень статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Так, встановленими у цій справі обставинами підтверджується те, що відповідно до постанови серії ЕНА № 7076460 ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Mazda CX-30 (державний номерний знак НОМЕР_1 ), здійснив стоянку, яка суттєво перешкоджала іншим учасникам дорожнього руху, чим, на думку поліцейського, порушив вимоги пункту 15.10 Правил дорожнього руху України.

За змістом частини 5 статті 14 Закону України "Про дорожній рух", учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Диспозиція частини 3 статті 122 КУпАП передбачає відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2001 року № 1306 затверджено Правила дорожнього руху України (далі - ПДР України).

Згідно з підпунктом "д" пункту 15.10 ПДР України стоянка забороняється у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів.

Відтак наведеною вище нормою передбачено два види порушень, а саме: 1) здійснення водієм стоянки транспортного засобу, яка зробить неможливим рух інших транспортних засобів; 2) здійснення водієм стоянки транспортного засобу, якщо така стоянка створює перешкоду для руху пішоходів.

На підтвердження того, що позивачем здійснено стоянку транспортного засобу, яка унеможливила рух інших транспортних засобів, представником відповідача надано компакт-диск з відеозаписами.

Зокрема відео з нагрудних бодікамер працівників поліції ID 470795 та ID 264819 свідчать про те, що ОСОБА_1 здійснив стоянку автомобіля Mazda CX-30 (державний номерний знак НОМЕР_1 ) на прибудинковій території.

Разом із тим такі відеозаписи безпосередньо не підтверджують факт неможливості руху інших транспортних засобів повз автомобіль, належний позивачеві.

Натомість, суд першої інстанції слушно послався на те, що надані ОСОБА_1 відеозаписи свідчать, що транспортні засоби, які проїжджали повз належний йому автомобіль, безперешкодно його оминають та не здійснюють зупинку.

Наведене спростовує доводи апелянта про те, що транспортні засоби, які проїжджали повз належний позивачу автомобіль, фактично здійснювали проїзд спірною ділянкою лише після повної зупинки.

Твердження скаржника про те, що працівники поліції прибули на місце події саме за зверненням громадянки на спецлінію "102", яка повідомила про неможливість безпечного здійснення проїзду через припаркований транспортний засіб позивача, також не заслуговують на увагу, адже жодних доказів того, що особа, яка звернулася на спецлінію, намагалася проїхати повз транспортний засіб позивача матеріали справи не містять.

Насамкінець колегія суддів зауважує, що за порушення підпункту "д" пункту 15.10 ПДР України відповідальність за частиною 3 статті 122 КУпАП настає у разі здійснення водієм транспортного засобу стоянки, яка унеможливлює (робить неможливим) рух інших транспортних засобів (тобто у випадку, якщо габарити одного транспортного засобу не дають можливості здійснити проїзд повз інший транспортний засіб), а не за неможливість безпечного здійснення проїзду біля транспортного засобу, що здійснив стоянку.

Натомість, суд першої інстанції належно оцінив наявні в матеріалах справи докази, які дозволили дійти висновку, що позивач хоча і здійснив стоянку, яка створює певні незручності для інших водіїв, проте така стоянка не унеможливлювала рух інших транспортних засобів, а тому відповідач безпідставно притягнув ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 122 КУпАП.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовує висновки суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.

Водночас слід врахувати, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00, пункт 23).

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, немає потреби давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, слід погодитися із висновками суду першої інстанції про безпідставність винесеної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення проступку, передбаченого частиною 3 статті 122 КУпАП.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 травня 2026 року - без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і не може бути оскаржене в касаційному порядку (частина 3 статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.