Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №580/13128/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/13128/25 Суддя першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Кравченка Є.Д.,

суддів: Осіпової О.О., Златіна С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач), у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати компенсації за невикористану відпустку;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата компенсації невикористаної відпустки), але не більш як за шість місяців, за період з 30 вересня 2024 року по 14 листопада 2025 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до витягу з наказу 278 по с/ч від 30.09.2024 його звільнено зі служби. При цьому, йому не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки в повному обсязі. 14 листопада 2025 року на виконання адвокатського запиту на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума компенсації за невикористану відпустку у розмірі 33886,99 грн. При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми компенсації у повному обсязі. Позивач вважає ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми компенсації за невикористану відпустку - протиправними.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати компенсації за невикористану відпустку.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата компенсації невикористаної відпустки), але не більш як за шість місяців, за період з 30 вересня 2024 року по 14 листопада 2025 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Не погоджуючись з рішенням суду, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що позивач необґрунтовано посилається на норми статті 117 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України). оскільки передбачені законодавством про працю норми її оплати (загальні норми) не поширюється на порядок нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям (врегульовано спеціальним законодавством). Апелянт зазначив, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050-ІІІ). Відповідно до ст. 1 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Таким чином, спеціальним законом врегулювано питання компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Посилання суду на ст. 117 Кодексу законів про працю України в якій передбачено стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є помилковими тому, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, (далі - Закон № 2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Також судом продовжено строк розгляду справи на більш розумний термін.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року суд витребував від Військової частини НОМЕР_1 докази по справі.

На виконання зазначеної ухвали суду, Військовою частиною НОМЕР_2 надано до суду витребувані докази.

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до відомостей витягу із Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.09.2024 №278 старшого сержанта ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 30.09.2024 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Зазначено про те, що щорічна основна відпустка за 2022 рік не використана. Щорічна основна відпустка за 2023 рік не використана. Щорічна основна відпустка за 2024 рік не використана. Грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік отримав.

Також зазначено про те, що відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 25 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, 30 діб за 2023 рік, 30 діб за 2024.

Як зазначив позивач звертаючись до суду, у день звільнення йому не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки в повному обсязі. При цьому, 14.11.2025 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума компенсації за невикористану відпустку у розмірі 33886,99 грн.

Вважаючи, що проведена виплата грошової компенсації із затримкою є підставою для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Застосовуючи положення частини першої статті 117 КЗпП України суд першої дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата компенсації невикористаної відпустки), але не більш як за шість місяців, за період з 30 вересня 2024 року по 14 листопада 2025 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).

Зважаючи на те, що нормами спеціального законодавства, а саме Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.04.2019 у справі № 806/889/17.

Приписами статті 47 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно із частиною 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов`язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400) підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Водночас, як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Судом встановлено, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов`язане з невиплатою позивачеві компенсації за частину невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 2023 та 2024 рік.

Як було встановлено судом із витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2024, позивача звільненого з військової служби, виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення та призначено відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 25 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, 30 діб за 2023 рік, 30 діб за 2024 рік.

Водночас, звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 зазначив, що повний розрахунок із ним в день звільнення відповідачем не було проведено.

При цьому, 14.11.2025 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума компенсації за невикористану відпустку у розмірі 33886,99 грн.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні, що правильно визначено судом першої інстанції.

Щодо посилання апелянта на постанову від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, де Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV від 20.12.2005 колегія суддів зазначає наступне.

У зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV втратила чинність. Отже, що розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 Кодексу законів про працю України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022 є неможливим.

Також варто зауважити, що наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

У справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, визначивши критерії, за яких суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, виходила з того, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Також під час розгляду справи № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду враховувала, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне в повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Указане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.

Загалом аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах.

Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

З огляду на означене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата компенсації невикористаної відпустки), але не більш як за шість місяців, за період з 30 вересня 2024 року по 14 листопада 2025 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Щодо необрахунку судом першої інстанції розміру середнього заробітку, судова колегія зазначає наступне.

