Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №320/64319/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/64319/25 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

за участю секретаря Уланського В.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» до Державного агенства України «ПлейСіті», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю «Ніко5» про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В 2025 році приватне акціонерне товариство «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» (далі також - ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ») звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Державного агентства України ПлейСіті від 03.12.2025 №177-р «Про результати розгляду заяви ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» на одержання дозволу, що підтверджує відповідність приміщення для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі вимогам, встановленим Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», яким вирішено:

- не видавати ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» дозвіл, що підтверджує відповідність приміщення для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі вимогам, встановленим Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» у встановленому порядку;

- визнано такими, що втратили чинність:

1) рішення Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей від 05 квітня 2021 року № 136 «Про результати розгляду заяви ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» на одержання дозволу, що підтверджує відповідність приміщення для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі вимогам, встановленим Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор»;

2) рішення Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей від 19 квітня 2021 року №159 «Про результати розгляду заяви ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» на одержання дозволу, що підтверджує відповідність приміщення для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі вимогам, встановленим Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалене із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що у ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» на підставі рішень Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей №136 від 05.04.2021 та №159 від 19.04.2021 наявні дозволи № 23 та № 26 про підтвердження відповідності вимогам до приміщення для грального закладу встановленим Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вулиця Пушкінська, №5-7/29, яке планується використовувати для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі.

Між позивачем (орендодавець) та ТОВ «Ніко5» (орендар) 12.06.2025 укладено договір оренди нерухомого майна (окремих приміщень) №1-12/06/25, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування (оренду) нерухоме майно (нежилі приміщення), що є власністю орендодавця з метою здійснення господарської діяльності орендаря у відповідності з чинним законодавством України, в тому числі ліцензованої, за умови отримання орендарем визначених законодавством України ліцензій.

ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» 21.10.2025 звернулось до Державного агентства України ПлейСіті (далі також - ПлейСіті) із заявою №270 про одержання дозволу, що підтверджує відповідність приміщення для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі вимогам, встановленим Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», розташованого за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вулиця Пушкінська, №5-7/29 до якої були додані: належним чином засвідчена копія свідоцтва про право власності серія НОМЕР_1, виданого 25.06.2011 Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва №402-В від 25.06.2011; належним чином засвідчена копія витягу про державну реєстрацію прав серія НОМЕР_2; належним чином засвідчена копія свідоцтва про встановлення категорії готелю чи іншому об`єкту, що призначається для надання послуг з тимчасового розміщення (проживання) серія НОМЕР_3; належним чином засвідчена копія технічного паспорта на громадський будинок Готель (А), який розташований в АДРЕСА_1 (літера А); супровідний лист до заяви на одержання дозволу.

За результатами поданої позивачем заяви, відповідачем 23.10.2025 на підставі ч. 1 ст. 43 Закону України «Про адміністративну процедуру» прийнято рішення №130-Р «Про залишення заяви ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» на одержання дозволу без руху» у зв`язку з поданням заяви, яка не відповідає вимогам пунктів 4 та 5 Порядку видачі дозволу, що підтверджує відповідність приміщення для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі вимогам, встановленим Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», затвердженого наказом Міністерства цифрової трансформації України від 03.09.2025 №152, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.09.2025 за №1337/44743, а саме:

1) Заява не містить найменування спеціальної гральної зони (назви готелю) та містить суперечливі дані щодо місцезнаходження приміщення, зокрема зазначено адресу: АДРЕСА_1, та додатково повідомлено, що будівля розташована за адресою: АДРЕСА_1 (літера А), що не відповідає вимогам підпункту 2 пункту 4 Порядку;

2) копії документів, долучених до заяви, не засвідчені належним чином відповідно до вимог пункту 5.26 Національного стандарту України ДСТУ 4163:2020 «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів», затвердженого наказом Державного підприємства «Український науководослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 01 липня 2020 року № 144, а також глави 11 розділу IІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5, оскільки відсутній обов`язковий елемент відмітки про засвідчення копії документа - дати засвідчення копії, що не відповідає вимогам пункту 5 Порядку.

Вказаним рішенням встановлено ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» строк для усунення виявлених недоліків тривалістю десять робочих днів з дня отримання цього рішення.

Позивач 30.10.2025 звернувся до Державного агентства України ПлейСіті із заявою №278 про усунення недоліків заяви про одержання дозволу, що підтверджує відповідність приміщення для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі вимогам, встановленим Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» до якої додано заяву з додатками до неї у новій редакції.

Рішенням Державного агентства України ПлейСіті від 31.10.2025 №141-Р «Про зупинення адміністративного провадження в справі з розгляду заяви ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» на одержання дозволу» зупинено адміністративне провадження в справі з розгляду заяви ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» (місцезнаходження: бульвар Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, буд. № 5-7/29, м. Київ, 01004, код згідно з ЄДРПОУ 21660999) на підставі пункту 5 частини другої статті 64 Закону України «Про адміністративну процедуру» у зв`язку з виникненням інших обставин, що перешкоджають вирішенню справи.

На запит позивача щодо надання інформації про підстави зупинення адміністративного провадження, листом Державне агентство України ПлейСіті від 27.11.2025 №6-8/2435 повідомило, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у структурі власності ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» зазначені компанія «ПУМОРІ ЕНТЕРПРАЙЗЕС ІНВЕСТМЕНТС ЛТД» та фізична особа - ОСОБА_1 , відносно яких рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 12.05.2023 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України від 12.05.2023 №279/2023, застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), зокрема щодо:

1) блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;

2) обмеження торговельних операцій (повне припинення);

3) запобігання виведенню капіталів за межі України;

4) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань;

5) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами.

Також, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалами Вищого антикорупційного суду у справі № 991/5746/23 відкрито провадження за позовом Міністерства юстиції України про застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції», та стягнення активів у дохід держави, а також встановлено заборону на вчинення будь-яких реєстраційних дій (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам та інше) щодо:

- 62,2315 % від загальної кількості акцій ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» (знаходиться за адресою: Україна, 01004, місто Київ, Бульвар Тараса Шевченка/вулиця Пушкінська, будинок №5-7/29, ідентифікаційний код 21660999), якими володіє компанія «ПУМОРІ ЕНТЕРПРАЙЗЕС ІНВЕСТМЕНТС ЛТД» (Кіпр);

- 24,2486 % від загальної кількості акцій ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» (знаходиться за адресою: Україна, 01004, місто Київ, Бульвар Тараса Шевченка/вулиця Пушкінська, будинок № 5-7/29, ідентифікаційний код 21660999), якими володіє товариство з обмеженою відповідальністю «Східноєвропейська готельна компанія» (ідентифікаційний код 38150620).

У зв`язку з викладеним, з метою належної реалізації державної санкційної політики Агентство ПлейСіті в рамках адміністративного провадження звернулось до Міністерства юстиції України, Ради національної безпеки і оборони України та Експертної групи з питань формування та реалізації санкційної політики при Міжвідомчій робочій групі з питань реалізації державної санкційної політики щодо питання можливих ризиків видачі ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» дозволу, що підтверджує відповідність приміщення для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі вимогам, встановленим Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» (з урахуванням того, що в його структурі власності наявні компанія «ПУМОРІ ЕНТЕРПРАЙЗЕС ІНВЕСТМЕНТС ЛТД» та фізична особа - ОСОБА_1 , до яких застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкцій), в тому числі щодо анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності).

Рішенням Державного агентства України «ПлейСіті» №177-Р від 03.12.2025 «Про результати розгляду заяви ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» на одержання дозволу, що підтверджує відповідність приміщення для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі вимогам, встановленим Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» вирішено:

1. Не видавати ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» (місцезнаходження: бульвар Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, буд. № 5-7/29, м. Київ, 01004, код згідно з ЄДРПОУ 21660999) дозвіл, що підтверджує відповідність приміщення для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі вимогам, встановленим Законом, у зв`язку з положеннями абзацу першого частини третьої статті 5 Закону України «Про санкції», відповідно до яких рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій є обов`язковим до виконання, враховуючи, що у структурі власності ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» зазначені компанія «ПУМОРІ ЕНТЕРПРАЙЗЕС ІНВЕСТМЕНТС ЛТД» та фізична особа - ОСОБА_1 , відносно яких рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 12 травня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України від 12 травня 2023 року № 279/2023, застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) зі строком дії - 10 років, у тому числі щодо анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами.

2. Враховуючи інформацію, зазначену у пункті 1 цього рішення, визнати такими, що втратили чинність:

1) рішення Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей від 05 квітня 2021 року №136 «Про результати розгляду заяви ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» на одержання дозволу, що підтверджує відповідність приміщення для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі вимогам, встановленим Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор»;

2) рішення Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей від 19 квітня 2021 року №159 «Про результати розгляду заяви ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» на одержання дозволу, що підтверджує відповідність приміщення для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі вимогам, встановленим Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор».

