Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №320/38088/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/38088/25 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Вівдиченко Т.Р., Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправною та скасування довідки,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції, у якому просить суд:

- визнати протиправною довідку НАЗК від 11.07.2025 №525/25 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2023 рік, поданої позивачем, першим проректором Полтавського державного аграрного університету;

- скасувати довідку НАЗК від 11.07.2025 №525/25 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2023 рік, поданої позивачем, першим проректором Полтавського державного аграрного університету.

В обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначив про те, що висновки відповідача, викладені в оскаржуваній довідці є передчасними та не відповідають дійсним обставинам справи. Довідка НАЗК здебільшого містить оціночні висновки, побудовані виключно на припущеннях без належної доказової бази. Посадові особи НАЗК перевірку проводили упереджено, намагаючись встановити суму невідповідності відомостей у декларації, якої буде достатньо для відкриття кримінального провадження. Позивач стверджує щодо відсутності підстав та недотримання строку повної перевірки декларації.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із судовим рішенням, Національне агентство з питань запобігання корупції звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції допущено поверхневий розгляд справи, суд не з`ясував повно та всебічно обставини цієї справи та не надав належної правової оцінки всім аргументам її учасників. Вважає, що в оскаржуваному рішенні відсутні обґрунтовані висновки та посилання на докази, які б безумовно доводили, що у спірних правовідносинах Національне агенство діяло всупереч положенням частини другої статті 19 Конституції України.

Разом із апеляційною скаргою представником Національного агентства з питань запобігання корупції подано клопотання про розгляд справи за участі представника.

Колегія суддів, розглянувши подане клопотання вважає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін). Враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги введення в Україні воєнного стану, керуючись приписами статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2025 та від 23.02.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Від ОСОБА_1 до суду 13.01.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання зазначає про безпідставність доводів відповідача про необхідність проведення розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Також у відзиві на апеляційну скаргу зазначаються заперечення щодо доводів апелянта, які викладені в апеляційній скарзі по суті вимог. Просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Також позивачем до суду 24.02.2026 подано клопотання про прискорення розгляду справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильності застосування норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі декларацій, позивачем 27.03.2024 подано щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2023 рік.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу обов`язків з проведення перевірок від 17.01.2025 та протоколу повторного автоматизованого розподілу обов`язків з проведення перевірок від 17.04.2025 Національним агентством з питань запобігання корупції проведено повну перевірку декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2023 рік, поданої ОСОБА_1 , першим проректором Полтавського державного аграрного університету, до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, 27.03.2024.

Вказана перевірка проводилась Національним агентством на підставі абз. 3 частини першої статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» та п.п. 2 п. 1 розділу V Порядку проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом Національного агентства від 29.01.2021 № 26/21 (у редакції наказу Національного агентства від 13.11.2023 № 256/23), який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.11.2023 за № 1983/41039 (зі змінами) (далі - Порядок № 26/21).

Повну перевірку Національним агентством проведено в період з 20.01.2025 по 10.07.2025. Термін проведення повної перевірки продовжено з 20.05.2025 на строк до 60 календарних днів на підставі п. 18 розділу V Порядку № 26/21.

За результатами проведення повної перевірки поданої позивачем декларації Національне агентство 11.07.2025 склало довідку №525/25, в якій виклало встановленні в ході її проведення обставини.

Так, зі змісту довідки вбачається, що ОСОБА_1 , при поданні щорічної декларації за 2023 рік всупереч вимогам Закону вказано недостовірні та неточні відомості, а також відомості, які не вдалось перевірити.

У розділі IV «Висновки» цієї довідки вказано, що за результатами повної перевірки декларації встановлено, що суб`єкт декларування при поданні декларації зазначив недостовірні відомості (п.п. 1.1 п. 1, п. 2, п.п. 4.1 п. 4 розділу 3.1 цієї довідки), неточні відомості (п. 3 розділу 3.1 цієї довідки), чим не дотримав вимог пп. 2, 2-1, 7, 8, ч. 1 ст. 46 Закону, та відомості, які не вдалось перевірити (п.п. 1.2 п. 1, п.п. 4.2 п. 4, п.п. 5, 6 розділу 3.1 цієї довідки).

Недостовірні відомості, зазначені у декларації (п.п. 1.1 п. 1, п. 2, п.п. 4.1 п. 4 розділу 3.1 цієї довідки), відрізняються від достовірних на загальну суму 1 707 058,95 грн, що становить від 500 до 2000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації.

У діях суб`єкта декларування встановлено ознаки правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 366-2 Кримінального кодексу України. Встановлено неточність оцінки задекларованих активів, відомості про які зазначено у розділі 3.2 цієї довідки.

Не погоджуючись з діями щодо проведення перевірки декларації та довідкою, складеною за її наслідками, що і зумовило позивача звернутися до суду із даним позовом за захистом своїх прав.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України «Про запобігання корупції» №1700-VII від 14.10.2014 (далі - Закон №1700-VII в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) .

Згідно з частини першої, четвертої статті 4 Закону №1700-VII Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Правову основу діяльності Національного агентства становлять Конституція України, міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, цей та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти.

За змістом пп.7-1 частини першої статті 11 Закону №1700-VIІ (у редакції, чинній на момент призначення повної перевірки) до повноважень Національного агентства належить здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій суб`єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб`єктів декларування.

Відповідно до частини першої, другої, третьої, четвертої статті 51-1 Закону №1700-VIІ Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль.

Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону.

Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національним агентством.

Проведення контролю та перевірки декларацій, а також рішення, прийняті за їхніми результатами, не перешкоджають проведенню досудового розслідування та судового провадження у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.

Згідно зі статті 51-3 Закону №1700-VІІ повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів і може проводитися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.

Повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб`єктами декларування, у разі виявлення в них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.

Національне агентство проводить повну перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із медіа та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

Національне агентство визначає порядок відбору декларацій для проведення повної перевірки та черговість такої перевірки на підставі оцінки ризиків, а також порядок автоматизованого розподілу обов`язків з проведення повної перевірки між уповноваженими особами Національного агентства.

Національне агентство за допомогою програмних засобів Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, забезпечує ведення черги декларацій, відібраних для проведення їх повної перевірки, та інформує суб`єкта декларування про включення поданої ним декларації до зазначеної черги декларацій.

