Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №320/4609/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/4609/24 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Вівдиченко Т.Р., Ключковича В.Ю.,

при секретарі судового засідання Харечко Ю.В.,

за участі представника позивача - Нефедової К.Ю.,

представника відповідача - Чучваги К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просить суд (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 09.12.2024):

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №5969224024 від 25.09.2023;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №5969024024 від 25.09.2023;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №5969824024 від 25.09.2023;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №5969524024 від 25.09.2023;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №5969624024 від 25.09.2023;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві №5944924024 від 22.09.2023;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві №5944524024 від 22.09.2023;

- визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-59709 від 25.09.2023;

- визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-70101-2615 від 05.12.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що для осіб, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, встановлено обмеження щодо провадження певних видів господарської діяльності, зокрема у сфері фінансового посередництва. Проте контролюючий орган помилково ототожнює надання поворотної фінансової допомоги із здійсненням діяльності у сфері фінансового посередництва, оскільки надання такої допомоги мало разовий, несистематичний характер та не передбачало отримання будь-якого виду процентів або іншого прибутку.

Крім того, позивач, зазначає, що вона не мала на меті отримання прибутку, оскільки згідно укладеного нею з ТОВ «Маркасон» договору, проценти за надання поворотної фінансової допомоги не нараховувалися, при цьому кошти, що були надані позивачем як поворотна фінансова допомога, не є залученими та перерозподіленими коштами, а це є особисті кошти позивача.

Крім того позивач вказує на порушення порядку проведення перевірки, зокрема, безпідставність проведення позапланової невиїзної перевірки, у той час, як призначено податковим органом було позапланову виїзну перевірку.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 21 липня 2025 року та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування обставин у справі. Доводи апеляційної скарги за своїм змістом дублюють доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2025 та від 13.01.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Від позивача до суду 27.11.2025 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2026 суд ухвалив перейти із письмового провадження у відкрите судове засідання.

В судове засідання з`явилися сторони, їхні представники, учасники процесу надали свої пояснення та аргументи.

Від представника позивача до суду 17.08.2026 надійшли додаткові пояснення, які просить суд врахувати під час розгляду апеляційної скарги.

Представником Головного управління ДПС у м. Києві до суду 27.08.2026 подано клопотання про долучення доказів.

Надалі представником позивача 27.08.2026 подано до суду додаткові пояснення у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильності застосування норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДПС у м. Києві прийняті:

1) податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від « 25» вересня 2023 року №5969224024, згідно з яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання у розмірі 2 180 140 грн 25 коп., з яких 1 744 112 грн 20 коп. - сума податку па доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, 436 028 грн 05 коп. - сума штрафних санкцій;

2) податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від « 25» вересня 2023 року №5969824024, згідно з яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання у розмірі 181 678 гривень 35 копійок, з яких 145 342 грн. 68 коп. - сума військового збору, 36 335 гривень 67 копійок - сума штрафних санкцій;

3) податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від « 25» вересня 2023 року №5969824024, згідно з яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання у розмірі 2 422 377 грн 50 коп., з яких 1 937 902 грн 00 коп. податку на додану вартість - сума, 484 475 грн 50 коп. - сума штрафних санкцій;

4) податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від « 25» вересня 2023 року №5969524024, згідно з яким до позивачу визначено суму грошового зобов`язання у розмірі 680 грн. 00 коп. - сума штрафних санкцій за ненадання на перевірку документів;

5) податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від « 25» вересня 2023 року №5969624024, згідно з яким до позивачу визначено суму грошового зобов`язання у розмірі 1020 грн 00 коп. - сума штрафних санкцій за неподання декларації про майновий стан і доходи.

6) рішення ГУ ДПС у м. Києві від « 22» вересня 2023 року № 5944924024 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску у розмірі 130 494,67 грн.;

7) рішення ГУ ДПС у м. Києві від « 22» вересня 2023 року № 5944524024 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у розмірі 340,00 грн.

8) вимога про сплату боргу (недоїмки) від 25 вересня 2023 року № Ф-59709 в сумі 291 836,16 грн;

9) вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-70101-2615 від 05.12.2023.

Підставою для прийняття оскаржуваних рішень стали висновки акту № 51884/Ж5/26-15-24-02-04/3562602262 від 04.08.2023 про результати документальної позапланової виїзної перевірки щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 12.10.2017 по 30.09.2021, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 12.10.2017 по 30.09.2021.