Позивач, вважаючи оскаржуване рішення відповідача протиправним, звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що Державне агентство України ПлейСіті діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України, Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», Законом України «Про адміністративну процедуру», Законом України «Про санкції», Положенням про Державне агентство України ПлейСіті та Порядком видачі дозволу, а під час розгляду заяви позивача здійснило повне адміністративне провадження, усунуло недоліки заяви, зупинило провадження у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, витребувало інформацію від компетентних органів, врахувало принцип офіційності та рекомендації Експертної групи з питань формування та реалізації санкційної політики при Міжвідомчій робочій групі, підстав для неврахування яких матеріали справи не містять. Суд першої інстанції встановив, що у структурі власності ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» наявні компанія «ПУМОРІ ЕНТЕРПРАЙЗЕС ІНВЕСТМЕНТС ЛТД» та ОСОБА_1 , до яких рішенням РНБО України, введеним у дію Указом Президента України, застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), у тому числі щодо анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, а рішення про застосування санкцій є обов`язковими до виконання. Крім того, суд першої інстанції врахував, що у провадженні Вищого антикорупційного суду перебуває справа про стягнення активів зазначених осіб у дохід держави, ухвалами ВАКС накладено заборону на вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо акцій ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ», а Закон України «Про санкції» передбачає особливий порядок управління такими активами. Суд першої інстанції також зазначив, що відповідно до пункту 11 частини першої та пункту 6 частини сьомої статті 14 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» юридична особа, власники істотної участі чи кінцеві бенефіціарні власники якої перебувають під санкціями, не може бути організатором азартних ігор та не відповідає вимогам щодо бездоганної ділової репутації, а тому «ПлейСіті» правомірно відмовило у видачі дозволу та визнало такими, що втратили чинність, раніше прийняті рішення Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей. Посилання позивача на практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду щодо індивідуального характеру санкцій суд першої інстанції відхилив, оскільки наведені правові висновки не стосуються подібних правовідносин та не є релевантними до предмета цього спору. Врахувавши встановлені обставини, належність і достатність доказів та виконання відповідачем обов`язку щодо доведення правомірності прийнятого рішення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову та відмовив у його задоволенні .

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, за недоведеності обставин, які суд визнав установленими, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам та неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права, оскільки суд підмінив предмет судового контролю та фактично вирішував питання про можливість ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» бути організатором азартних ігор, тоді як спір стосується виключно правомірності відмови у видачі власнику приміщення дозволу, що підтверджує відповідність цього приміщення встановленим законом вимогам, а безпосередньо організатором азартних ігор і заявником на отримання відповідної ліцензії має виступати ТОВ «Ніко5». Суд першої інстанції безпідставно застосував до позивача положення пункту 11 частини першої статті 14 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», які встановлюють вимоги саме до організатора азартних ігор, та помилково поширив на ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» персональні санкції, застосовані до компанії «ПУМОРІ ЕНТЕРПРАЙЗЕС ІНВЕСТМЕНТС ЛТД» і ОСОБА_1 , хоча товариство та його акціонери є окремими суб`єктами права, позивача не включено до санкційних списків, щодо нього не застосовано жодних санкцій, арештів чи обмежень господарської діяльності, а персональні санкції мають індивідуалізований характер і не поширюються автоматично на пов`язаних осіб, що узгоджується з положеннями статті 96 ЦК України, статті 3 Закону України «Про акціонерні товариства», практикою ЄСПЛ, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду. Апелянт також вказує, що Закон і Порядок видачі дозволу передбачають вичерпний перелік документів, перевірку відповідності саме приміщення вимогам статей 26, 36 і 38 Закону та не містять такої підстави для відмови, як застосування санкцій до кінцевих бенефіціарних власників заявника, а тому відповідач не був уповноважений приймати рішення «не видавати дозвіл» із зазначеної підстави. На думку апелянта, суд першої інстанції помилково визнав належним доказом витяг із протоколу засідання Експертної групи від 17.11.2025, хоча ані Закон, ані Порядок не визначають його підставою для відмови, сам витяг не містить рекомендації не видавати дозвіл ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ», не стосується безпосередньо цього товариства та має лише рекомендаційний характер щодо реалізації санкцій стосовно конкретних підсанкційних осіб. Крім того, суд урахував відсутню в матеріалах справи ухвалу Вищого антикорупційного суду від 30.06.2023 у справі №991/5746/23, яка встановлює лише заборону реєстраційних дій щодо акцій товариства, не обмежує його правоздатність чи господарську діяльність, не стосується видачі дозволу на відповідність приміщення та не породжує правових наслідків для спірних правовідносин; так само відкриття провадження ВАКС про стягнення активів у дохід держави не має значення для цієї справи, оскільки позивач не є відповідачем у ній. Апелянт наголошує, що суд першої інстанції не дослідив законності визнання такими, що втратили чинність, рішень КРАІЛ від 05.04.2021 №136 та від 19.04.2021 №159. Так, ці рішення були разовими адміністративними актами, виконаними шляхом видачі дозволів №23 і №26, а тому відповідно до статті 76 Закону України «Про адміністративну процедуру» вже втратили чинність унаслідок виконання, тоді як актом тривалої дії є саме дозвіл, чинність якого збережено перехідними положеннями закону. Отже, ПлейСіті не могло повторно припиняти дію вже виконаних рішень, ретроспективно переглядати їх правові наслідки та фактично ставити під сумнів чинність раніше виданого дозволу, порушуючи принципи правової визначеності й незворотності дії адміністративних актів. Також, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не дослідив і не надав оцінки відповідям РНБО України, Міністерства юстиції України, Міністерства цифрової трансформації України та Міністерства економіки України, жоден із яких не підтвердив наявності перешкод або ризиків для видачі позивачу дозволу, а Міністерство економіки прямо вказало на персоніфікований характер санкцій та їх непоширення на ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ». Натомість, суд першої інстанції без належних і допустимих доказів визнав установленою наявність ризиків видачі дозволу, пославшись фактично лише на самі запити «ПлейСіті» до державних органів, які не доводять існування таких ризиків. З огляду на викладене, апелянт вважає, що суд першої інстанції порушив вимоги статей 2, 8, 9, 73- 74, 77 і 242 КАС України, а тому просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 та ухвалити нове рішення про задоволення позову і визнання протиправним та скасування рішення «ПлейСіті» від 03.12.2025 №177-р.

Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Частинами першою та другою статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом наведених конституційних приписів діяльність суб`єкта владних повноважень є правомірною лише за одночасного дотримання трьох обов`язкових вимог: наявності передбаченої законом підстави для відповідного владного втручання, здійснення такого втручання в межах наданих повноважень та використання визначеного законом способу їх реалізації.

Отже, для підтвердження правомірності прийнятого адміністративного акта суб`єкт владних повноважень повинен обґрунтувати не лише фактичне існування обставин, покладених в основу такого акта, а й наявність норми права, яка надає цим обставинам відповідне юридичне значення та пов`язує з ними можливість прийняття конкретного владного рішення.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення та своєчасно.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, у межах розгляду цієї справи саме на Державне агентство України «ПлейСіті» покладено обов`язок довести, що рішення від 03 грудня 2025 року №177-р прийнято не лише з урахуванням фактичних відомостей, одержаних під час адміністративного провадження, а й на підставі конкретних положень законодавства, які надавали таким відомостям юридичне значення та передбачали можливість настання визначених у спірному рішенні правових наслідків.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 14 липня 2020 року №768-ІХ «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» (далі також - Закон №768-ІХ), який є спеціальним нормативно-правовим актом у відповідній сфері.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №768-IX на території України дозволяється організовувати та проводити виключно такі види діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор:

1. організація та проведення азартних ігор у гральних закладах казино;

2. організація та проведення азартних ігор казино в мережі Інтернет;

3. організація та проведення букмекерської діяльності в букмекерських пунктах та в мережі Інтернет;

4. організація та проведення азартних ігор у залах гральних автоматів;

5. організація та проведення азартних ігор в покер в мережі Інтернет.

Визначені цією частиною види діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор на території України можуть проводитися виключно за наявності у суб`єкта господарювання відповідних передбачених цим Законом ліцензій із використанням сертифікованого відповідно до цього Закону та підключеного до Державної системи онлайн-моніторингу грального обладнання та онлайн-систем організаторів азартних ігор.

Згідно зі статтею 3 Закону №768-ІХ законодавство України про азартні ігри складається з Конституції України, цього Закону та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону №768-ІХ державне регулювання у сфері організації та проведення азартних ігор здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерейній сфері, та Уповноваженим органом у межах їхніх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 8 Закону №768-ІХ визначено повноваження Уповноваженого органу у сфері організації та проведення азартних ігор, до яких, зокрема, належать прийняття в межах компетенції рішень, обов`язкових до виконання організаторами азартних ігор, здійснення ліцензування господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор, видача дозволів, передбачених цим Законом, а також здійснення інших повноважень, прямо визначених законом.

Частиною другою статті 8 Закону №768-IX визначено, що підтвердження відповідності приміщення для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі вимогам цього Закону Уповноважений орган здійснює шляхом видачі власнику приміщення дозволу, що підтверджує відповідність такого приміщення встановленим цим Законом вимогам (далі - дозвіл) до приміщення для грального закладу.