У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

У разі виявлення за результатами повної перевірки декларації ознак необґрунтованості активів Національним агентством надається можливість суб`єкту декларування протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом із відповідними доказами. У разі ненадання суб`єктом декларування у зазначені строки письмових пояснень і доказів чи надання не в повному обсязі Національне агентство інформує про це Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру.

Суб`єкт декларування має право ознайомитися з усіма матеріалами повної перевірки щодо себе за результатами її проведення. Копії матеріалів повної перевірки надаються Національним агентством на письмовий запит суб`єкта декларування протягом семи робочих днів з дня його отримання.

Повна перевірка декларації проводиться в частині об`єктів декларування, не охоплених повною перевіркою декларацій відповідного суб`єкта декларування за попередні періоди, крім випадків, коли Національне агентство отримало нову інформацію про об`єкт, який перевірявся, або коли наявні нові джерела інформації, що не були відомі чи не були доступні Національному агентству під час проведення попередньої повної перевірки.

Процедуру проведення НАЗК повної перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, визначає Порядок проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом НАЗК від 29.01.2021 № 26/21 (далі - Порядок, у редакції чинній на момент проведення повної перевірки).

Згідно з абзацу 5 п. 2 розділу I цього Порядку недостовірні відомості у декларації - відомості, зазначені у декларації відповідно до статті 46 Закону, які відрізняються від відомостей, що містяться у правовстановлюючих документах, судових рішеннях, які набрали законної сили, реєстрах, банках даних, інших інформаційно-комунікаційних та довідкових системах, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування, відкритих базах даних, реєстрах іноземних держав, інших джерелах інформації, на суму, що перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, та/або відомості, які не дають змоги ідентифікувати члена сім`ї суб`єкта декларування чи об`єкт декларування.

Складовими предмета повної перевірки декларації є:

1) з`ясування достовірності задекларованих відомостей;

2) з`ясування точності оцінки задекларованих активів;

3) перевірка на наявність конфлікту інтересів;

4) перевірка на наявність ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів (п. 1 розділу ІІІ Порядку).

Відповідно до п. 4 розділу V Порядку повна перевірка декларації передбачає такі дії:

1) аналіз відомостей про об`єкти декларування та їх порівняння з відомостями з реєстрів, банків даних, інших інформаційно-комунікаційних та довідкових систем, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування, відкритих баз даних, реєстрів іноземних держав, із судових рішень, які набрали законної сили, індивідуально-правових актів, інших джерел, що можуть містити інформацію про об`єкти декларування;

2) створення, збирання, одержання, використання та інша обробка документів чи інформації, у тому числі з обмеженим доступом, у тому числі за допомогою автоматизованих засобів, яка є необхідною для повної перевірки, з використанням джерел інформації, визначених у цьому Порядку;

3) звернення у разі необхідності до посадових та службових осіб державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань для отримання письмових пояснень, їх розгляд і врахування з огляду на іншу отриману інформацію під час проведення повної перевірки відповідно до цього Порядку;

4) звернення у разі необхідності до суб`єкта декларування для отримання пояснень та копій підтвердних документів, їх розгляд і врахування з огляду на іншу отриману інформацію під час проведення повної перевірки відповідно до цього Порядку.

Згідно з п. 12 розділу V Порядку достовірність задекларованих відомостей перевіряється шляхом порівняння зазначених у декларації відомостей з даними, отриманими Національним агентством під час проведення контролю та повної перевірки.

Оформлення результатів проведення повної перевірки декларації регламентовано розділом VI Порядку.

Так, відповідно до п. 1 цього розділу, за результатами проведення повної перевірки декларації, у тому числі повторної, уповноважена особа складає та підписує довідку про результати проведення повної перевірки декларації у двох примірниках, один з яких після погодження відповідно до п. 3 цього розділу надсилається суб`єкту декларування.

Щодо доводів апелянта про відсутність порушення відповідачем порядку проведення повної перевірки, поданої позивачем декларації, судова колегія зазначає таке.

В позовній заяві позивачка зазначила, що повна перевірка повинна бути завершена у строк не більше ніж 120 днів з дня початку строку проведення повної перевірки. Однак, вважає, що перевірку розпочато 20.01.2025, останній день припадає на 19.05.2025. Оскаржувана довідка містить відомості про продовження строку проведення перевірки з 20.01.2025, але не містить відомості про дату прийняття такого рішення. На думку позивача, якщо рішення про продовження строку проведення повної перевірки датовано 20.05.2025, то воно прийняте поза межами строку проведення перевірки та є незаконним.

З цього приводу колегія суддів зазначає таке.

Представник Національного агентства з питань запобігання корупції у відзиві на позовну заяву, а також в апеляційній скарзі наголошує, що у конкретному випадку повна перевірка поданої ОСОБА_1 за 2023 рік декларації проведена у період з 20.01.2025 по 10.07.2025. Цей термін включав в себе також строк продовження повної перевірки (до 60 календарних днів), яке відбулося на підставі п.18 розділу V Порядку №26/21, з 20.05.2025.

Зазначає, що 120-й календарний день з початку строку проведення повної перевікри поданої позивачем за 2023 рік декларації закінчувався 19.05.2025 (включно). У зв`язку з тим, що на момент закінчення перевірки до Національного агентства не надійшли відповіді на всі скеровані в ході проведення відповідного заходу фінансового контролю запити, уповноваженою особою в цей же день (19.05.2025) підготовлено та погоджено доповідну записку щодо необхідності продовження строку проведення повної перевірки.

На підтвердження вищевказаних обставин, представником апелянта до суду надано копію доповідної записки від 19.05.2025, із тексту якої вбачається, що уповноваженою особою Національного агентства надано пропозицію розглянути питання щодо продовження строку проведення перевірки вказаної декларації за 2023 рік, поданої суб`єктом декларування, на строк до 60 календарних днів з 20.05.2025 (а.с. 123-124).

Отже, з 20.05.2025 розпочався продовжений строк проведення повної перевірки декларації ОСОБА_1 , яка закінчена 10.07.2025.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що твердження позивача щодо порушення строків складення довідки від 11.07.2025 №525/25№18/22 є спростованими вищевказанми обставинами та не беруться до уваги в зв`язку з цим.