Вказаним актом перевірки встановлено вчинення позивачем наступних порушень: пп. 177.5.2. п. 177.5 ст. 177, пп. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49 ПК України; п. 177.1, п. 177.2, 177 ПК України; п. 16 прим.1 підрозділу 10 розд. XX ПК України; п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 ПК України; п. 181.1 ст. 181, п. 183.2., п. 183.4. ст. 183, ст. 187, п. 201.8. ст. 201 ПК України; ст. 6 п. 2 п.п. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»; абз. 3 п. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Визначення позивачу грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО), ПДВ, військового збору, єдиного соціального внеску та штрафних санкцій здійснено на основі висновку відповідача про те, що позивач з 01.01.2018 втратив право на застосування спрощеної системи оподаткування у зв`язку із наданням ним поворотної безпроцентної фінансової допомоги юридичній особі, а саме ТОВ «МАРКАСОН» відповідно до Договору поворотної фінансової допомоги № 414/11-17/ФД від 24.11.2017.

Відповідно, починаючи з першого числа місяця, наступного за звітним кварталом, в якому відбулось таке порушення (з 01.01.2018), позивач (на думку відповідача) мала в загальному порядку оподатковувати доходи, отримані за результатом здійснення нею господарської діяльності, тобто сплачувати з таких доходів ПДФО (18%), військовий збір (1,5%), ЄСВ, а також ПДВ.

В якості обґрунтування такого висновку відповідач посилається на те, що відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України, фінансова допомога - це фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Відповідач зазначає, що поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Відповідач вказує, що відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010 «Класифікація видів економічної діяльності», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 №457, надання фінансової допомоги належить до коду 64 «Надання фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення».

Відповідачем зроблено висновок, що фізичні особи - підприємці - платники єдиного порядку першої - третьої груп не можуть надавати/отримувати фінансову допомогу, у тому числі безповоротну, оскільки такий вид діяльності не дає права застосовувати спрощену систему оподаткування.

Відповідач зазначає, що при цьому, платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених ПК України, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права використовувати спрощену систему оподаткування з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювались такі види діяльності (пп. 5 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України).

Також відповідачем вказано, що доходом платника єдиного податку фізичної особи - підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій), матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 ПК України. Безоплатно отриманими вважаються товари (роботи, послуги), надані платнику єдиного податку згідно з письмовими договорами дарування та іншими письмовими документами, укладеними згідно із законодавством, за якими не передбачено грошової або іншої компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) чи їх повернення, а також товари, передані платнику єдиного податку на відповідальне зберігання і використані таким платником єдиного податку. При цьому до доходу не включаються отримані такою особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності (п. 292.1 ст. 292 ПК України).

Таким чином, посилаючись на зазначені вище аргументи відповідач приходить до висновку, що позивач порушив вимоги перебування на спрощеній системі оподаткування, а отже, мав перейти на загальну систему оподаткування для ФОП.

Окрім цього, відповідачем зроблено висновок щодо порушення позивачем умов сплати податку на додану вартість.

Оскільки, на думку відповідача, позивач порушив умови перебування на спрощеній системі оподаткування, і з 01.01.2018 мав перейти на загальну систему, позивач порушив вимоги п. 181.1 ст. 181 ПК України

Під час перевірки встановлено, що з 12.10.2017 по 31.12.2017 отриманий дохід від здійснення підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування складає 2 300 077,23 грн, тобто дохід позивача перевищив ліміт у 1 000 000 гривень, після досягнення якого позивач був зобов`язаний зареєструватись як платник податку на додану вартість.

Тому, відповідач прийшов до висновку, що із урахуванням положень п. 183.4 ст. 183 ПК України, позивач був зобов`язаний з 01.01.2018 року зареєструватись платником податку на додану вартість. Втім, перевіркою було встановлено, що станом на момент проведення перевірки позивач не був платником податку на додану вартість.

Як наслідок, перевіркою встановлено порушення позивачем також п. 181.1 ст. 181, п. 183.10 ст. 183, ст. 188 Податкового кодексу України.

Такі обставини зумовили звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Першочергово судова колегія надає оцінку дотриманню процедури проведення податкової перевірки, що є одним із основних аргументів позивачки при зверненні до суду з цим адміністративним позовом.

Судовому аналізу підлягає правомірність дій контролюючого органу, який за наявності наказу на проведення документальної виїзної перевірки фактично здійснив її у власному приміщенні без участі платника, мотивуючи таку підміну виду перевірки відсутністю ФОП за податковою адресою.