Для отримання дозволу до Уповноваженого органу подається заява та додаються такі документи:

1. правовстановлюючий документ на приміщення;

2. свідоцтво про встановлення готелю певної категорії;

3. технічний паспорт.

Зазначений перелік документів є вичерпним.

Рішення про видачу дозволу приймається Уповноваженим органом у строк не пізніше п`яти робочих днів з дня, наступного за днем прийняття заяви та доданих до неї документів.

Особа, яка отримала дозвіл, може використовувати приміщення самостійно або передати його в користування іншій особі.

Порядок видачі дозволу встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерейній сфері, з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративну процедуру".

Аналіз наведених положень Закону №768-ІХ свідчить, що законодавець розмежував загальні повноваження Уповноваженого органу у сфері організації та проведення азартних ігор та спеціальний порядок реалізації одного з таких повноважень - підтвердження відповідності приміщення вимогам закону шляхом видачі дозволу.

Так, частина перша статті 8 Закону №768-ІХ визначає загальний обсяг компетенції Уповноваженого органу, зокрема щодо прийняття обов`язкових рішень і видачі передбачених законом дозволів. Водночас частина друга цієї статті безпосередньо встановлює предмет відповідної адміністративної процедури, коло документів, які подаються для одержання дозволу, строк прийняття рішення та юридичні наслідки видачі дозволу.

Отже, повноваження Уповноваженого органу щодо видачі передбачених Законом №768-ІХ дозволів не є абстрактним чи необмеженим. Його реалізація здійснюється виключно в межах предмета, умов та процедури, визначених спеціальною нормою частини другої статті 8 цього Закону.

При цьому, законодавець прямо встановив вичерпність переліку документів, які подаються для підтвердження відповідності приміщення вимогам Закону №768-ІХ. Така законодавча конструкція визначає не лише обсяг обов`язків заявника, а й межі перевірки, яку здійснює Уповноважений орган у відповідному адміністративному провадженні.

Отже, в межах цієї процедури юридичне значення мають обставини, що характеризують приміщення, право власності на нього, категорію готелю та технічні характеристики приміщення, підтверджені документами, прямо визначеними частиною другою статті 8 Закону №768-ІХ.

Натомість положення частини першої статті 8 Закону №768-ІХ про прийняття Уповноваженим органом у межах компетенції рішень не можуть тлумачитися відокремлено від інших норм цього Закону та як такі, що дозволяють адміністративному органу самостійно визначати додаткові підстави для виникнення, зміни або припинення правових наслідків виданого дозволу.

Порядок видачі дозволу, що підтверджує відповідність приміщення для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі вимогам, встановленим Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», затверджений наказом Міністерства цифрової трансформації України від 03.09.2025 №152, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16.09.2025 за №1337/44743 (далі по тексту - Порядок) визначає механізм видачі Агентством «ПлейСіті» власнику приміщення, в якому планується провадити господарську діяльність у сфері організації та проведення азартних ігор, дозволу, що підтверджує відповідність приміщення для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі вимогам, встановленим Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» (далі - дозвіл).

Згідно з пунктами 3 - 11 Порядку Агентство «ПлейСіті» видає дозвіл власнику приміщення (далі - заявник) за заявою про видачу дозволу, що підтверджує відповідність приміщення для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі вимогам, встановленим Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» (далі - заява), що подається особисто або через уповноважену ним особу.

Заява викладається в довільній формі, підписується заявником або уповноваженою ним особою власноручно або з використанням електронного підпису з дотриманням вимог законодавства у сферах електронного документообігу, електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг, та повинна містити:

1. відомості про заявника:

- для юридичної особи - найменування юридичної особи, місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) керівника, номер телефону, адреса електронної пошти;

- для фізичної особи - прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), номер телефону, адреса електронної пошти (за наявності) та реєстраційний номер облікової картки платника податків або номер та серія (за наявності) паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті);

2. найменування та місцезнаходження спеціальної гральної зони (назва та адреса готелю), місце розташування приміщення (поверх, номер приміщення) та його загальна площа;

3. зміст вимоги заявника;

4. дата складання заяви.

До заяви додаються належним чином завірені копії таких документів:

1. правовстановлюючого документа на приміщення;

2. свідоцтва про встановлення готелю певної категорії;

3. технічного паспорта;

4. у разі подання заяви та визначених цим пунктом документів уповноваженою особою, подається оригінал або належним чином завірена копія документа, що підтверджує повноваження такої особи.

Заява та документи, визначені пунктами 4, 5 цього Порядку, подаються:

- у паперовій формі шляхом особистого звернення або надсилаються поштовим відправленням на поштову адресу місцезнаходження Агентства «ПлейСіті»;

- в електронній формі на адресу електронної пошти Агентства «ПлейСіті» з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг та у сфері електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг.

Рішення про видачу дозволу приймається Агентством «ПлейСіті» відповідно до частини другої статті 8 Закону.

У разі невідповідності приміщення вимогам, встановленим статтями 26, 36, 38 Закону, Агентство «ПлейСіті» повідомляє про це заявника із посиланням на порушені вимоги цих статей Закону.

У разі зміни документів, визначених пунктом 5 цього Порядку, власник приміщення невідкладно повідомляє про це Агентство «ПлейСіті».

Видача дозволу здійснюється безоплатно.

Відносини щодо прийняття, набрання чинності, оскарження, виконання та припинення дії адміністративних актів щодо видачі власнику приміщення дозволу регулюються Законом України «Про адміністративну процедуру» з урахуванням особливостей, визначених Законом.

Отже, Порядок, прийнятий на виконання частини другої статті 8 Закону №768-ІХ, деталізує механізм реалізації передбаченого законом повноваження щодо видачі дозволу та визначає порядок звернення заявника, зміст заяви, перелік документів, спосіб їх подання, а також порядок прийняття рішення.

Водночас, Порядок не встановлює самостійних, відмінних від Закону №768-ІХ матеріально-правових підстав для видачі, відмови у видачі чи припинення дії дозволу.

Навпаки, його положення прямо пов`язують прийняття рішення про видачу дозволу з частиною другою статті 8 Закону №768-ІХ, а невідповідність приміщення - з порушенням вимог статей 26, 36, 38 цього Закону.

Положення Порядку про обов`язок власника приміщення невідкладно повідомити Агентство «ПлейСіті» у разі зміни документів, визначених пунктом 5 цього Порядку, також свідчить, що подальше збереження юридичної дії дозволу пов`язується зі збереженням тих характеристик приміщення та документально підтверджених обставин, на підставі яких дозвіл було видано.

Отже, Порядок не наділяє відповідача повноваженнями розширювати предмет адміністративної процедури, встановлювати додаткові вимоги до власника приміщення або надавати юридичне значення обставинам, які Законом №768-ІХ не пов`язуються з відповідністю приміщення встановленим вимогам.

Як вже було зазначено вище, відносини щодо прийняття, набрання чинності, оскарження, виконання та припинення дії адміністративних актів щодо видачі власнику приміщення дозволу регулюються Законом України «Про адміністративну процедуру» з урахуванням особливостей, визначених Законом.

Так, відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 № 2073-IX (далі також - Закон № 2073-IX) цей Закон регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.

Згідно з статтею 3 Закону № 2073-IX адміністративна процедура визначається Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Законом можуть бути встановлені особливості адміністративного провадження для окремих категорій адміністративних справ. Такі особливості повинні відповідати принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом.

Відповідно до статті 4 Закону № 2073-IX принципами адміністративної процедури є, зокрема, верховенство права, законність, рівність перед законом, обґрунтованість, безсторонність, добросовісність і розсудливість, пропорційність, відкритість, своєчасність та розумний строк, ефективність, презумпція правомірності дій та вимог особи, офіційність, гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні та гарантування ефективних засобів правового захисту. Принципи адміністративної процедури, визначені цим Законом, поширюються також на адміністративну діяльність адміністративних органів, що не вимагає прийняття адміністративних актів.

За приписами частини першої статті 6 Закону № 2073-IX адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 38 Закону № 2073-IX особа має право в порядку, встановленому цим Законом, подати до адміністративного органу заяву з вимогою прийняти адміністративний акт з метою забезпечення реалізації її права, свободи або законного інтересу, виконання нею визначеного законом обов`язку, якщо вважає, що розгляд і виконання такої вимоги належить до компетенції адміністративного органу.

Згідно із статтею 47 вказаного Закону під час підготовки справи до розгляду та вирішення, крім невідкладного розгляду та вирішення справи (стаття 60 цього Закону), адміністративний орган встановлює наявність та достатність матеріалів у справі, а також за необхідності: 1) витребовує додатково документи та відомості, що перебувають у володінні органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи чи організації, що належить до сфери його управління; 2) залучає до участі в адміністративному провадженні адресата, повідомляє йому правові підстави початку адміністративного провадження та можливі наслідки прийняття адміністративного акта; 3) повідомляє заінтересованим особам про початок адміністративного провадження та про їхні права на участь в адміністративному провадженні; 4) повідомляє учасникам адміністративного провадження порядок ознайомлення з матеріалами справи, їхні права і обов`язки; 5) надає учасникам адміністративного провадження можливість подати документи, клопотання, пояснення та зауваження, довести обставини, що мають значення для вирішення справи; 6) вирішує питання про необхідність залучення до участі в адміністративному провадженні осіб, які сприяють розгляду справи, призначення експертизи, проведення огляду на місці або огляду речей, проведення слухання у справі; 7) виконує інші передбачені законом обов'язки в рамках адміністративного провадження.