Вимоги частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Як встановлено статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд першої інстанції на вищевказані обставини та доводи представника відповідача увагу не звернув, чим порушив принцип офіційного з`ясування обставин у справі.

Крім того, надаючи оцінку вказаним обставинам, колегія суддів приймає до уваги доводи апелянта про те, позивач у позовній заяві та уточненій позовній заяві не стверджувала про відсутність доповідної записки чи про необґрунтованість підстав для продовження строку проведення повної перевірки. Зміст тверджень ОСОБА_1 зводився до того, що на її думку, довідка не містить в собі відомостей про дату прийняття рішення про продовження строку проведення повної перевірки.

Аналізуючи мотивувальну частину судового рішення, колегія суддів зазначає, що обставини, які аналізував суд на предмет дотримання строку проведення повної перевірки декларації позивача не відповідають змісту доводів позовної заяви, тобто суд під час розгляду даної справи вирішив досліджувати ті обставини, які не були визначені у позовній заяві, як підстави звернення до суду, що свідчить про порушення норм процесуального права.

Виходячи із зазначеного, висновок суду про не зазначення відповідачем конкретної обґрунтованої підстави для продовження строку проведення повної перевірки декларації позивача, посилаючись лише на загальні положення (пункт 18 розділу V Порядку №26/21), що свідчить про порушення НАЗК принципу обґрунтованості та вмотивованості висновків щодо наявності підстав, визначених у Порядку №26/21 для продовження строку проведення повної перевірки, є необґрунтованим.

Також із позовної заяви вбачається, що позивачка зазначила про те, що оскаржувана довідка не містить відомостей та обґрунтування щодо наявності підстав для проведення повної перевірки декларації. Стверджує, що відсутні відомості щодо того, яким чином ініційовано таку перевірку та звідки, коли отримано відомості результатів логічного та арифметичного контролю. Саме по собі посилання на пункт нормативно-правового акту як на підставу проведення повної перевірки декларації не може вважатися обґрунтованою підставою для такої перевірки.

Колегія суддів зазначає, що положеннями Порядку №26/21 встановлено вимоги до змісту складеної за результатами проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування довідки. Згідно п.2 розділу VI Порядку встановлено, що довідка, з-поміж іншого, повинна містити в собі підстави для проведення такої перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що в оскаржуваній довідці, а саме в п.2.2 розділу II «Загальні положення» вказана чітка підстава для проведення повної перевірки декларації позивача, а саме: абз.3 частина перша статті 51-2 Закону України «Про запобігання корупції» та п.п.2 п.1 розділу V Порядку №26/21.

Зазначення в складеній довідці Національним агентством, окрім відповідних норм законодавства, які визначають підстави проведення повних перевірок, додаткової інформації, ні положеннями Закону, ні Порядку №26/21 не передбачено.

Отже, незгода позивача з фактом проведення повної перевірки поданої нею декларації не може свідчити про протиправність таких дій. Твердження позивача про відсутність у Національного агентства підстав для проведення повної перевірки поданої ним декларації, є помилковими, оскільки вказані посилання безпосередньо спростовуються змістом складеної відповідачем довідки, яка є предметом оскарження в межах даного спору.

Крім того, що доводів позивачки про те, що довідка не містить обґрунтування наявності підстав для повної перевірки декларації, колегія суддів встановила таке.

Приписами абз. 6 частини першої статті 51-3 Закону №1700-VІІ встановлено, що Національне агентство визначає порядок відбору декларацій для проведення обов`язкової повної перевірки та черговість такої перевірки на підставі оцінки ризиків, та порядок автоматизованого розподілу обов`язків з проведення повної перевірки між уповноваженими особами Національного агентства.

На виконання вищевказаних положень, Національне агентство наказом від 07.12.2023 № 284/23 затвердило «Порядок відбору декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, для проведення їх повної перевірки та черговості такої перевірки на підставі оцінки ризиків» (далі - Порядок № 284/23). Порядок №284/23 визначає процедуру відбору декларацій для проведення її повної перевірки уповноваженою особою Національного агентства та черговість такої перевірки на підставі оцінки ризиків.

Відповідно до розділу II Порядку № 26/21 оцінка ризиків декларації здійснюється програмними засобами Реєстру за результатами проведеного логічного та арифметичного контролю (далі - ЛАК). На виконання положень частини третьої статті 51-1 Закону наказом Національного агентства від 21.06.2024 № 161/24 затверджено Порядок проведення логічного та арифметичного контролю декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Порядок № 161/24).

Так, відповідно до п. 3 Порядку № 161/24 Національне агентство визначає правила ЛАК для оцінки ризиків декларації, які є частиною програмного коду Реєстру і не підлягають оприлюдненню та поширенню. Згідно з абз. 2 п. 2 Порядку № 161/24 ваговий коефіцієнт невідповідностей (ризиків) числовий показник, який визначає вагу невідповідності (ризику) у декларації, встановленої(го) при проведенні ЛАК декларації. Сформований показник рейтингу ризику декларації та правила ЛАК не створюють окремий документ, а є конфігураційними налаштуваннями модулю ЛАК Реєстру. Результатом здійснення оцінки ризиків декларації є розрахований показник рейтингу ризику декларації, з урахуванням якого здійснюється відбір декларацій для проведення перевірки.

Відповідно до п. 6 Порядку № 284/23 за результатами оцінки ризиків декларації здійснюється ранжування декларацій, поданих за один звітний рік, від найвищого значення показника рейтингу ризику декларації до найнижчого з метою відбору декларацій для проведення їх повної перевірки. Рейтинг декларацій є динамічним та формується залежно від поданих декларацій за кожний звітний період окремо.

Згідно з розділом V Порядку № 26/21 та п. 3 Порядку № 284/23 для проведення повної перевірки відбираються декларації у порядку черговості на підставі оцінки ризиків: 1) декларація службової особи, яка займає (займала) відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єкта декларування, який займає (займав) посаду, пов`язану з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством, крім декларації, щодо якої наявна довідка про результати проведення автоматизованої перевірки декларації;

2) у декларації, поданій іншим суб`єктом декларування, виявлено невідповідності (ризики) за результатами логічного та арифметичного контролю, крім декларації, щодо якої наявна довідка про результати проведення автоматизованої перевірки декларації;

3) отримано інформацію від фізичних та юридичних осіб, із медіа та інших джерел про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей (далі інформація), у тому числі у декларації, щодо якої наявна довідка про результати проведення автоматизованої перевірки декларації.

