Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №320/62162/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/62162/25 Головуючий у 1 інстанції - Шевченко А.В.

Суддя - доповідач - Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

за участю секретаря Уланського В.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: військова частина НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 03.11.2025 № 8/нод/ДСК про притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності.

Позивачем разом із позовною заявою також подано заяву про забезпечення позову, в якій він просив суд зупинити дію індивідуального акту - наказу командувача Сухопутних військ Збройних сил України від 03.11.2025 № 8/нод/ДСК в частині притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності та стягнення з нього коштів у розмірі 3 235 400,00 грн. до завершення розгляду цієї справи судом та набрання рішенням суду законної сили.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

В подальшому ОСОБА_1 повторно звернувся із заявою про забезпечення позову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково:

- заборонено ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ:НОМЕР_4; місцезнаходження: АДРЕСА_2) здійснювати утримання коштів на підставі наказу Командувача Сухопутних військ Збройних сил України №8/нод/ДСК «Про результати службового розслідування» з грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_1 ) у розмірі 3 235 400,00 грн (три мільйони двісті тридцять п`ять тисяч чотириста гривень) до моменту набрання законної сили рішенням суду у даній справі; у задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, як таку, що прийнята із порушенням норм процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що утримання з грошового забезпечення позивача сум матеріальної шкоди може відбутись до прийняття рішення судом, а тому суд першої інстанції погодився, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що ухвалена заборона ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснювати утримання коштів на підставі наказу командувача Сухопутних військ Збройних сил України №8/нод/ДСК «Про результати службового розслідування» з грошового забезпечення ОСОБА_1 у розмірі 3 235 400,00 грн. (три мільйони двісті тридцять п`ять тисяч чотириста гривень) до моменту набрання законної сили рішенням суду у даній справі, є нічим іншим як фактичним зупиненням наказу командувача Сухопутних військ Збройних сил України №8/нод/ДСК «Про результати службового розслідування», що не допускається в умовах воєнного стану, а саме відповідно до ч. 3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом: 10) зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. За таких обставин апелянт вважає, що ухвала Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року по справі № 320/62162/25 про вжиття заходів забезпечення позову за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову в рамках адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування наказу є безпідставною, такою що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано, зокрема, статтями 150, 151, 154 КАС України, які визначають підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

Так, за правилами частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Приписами частини другої статті 150 КАС України установлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, тобто механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. Проте, конструкція частини першої статті 150 КАС України свідчить про те, що підстави забезпечення позову, визначені частиною другою цієї норми КАС України, є оціночними, а тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову усупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.

За правилами частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

Приписами частин четвертої - шостої статті 154 КАС України визначено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Аналізуючи приписи статей 150, 151, 154 КАС України, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами. Водночас суд не може вживати заходи забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, оскільки це порушує принцип преюдиційності та фактично вирішує спір по суті до завершення розгляду справи.

Поглиблюючи правові позиції стосовно механізмів застосування указаних норм, Верховний Суд також визначив ключові вектори розвитку практики з питання застосування заходів забезпечення позову, а саме:

- обов`язковість доведення «очевидної небезпеки», що полягає в тому, що позивач має довести, що невжиття заходів зробить виконання рішення суду неможливим або надмірно складним і лише посилання на потенційне порушення прав є недостатнім для вжиття заходів забезпечення позову;

- таке рішення має відповідати принципу пропорційності, оскільки захід забезпечення має бути співмірним із заявленими вимогами. Отже, при вирішенні заяви про забезпечення позову, суд повинен виходити з балансу інтересів як учасників справи так і суспільного;

- забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень допускається лише у разі, якщо таке рішення має ознаки очевидної протиправності, які можна виявити без глибокого аналізу доказів (prima facie);

- суд не може через механізм забезпечення позову зобов`язати орган влади прийняти рішення, які належать до виключної компетенції такого органу (якщо це не передбачено законом як спосіб захисту), отже існує заборона втручання в дискреційні повноваження.

Такі критерії мають на меті дотримання судом балансу між інтересами позивача щодо ефективного захисту його порушених прав та інтересами відповідача (і третіх осіб), задля уникнення втручання в їхню діяльність до ухвалення остаточного рішення у справі, адже необґрунтоване вжиття відповідних заходів може привести, зокрема, до: негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших учасників судового процесу (чи інших осіб, що не є учасниками провадження); правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти.

Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними із заявленими позивачем вимогами. Це означає, що при вирішенні питання забезпечення позову, суд у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, зобов`язаний установити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним до позовних вимог, і чи відповідає він меті та завданням правового інституту забезпечення позову.

Саме співмірність передбачає дотримання балансу між негативними наслідками вжиття заходів забезпечення позову та тими негативними наслідками, що можуть настати за умови невжиття таких заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Суд також повинен оцінити адекватність заявленого позивачем заходу забезпечення позову, шляхом перевірки його відповідності вимогам, на забезпечення яких він уживається, тобто суд ураховує співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, із відповідними майбутніми наслідками (майновими, репутаційними, службовими, професійними тощо).

Розглядаючи справу № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого указала, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, а забезпечення позову (в свою чергу) - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Отже, підсумовуючи викладене, колегія суддів констатує, що під час вирішення питання про забезпечення позову, суд має у кожній справі здійснити індивідуальну оцінку обґрунтованості доводів заявника на предмет необхідності вжиття відповідних заходів, із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог останнього щодо забезпечення позову; урахувати баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; установити зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; урахувати ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігти порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що окрім наведеного, суд має ураховувати і специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір та, відповідно, проаналізувати їхнє законодавче врегулювання, так як суд зобов`язаний оцінити законодавче підґрунтя спору і аргументувати, яким чином обраний заявником захід забезпечення відповідає характеру правовідносин і чи дозволить він запобігти заподіянню шкоди, яку в майбутньому неможливо буде виправити, з огляду на приписи законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Поряд з цим, в силу приписів статті 154 КАС України ухвала про забезпечення позову повинна бути судом умотивована, зокрема, із зазначенням: 1) висновків про існування: - обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, - або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.

Наведене свідчить, що підстави для застосування заходів забезпечення позову не є безумовними, вони оцінюються судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин у кожному конкретному спорі (справі) та викладених заявником аргументів.

Так, у позовній заяві позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 03.11.2025 № 8/нод/ДСК про притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності.

Вказаним наказом притягнуто позивача до повної матеріальної відповідальності, а саме з грошового забезпечення позивача будуть здійснювати утримання коштів у розмірі 20 % від щомісячного грошового забезпечення.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений і триває, у тому числі, на момент розгляду даної заяви.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є діючим військовослужбовцем та з його грошового забезпечення здійснюється утримання коштів у розмірі 20 % від щомісячного грошового забезпечення.

При цьому, звернення до суду з позовною заявою не зупинило здійснення утримання з грошового забезпечення позивача.

Колегія суддів вважає, що здійснення утримання з грошового забезпечення позивача в примусовому порядку до прийняття судом рішення може істотно ускладнити поновлення порушених прав позивача у разі задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Так, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 25.04.2019 у справі №826/10936/18.

Відповідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні у справі "Беєлер проти Італії", в якій Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав" проти України" суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.

Враховуючи вищевказане та те, що утримання з грошового забезпечення позивача сум матеріальної шкоди може відбутись до прийняття рішення судом, колегія суддів погоджується, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно, зважаючи на те, що вбачаються підстави, за яких суд може відповідно до частини другої статті 150 КАС України вжити заходи забезпечення позову, колегія суддів робить висновок про те, що позивачем доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вжиття таких заходів спрямовані на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі.

Стосовно доводів апелянта, що відповідно до ч. 3 ст. 151 КАС України в умовах воєнного стану не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, колегія суддів зазначає про те, що заборона здійснювати утримання коштів на підставі оскаржуваного наказу не є зупиненням самого наказу в розумінні ч. 3 ст. 151 КАС України.

Такий захід забезпечення позову спрямований виключно на збереження існуючого становища та запобігання майбутнім майновим збиткам для військовослужбовця до вирішення спору по суті, що повністю відповідає меті інституту забезпечення позову й не порушує законодавчу заборону на зупинення наказів в умовах воєнного стану.

За таких обставин у суду першої інстанції були наявні підстави для часткового задоволення заяви про забезпечення позову.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що утримання із заявника в примусовому порядку шкоди на підставі пункту оскаржуваного наказу №8/нод/ДСК «Про результати службового розслідування» може істотно ускладнити поновлення порушених прав заявника в разі задоволення адміністративного позову, а тому є доцільним забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснювати утримання з грошового забезпечення ОСОБА_1 на підставі наказу №8/нод/ДСК «Про результати службового розслідування» у розмірі 3 235 400,00 грн. до моменту набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права..

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлений 02.09.2026.