Витребування необхідних документів та відомостей, збирання доказів, проведення слухання у справі та інші процедурні дії під час адміністративного провадження здійснюються відповідно до вимог цього Закону.

Частинами першою та другою статті 48 Закону №2073-IX визначено, що адміністративний орган витребовує документи та відомості, необхідні для вирішення справи, з дотриманням принципу офіційності.

Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належить до сфери його управління, зобов`язані за запитом адміністративного органу надати йому необхідні для вирішення справи документи та відомості, що перебувають у його володінні, протягом трьох робочих днів з дня отримання запиту, якщо інший строк не визначено законом або відповідним запитом адміністративного органу.

Подання особою заяви (особисто або через свого представника) вважається наданням такою особою згоди на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про неї, що міститься у витребовуваних документах та відомостях, в обсязі, визначеному законодавством для вирішення відповідної категорії справ.

Згідно із статтею 52 Закону № 2073-IX адміністративний орган досліджує обставини, що мають значення для вирішення справи, виходячи з принципів законності та офіційності.

Адміністративний орган визначає відповідно до законодавства способи та обсяг встановлення обставин справи. При цьому адміністративний орган не обмежений доводами учасників адміністративного провадження, наданими ними доказами та клопотаннями.

Адміністративний орган повинен неупереджено дослідити всі обставини справи, у тому числі ті, що є сприятливими, а також ті, що є несприятливими для учасників адміністративного провадження.

Забороняється вимагати від учасника адміністративного провадження надання доказів, які не стосуються обставин справи, а також всупереч принципу офіційності, згідно з яким обов`язок збирання доказів покладений на адміністративний орган.

Відповідно до частин першої-третьої, сьомої статті 53 №2073-IX доказами в адміністративному провадженні є будь-які фактичні дані, на підставі яких адміністративний орган у визначеному законодавством порядку встановлює наявність чи відсутність обставини, що має значення для вирішення справи.

Засобами доказування в адміністративному провадженні можуть бути: 1) пояснення учасників адміністративного провадження; 2) документи; 3) дані відповідних національних електронних інформаційних ресурсів; 4) результати обробки (перевірки) даних в автоматичному режимі; 5) речі; 6) пояснення свідків; 7) висновки або пояснення експертів, консультації або роз`яснення спеціалістів.

Належними є докази, які містять інформацію про обставини, що мають значення для вирішення справи.

Якщо законодавством не визначено докази та/або засоби доказування, якими можуть підтверджуватися обставини справи, адміністративний орган на власний розсуд визначає належність, допустимість, достовірність та достатність зібраних ним чи наданих учасниками адміністративного провадження доказів.

Системний аналіз наведених положень Закону №2073-ІХ свідчить, що принцип офіційності покладає на адміністративний орган обов`язок повно та неупереджено встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, та наділяє його необхідними для цього процедурними повноваженнями щодо витребування документів, одержання відомостей і збирання доказів.

Разом з тим, принцип офіційності регулює порядок і спосіб встановлення фактичних обставин, однак не змінює матеріально-правових підстав прийняття адміністративного акта та не надає адміністративному органу права самостійно розширювати встановлені спеціальним законом умови реалізації владного повноваження.

Передбачене статтями 47, 48, 52 та 53 Закону №2073-ІХ право адміністративного органу витребовувати документи й відомості, звертатися до інших державних органів, одержувати висновки, пояснення, консультації та інші докази не є тотожним праву пов`язувати з будь-якими одержаними відомостями юридичні наслідки, не передбачені нормами матеріального права.

Зібрані під час адміністративного провадження відомості можуть бути покладені в основу адміністративного акта лише за умови, що вони підтверджують обставини, які відповідно до законодавства мають значення для вирішення саме цієї категорії адміністративних справ.

Відтак, юридичне значення встановленого адміністративним органом факту визначається не джерелом його отримання, не автором документа, у якому такий факт відображено, і не процедурою його встановлення, а нормою матеріального права, яка пов`язує з відповідною обставиною можливість прийняття конкретного адміністративного акта.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 травня 2025 року №505 затверджено Положення про Державне агентство України «ПлейСіті» (далі також - Положення №505), відповідно до пунктів 1, 2, 3 якого «ПлейСіті» є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра цифрової трансформації і який реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерейній сфері.

Агентство «ПлейСіті» у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Основними завданнями Агентства «ПлейСіті» є: 1) реалізація державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерейній сфері; 2) здійснення державного нагляду (контролю) за ринком азартних ігор, а також за проведенням лотерей в Україні; 3) внесення на розгляд Міністра цифрової трансформації пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерейній сфері.

Відповідно до пункту 4 Положення №505 Агентство «ПлейСіті» відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: у сфері організації та проведення азартних ігор:

- виконує функції органу ліцензування господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор, приймає рішення про залишення заяви про отримання ліцензії без руху або без розгляду, видачу ліцензії або відмову у видачі ліцензії, припинення дії ліцензій, а також здійснює інші повноваження органу ліцензування в межах та порядку, встановлених Законом України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" (далі - Закон);

- видає дозволи, що підтверджують відповідність приміщення для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі вимогам, встановленим Законом;

- вносить на розгляд Міністра цифрової трансформації пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), що вносяться Кабінетом Міністрів України на розгляд Ради національної безпеки і оборони України відповідно до Закону України "Про санкції", та бере участь у реалізації та проведенні моніторингу ефективності реалізації державної санкційної політики з питань, що належать до його компетенції.

Наведені положення Положення №505 визначають організаційно-правовий статус Агентства «ПлейСіті», основні завдання та загальний обсяг покладених на нього функцій.

Водночас, Положення №505 прямо пов`язує здійснення Агентством «ПлейСіті» повноважень органу ліцензування з межами та порядком, установленими Законом №768-ІХ, а повноваження щодо видачі дозволів - із підтвердженням відповідності приміщення саме вимогам цього Закону.

Отже, Положення №505 не встановлює самостійних матеріально-правових підстав для прийняття рішень про припинення юридичної дії дозволів і не може тлумачитися як таке, що наділяє Агентство «ПлейСіті» правом визначати такі підстави на власний розсуд.

Не свідчить про наявність такого повноваження й покладення на Агентство «ПлейСіті» окремих функцій у сфері санкційної політики, оскільки Положення №505 чітко визначає зміст цих функцій: внесення на розгляд Міністра цифрової трансформації відповідних пропозицій, участь у реалізації санкційної політики та моніторинг її ефективності.

Зазначені повноваження мають самостійний предмет правового регулювання та не можуть автоматично переноситися на адміністративну процедуру щодо дозволів, які підтверджують відповідність приміщення вимогам Закону №768-ІХ.

Аналіз наведених положень у їх системному взаємозв`язку дає підстави для висновку, що Закон №768-ІХ не лише визначає загальний обсяг повноважень Уповноваженого органу, а й установлює спеціальну адміністративну процедуру підтвердження відповідності приміщення вимогам цього Закону.

Саме частина друга статті 8 Закону №768-ІХ визначає предмет такої процедури, перелік документів, які підлягають перевірці, порядок прийняття рішення та юридичні наслідки його прийняття. При цьому перелік документів, що подаються заявником, законодавцем визначено як вичерпний, що виключає можливість покладення в основу відповідного рішення обставин, які не стосуються відповідності приміщення вимогам Закону №768-ІХ.

Порядок деталізує встановлений частиною другою статті 8 Закону №768-ІХ механізм реалізації цього повноваження, проте не доповнює його новими матеріально-правовими підставами та не розширює визначеного спеціальним законом предмета адміністративної процедури.

Натомість, Закон №2073-ІХ регулює процедурний порядок встановлення обставин адміністративної справи, збирання та оцінки доказів, однак не є самостійним джерелом матеріально-правових підстав для прийняття рішення про припинення юридичної дії дозволу.

Водночас, положення частини першої статті 8 Закону №768-ІХ та Положення №505 визначають загальний обсяг повноважень «ПлейСіті» як уповноваженого органу та не можуть тлумачитися як такі, що надають йому право самостійно розширювати предмет адміністративної процедури або встановлювати додаткові умови для видачі, збереження чи припинення дії дозволу, не передбачені законом.

Таким чином, реалізація відповідачем повноважень щодо видачі дозволу та прийняття будь-яких подальших рішень, які впливають на його юридичну дію, повинна здійснюватися виключно з підстав, у межах та у спосіб, визначених спеціальними нормами Закону №768-ІХ, з дотриманням установленої Порядком адміністративної процедури та загальних процедурних гарантій, передбачених Законом №2073-ІХ.

Саме тому для вирішення цього спору недостатньо встановити, чи існували фактичні відомості, на які послався відповідач у рішенні від 03 грудня 2025 року №177-р.