Приписами п. 8 Порядку № 284/23 визначено, що під час формування переліку декларацій для проведення їх повної перевірки забезпечується рівномірний відбір декларацій з рівнів черговості, визначених у п. 7 цього ж порядку. Для проведення повної перевірки декларації відбираються за відповідними рівнями черговості (перший, другий, третій, четвертий) (п. 7 Порядку № 284/23).

Так, зокрема, за першим рівнем відбирається декларація подана службовою особою, яка станом на останній день звітного періоду або протягом не менше половини днів звітного періоду займала відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктом декларування, який станом на останній день звітного періоду або протягом не менше половини днів звітного періоду займав посаду, пов`язану з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством, і має найвище значення показника рейтингу ризику декларації. У разі якщо суб`єкт декларування подав декларацію, вказавши кілька посад, при відборі декларації для проведення повної перевірки враховується посада, що пов`язана з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством, або зазначена у примітці до ст. 51-3 Закону.

В свою чергу, за другим рівнем відбирається декларація подана іншим суб`єктом декларування (крім декларацій суб`єктів декларування, які відбираються за першим рівнем черговості) і має найвище значення показника рейтингу ризику декларації.

Так, на повну перевірку за першим та другим рівнями черговості відбираються декларації, які на дату відбору мають найвищий показник рейтингу ризику.

Відбір декларацій для проведення повної перевірки здійснюється у відповідності з Порядком № 284/23 на підставі доручення Голови Національного агентства або заступника Голови Національного агентства, яким визначається кількість декларацій, які підлягають відбору за першим та другим рівнями черговості (за результатами показника рейтингу ризику декларації) залежно від навантаження уповноважених осіб, та строк до якого має бути здійснений відбір декларацій, їх внесення до автоматизованої системи розподілу обов`язків з проведення перевірок та контролю між уповноваженими особами Національного агентства.

Наведені приписи порядків в повному обсязі узгоджуються з положеннями абз. 3 частини першої статті 51-3 Закону, відповідно до якого повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб`єктами декларування, у разі виявлення в них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.

Наведені позивачем доводи у взаємозв`язку з наявними у матеріалах справи доказами та поясненнями сторін, на переконання колегії суддів, не дають підстав стверджувати, що Національним агентством порушено процедуру відбору декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2023 рік, поданої ОСОБА_1 , першим проректором Полтавського державного аграрного університету, для проведення її повної перевірки, на підставі абзацу 3 частини першої статті 51-3 Закону № 1700-VII.

Таким чином, доводи апелянта про те, що Національне агентство під час проведення повної перевірки діяло виключно в межах повноважень та у спосіб встановлений вимогами Закону, а також положеннями Порядку №26/21 спростовують висновки суду першої інстанції.

Щодо встановлених Національним агентством під час проведення повної перевірки поданої позивачем декларації обставин, колегія суддів зазначає наступне.

У підпункті 1.1 пункту 1 розділу 3.1 оскаржуваної довідки зазначено, що "суб`єкт декларування зазначив відомості, які не відповідають дійсності, про вартість земельної ділянки, загальною площею 342 мі, кадастровий номер 5310136400:11:002:0116, розташованої за адресою: вул. Покровська, буд. 58, м. Полтава, обравши у полі "Вартість на дату набуття права або за останньою грошовою оцінкою, гри" позначку "Не відомо".

Під час перевірки встановлено, що зазначений об`єкт нерухомості суб`єкт декларування набув на підставі договору дарування від 24.01.2020 № 34 (далі у цьому пункті - Договір дарування), відповідно до якого вартість земельної ділянки становить 10 000,00 грн, що підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суб`єкт декларування пояснив, що жоден документ, який є у його розпорядженні, не містить інформації щодо вартості цієї земельної ділянки, а під час отримання витягу з Державного земельного кадастру та інформації з державних реєстрів йому не вдалося з`ясувати відомості щодо вартості цієї земельної ділянки.

Пояснення суб`єкта декларування не враховано, оскільки вони не спростовують порушення ним вимог пункту 2 частини першої статті 46 Закону № 1700-VII".

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 46 Закону №1700-VII в декларації зазначаються відомості про об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають, зокрема, дані про вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування.

Згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом Національного агентства від 23.07.2021 № 449/21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.07.2021 за №987/36609 (далі по тексту також - Порядок №449/21, який був чинний станом на момент заповнення позивачем декларації), інформація про вартість об`єкта декларування зазначається на дату набуття суб`єктом декларування та/або членами його сім`ї права на цей об`єкт або відповідно до останньої грошової оцінки майна. Інформація про вартість об`єкта декларування на дату набуття права відображається на підставі документа, відповідно до якого набуто право (за його наявності).

Якщо згідно з документом, на підставі якого набуто право на об`єкт декларування, неможливо встановити вартість майна у грошовій одиниці України, зокрема, якщо така вартість вказана в радянських або українських карбованцях, купонах, а оцінка такого майна не проводилась чи її результати суб`єкту декларування невідомі, при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна слід обрати позначку "Не застосовується".

Проведення оцінки об`єкта декларування з метою заповнення декларації не вимагається.

Позивач у позовній заяві стверджує про відсутність у неї відомостей про вартість означеної земельної ділянки з огляду на те, що договір дарування не перебуває в її розпорядженні.

Водночас відповідачем в межах виниклих правовідносин встановлено, що зазначений об`єкт нерухомості ОСОБА_1 набула на підставі договору дарування від 24.01.2020 № 34, відповідно до якого вартість земельної ділянки становить 10 000,00 грн, що також підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому, із наявних в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей вбачається, що земельна ділянка 5310136400:11:002:0116 набута позивачем у власність саме на підставі договору дарування від 24.01.2020 № 34. У вказаному правочині зазначено, що вартість земельної ділянки становить 10 000,00 гривень. Договір дарування укладений нотаріально в присутності ОСОБА_1 , про що свідчить її власноручний підпис на другій сторінці договору.

Вказаний договір міститься в матеріалах справи в підсистемі "Електронний суд", зокрема у файлі "додатки частина 1.pdf".