Так, відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

При цьому посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

Глава 8 розділу ІІ Податкового кодексу України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

У контексті правовідносин, які склалися між учасниками цієї справи, слід зазначити, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки відбувається згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова/позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 77.6 статті 77, пункт 78.5 статті 78 ПК України).

Пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Як установлено в абзаці п`ятому пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог Податкового кодексу України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

Дотримання цих вимог в їх сукупності може бути належною підставою для призначення та проведення перевірки, що, в свою чергу, є предметом дослідження у даній справі.

При цьому виїзна перевірка має проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Аналогічний підхід до розуміння суті виїзної перевірки був сформульований Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18), ухваленій у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, а також у постановах Верховного Суду від 17 травня 2019 року у справі №823/2530/18, від 16 травня 2018 року у справі №826/15718/14, від 23 квітня 2020 року у справі №826/20146/15, від 24 січня 2019 року у справі №805/1941/17-а та від 13 лютого 2024 року у справі №140/3135/19.

Окрім того, у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 808/881/16 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність платника податків за податковою адресою не є підставою для проведення контролюючим органом перевірки в приміщенні останнього, а не за місцезнаходженням фізичної особи-підприємця. У цій справі Верховний Суд встановив, що на підставі наказу та направлень на проведення виїзної документальної перевірки, вручені платнику за день до перевірки, ревізорами-інспекторами здійснювалися виходи за податковою адресою фізичної особи-підприємця. У зв`язку з відсутністю суб`єкта перевірки за податковою адресою працівниками контролюючого органу було складено відповідні акти про неможливість вручення направлень на проведення планової перевірки та проведено перевірку в приміщенні контролюючого органу. Визнаючи таку перевірку протиправною, Верховний Суд виходив з того, що право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки виникає у посадових осіб контролюючого органу за сукупності двох умов, передбачених статтями 77, 81 ПК України (наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава)), невиконання яких своє чергою призводить до визнання перевірки незаконною. Також суд зазначив, що виїзна перевірка має проводиться виключно за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка, адже у податковому законодавстві відсутня норма, яка б встановлювала право податкового органу замість документальної виїзної перевірки проводити документальну невиїзну перевірку.

У постанові від 25 листопада 2021 року у справі № 440/1961/19 Верховний Суд, досліджуючи питання правомірності проведення виїзних перевірок фізичних осіб-підприємців у приміщені податкової інспекції та аналізуючи судову практику Верховного Суду з цього приводу, сформулював висновок про те, що сам факт проведення документальної виїзної перевірки фізичної особи-підприємця у приміщенні контролюючого органу не є беззаперечною підставою вважати перевірку протиправною і такою, що тягне за собою скасування прийнятих за наслідками такої перевірки рішень контролюючого органу. При цьому Верховний Суд зауважив, що у подібних до цієї справи правовідносинах перевірці підлягають обставини, які зумовили проведення призначених документальних виїзних перевірок фізичних осіб-підприємців та/або фізичних осіб - платників податків у приміщенні контролюючого органу. Якщо зміна місця проведення перевірки відбулася безпідставно, без згоди на це платника податків та без забезпечення йому права на участь у проведенні такої перевірки, то така може бути визнана протиправною. Однак, якщо ж це відбулося з об`єктивних причин, за відсутності заперечень з боку платника податків з одночасним забезпеченням його права на участь у проведенні перевірки (незалежно від того, чи скористався платник податків таким правом), то така перевірка не може бути визнана протиправною.

Досліджуючи правомірність дій контролюючого органу, колегія суддів насамперед акцентує увагу на тому, що дотримання встановленої законом процедури проведення перевірки є фундаментальною передумовою легітимності її результатів.

Наведений підхід продемонстрований, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року № 826/17123/18, у якій було сформульований такий правий висновок: «оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».

У ще одній палатній справі (постанова від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18) окрім наведених, Суд обґрунтував відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: «перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом» та «встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення позивачем пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання».

Верховний Суду у постанові від 11 серпня 2026 року у справі №320/46652/23 зазначив, що установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, суд не має переходити до аналізу інших обставин, що слугували підставою для прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії по суті виявлених порушень, оскільки дефект процедури є самостійною та достатньою підставою для висновку про їхню протиправність.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанова Верховного Суду.