Визначальним є встановлення того, чи надавали норми Закону №768-ІХ таким відомостям юридичне значення та чи пов`язували вони з їх наявністю можливість припинення юридичної дії дозволів №23 та №26.

У даній справі предметом адміністративного провадження було вирішення заяви ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» щодо видачі дозволу, який підтверджує відповідність приміщення для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі вимогам Закону №768-ІХ.

Отже, під час розгляду зазначеної заяви відповідач був зобов`язаний перевірити саме ті юридично значимі обставини, з якими Закон №768-ІХ пов`язує можливість підтвердження відповідності приміщення встановленим законом вимогам, а також з`ясувати, чи зберігається така відповідність на момент прийняття рішення.

Саме тому для правильного вирішення цього спору першочерговому з`ясуванню підлягає предмет адміністративної процедури, передбаченої Законом №768-ІХ, та коло юридично значимих обставин, які відповідно до цього Закону можуть бути покладені в основу рішення щодо видачі дозволу, відмови у його видачі, а також прийняття рішення, наслідком якого є припинення юридичної дії вже виданого дозволу.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №768-ІХ організація та проведення азартних ігор у гральних закладах казино дозволяється виключно на території спеціальних гральних зон на підставі ліцензії на організацію та проведення азартних ігор у гральних закладах казино.

Частиною третьою статті 26 Закону №768-ІХ передбачено, що територією спеціальної гральної зони для гральних закладів казино вважається:

1) територія готелів (будівлі, комплексу будівель) категорії "п`ять зірок" з номерним фондом не менше 150 (ста п`ятдесяти) номерів для міста Києва;

2) територія готелів (будівлі, комплексу будівель) категорії "п`ять зірок" та/або "чотири зірки" з номерним фондом не менше 100 (ста) номерів для інших населених пунктів;

3) територія заміського комплексу відпочинку - об`єкта нерухомого майна, що розташований за межами міста та складається з двох або більше будівель та споруд, загальною площею не менше 10 тисяч квадратних метрів, з обов`язковим оснащенням готелем категорії "п`ять зірок";

4) територія спеціальної територіальної гральної зони, створеної за рішенням Кабінету Міністрів України.

Згідно з частиною восьмою статті 26 Закону №768-ІХ категорія готелю підтверджується свідоцтвом про встановлення готелю відповідної категорії.

Аналіз наведених положень статті 26 Закону №768-ІХ свідчить про те, що законодавець визначив вичерпне коло юридично значимих обставин, які підлягають перевірці під час підтвердження відповідності приміщення вимогам до спеціальної гральної зони. Такими обставинами є характеристики самого об`єкта нерухомості, його місцезнаходження, належність до території готелю відповідної категорії, категорія готелю, кількість номерів та інші характеристики приміщення чи комплексу, прямо визначені Законом №768-ІХ.

Водночас, наведені положення Закону №768-ІХ не містять приписів, відповідно до яких відповідність приміщення вимогам спеціальної гральної зони ставиться у залежність від правового статусу власника готелю, його акціонерів, кінцевих бенефіціарних власників, пов`язаних осіб, застосування до них санкцій, арешту корпоративних прав, передачі активів в управління чи інших обставин, які не характеризують саме приміщення, щодо якого видається відповідний дозвіл.

Так само Закон №768-ІХ не передбачає, що відповідність приміщення вимогам спеціальної гральної зони припиняється внаслідок постановлення судового рішення, застосування санкцій, прийняття рекомендацій консультативно-дорадчими органами або виникнення інших юридичних фактів, якщо такі обставини не спричинили зміни визначених статтею 26 Закону №768-ІХ характеристик самого приміщення.

Отже, предметом перевірки під час вирішення питання щодо відповідності приміщення вимогам Закону №768-ІХ є виключно ті обставини, які безпосередньо характеризують відповідний об`єкт нерухомості та прямо визначені спеціальним законом. Саме такі обставини можуть бути юридичною підставою як для видачі відповідного дозволу, так і для прийняття рішення, наслідком якого є припинення його юридичної дії.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей від 05 квітня 2021 року №136 ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» видано дозвіл №23, яким підтверджено відповідність визначеного у ньому приміщення для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі вимогам Закону №768-ІХ.

Крім того, на підставі рішення Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей від 19 квітня 2021 року №159 ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» видано дозвіл №26, яким також підтверджено відповідність визначеного у ньому приміщення для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі вимогам Закону №768-ІХ.

Саме ці рішення та видані на їх підставі дозволи підтверджували відповідність конкретних приміщень вимогам спеціального закону та були чинними на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Як убачається зі змісту рішення «ПлейСіті» №177-р, відповідач, крім вирішення питання щодо видачі нового дозволу, одночасно визнав такими, що втратили чинність, рішення Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей від 05 квітня 2021 року №136 та від 19 квітня 2021 року №159, наслідком чого стало припинення юридичної дії дозволів №23 та №26.

Отже, приймаючи таке рішення, відповідач фактично дійшов висновку про відсутність підстав для подальшого збереження юридичної дії дозволів №23 та №26, а відтак був зобов`язаний встановити наявність саме тих юридично значимих обставин, з якими Закон №768-ІХ пов`язує можливість припинення дії відповідних дозволів.

Разом з тим, колегія суддів встановила, що матеріали справи не містять доказів, а відповідачем не наведено обставин, які б свідчили про зміну після видачі дозволів №23 та №26 характеристик приміщень, визначених статтею 26 Закону №768-ІХ.

Зокрема, відповідачем не встановлено, що після видачі зазначених дозволів змінилася категорія готелю, зменшилася кількість його номерів, змінилося місцезнаходження приміщень, їх функціональне призначення чи інші характеристики, які відповідно до Закону №768-ІХ мають юридичне значення для підтвердження відповідності приміщення вимогам спеціальної гральної зони.

Таким чином, колегія суддів доходить до висновку, що юридично значимі обставини, які були підставою для видачі дозволів №23 та №26, залишилися незмінними, а тому самі по собі не могли бути правовою підставою для прийняття рішення про припинення їх юридичної дії.

Щодо ухвали Вищого антикорупційного суду колегія суддів зазначає таке.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалами Вищого антикорупційного суду у справі №991/5746/23 відкрито провадження за позовом Міністерства юстиції України про застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», у вигляді стягнення активів у дохід держави, а також застосовано заходи забезпечення позову шляхом встановлення заборони на вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо корпоративних прав ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ», які належать компанії «ПУМОРІ ЕНТЕРПРАЙЗЕС ІНВЕСТМЕНТС ЛТД» та ТОВ «Східноєвропейська готельна компанія».

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує його виконання у визначеному законом порядку.

Аналогічний припис міститься у частині другій статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами на всій території України.

Разом з тим принцип обов`язковості судового рішення означає обов`язковість виконання саме тих приписів та юридичних наслідків, які прямо визначені його резолютивною частиною та відповідними нормами процесуального закону.

Обов`язковість судового рішення не може тлумачитися як надання іншим органам державної влади права самостійно поширювати його юридичну дію на правовідносини, які не були предметом судового розгляду, або виводити із нього нові юридичні наслідки, не передбачені ані самим судовим рішенням, ані законом.

Колегія суддів звертає особливу увагу, що предметом розгляду Вищого антикорупційного суду у справі №991/5746/23 були правовідносини, пов`язані із застосуванням санкції, передбаченої пунктом 11 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», та забезпеченням відповідного позову Міністерства юстиції України.

Натомість предметом цієї адміністративної справи є зовсім інші правовідносини, а саме перевірка законності рішення Державного агентства України «ПлейСіті» щодо припинення юридичної дії дозволів №23 та №26, які підтверджували відповідність приміщення вимогам статті 26 Закону України №768-ІХ.

Отже, зазначені судові провадження мають різний предмет доказування, різні юридично значимі обставини та різні матеріально-правові наслідки.

У межах справи № 991/5746/23 Вищий антикорупційний суд не вирішував питання відповідності приміщення вимогам статті 26 Закону №768-ІХ, не досліджував характеристики такого приміщення, не встановлював обставин щодо категорії готелю, кількості номерів, місцезнаходження чи інших визначених спеціальним законом критеріїв, а також не вирішував питання щодо чинності дозволів №23 та №26.

Більше того, ухвала Вищого антикорупційного суду не містить припису про припинення юридичної дії зазначених дозволів, не встановлює невідповідності приміщення вимогам Закону №768-ІХ, не скасовує свідоцтва про встановлення категорії готелю та не покладає на Державне агентство України «ПлейСіті» обов`язку прийняти рішення, аналогічне рішенню №177-р.

Саме по собі існування ухвали Вищого антикорупційного суду, навіть за умови її обов`язковості, не означає, що відповідач набув нових повноважень або отримав право застосувати до позивача юридичний наслідок, який не передбачений спеціальним законом.

Колегія суддів не ставить під сумнів правомірність чи обов`язковість зазначеної ухвали.

Разом з тим, колегія суддів наголошує, що предметом перевірки у цій справі є не законність ухвали Вищого антикорупційного суду, а законність використання відповідачем встановлених нею обставин як підстави для прийняття адміністративного акта у процедурі, врегульованій Законом №768-ІХ.