Виходячи із зазначеного, факт участі суб`єкта декларування в укладенні зазначеного правочину, як обдаровуваного свідчить про її безпосередню обізнаність з умовами договору, в тому числі із вартістю об`єкта, що визначена у правочині і становить 10 000,00 гривень. Також наявність особистого підпису ОСОБА_1 у договорі дарування від 24.01.2020 № 34 спростовує твердження останньої про її необізнаність із змістом цього правочину.

В свою чергу, будучи обізнаною із змістом договору дарування від 24.01.2020 № 34 позивачу була відома визначена в ньому вартість об`єкта нерухомості.

Посилання позивача на те, що в її розпорядженні був відсутній договір дарування, як і цитування нею положень Цивільного кодексу України, якими врегульований порядок укладення договору дарування, не звільняє останню від обов`язку відображати у декларації визначену вимогами Закону обов`язкову до декларування інформацію.

Суд зазначає, що згідно аналізу норм Закону України "Про запобігання корупції", на етапі проведення повної перевірки декларації саме на суб`єкта покладено обов`язок підтвердити ті відомості, які він у ній зазначає.

При цьому, саме по собі формальне посилання суб`єкта декларування на факт відсутності правовстановлюючого документу, в той час як сукупність обставин підтверджує обізнаність суб`єкта із змістом відповідного правочину, не може свідчити про надання ним достатніх доказів в підтвердження дійсності задекларованих відомостей, а також про протиправність складеної відповідачем довідки.

Таким чином, з врахуванням вищенаведеного, висновки суду першої інстанції про те, що Національне агентство не довело факт наявності у ОСОБА_1 договору дарування є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд звертає увагу, що про існування договору дарування позивач не заперечувала ні під час проведення повної перевірки її декларації, ні у позовній заяві, ні у відзиві на апеляційну скаргу, а лише повідомила суд про те, що не має такого договору у розпорядженні.

Тому в цій частині доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції.

У пункті 2 розділу 3.1 спірної довідки зазначено: "у розділі 4 "Об`єкти незавершеного будівництва" декларації суб`єкт декларування не зазначив відомостей про об`єкт незавершеного будівництва - садовий будинок НОМЕР_1 , загальною площею 41,00 м, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5324082401:01:001:1168 за адресою: АДРЕСА_1 .

Суб`єкт декларування пояснив, що не зазначив відомостей про вказаний садовий будинок, оскільки право власності на нього було зареєстровано лише 18.02.2025, а до цього моменту об`єкт нерухомості не перебував у його власності.

Проте такі пояснення не враховано, оскільки вони не спростовують порушення вимог пункту 2-1 частини першої статті 46 Закону з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2-1 частини першої статті 46 Закону у декларації зазначаються відомості про об`єкти незавершеного будівництва, об`єкти, не прийняті в експлуатацію, а також об`єкти, право власності не які зареєстроване в установленому законом порядку.

Відтак відсутність державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості не звільняє суб`єкта декларування від обов`язку його декларування у розділі 4 "Об`єкти незавершеного будівництва" Декларації.

Національне агентство у п. 89 розділу VI Роз`яснень орієнтувало, що у розділі 4 "Об`єкти незавершеного будівництва" декларації зазначаються відомості, зокрема, про об`єкти, право власності на які не зареєстроване в установленому законом порядку.

Встановлено, що садовий будинок побудований у 1995 році та розташований на земельній ділянці, яка з 26.12.2017 належить суб`єкту декларування на праві власності.

Відповідно до частини першої статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, переходить і право власності на будівлі та споруди, що на ній розміщені.

Таким чином, з моменту набуття права власності на земельну ділянку у 2017 році, суб`єкт декларування набув і фактичне право власності та контролю над садовим будинком, що відповідно до Закону за визначенням підпадає під категорію об`єктів незавершеного будівництва.

Цей факт додатково підтверджується тим, що саме він виступив замовником технічної інвентаризації об`єкта (на підставі п. 9 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") для його державної реєстрації як об`єкта нерухомості. Отже, обов`язок декларувати цей об`єкт виник у суб`єкта декларування не з моменту його формальної реєстрації у 2025 році як об`єкта нерухомості, а з моменту набуття права на земельну ділянку, на якій він розташований.

Таким чином, аргументація суб`єкта декларування, яка ґрунтується виключно на даті формальної реєстрації права власності, є хибною. Обов`язок відображення в декларації зазначеного активу як об`єкта, право власності на який не зареєстроване, виник у нього з моменту набуття права власності на земельну ділянку, що забезпечило йому фактичний контроль над розташованим на ній садовим будинком.

Під час перевірки встановлено, що мінімальна вартість зазначеного об`єкта нерухомості станом на 31.12.2023 могла становити 328 000,00 грн, що підтверджується інформацією, наданою Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України.

Суб`єкт декларування зазначив відомості, які не відповідають дійсності, на суму 328 000,00 гривень.

Таким чином, суб`єкт декларування у розділі 4 декларації зазначив відомості, які не відповідають дійсності, на суму 328 000,00 грн, чим не дотримав вимоги пункту 2 частини першої статті 46 Закону №1700-VII".

З цього приводу колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 2-1 частини першої статті 46 Закону №1700-VII у декларації зазначаються відомості про об`єкти незавершеного будівництва, об`єкти, не прийняті в експлуатацію або право власності на які не зареєстроване в установленому законом порядку, які:

а) належать суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві власності відповідно до Цивільного кодексу України;

б) розташовані на земельних ділянках, що належать суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або передані їм в оренду чи на іншому праві користування, незалежно від правових підстав набуття такого права;

в) повністю або частково побудовані з матеріалів чи за кошти суб`єкта декларування або членів його сім`ї.

Відповідно до пунктів 4-5 Розділу ІІІ Порядку №449/21 за наявності документів, які підтверджують набуття суб`єктом декларування та/або членами його сім`ї права на об`єкт декларування, а також документів, які містять відомості про дату набуття права на нього, його кількість, характеристики, вартість та інші відомості, передбачені Законом, у декларації зазначаються відомості на підставі цих документів.

