Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №240/22039/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/22039/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстренко Н.М.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

03 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

11 травня 2026 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №340 від 02.12.2022 солдата ОСОБА_1 , призваного по мобілізації, призначено на посаду водія 2 відділення управління командира артилерійської батареї аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 (витяг з наказу додається).

04.04.2023 року під час виконання бойового завдання солдат ОСОБА_1 отримав порання, пов`язане із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою про обставини травми №1903 від 16.05.2023.

Відповідно до виписки № 3152 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ДУ «Головний медичний центр МВС України» ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 06.05.2024 року по 19.06.2024 року.

Згідно виписки № 6230/1813 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого КНП «Уманська центральна міська лікарня», м. Умань , ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 20.06.2024 року по 27.08.2024 року.

Випискою із медичної карти стаціонарного хворого №12813 до амбулаторного- поліклінічного закладу КНП «Київська міська клінічна лікарня № 6» Відділення фізичної та реабілітаційної медицини (форма 027/о) лікарем було рекомендовано ОСОБА_1 продовжити лікування в умовах ДУ «Головний медичний центр МВС України», згідно консультативного висновку від 19.08.2024 року, та повторний курс реабілітації після оперативного лікування. Згідно цієї виписки ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 30.08.2024 року по 15.11.2024 року.

Відповідно до виписки №8522 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ДУ «Головний медичний центр МВС України» ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 15.11.2024 року по 07.01.2025 року.

Згідно виписки №286/121 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого КНП «Уманська центральна міська лікарня» від 06.03.2025 року ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування з 07.01.2025 року по 06.03.2025 року.

В період з 07.03.2025 по 09.04.2025 року ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування у КНП «Київська міська клінічна лікарня №6», що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №3517 від 09.04.2025 року.

Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №5392 від 30.04.2025 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Київська міська клінічна лікарня №6» з 09.04.2025 року по 30.04.2025 року.

Згідно виписки №4317 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ДУ «Головний медичний центр МВС України» ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні з 23.05.2025 року по 09.06.2025 року.

11.06.2025 року ОСОБА_1 пройшов військово-лікарську комісію при Гарнізонній ВЛК №1 «Військова частина НОМЕР_2 », за результатами якої було видано довідку ВЛК №2025-0611-1125-4848-3 від 11.06.2025 року, в якій вказано «поранення, так, пов`язане із захистом Батьківщини», за ступенем тяжкості (наказ МОЗ України від 04.07.2007 №370) травма відноситься до тяжких. На підставі статті 81 графи ІІ розкладу хвороб ОСОБА_1 було надано відпустку для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) на 30 календарних днів.

17 липня 2025 року ОСОБА_1 пройшов військово-лікарську комісію при Гарнізонній ВЛК №1 «Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь», за результатами якої складено Свідоцтво про хворобу №2025-0717- 0739-0408-0 від 17.07.2025 року, згідно якого на підставі статті 78-а графи II Розкладу хвороб ОСОБА_1 був визнаний непридатним до військової служби.

Позивач та його представник неодноразово звертались до Військової частини НОМЕР_1 про виплату додаткової грошової винагороди за період лікування та відпустки після поранення за період з 07.05.2024 року.

Однак відповідач відмовив у такій виплаті, мотивуючи це тим, що відповідно до п. 11 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, в період з 06.05.2024 року по 17.07.2025, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

У спірних правовідносинах є спірним нарахування та виплата позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, яка збільшується до 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу стаціонарного лікування в закладах охорони здоров`я та у відпустці у зв`язку тяжким пораненням за період часу з 06.05.2024 по 17.07.2025.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі здійснюється Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Частинами 1, 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв Постанову №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168).

Відповідно до п.п. 1-2 Постанови №168 до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, ... перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Також пунктом 11 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України за №260 від 07.08.2018 (далі - Порядок №260) визначено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень також включаються військовослужбовці, які, зокрема, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, - за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

Відповідно до пункту 12 розділу XXXIV Порядку №260 підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008р. №402, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.11.2008р. за №1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Згідно з п. 13 розділу XXXIV Порядку №260 військово-лікарськими (лікарсько-експертними) комісіями закладів охорони здоров`я (установ) під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров`я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі охорони здоров`я (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100000 гривень за час цієї відпустки.

Правилами п. 11 ст. 10-1 № 2011-ХІІ (в редакції від 06.09.2023) було передбачено, що військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) становить не менше тижня та не може перевищувати в цілому чотирьох місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні). У разі направлення військовослужбовця на лікування за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, загальний час його перебування на лікуванні за кордоном, включаючи час переміщення з одного іноземного закладу охорони здоров`я до іншого та час очікування між плановими хірургічними втручаннями, не може перевищувати дванадцяти місяців підряд.

Після закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про придатність його до військової служби.