У цьому контексті колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на фундаментальне розмежування між встановленням фактичних обставин та визначенням їх юридичних наслідків.

Будь-яка адміністративна процедура складається із трьох взаємопов`язаних елементів: визначеного законом предмета адміністративної процедури, юридично значимих обставин, які підлягають встановленню адміністративним органом, та юридичних наслідків, які закон пов`язує із встановленням саме таких обставин.

Саме закон визначає, які факти є юридично значимими у конкретній адміністративній процедурі та який юридичний наслідок вони породжують.

Адміністративний орган не вправі шляхом тлумачення закону, посилання на судові рішення чи інші документи змінювати предмет адміністративної процедури, доповнювати перелік юридично значимих обставин або самостійно встановлювати новий юридичний зв`язок між установленими фактами та несприятливими наслідками для особи.

Фактично відповідач ототожнив існування суспільно значимих обставин із наявністю матеріально-правової підстави для прийняття рішення №177-р.

Проте, між встановленням факту та виникненням юридичного наслідку завжди існує обов`язковий елемент - норма матеріального права, яка прямо пов`язує відповідний юридичний наслідок із певним юридичним фактом.

Саме відсутність такого нормативного зв`язку є визначальною правовою вадою оскаржуваного рішення.

Таким чином, ухвала Вищого антикорупційного суду могла бути врахована відповідачем як джерело інформації про встановлені судом фактичні обставини, однак не могла сама по собі замінити матеріально-правову підставу, передбачену Законом №768-ІХ, або створити для відповідача нове повноваження щодо припинення юридичної дії дозволів №23 та №26.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, посилаючись на принцип обов`язковості судового рішення, не розмежував обов`язок державного органу виконати приписи ухвали Вищого антикорупційного суду та питання про наявність у відповідача передбачених законом повноважень використати встановлені цією ухвалою обставини як самостійну матеріально-правову підставу для прийняття рішення №177-р.

Щодо застосування санкцій та рішень Ради національної безпеки і оборони України, колегія суддів зазначає таке.

Колегія суддів установила, що рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 12 травня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеним у дію Указом Президента України від 12 травня 2023 року №279/2023, до компанії «ПУМОРІ ЕНТЕРПРАЙЗЕС ІНВЕСТМЕНТС ЛТД» та фізичної особи ОСОБА_1 застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), зокрема блокування активів, обмеження торговельних операцій, запобігання виведенню капіталів за межі України, зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань, а також санкцію у вигляді анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності.

Колегія суддів не ставить під сумнів законність зазначеного рішення Ради національної безпеки і оборони України, його обов`язковість, а також необхідність забезпечення реалізації державної санкційної політики в умовах збройної агресії проти України.

Разом із тим, предметом розгляду у цій справі є не законність застосування санкцій як таких, а питання про те, чи існували у відповідача передбачені законом матеріально-правові підстави для припинення юридичної дії дозволів №23 та №26.

Колегія суддів враховує, що пунктом 6 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції» передбачено можливість застосування санкції у вигляді анулювання або зупинення дії ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою здійснення певного виду діяльності.

Разом із тим, сама по собі наявність такого виду санкції не звільняє адміністративний орган від обов`язку діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Застосування санкції не змінює юридичної природи адміністративного акта, не змінює предмет адміністративної процедури, у межах якої такий акт було прийнято, та не наділяє адміністративний орган повноваженнями самостійно визначати нові матеріально-правові підстави для припинення його дії.

Відтак, вирішуючи питання про припинення юридичної дії дозволів №23 та №26, відповідач був зобов`язаний діяти у межах тієї адміністративної процедури, в якій зазначені дозволи були видані, а також встановити наявність юридично значимих обставин, які відповідно до спеціального закону можуть бути підставою для припинення їх дії.

Як уже зазначалося колегією суддів, дозвіл на відповідність приміщення вимогам статті 26 Закону №768-ІХ є адміністративним актом, яким суб`єкт владних повноважень підтверджує відповідність конкретного приміщення вимогам спеціального закону.

Отже, предметом відповідної адміністративної процедури є виключно встановлення або відсутність юридично значимих обставин, які характеризують відповідність приміщення вимогам статті 26 Закону №768-ІХ.

Матеріалами справи підтверджується, що під час прийняття рішення №177-р відповідач не встановив зміни жодної із тих юридично значимих обставин, які були підставою для видачі дозволів №23 та №26.

Зокрема, відповідач не встановив, що приміщення перестало відповідати вимогам статті 26 Закону №768-ІХ, що змінилася категорія готелю, кількість номерів, характеристики приміщення чи будь-які інші обставини, які становлять предмет відповідної адміністративної процедури.

Натомість підставою для прийняття рішення №177-р відповідач визначив застосування санкцій до компанії «ПУМОРІ ЕНТЕРПРАЙЗЕС ІНВЕСТМЕНТС ЛТД» та ОСОБА_1 .

Тобто, відповідач фактично поклав в основу свого рішення обставини, які знаходяться поза межами предмета адміністративної процедури щодо видачі та припинення дії дозволів на відповідність приміщення вимогам статті 26 Закону №768-ІХ.

Колегія суддів звертає увагу, що сам по собі факт застосування санкцій до акціонера, учасника, кінцевого бенефіціарного власника або іншої пов`язаної особи не змінює характеристик приміщення, не свідчить про втрату ним відповідності вимогам статті 26 Закону №768-ІХ та не спростовує тих юридично значимих обставин, які були встановлені відповідачем під час видачі дозволів №23 та №26.

Таким чином, відповідач фактично визнав юридично значимими для цієї адміністративної процедури обставини, які спеціальним законом до її предмета не віднесені.

Однак, адміністративний орган не вправі самостійно змінювати предмет адміністративної процедури, доповнювати визначений законом перелік юридично значимих обставин або пов`язувати із ними інші правові наслідки, ніж ті, що встановлені законом.

Фактично відповідач, не встановивши зміну жодної із обставин, які підтверджували відповідність приміщення вимогам статті 26 Закону №768-ІХ, припинив юридичну дію адміністративних актів виключно з підстав виникнення інших правовідносин, пов`язаних із застосуванням персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

Такий підхід свідчить про підміну предмета адміністративної процедури та вихід за межі матеріально-правового регулювання, визначеного Законом №768-ІХ.

Саме тому колегія суддів доходить висновку, що рішення Ради національної безпеки і оборони України та застосовані санкції могли бути враховані відповідачем як юридичні факти, однак самі по собі не звільняли його від обов`язку встановити передбачені спеціальним законом юридично значимі обставини, які можуть бути підставою для припинення юридичної дії дозволів №23 та №26, та не могли підмінити собою такі обставини.

Щодо рекомендацій Експертної групи з питань формування та реалізації державної санкційної політики, колегія суддів зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду питання щодо припинення юридичної дії дозволів №23 та №26 відповідач, серед іншого, врахував рекомендації Експертної групи з питань формування та реалізації державної санкційної політики при Міжвідомчій робочій групі з питань реалізації державної санкційної політики, оформлені протоколом засідання від 17 листопада 2025 року.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 1 Положення про Міжвідомчу робочу групу з питань реалізації державної санкційної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2022 року №967, Міжвідомча робоча група є тимчасовим консультативно-дорадчим органом Кабінету Міністрів України.

Згідно з пунктами 3 та 4 зазначеного Положення основними завданнями Міжвідомчої робочої групи є сприяння забезпеченню координації дій органів виконавчої влади щодо підготовки пропозицій про застосування, скасування та внесення змін до спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), здійснення моніторингу ефективності їх реалізації, а також моніторингу ефективності управління активами, стягнутими у дохід держави відповідно до Закону України «Про санкції».

Для виконання покладених завдань Міжвідомча робоча група, зокрема, проводить аналіз стану реалізації санкцій, визначає причини неналежної реалізації санкційної політики, готує та подає Кабінету Міністрів України відповідні пропозиції і рекомендації, здійснює моніторинг ефективності управління активами, стягнутими у дохід держави, вносить пропозиції щодо вдосконалення санкційного законодавства, а також відповідно до підпункту 3 пункту 5 Положення має право утворювати постійні або тимчасові робочі групи для виконання покладених на неї завдань.

Відповідно до пункту 9 зазначеного Положення на своїх засіданнях Міжвідомча робоча група розробляє пропозиції та рекомендації з питань, що належать до її компетенції.

Такі пропозиції та рекомендації оформлюються протоколом засідання, який підписується головуючим та секретарем і надсилається членам Міжвідомчої робочої групи та Кабінету Міністрів України.

Як убачається з витягу з протоколу засідання Експертної групи від 17 листопада 2025 року, предметом її розгляду було питання забезпечення реалізації санкцій, застосованих до ОСОБА_1 та компанії «ПУМОРІ ЕНТЕРПРАЙЗЕС ІНВЕСТМЕНТС ЛТД», які, за висновками Експертної групи, є кінцевими бенефіціарними власниками ПрАТ «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» та мають вирішальний вплив на діяльність товариства.