Згідно з пунктом 5 Розділу IV Порядку №449/21 у розділі 4 "Об`єкти незавершеного будівництва":

1) зазначаються відомості про об`єкти незавершеного будівництва, зокрема об`єкти, не прийняті в експлуатацію або право власності на які не зареєстроване в установленому законом порядку, які:

а) належать суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві власності відповідно до Цивільного кодексу України;

б) розташовані на земельних ділянках, що належать суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або передані їм в оренду чи на іншому праві користування, незалежно від правових підстав набуття такого права;

в) повністю або частково побудовані з матеріалів чи за кошти суб`єкта декларування або членів його сім`ї;

г) мають інший зв`язок із суб`єктом декларування чи членом його сім`ї.

Такі відомості включають дані про:

загальну інформацію про об`єкт: вид об`єкта, загальну площу (м-2), реєстраційний номер;

місцезнаходження об`єкта;

підставу для декларування об`єкта;

особу, якій належить земельна ділянка, на якій здійснюється будівництво об`єкта, і права на неї;

особу, якій належить об`єкт (суб`єкт декларування та/або члени його сім`ї) і права на нього, якщо об`єкт перебуває у спільній власності - про всіх його співвласників.

Якщо власником (співвласником) об`єкта є фізична особа, яка не є членом сім`ї, або юридична особа, інформація про таку особу зазначається відповідно до пункту 8 розділу III цього Порядку;

2) якщо об`єкт незавершеного будівництва розташований за межами України, країна, адреса його розташування та поштовий індекс зазначаються англійською й українською мовами.

У поясненнях, направлених до НАЗК, позивач зазначала, що право власності на вказаний садовий будинок зареєстровано лише 18.02.2025, у зв`язку з чим відомості про цей об`єкт будуть відображені у декларації за 2025 рік.

В позовній заяві позивач з цього приводу зазначила, що ніколи ним не користувалася, він був незареєстрованим у ДРРП та не введеним в експлуатацію. Приховувати інформацію не мала на меті тому, що нею задекларовано земельну ділянку, на якому він знаходився. Більше того, такий об`єкт нерухомості неможливо задекларувати, оскільки на нього ніколи не було технічної документації і він ніким не використовувався. Позивачу не відомо обов`язок декларувати об`єкт нерухомості лише через те, що він знаходиться на земельній ділянці, яка належить декларанту.

Однак, відповідачем на підставі аналізу зібраних під час проведення повної перевірки даних, зокрема аналізу технічного паспорту "Реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності : TI01:6302-6087-4071-4415" встановлено, що садовий будинок НОМЕР_1, загальною площею 41,00 м, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5324082401:01:001:1168 за адресою: АДРЕСА_1 був побудований у 1995 році "дата початку будівництва: 01.05.1995, дата завершення будівництва: 30.09.1995" та розташований на земельній ділянці, яка з 26.12.2017 належить суб`єкту декларування на праві власності.

Проаналізувавши доводи сторін, суд зазначає, що аргументація суб`єкта декларування, яка ґрунтується виключно на даті реєстрації права власності є помилковою та відповідно жодним чином не спростовує сформовані у оскаржуваній довідці висновки.

Так, згідно з Витягом з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (реєстраційний номер документу: ТІ01:6302-6087-4071-4415) садовий будинок був побудований у 1995 році на земельній ділянці, яка набута позивачем у власність у 2017 році. Про вказані обставини безпосередньо зазначено також у довідці № 74, наданій садівничим товариством "НИВА - 2" 03.09.2024. Тобто факт укладення у 2017 році договору купівлі-продажу земельної ділянки свідчить про обізнаність ОСОБА_1 із наявним на ній, починаючи із 1995 року об`єктом незавершеного будівництва. Також обізнаність про існування об`єкту декларування (садового будинку) підтверджується тим, що ОСОБА_1 виступила замовником технічної документації на нього з метою його державної реєстрації.

Доказів того, що позивач не була обізнана із наявністю на належній їй земельній ділянці відповідного садового будинку в ході проведення повної перевірки позивачем Національному агентству надано не було. В матеріалах справи також відсутні вищевказані докази.

Водночас висновок суду першої інстанції про те, що технічний паспорт на вказаний садовий будинок був виготовлений 25.09.2024, тобто після заповнення позивачем декларації не може спростовувати встановлених Національним агентством відомостей.

Колегія суддів зазначає, що факт відсутності оформленого права власності на відповідний об`єкт не може бути доказом того, що суб`єкту декларування не було відомо про фактичну наявність такого об`єкта на земельній ділянці.

Суд звертає увагу, що на етапі проведення повної перевірки декларації саме на суб`єкта покладено обов`язок підтвердити ті відомості, які він зазначає у своїй декларації, що в свою чергу останнім зроблено не було.

В даному випадку суд попередньої інстанції помилково ототожнив процедуру оформлення права власності на об`єкт нерухомості, який є лише офіційним визнанням права власності з боку держави, із настанням події, яка свідчить про обізнаність суб`єкта декларування із наявністю в неї об`єкта незавершеного будівництва, який підлягає відображенню у декларації.

Щодо листа Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 28.04.2025 №405-01/36301-25, направленого у відповідь на лист НАЗК, в якому вказано, що вартість вищевказаного садового будинку станом на 31.12.2023 могла становити 328 000,00 грн, колегія суддів зазначає, що згідно приписів пункту 6 розділу V Порядку №26/21 у разі неможливості встановлення вартості незадекларованих активів з джерел, визначених у підпунктах 1-3, 5, 6 пункту 5 цього розділу, Національне агентство відповідно до законодавства може залучити спеціалістів та експертів.

При цьому ні Закон №1700-VII, ні Порядок № 26/21 не містять вимоги про обов`язковість проведення Національним агентством в межах повної перевірки експертної оцінки майна суб`єктів декларування, тому отримання довідкових даних від експертної установи є законним способом збору інформації, а не процесуальним порушенням відповідача.

Таким чином, інформація, яка була предметом аналізу Національного агентства охоплюється вимогами Порядку № 26/21 в частині використання можливих джерел для її отримання, відтак відображені у довідці висновки щодо вартості незадекларованого ОСОБА_1 майна є правомірними, оскільки повністю підтверджуються відомостями, отриманими Національним агентством з офіційних джерел.

У підпункті 4.1 пункту 4 розділу 3.1 спірної довідки відповідач зазначив, що "суб`єкт декларування зазначив відомості, які не відповідають дійсності, про свої готівкові кошти у розмірі 790 000,00 грн, 70 000,00 доларів США (в еквіваленті курсу на 31.12.2023 - 2 658 768,00 грн), 113 000,00 євро (в еквіваленті курсу на 31.12.2023 - 4 769 492,70 грн), що в загальному розмірі станом на 31.12.2023 становить 8 218 260,70 гривень.