У позовній заяві ОСОБА_1 наполягає на допущенні контролюючим органом грубого порушення процедури проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Фундаментальною передумовою такого твердження позивачкою зазначено те, що ГУ ДПС у м. Києві, призначивши перевірку саме як виїзну, фактично здійснило її за процедурою невиїзної у власному приміщенні без участі платника податків.

Суд дійшов висновку, що встановлені у цій справі обставини свідчать, що відповідачем в порушення положень податкового законодавства, за ініційованої до проведення документальної планової виїзної перевірки позивача, фактично, внаслідок відсутності платника податків за адресою, було проведено невиїзну перевірку за наявними у контролюючого органу документами у приміщенні останнього (каб.409), а не за місцезнаходженням позивача.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка, в той час як, документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Варто відзначити, що неможливість проведення виїзної перевірки не може мати наслідком автоматичного проведення контролюючим органом невиїзної документальної перевірки з огляду на те, що для проведення будь-якого виду податкової перевірки необхідно дотримання умов прийняття наказу та повідомлення платника про відповідну перевірку.

Крім того, у Податковому кодексі України відсутня норма, яка б встановлювала право податкового органу замість документальної виїзної перевірки проводити документальну невиїзну перевірку, у тому числі у разі відсутності платника податків за місцезнаходженням.

При цьому проведення перевірки у встановленому законом порядку є передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень, а тому в разі недотримання встановлених вимог та, як наслідок, визнання перевірки протиправною, у контролюючого органу відсутні підстави на прийняття рішення за результатами виявлених порушень.

Крім того, оскільки невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.

Однак доказів на підтвердження факту пред`явлення чи ознайомлення позивача із наказом про проведення саме документальної позапланової невиїзної перевірки, яка фактично була проведена у даній справі, відповідачем не надано.

Крім того, порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування встановлений у ст. 177 ПК України.

Згідно з пунктом 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 ст. 177 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Положеннями п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно з пунктом 177.6 статті 177 Податкового кодексу України у разі якщо фізична особа - підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку - фізичних осіб.

Відповідно до пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

За змістом пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно приписів пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на групи платників єдиного податку.

При цьому відповідно до підпункту 6 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб`єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України «Про страхування», сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами, визначеними розділом III цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України, платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у випадку та в строк, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.

Згідно з пунктом 292.1 статті 292 Податкового кодексу України доходом платника єдиного податку для фізичної особи - підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Приписами пункту 292.11 статті 292 ПК України визначено, що до складу доходу, визначеного цією статтею, не включаються, зокрема, суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, та суми кредитів.

Згідно з підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

З матеріалів справи вбачається, що висновок про порушення ОСОБА_1 податкового законодавства, а також законодавства про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідач обґрунтував доводами про те, що позивач у спірний період порушила умови перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.

Відповідач у ході податкової перевірки встановив, що ОСОБА_1 порушила умови перебування на спрощеній системі оподаткування, встановлені ПК України, а саме, надавала поворотну фінансову допомогу ТОВ «Маркасон» відповідно до договору поворотної фінансової допомоги № 414/11-17/ФД від 24.11.2017.

За твердженням податкового органу, відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010 «Класифікація видів економічної діяльності», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457, надання фінансової допомоги належить до коду 64 «Надання фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення» та є забороненим для здійснення діяльності на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.

На цій підставі відповідач вважав, що першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому відбулося таке порушення, позивач втратила право перебування на спрощеній системі оподаткування.

Разом із тим, відповідно до розділу 3 Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010 (наказ Держспоживстандарту України від 11.10.2010 №457 (надалі - КВЕД-2010) КВЕД побудовано за ієрархічною системою кодування із застосуванням літерно-цифрового коду. Літерні познаки секцій використовують як рубрикатор і їх не використовують у кодуванні. Подальшу деталізацію секцій КВЕД - розділ, група, клас - позначають цифровими кодами.

Розділом 5 КВЕД-2010 «Структура класифікації видів економічної діяльності» передбачено: фінансова та страхова діяльність (секція - К), надання фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення (розділ - 64), грошове посередництво (група - 64.1), інші види грошового посередництва (клас - 64.19).

Отже, лише визначене коло суб`єктів господарювання із зареєстрованим відповідним видом діяльності, можуть надавати фінансові послуги.

Як вбачається з акту перевірки, серед обраних ОСОБА_1 видів діяльності, не значились такі її види, як надання фінансових послуг чи здійснення інших видів грошового посередництва.