За результатами розгляду Експертна група рекомендувала Державному агентству України «ПлейСіті» у взаємодії з іншими державними органами забезпечити реалізацію застосованих санкцій, у тому числі виду санкції «анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності», а також підготувати та затвердити порядок реалізації видів санкцій і моніторингу їх ефективності.

Оцінюючи наведені обставини, колегія суддів виходить із того, що відповідно до принципу офіційності, закріпленого Законом України «Про адміністративну процедуру», адміністративний орган зобов`язаний самостійно з`ясувати всі обставини, що мають значення для вирішення адміністративної справи, а тому вправі витребовувати необхідні документи, звертатися за інформацією до інших органів державної влади та враховувати відомості, отримані під час здійснення адміністративного провадження.

У зв`язку з цим саме по собі звернення відповідача до Міністерства юстиції України, Ради національної безпеки і оборони України, інших органів державної влади, а також врахування рекомендацій Експертної групи не свідчить про порушення адміністративної процедури. Навпаки, такі дії узгоджуються із принципом офіційності та спрямовані на повне і всебічне з`ясування обставин адміністративної справи.

Разом із тим, наведені обставини не є вирішальними для правильного вирішення цього спору.

Як уже зазначалося, колегією суддів вище, предметом спірної адміністративної процедури було вирішення питання щодо подальшого збереження юридичної дії дозволів, які посвідчують відповідність конкретного приміщення вимогам статті 26 Закону України №768-ІХ.

Саме тому незалежно від кількості отриманих відповідачем документів, рекомендацій чи висновків адміністративний орган був зобов`язаний встановити лише ті юридично значимі обставини, які закон пов`язує із можливістю припинення юридичної дії таких дозволів.

У цьому контексті колегія суддів звертає увагу, що рекомендації Експертної групи за своєю правовою природою є результатом діяльності консультативно-дорадчого органу Кабінету Міністрів України.

Такі рекомендації не є нормативно-правовими актами, не є рішеннями про застосування санкцій, не є індивідуальними адміністративними актами та не породжують самостійних юридичних наслідків для осіб, щодо яких вони приймаються.

Вони можуть бути враховані адміністративним органом як джерело інформації, що потребує перевірки у межах відповідної адміністративної процедури, однак не можуть змінювати визначений законом предмет такої процедури, розширювати перелік юридично значимих обставин або встановлювати нові матеріально-правові підстави для прийняття адміністративного акта.

Іншими словами, Експертна група могла надати відповідачу інформацію про обставини, пов`язані із реалізацією державної санкційної політики, однак не могла замінити законодавця у визначенні правових наслідків таких обставин у процедурі, врегульованій Законом України №768-ІХ.

Незалежно від змісту рекомендацій остаточне рішення у цій адміністративній процедурі приймав саме відповідач, а тому саме на нього покладався обов`язок перевірити, чи існує передбачений законом нормативний зв`язок між встановленими фактичними обставинами та юридичним наслідком у вигляді припинення юридичної дії дозволів №23 та №26.

Посилання адміністративного органу на рекомендації консультативно-дорадчого органу не звільняє його від обов`язку діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а також не усуває необхідності самостійного застосування норм матеріального права до встановлених юридично значимих обставин.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції лише в тій частині, що відповідач мав право одержувати, досліджувати та враховувати рекомендації Експертної групи під час здійснення адміністративної процедури.

Водночас, колегія суддів не погоджується з подальшим висновком суду першої інстанції про те, що сам факт врахування таких рекомендацій підтверджує правомірність рішення №177-р.

Правомірність адміністративного акта визначається не кількістю зібраних адміністративним органом матеріалів і не кількістю органів, позиції яких були враховані під час прийняття рішення, а тим, чи передбачає закон можливість пов`язати встановлені у відповідній адміністративній процедурі юридично значимі обставини із тим правовим наслідком, який застосовано адміністративним органом.

Саме ця обставина підлягає перевірці адміністративним судом у даній справі.

Щодо інформації, отриманої від Міністерства юстиції України та інших органів державної влади, колегія суддів зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи, під час здійснення адміністративного провадження відповідач звертався до Міністерства юстиції України, Ради національної безпеки і оборони України та інших державних органів із запитами щодо надання інформації, необхідної для з`ясування обставин, пов`язаних із реалізацією державної санкційної політики.

Колегія суддів зазначає, що отримані відповідачем листи, відповіді на запити, інформаційні повідомлення та інші документи є належними джерелами відомостей про відповідні фактичні обставини та могли бути використані адміністративним органом під час здійснення адміністративної процедури для їх встановлення і перевірки.

Разом із тим такі документи не є джерелом матеріально-правових повноважень адміністративного органу та не можуть змінювати обсяг його компетенції.

Обсяг повноважень Державного агентства України «ПлейСіті» визначається виключно Конституцією України, законами України та прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами і не може залежати від змісту листів, роз`яснень, висновків чи інформаційних повідомлень інших органів державної влади.

Тому навіть достовірність отриманої відповідачем інформації сама по собі не надавала йому права пов`язати встановлені фактичні обставини із таким юридичним наслідком, який не передбачений нормами матеріального права, що регулюють відповідну адміністративну процедуру.

Інакше кажучи, відповідач помилково ототожнив достатність інформації для встановлення певних фактів із наявністю правових підстав для прийняття рішення №177-р.

Однак адміністративна процедура передбачає послідовне встановлення не лише фактичних обставин, а й їх належну юридичну оцінку крізь призму тих норм матеріального права, які визначають умови прийняття відповідного адміністративного акта.

Саме на цьому етапі відповідачем було допущено помилку.

Як уже зазначалося колегією суддів, встановлені відповідачем обставини стосувалися застосування санкцій до окремих осіб, наявності ухвали Вищого антикорупційного суду, особливостей корпоративної структури позивача, а також необхідності забезпечення реалізації державної санкційної політики.

Разом із тим жодна із зазначених обставин не свідчила про зміну тих характеристик приміщення, на підтвердження відповідності яких були видані дозволи №23 та №26, та не належала до юридично значимих фактів, що становлять предмет адміністративної процедури, врегульованої статтею 26 Закону України №768-ІХ.

Отже, відповідач, хоча й правильно встановив значну частину фактичних обставин, неправильно визначив їх юридичне значення у межах спірної адміністративної процедури.

Колегія суддів також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сукупність встановлених відповідачем обставин була достатньою правовою підставою для прийняття рішення №177-р.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Зазначений конституційний принцип означає, що юридична підстава для прийняття владного рішення повинна прямо випливати із закону.

Сама по собі сукупність декількох встановлених фактичних обставин не створює нової правової підстави для прийняття адміністративного акта, якщо жодна з них окремо або у взаємозв`язку не визначена законом як юридично значима для відповідної адміністративної процедури.

Протилежний підхід фактично означав би надання адміністративному органу можливості самостійно конструювати нові матеріально-правові підстави для обмеження прав особи шляхом поєднання різних юридичних фактів, які законодавець не пов`язав із відповідним правовим наслідком.

Такий підхід суперечив би не лише принципу законності, а й принципу правової визначеності як складовій принципу верховенства права.

Саме тому ні ухвала Вищого антикорупційного суду, ні рішення Ради національної безпеки і оборони України про застосування санкцій, ні рекомендації Експертної групи, ні інформація, отримана від інших державних органів, окремо чи у своїй сукупності не могли бути використані як самостійна матеріально-правова підстава для припинення юридичної дії дозволів №23 та №26, якщо Закон України №768-ІХ не пов`язує із такими обставинами відповідного юридичного наслідку.

Інше тлумачення фактично призводило б до розширення встановленого законом предмета адміністративної процедури та заміни визначених законом юридично значимих обставин іншими фактичними даними, які хоча й можуть мати юридичне значення в інших правовідносинах, однак не є юридично значимими для вирішення питання про подальше збереження юридичної дії дозволів, виданих відповідно до статті 26 Закону України №768-ІХ.

Щодо доводів відповідача про дискреційний характер наданих йому повноважень, колегія суддів зазначає таке.

Одним із доводів відповідача та висновків суду першої інстанції є те, що приймаючи рішення №177-р Державне агентство України «ПлейСіті» діяло в межах наданих йому дискреційних повноважень.

Колегія суддів не може погодитися із таким висновком та вважає за необхідне зазначити таке.

Дискреційні повноваження адміністративного органу полягають у можливості обрати один із кількох юридично допустимих варіантів рішення у випадках, коли такий вибір прямо допускається законом.

Водночас, адміністративна дискреція не означає свободи адміністративного органу від вимог закону, права самостійно визначати юридично значимі обставини, змінювати предмет адміністративної процедури або встановлювати нові матеріально-правові підстави для прийняття адміністративного акта.

Як уже зазначалося колегією суддів, предмет адміністративної процедури, здійснюваної відповідачем, був визначений Законом України №768-ІХ та стосувався вирішення питання щодо відповідності приміщення вимогам статті 26 цього Закону, а також подальшого збереження юридичної дії дозволів, виданих за результатами такої процедури.

Саме закон визначив коло юридично значимих обставин, які підлягали встановленню адміністративним органом, а також правові наслідки їх встановлення.