Під час аналізу фінансового та майнового стану суб`єкта декларування встановлено, що залишок його грошових активів на початок звітного періоду (станом на 31.12.2022) у гривневому еквіваленті становив 3 429 364,00 грн (790 000,00 грн у вигляді готівкових коштів, 79 562,00 грн у вигляді коштів, розміщених на банківських рахунках, 70 000,00 доларів США у вигляді готівкових коштів (в еквіваленті курсу на 31.12.2022 - 2 559 802,00 гривень)).

Згідно з даними Державного реєстру фізичних осіб платників податків суб`єкт декларування у звітному періоді отримав доходи із законних джерел на загальну суму 1 019 428,00 грн (заробітна плата, пенсія, заробітна плата за сумісництвом). Крім того, згідно з відомостями, зазначеними у розділі 11 "Доходи, у тому числі подарунки" декларації, ним отримано дохід від відчуження нерухомого майна у розмірі 19 690 000,00 грн, зокрема від відчуження:

квартири АДРЕСА_2 , вартістю 6 290 000,00 грн (покупець ОСОБА_2 );

квартири АДРЕСА_3 , вартістю 12 000 000,00 грн (далі квартира НОМЕР_4 ) (покупець ОСОБА_3 );

квартири АДРЕСА_5 , вартістю 1 400 000,00 грн (покупець ОСОБА_3 ).

Таким чином, загальна сума отриманих доходів суб`єктом декларування за 2023 рік становила 20 709 428,00 гривень.

Проте аналіз правочинів з відчуження нерухомості, які слугували джерелом зазначеного доходу, виявив низку ознак, що в сукупності можуть вказувати не просто на їх фіктивний характер, а на цілеспрямовану схему, метою якої могло бути умисне створення видимості законного походження коштів для їх подальшої легалізації (відмивання), що є предметом ст. 209 Кримінального кодексу України.

Зокрема, встановлено, що покупці квартир ( ОСОБА_4 ) не володіли фінансовою спроможністю для придбання активів вартістю 6 290 000,00 грн та 13 400 000,00 грн відповідно, що підтверджується відсутністю у них достатніх офіційно підтверджених доходів. Так, ОСОБА_3 за все своє життя отримав доходів на суму у розмірі 2 873 287,53 грн, що підтверджується відомостями Державної податкової служби України, а ОСОБА_2 - 62,11 грн (що є єдиним доходом, отриманим від АТ КБ "ПРИВАТБАНК"), що підтверджується відомостями Державного реєстру фізичних осіб платників податків.

Особливо показовим є правочин щодо відчуження квартири НОМЕР_4, договірна ціна якої (12 000 000,00 грн) більш ніж удвічі перевищує її ринкову вартість, визначену Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України (5 635 000,00 грн), та у сім разів перевищує оціночну вартість, зазначену в договорі (1 613 282,03 грн). Крім того, аналіз пропозицій з продажу квартир на веб-сайті "dom.ria" за відповідною адресою та з подібною площею за період з початку 2022 року до дати продажу показав, що ринкова вартість аналогічних об`єктів становила близько 125 000,00 дол. США (в еквіваленті курсу на 16.01.2023 - 4 571 075,00 грн), що також суттєво відрізняється від задекларованої ціни продажу.

Ознаки удаваного правочину набувають характеру доконаного факту, якщо врахувати комбінацію двох ключових обставин:

- по-перше, повної фінансової неспроможності покупців виконати свої зобов`язання за договорами;

- по-друге, суттєвого, економічно необґрунтованого завишення договірної ціни квартири НОМЕР_4 відносно її ринкової та оціночної вартості.

Такі дії є типовим інструментом для маскування походження активів, оскільки їхня мета може полягати не в реальному переході права власності, а у створенні фінансової операції для надання вигляду законності коштам, джерела яких не можуть бути підтверджені.

Слід наголосити, що саме задекларований дохід від цих сумнівних операцій створює формальну підставу для пояснення походження коштів, витрачених на придбання трьох квартир у Республіці Польща та ведення способу життя, що свідчить про рівень витрат, який не відповідає задекларованим доходам (детальний аналіз наведено нижче), оскільки законних доходів та заощаджень суб`єкта декларування (сукупно 4 448 792,00 грн) було б вочевидь недостатньо для покриття його видатків у звітному періоді (17 151 742,78 грн).

протягом звітного періоду суб`єктом декларування було понесено видатків на загальну суму щонайменше 17 151 742,78 грн, що включають:

- розрахункові загальножиттєві витрати на суму щонайменше 1 366 469,00 грн, які, згідно з аналізом банківських трансакцій, свідчать про ведення способу життя, що потребує значних фінансових ресурсів, зокрема через систематичні закордонні подорожі (Карлові Вари, Відень, Лондон, Варшава, Вальядолід, Светі-Влас) та придбання товарів елітних брендів ("Louis Vuitton", "HUGO BOSS", "Marina Rinaldi" та ін.);

- придбання трьох об`єктів нерухомості у м. Варшава (Республіка Польща) загальною вартістю 15 261 909,00 грн;

- сплата податкових зобов`язань у розмірі 523 364,78 грн (відповідно до відомостей Державного реєстру фізичних осіб платників податків).

Таким чином, сукупний обсяг законних доходів та наявних на початок періоду заощаджень суб`єкта декларування становить 4 448 792,00 грн, що є недостатнім для покриття понесених у звітному періоді видатків у розмірі 17 151 742,78 гривень. Формальне обґрунтування фінансової спроможності суб`єктом декларування було досягнуто лише за рахунок декларування доходу від сумнівних правочинів з відчуження нерухомості на загальну суму у розмірі 19 690 000,00 грн. Це свідчить про те, що вчинення фінансових операцій з продажу майна могло бути необхідною умовою для подальшої інтеграції коштів невідомого походження в легальний економічний обіг.

