Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №320/18582/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/18582/25 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Попової О.Г.,

суддів: Говоруна О.В. та Чуприни О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Штундер В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Міністерство соціальної політики України, про визнання протиправною та нечинною постанову,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в Київський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив суд визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 залучено до участі у справі Міністерство соціальної політики України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.01.2026 закрито провадження у справі у частині визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» у частині встановлення та застосування понижуючого коефіцієнта для пенсій інвалідів війни, яким пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати спірне рішення суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції ухвалено без повного та всебічного з`ясування обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Судом першої інстанції не було надано належної оцінки всім обставинам справи, зокрема, що оспорювана постанова безпосередньо вплинула на розмір пенсії позивача.

Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу зазначає про відсутність доказів порушення прав позивача, що мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпідставність позову. Вважав апеляційну скаргу відповідача такою, що не підлягає задоволенню.

У судове засідання учасники судового розгляду не з`явились, про день, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не надавали.

Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно частини другої статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

У відповідності до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є інвалідом війни 2 групи, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 .

З 25.03.2005 ОСОБА_1 отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», згідно з пунктом 1 якої у 2025 році на період дії воєнного стану пенсії (пенсійні виплати), призначені або перераховані відповідно до призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення: до частини, що перевищує 10, але не більше 11 прожиткових мінімумів 0,5; до частини, що перевищує 11, але не більше 13 0,4; до частини, що перевищує 13, але не більше 17 0,3; до частини, що перевищує 17, але не більше 21 0,2; до частини, що перевищує 21 прожитковий мінімум 0,1.

Вважаючи постанову Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» протиправною та такою, що порушує його права та законні інтереси, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, Законом України від 27.02.2014 № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон № 794-VII), Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою від 18.07.2007 № 950, а також іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України є найвищим органом у системі виконавчої влади та здійснює свої повноваження на основі Конституції й законів України, а також указів Президента та постанов Верховної Ради України, ухвалених відповідно до Основного Закону.

Стаття 3 Закону № 794-VII визначає, що діяльність Кабінету Міністрів ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу влади, колегіальності, безперервності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону, у своїй діяльності Уряд керується Конституцією України, Законом № 794-VII, іншими законами, а також актами Президента України та постановами Верховної Ради України, ухваленими відповідно до Конституції та законів.

Стаття 117 Конституції України встановлює, що Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень видає постанови і розпорядження, обов`язкові до виконання.

Своєю чергою, відповідно до статті 116 Конституції України, Уряд забезпечує проведення державної політики, у тому числі у соціальній сфері.

Частина перша статті 49 Закону № 794-VII передбачає, що Кабінет Міністрів на основі та на виконання Конституції, законів України, актів Президента й постанов Верховної Ради видає обов`язкові до виконання акти - постанови та розпорядження. Частина друга цієї статті уточнює, що нормативні акти Уряду ухвалюються у формі постанов.

Статтею 46 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році, на період дії воєнного стану, пенсійні виплати, призначені відповідно до спеціальних законів (зокрема, Законів «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про дипломатичну службу», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби» тощо), якщо їхній розмір перевищує десятикратний прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, підлягають виплаті із застосуванням коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Оспорювана позивачем постанова була ухвалена саме на виконання цієї норми Закону про Державний бюджет.

Разом з цим, як правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 у справі №320/2229/25, зокрема визнано протиправним та не чинним абзац перший пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» в частині його застосування до осіб, яким пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону України від 09.04.1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року у справі №320/2229/25 апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року без змін.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 у справі №320/5641/25 визнано протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №1 від 3 січня 2025 року, відносно встановлення та застосування понижуючого коефіцієнта для пенсій інвалідів війни. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року у справі №320/5641/25 апеляційні скарги ОСОБА_2 , Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року без змін.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.01.2026 закрито провадження у справі у частині визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» у частині встановлення та застосування понижуючого коефіцієнта для пенсій інвалідів війни, яким пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Враховуючи ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21.06.2026, суд першої інстанції дійшов висновку, що підлягає дослідженню у межах спірних правовідносин є законність постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» у частині встановлення та застосування понижуючого коефіцієнта для пенсій особам, яким пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України».

Так, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що до позивача ОСОБА_1 застосована або буде застосована постанова Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» у частині встановлення та застосування понижуючого коефіцієнта для пенсій особам, яким пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України».

На думку суду першої інстанції, реалізація положень постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» у частині встановлення та застосування понижуючого коефіцієнта для пенсій особам, яким пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» - не призведе до будь-яких правових наслідків для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на його права та обов`язки, що виключає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу позивача шляхом визнання протиправною та нечинною спірної постанови у вказаній частині.

Суд апеляційної інстанції наголошує що згідно витягу із електронного кабінету ОСОБА_1 на веб-порталі ПФУ (том 1 а.с. 19) встановлено, що при здійсненні перерахунку пенсії позивача в січні 2025 року до нього застосовано пониження суми пенсійних виплат відповідно до постанови КМУ №1 від 03.01.2025 саме як до інваліда війни.