За таких обставин, відповідач був наділений дискреційними повноваженнями лише щодо оцінки юридично значимих фактів, які становили предмет відповідної адміністративної процедури.

Натомість, питання про те, які саме обставини є юридично значимими для прийняття рішення щодо припинення юридичної дії дозволу, не належить до сфери адміністративного розсуду, оскільки вирішується виключно законом.

Отже, відповідач не мав дискреційних повноважень самостійно віднести до предмета адміністративної процедури ті обставини, які виникли у сфері санкційного законодавства, кримінального провадження чи корпоративних правовідносин, якщо Закон України №768-ІХ не визначає їх юридично значимими для вирішення питання про подальшу дію дозволу.

Фактично відповідач, установивши обставини, які не охоплювалися предметом відповідної адміністративної процедури, надав їм юридичне значення, якого закон їм не надає.

Таким чином, відповідач не реалізував адміністративний розсуд у межах закону, а вийшов за межі адміністративної процедури, визначеної спеціальним законом, замінивши встановлені законом юридично значимі обставини іншими фактичними даними.

Саме з цих підстав посилання відповідача на дискреційний характер його повноважень є необґрунтованим.

У цій справі суд перевіряє не доцільність прийнятого відповідачем рішення та не правильність здійснення ним адміністративного розсуду, а наявність передбаченої законом компетенції пов`язати встановлені відповідачем обставини із юридичним наслідком у вигляді припинення юридичної дії дозволів №23 та №26.

За відсутності такої матеріально-правової підстави посилання на адміністративну дискрецію не може виправдовувати прийняття оскаржуваного рішення.

При цьому, колегія суддів наголошує, що суд не підміняє адміністративний орган та не втручається у здійснення наданих йому законом дискреційних повноважень.

Колегія суддів не встановлює замість відповідача категорію готелю, кількість номерів, місцезнаходження приміщення чи інші характеристики об`єкта, які відповідно до Закону України №768-ІХ належать до предмета адміністративної процедури.

Предметом судового контролю у цій справі є виключно перевірка того, чи прийнято рішення №177-р на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, як цього вимагають частина друга статті 19 Конституції України та частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Саме така перевірка свідчить про відсутність у відповідача визначених законом повноважень пов`язати встановлені ним обставини із припиненням юридичної дії спірних дозволів.

Оцінюючи мотиви рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги у їх взаємозв`язку, колегія суддів зазначає таке.

Колегія суддів погоджується з тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичну послідовність дій відповідача під час здійснення адміністративного провадження.

Зокрема, судом правильно встановлено, що відповідач після надходження відповідної інформації зупинив адміністративне провадження, звернувся із запитами до компетентних органів державної влади, одержав інформацію від Міністерства юстиції України, Ради національної безпеки і оборони України, інших державних органів, врахував рекомендації Експертної групи з питань формування та реалізації державної санкційної політики, після чого прийняв рішення від 03 грудня 2025 року №177-р.

Також правильним є висновок суду першої інстанції про те, що відповідач мав право витребовувати зазначену інформацію, досліджувати її та враховувати під час здійснення адміністративної процедури.

Разом із тим правильне встановлення фактичних обставин адміністративної процедури саме по собі не є достатньою підставою для висновку про правомірність прийнятого адміністративного акта.

Як уже зазначалося колегією суддів, предметом судового контролю у цій справі є не порядок збирання відповідачем інформації, а перевірка наявності передбаченої законом матеріально-правової підстави для прийняття рішення про припинення юридичної дії дозволів №23 та №26.

Саме в цій частині висновки суду першої інстанції є помилковими.

Суд першої інстанції фактично зосередився на дослідженні того, чи мав відповідач право одержувати та оцінювати інформацію, що стосується застосування санкцій, корпоративної структури позивача, ухвали Вищого антикорупційного суду та рекомендацій Експертної групи. Водночас, поза увагою суду залишилося вирішальне для правильного вирішення спору питання - чи передбачає Закон України №768-ІХ можливість пов`язати встановлені відповідачем обставини із припиненням юридичної дії дозволів, що підтверджують відповідність приміщення вимогам статті 26 цього Закону.

Право адміністративного органу встановлювати певні фактичні обставини не є тотожним праву пов`язувати із ними будь-які юридичні наслідки. Юридичний наслідок адміністративного акта має безпосередньо випливати із закону, а не із розсуду адміністративного органу чи загальної мети державного регулювання.

При цьому, суд першої інстанції не встановив, яка саме норма Закону України №768-ІХ надавала відповідачу повноваження припинити юридичну дію спірних дозволів у зв`язку із застосуванням санкцій, ухвалою Вищого антикорупційного суду, особливостями корпоративної структури позивача чи рекомендаціями Експертної групи.

Посилання суду першої інстанції на статтю 8 Закону України №768-ІХ та Положення про Державне агентство України «ПлейСіті» не може бути визнано достатнім, оскільки загальні норми, які визначають компетенцію адміністративного органу, не встановлюють самостійних матеріально-правових підстав для припинення юридичної дії вже виданого адміністративного акта. Такі підстави повинні бути прямо визначені спеціальним законом, який регулює відповідну адміністративну процедуру.

Помилковим є також висновок суду першої інстанції про те, що необхідність забезпечення реалізації державної санкційної політики сама по собі є достатньою підставою для прийняття оскаржуваного рішення. Колегія суддів не заперечує важливості забезпечення національної безпеки та реалізації санкційної політики держави, однак навіть безумовно легітимна публічна мета не може замінити відсутню матеріально-правову підставу для прийняття конкретного адміністративного акта.

Крім того, суд першої інстанції не врахував правову природу спірних дозволів.

Дозволи №23 та №26 були видані на підтвердження відповідності конкретного приміщення вимогам статті 26 Закону України №768-ІХ. Предметом таких дозволів є відповідність об`єкта нерухомості встановленим законом вимогам, а не правова оцінка діяльності власника готелю, його акціонерів, кінцевих бенефіціарних власників чи інших осіб, пов`язаних із діяльністю товариства.

Отже, зміна корпоративної структури, застосування санкцій, арешт активів, здійснення кримінального провадження чи інші аналогічні обставини могли мати юридичне значення для інших правовідносин, однак самі по собі не свідчили про втрату приміщенням тих характеристик, на підтвердження яких були видані дозволи №23 та №26. Якщо законодавець мав намір пов`язати такі обставини із припиненням юридичної дії відповідного дозволу, це мало бути прямо передбачено законом. Суд не вправі усувати прогалини правового регулювання шляхом розширювального тлумачення повноважень адміністративного органу.

З огляду на викладене колегія суддів доходить до висновку, що хоча відповідач мав право витребовувати необхідну інформацію та правильно встановив значну частину фактичних обставин справи, він помилково надав їм юридичне значення у межах адміністративної процедури, врегульованої Законом України №768-ІХ, пов`язавши із ними юридичний наслідок, який не передбачений нормами матеріального права. Відповідно, суд першої інстанції, погодившись із таким підходом, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про правомірність рішення №177-р.

Такий підхід не відповідає вимогам частини другої статті 19 Конституції України та критеріям перевірки рішень суб`єктів владних повноважень, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Оцінюючи оскаржуване рішення крізь призму зазначених критеріїв, колегія суддів доходить висновку, що рішення №177-р не відповідає насамперед критерію законності, оскільки прийняте за відсутності передбаченої законом матеріально-правової підстави для припинення юридичної дії спірних дозволів.

Воно також не відповідає критерію обґрунтованості, оскільки встановлені відповідачем фактичні обставини не були співвіднесені з нормами матеріального права, які визначають підстави та умови припинення юридичної дії відповідних дозволів, а також критерію пропорційності, оскільки істотне втручання у права позивача здійснено без наявності прямо визначених законом підстав.

Враховуючи наведене у сукупності, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення адміністративного позову та визнання протиправним і скасування рішення Державного агентства України «ПлейСіті» від 03 грудня 2025 року №177-р.

Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт надав до суду докази, що спростовують законність рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір: за подачу адміністративного позову в сумі 3 028, 00 грн.; за подачу апеляційної скарги в розмірі 4 542, 00 грн., які слід стягнути з Державного агенства України «ПлейСіті» за рахунок бюджетних асигнувань на користь приватного акціонерного товариства «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ».

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги приватного акціонерного товариства «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» до Державного агенства України «ПлейСіті», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю «Ніко5», про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державного агентства України «ПлейСіті» від 03.12.2025 №177-р «Про результати розгляду заяви приватного акціонерного товариства «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» на одержання дозволу, що підтверджує відповідність приміщення для організації та проведення азартних ігор у гральному закладі вимогам, встановленим Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державного агенства України «ПлейСіті» (код ЄДРПОУ: 45883055; адреса: 01001, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, 3) на користь приватного акціонерного товариства «ГОТЕЛЬ «ПРЕМ`ЄР ПАЛАЦ» (код ЄДРПОУ: 45864975; адреса: 01004, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вулиця Пушкінська, 5-7/29) судовий збір в сумі 7 570, 00 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлений 02.09.2026.