У подальшому, до вказаної норми були внесені зміни (з 21.03.2024) та викладено її в такій редакції:

«Військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль. Огляд військово-лікарською комісією для вирішення питання про потребу у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування».

Також законодавцем приведено у відповідність норми Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260.

Так, абзацом 3 пункту 9 розділу I наразі передбачено:

"грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку військово-лікарської комісії, рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства".

Міністром оборони України 22.06.2024 р. видане окреме доручення №3740/уд щодо порядку виплати грошового забезпечення за час перебування військовослужбовців у закладах охорони здоров`я, у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікуванням після поранення (травми, контузії або каліцтва), відповідно до якого грошове забезпечення після чотирьох місяців (але не більше ніж за дванадцять місяців поспіль) безперервного перебування військовослужбовців на лікуванні виплачувати на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії (далі - ВЛК) про продовження тривалого лікування (пункт 6.13 глави 6 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.

В межах даної справи спірним питанням є припинення виплати позивачу додаткової винагороди, яка передбачена Постановою №168, в період перебування останнього на тривалому лікуванні.

Як було зазначено, 04.04.2023 року під час виконання бойового завдання ОСОБА_1 було отримано порання, пов`язане із захистом Батьківщини. Позивач вважає, що військова частина НОМЕР_1 протиправно припинила йому виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, починаючи з 06.05.2024 року по 17.07.2025.

Разом з тим, сторонами не заперечується той факт, що з 05.04.2023 по 05.04.2024 додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, була нарахована та виплачена позивачу.

Відповідач припинив виплату додаткової винагороди у зв`язку з безперервним перебуванням позивача на лікуванні терміном, який перевищив 12 місяців поспіль.

Згідно з абзацом 1 ч. 11 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ (в редакції, що діє з 11.04.2024р.) військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль. Огляд військово-лікарською комісією для вирішення питання про потребу у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування. Якщо відповідно до медичних документів закладу охорони здоров`я іноземної держави, до якого військовослужбовця направлено в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, хвороба або поранення (контузія, травма або каліцтво) військовослужбовця перешкоджає йому прибути до військово-лікарської комісії для проведення огляду з метою визначення потреби у тривалому лікуванні, такий огляд проводиться дистанційно в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Висновок військово-лікарської комісії про потребу у тривалому лікуванні є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку.

Суд зазначає, що вказаною нормою чітко визначено, що загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль.

Водночас, пунктом 6.13 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України № 402 від 14.08.2008 визначено, що медичний огляд ВЛК з метою визначення потреби у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування. Постанова ВЛК про продовження тривалого лікування оформляється довідкою ВЛК, затвердженню штатною ВЛК, та направляється посадовій особі, яка видала направлення на медичний огляд.

У пункті 20.3. Положення №402 зазначено, що при медичному огляді військовослужбовців та інших осіб ВЛК приймаються постанови такого змісту: в) Потребує: тривалого лікування протягом _____ календарних днів (постанова приймається щодо військовослужбовців після проведення лікування (за необхідності хірургічного), стабілізації стану хворого та у разі прийняття рішення, що військовослужбовець потребує тривалого строку безперервного перебування в закладах охорони здоров`я (установах) на лікуванні та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) в цілому чотирьох місяців підряд.

Враховуючи вимоги наведених нормативних актів, підставою для продовження перебування на лікуванні та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні є рішення командира частини, яке приймається на підставі висновку ВЛК про потребу у тривалому лікуванні. У разі ненадходження до військової частини із медичного закладу або ВЛК висновку про необхідність подальшого лікування виплата грошового забезпечення, в тому числі додаткової винагороди, не здійснюється. У разі надходження таких документів до військової частини, приймається рішення про поновлення виплати грошового забезпечення та здійснюється донарахування грошового забезпечення та додаткової винагороди за весь час перебування військовослужбовця на лікуванні.

Колегія суддів зазначає, що позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати додаткової винагороди за період лікування після поранення з 07.05.2024. Разом з тим із матеріалів справи вбачається, що позивач подав відповідачу постанови ВЛК лише за 2025 рік. При цьому, доказів наявності висновку ВЛК про потребу у тривалому лікуванні за 2024 рік позивачем суду не надано.

З огляду на вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у зв`язку з ненадходженням до військової частини висновку ВЛК про потребу у тривалому лікуванні позивача після завершення чотиримісячного безперервного строку перебування на лікуванні, з квітня 2024 року відповідачем правомірно припинено позивачу нарахування та виплату додаткової винагороди.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що перебування військовослужбовця на тривалому лікуванні із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може бути безмежним, а тому є логічним наявність в структурній будові ч. 11 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ часового обмеження по грошовому та матеріальному забезпеченню на час перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва).

Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М.

Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.