Зі змісту копії договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, який був предметом податкової перевірки, встановлено, що за його умовами ФОП ОСОБА_1 , як позикодавець, надавала позичальнику поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, а позичальник зобов`язувався повернути надані грошові кошти в строки, передбачені договором.

Крім того, вищезазначений договір передбачав, що поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування коштами не стягується; поворотна фінансова допомога надається позичальникові на термін до 24.11.2018.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що укладення такого договору не мало на меті отримання позивачем доходу та, виходячи з наведених вище положень чинного законодавства, не може розцінюватись як надання позивачем фінансових послуг чи послуг з фінансового посередництва.

Так, Верховний Суд неодноразово наголошував, що укладення договору про надання такої допомоги, яке не мало на меті отримання доходу (прибутку), не може розцінюватися як діяльність у сфері фінансового посередництва в розумінні підпункту 6 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України. Відповідний правовий висновок було сформульовано у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28 липня 2025 року по справі №320/46646/23, де Суд констатував, що операція з надання безвідсоткових коштів не відповідає критеріям фінансової послуги та не є підставою для втрати права на спрощену систему оподаткування.

Податковою перевіркою не встановлено випадків отримання позивачем плати за надання поворотної фінансової допомоги позичальникам, так само, як і не виявлено випадків порушення позичальниками строків повернення коштів, отриманих як поворотна фінансова допомога.

Щодо доводів апелянта про те, що надання поворотної фінансової допомоги носило постійний, а не разовий, характер, суд зазначає, що надання поворотної фінансової допомоги іншій особі, може розцінюватись як надання фінансових послуг та фінансове посередництво, виключно якщо воно здійснюється на постійній основі. Проте, як зазначено вище, надана позивачем фінансова допомога не містила ознак фінансових послуг. Натомість, кількість її надання не обмежена законодавством.

Таким чином, надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги не може вважатись грошовим посередництвом в розумінні класу 64.19 КВЕД-2010, оскільки наданні кошти передавалися саме як безвідсоткова поворотна фінансова допомога, а не як позика, про що йдеться у класі 64.19 КВЕД-2010.

Висновок податкового органу про порушення позивачем умов перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності та необхідність застосування нею з 01.01.2018 загальних умов оподаткування суд вважає помилковим, оскільки способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом за наявності встановлення обставин під час проведення документальної перевірки, за яких платник податків 1-3 групи не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), є прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку, шляхом виключення з реєстру платників цього податку. Проте, відповідачем не приймалося рішення про анулювання реєстрації шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.

Так, відповідно до приписів пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Встановлені у справі обставини свідчать, що у спірних правовідносинах відповідач не приймав розпорядчого рішення про анулювання реєстрації ОСОБА_1 як платника єдиного податку, відтак, її статус як суб`єкта спрощеної системи оподаткування залишався чинним протягом усього періоду, що перевірявся.

За таких умов суд дійшов висновку про те, що автоматичне нарахування позивачці податкових зобов`язань за загальною системою оподаткування є передчасним та позбавленим належних правових підстав, оскільки статус платника єдиного податку не втрачається автоматично, без відповідного розпорядчого акта органу ДПС.

Зазначена позиція повністю кореспондує усталеним правовим підходам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 19 червня 2020 року у справі №2040/6313/18, від 21 січня 2021 року у справі № 808/4202/17 та від 19 березня 2026 року у справі № 280/8126/23, за змістом яких у разі відсутності рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця, у такої особи відсутній обов`язок нараховувати та сплачувати податки за загальною системою (зокрема, ПДВ) у відповідності до норм ПК України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність вчинення ОСОБА_1 порушень умов перебування на спрощеній системі оподаткування та, як наслідок, безпідставність прийняття контролюючим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №5969224024 від 25.09.2023, №5969024024 від 25.09.2023, №5969824024 від 25.09.2023, №5969524024 від 25.09.2023, №5969624024 від 25.09.2023, рішень про застосування штрафних санкцій №5944924024 від 22.09.2023, №5944524024 від 22.09.2023, а також вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-59709 від 25.09.2023, №Ф-70101-2615 від 05.12.2023.

Колегія суддів наголошує, що апеляційна скарга відповідача повністю дублює відзив на позовну заяву, тобто в ній не наведено норм законодавства, які порушені чи не враховані судом першої інстанції, не спростовано викладену у рішенні суду правову позицію та не спростовано доводів позивача, які стали підставою для задоволення позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі.

За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року у справі №320/4609/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина

Судді Т.Р.Вівдиченко

В.Ю.Ключкович