Разом з цим, приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції залишив поза увагою, що пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» визнано такими, що втратили чинність:

постанову Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 р. № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" (Офіційний вісник України, 2025 р., № 9, ст. 769);

постанову Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2025 р. № 116 "Про внесення зміни до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 р. № 1" (Офіційний вісник України, 2025 р., № 19, ст. 1276).

Колегією суддів встановлено, що у справах про оскарження нормативно-правових актів або їх окремих положень під час вирішення питання щодо здійснення судом правової оцінки нормативно-правовому акту, який на час судового розгляду втратив чинність, існують наступні підходи Верховного Суду.

Зокрема, Верховним Судом у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 14.11.2018 у справі з подібними правовідносинами № 826/24498/15, де предметом оскарження був нормативно-правовий акт, який зазнав змін і на час розгляду справи втратив чинність, зроблено такий висновок:

"…32. Поняття "юридичного спору" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

33. Конституційний Суд України в пп.3.6 п.3 Рішення від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

34. У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

35. Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

36. З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб…".

У справі № 640/10978/19, розглянутій колегією суддів цієї ж судової палати, у постанові від 09.11.2022 було зазначено, "...що зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що вирішуючи цей спір, суди встановили, що оскаржувані положення Кабінету Міністрів України були чинними на момент звернення позивача до суду, тому у судів попередніх інстанцій були правові підстави для визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту суб`єкта владних повноважень, у зв`язку з тим, що оскаржуваний нормативно-правовий акт на момент звернення позивача з цим позовом не втратив чинність. Водночас, судами попередніх інстанцій не взято до уваги положення частини третьої статті 264 КАС України, якими встановлено, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності. Суд зауважив, що станом на дату прийняття рішення суду першої інстанції у цій справі, акт, що оскаржується був не чинним. З наведеного можна зробити висновок, що оскаржуваний акт, який на момент, прийняття судового рішення у судовій справі, вже був не чинним, не підлягає повторно визнанню нечинним, в порядку статті 264 КАС України, враховуючи приписи частини третьої цієї статті, оскільки нормативний акт, що є нечиним не може бути оскаржений, а отже і скасованим в судовому порядку. Отже, з урахуванням того, що оскаржувані положення спірної постанови втратили чинність шляхом їх виключення постановою Кабінету Міністрів України від 02.12.2020 № 1188, то на момент прийняття рішення Окружним адміністративним судом міста Києва 22.10.2021 та постанови Шостим апеляційним адміністративним судом 29.06.2022, предмет спору у межах спірних правовідносин був відсутній, що виключає можливість задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Міжнародні авіалінії України"". З урахуванням зазначеного, судом касаційної інстанції не перевірялись обставини щодо відповідності оскаржуваного акту вимогам чинного законодавства.

Така правова позиція була підтримана Верховним Судом у подальшому, зокрема колегією суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму а також захисту політичних прав громадян у постанові від 23.03.2023 у справі № 640/6699/20, колегіями суддів судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних праву постановах від 27.04.2023 у справі № 161/16515/16-а, від 10.09.2024 у справі № 160/7809/19, від 08.11.2023 у справі № 640/2305/19, від 06.08.2021 у справі № 640/12090/19.

Згідно пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Виходячи з аналізу норм статей 5, 18 КАС України обов`язковою ознакою нормативно-правового акта суб`єкта владних повноважень для цілей його застосування та оскарження є створення ним юридичних (негативних) наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення. Відтак до суду може бути оскаржений нормативно-правовий акт суб`єкта владних повноважень, який набрав чинності, є чинним та створює юридичні наслідки для особи, яка його оскаржує.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 року у справі № 1-7/99 дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності.

Нормативно-правовий акт, який на момент прийняття судового рішення у судовій справі вже був не чинним, не підлягає повторному визнанню нечинним в порядку статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи приписи частини третьої цієї статті, оскільки нормативний акт, що є не чинним, не може бути оскаржений, а отже, і скасованим в судовому порядку.

З наведеного колегія суддів робить висновок, що оскаржуваний акт, який на момент прийняття судового рішення у судовій справі вже був не чинним, не підлягає повторно визнанню нечинним в порядку статті 264 КАС України, враховуючи приписи частини третьої цієї статті, оскільки нормативний акт, що є не чинним, не може бути оскаржений, а отже, і скасованим в судовому порядку.

З урахуванням зазначеного, судом апеляційної інстанції не перевіряються обставини щодо відповідності оспорюваного акту вимогам чинного законодавства.

Окрім того, згідно частини дев`ятої статті 264 КАС України способом захисту порушеного права під час оскарження нормативно-правового акта визначено визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та аргументів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

За змістом частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно із частиною четвертою статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні адміністративного позову, однак не погоджується з мотивами, з яких суд дійшов такого висновку. Суд першої інстанції помилково виходив із того, що права позивача оспорюваною постановою відповідача не порушені. З огляду на це, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів його ухвалення із викладенням їх у редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі №320/18582/25 змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову та викласти мотиви у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі №320/18582/25 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Попова О.Г.

Суддя Говорун О.В.

Суддя Чуприна О.В.