Сталою є правова позиція Верховного Суду, зокрема у постанові по справі №340/7458/23 від 24 червня 2025 року та у справах №280/4812/23, №360/700/23, №280/4745/23, №440/1497/22, №580/602/22, що спонукаючий спосіб захисту прав та інтересів позивача і питання визначення у судовому рішенні конкретної суми, яка належить до нарахування та виплати відповідачем позивачу, враховуючи характер спірних правовідносин, є належним і ефективним, адже здатний забезпечити реальне поновлення прав особи у випадку задоволення позову. Тому, для належного і ефективного захисту прав та інтересів позивача, судам необхідно перевірити обґрунтованість розрахованих позивачем сум, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми, на які позивач має право та які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити. Отже, встановивши, що позивачка має право на отримання відшкодування за час затримки розрахунку та що це право порушене відповідачем, суди мають провести відповідний розрахунок і визначити суму, яка підлягає до нарахування та виплати позивачці.

Як вбачається з рішення суду першої інстанції, суд відповідний розрахунок не навів, у зв`язку із чим, не визначив конкретну суму середнього заробітку позивача за шість місяців, який підлягає нарахуванню на його користь.

Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі № 560/11111/22 зазначив, що передбачений статтею 117 КЗпП України спосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір щодо суми заборгованості при звільненні [зокрема суд], визначив також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь позивача.

Верховний Суд у постанові від 29 березня 2023 року № 260/2583/21 вказав, що сума середнього заробітку, зокрема, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні (стаття 117 КЗпП України) яка підлягатиме стягненню, має визначатися за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України суд першої інстанції має зазначити суму, яка підлягає стягненню, а в мотивувальній частині - навести розрахунок цієї суми, а також мотиви можливого зменшення її розміру, якщо для цього є підстави (з дотриманням приписів частини другої статті 117 КЗпП України).

Обчислення середнього заробітку проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Цей Порядок застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно із абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році (абз.2 пункту 2 Порядку № 100).

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивач звільнений з військової служби 30.09.2024, отже два останні місяці служби позивача є серпень та вересень 2024 року.

Судова колегія враховує, що відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Як вбачається з матеріалів справи, грошове забезпечення позивача за останні повні два місяці перед звільненням, з урахуванням постійних його складових становить 48855,05 грн, що підтверджується відомостями наданої на вимогу суду довідки Військової частини НОМЕР_1 про середньоденне та середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 .

Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 800,90 грн (48855,05 /61).

Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022) принципу співмірності.

Так, Велика палата Верховного Суду зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні вимушеного прогулу за період з 01 жовтня 2024 року (наступний після звільнення день) по 14 листопада 2025 року встановленню підлягає:

(1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100;

(2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;

(3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.

Тобто в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі №560/5923/24 від 27 березня 2025 року, по справі №620/7207/24 від 24 квітня 2025 року.

Для належного розгляду справи спочатку необхідно встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат.

Так, з матеріалів справи, зокрема картки особового рахунку позивача та розрахунку виплати вбачається, що при звільненні позивачу нараховано 124800,60 грн грошового забезпечення, що становить загальну суму, яка належала позивачу при звільненні.

При цьому, несвоєчасно виплачена компенсація за невикористану відпустку, яка виплачена позивачу у листопаді 2025 року становить 33886,99 грн.

З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 33886,99 грн від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 27,15 %.

Затримка розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 КЗпП не більше 6 місяців, за період з 30.09.2024 по 14.11.2025 становить 182 календарних дні.

Отже, загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 145763,80 (800,90 грн х 182) грн.

Виходячи з принципу пропорційності, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 39574,87 грн, тобто 27,15 % від 145763,80 грн.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі №420/12808/23 від 09 вересня 2025 року.

Суд першої інстанції, зробивши правильний висновок про наявність у позивача права на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні, не здійснив обрахунку суми, яка підлягає виплаті на користь позивача.

Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частинні визначення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача та періоду його стягнення.

Підстави для перерозподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду з даним позовом.

Керуючись ст.311, ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року змінити, виклавши абзац третій його резолютивної частини у наступній редакції:

«Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата компенсації невикористаної відпустки) за період з 30 вересня 2024 по 14 листопада 2025 року включно в сумі 39574,87 грн (тридцять дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят чотири гривні 87 коп) відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів».

В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач Є.Д. Кравченко

Судді: О.О. Осіпова

С.В. Златін