Враховуючи викладене, станом на 31.12.2023 максимально можливий обсяг грошових активів, який міг бути заощаджений суб`єктом декларування за рахунок усіх (включно із сумнівними) задекларованих доходів, міг становити не більше ніж 6 987 049,22 грн. Натомість задекларований суб`єктом декларування сукупний залишок грошових активів на кінець звітного періоду у гривневому еквіваленті становить 8 356 108,17 грн (що включає у себе вказані вище у цьому пункті готівкові кошти: 790 000,00 грн, 70 000,00 дол. США (в еквіваленті курсу на 31.12.2023 2 658 768,00 грн), 113 000,00 євро (в еквіваленті курсу на 31.12.2023 4 769 492,70 грн), кошти, розміщені на банківських рахунках: 11 866,00 грн, 4,00 євро (в еквіваленті курсу на 31.12.2023 - 168,83 грн), 12 926,00 польських злотих (в еквіваленті курсу на 31.12.2023 125 812,64 грн)).

Отже, різниця між задекларованими активами та максимально можливою сумою заощаджень, походження якої не підтверджено законними джерелами, становить щонайменше 1 369 58,95 гривень.

Суб`єкт декларування у своїх поясненнях повідомив, що джерелом походження коштів є дохід, отриманий від продажу трьох квартир у м. Полтава, на підтвердження чого надав довідку від приватного нотаріуса.

Пояснення суб`єкта декларування не враховані з огляду на таке.

Відповідно до Закону про нотаріат нотаріус посвідчує правочин, перевіряючи відповідність його змісту вимогам закону та дієздатність сторін, однак нотаріус не є свідком фактичної передачі грошових коштів. Таким чином, надана довідка лише підтверджує факт нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу, але не є доказом реального проведення фінансових розрахунків між сторонами. Це особливо актуально, враховуючи встановлені обставини щодо відчуження квартир, зокрема квартири АДРЕСА_6 , договірна ціна якої (12 000 000,00 грн) суттєво відрізняється від ринкової та оціночної вартості, а також відсутність у покупців ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) достатніх офіційно підтверджених доходів для придбання активів за ціною, встановленою у договорах. Аргументація суб`єкта декларування, що зводиться до посилання на формальний акт посвідчення правочину, ігнорує суть сукупності встановлених обставин.

Таким чином, станом на 31.12.2023 суб`єкт декларування мав фінансову можливість заощадити не більше ніж 6 987 049,22 гривень.

Крім того, сукупність викладених фактів дає підстави вважати, що в діях суб`єкта декларування можуть вбачатися ознаки легалізації (відмивання) майна, одержаного з непідтверджених джерел, відповідальність за що передбачена ст. 209 Кримінального кодексу України.

Суб`єкт декларування зазначив відомості, які не відповідають дійсності, на суму 1 369 058,95 гривень".

Національним агентством встановлено, що дохід позивачем отримано на підставі договорів купівлі-продажу від 16.01.2023 № 50, № 51, стороною-покупцем у якому виступав ОСОБА_3 . В свою чергу, ОСОБА_5 , яку суб`єкт декларування вказала, як джерело доходу, є приватним нотаріусом, яка посвідчувала зазначений правочин, а отже остання не є стороною договору та, відповідно, джерелом доходу для продавця.

Національним агентством також встановлено, що суб`єкт декларування зазначила відомості, які не відповідають дійсності про джерело доходу, отриманого від відчуження нерухомого майна у розмірі 6 290 000,00 грн, вказавши як джерело доходу ОСОБА_5 . Разом з тим відповідний дохід отриманий позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 29.03.2023 № 417, стороною-покупцем у якому виступала ОСОБА_2 . Натомість, ОСОБА_5 , яку суб`єкт декларування вказала як джерело доходу, є приватним нотаріусом, яка посвідчувала зазначений правочин, а отже, не є стороною договору та, відповідно, джерелом доходу для продавця.

Згідно п. 7 частини першої статті 46 Закону у декларації зазначаються відомості про отримані доходи, зокрема, джерело доходу. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу покупець приймає майно і зобов`язується сплатити за нього певну грошову суму, отже, саме він є джерелом доходу для продавця.

Натомість нотаріус, відповідно до статті 1 Закону України "Про нотаріат", лише посвідчує права та факти, що мають юридичне значення, і не є стороною правочину. Таким чином, суб`єкт декларування, вказавши нотаріуса як джерело доходу замість фактичного покупця, зазначив відомості, які не відповідають дійсності, чим порушила вимоги п. 7 частини першої статті 46 Закону.

Наведені ОСОБА_1 у позовній заяві з даного приводу доводи, з якими безпідставно погодився суд першої інстанції, про те, що відповідні відомості позивачем задекларовані на підставі інформації, отриманої із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків не можуть свідчити про дійсність таких відомостей, оскільки вони не узгоджуються як із договорами купівлі-продажу, що являються первинними документами на підставі яких позивачем отримані грошові кошти, так із вищенаведеними вимогами законодавства.

Однак, відповідно до Порядку № 252/23 за наявності документів, які підтверджують набуття суб`єктом декларування та/або членами його сім`ї права на об`єкт декларування, а також документів, які містять відомості про дату набуття права на нього, його кількість, характеристики, вартість та інші відомості, передбачені Законом, у декларації зазначаються відомості на підставі цих документів.

Виходячи із зазначеного, висновок суду першої інстанції про те, що під час заповнення декларації ОСОБА_1 користувалася відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела суми нарахованого доходу, податку та військового збору, а в цьому Реєстрі в якості джерела доходу була зазначена ОСОБА_5 , не спростовує встановлених Національним агентством в ході проведення повної перевірки обставин.

Крім того, в ході проведення повної перевірки на предмет реальності розрахунків за укладеними договорами, Національне агентство запитувало інформацію щодо майнового стану учасників згаданих правочинів ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . Вказані запити містяться в матеріалах справи в підсистемі "Електронний суд", зокрема у файлі "додатки частина 1.pdf".

Позивачем ні в суді першої та апеляційної інстанції не спростовано вищенаведені доводи Національного агентства. Зі змісту пред`явленого ОСОБА_1 позову вбачається, що вона не погоджується із здійсненим Національним агентством розрахунком суми загальножиттєвих витрат у розмірі 1 366 469,00 грн (систематичні закордонні поїздки), оскільки стверджує, що її систематичні закордонні подорожі були пов`язані з відрядженнями, які здійснювалися по місцю основної роботи.

Однак, колегія суддів погоджується із обґрунтуваннями апелянта, що вказані доводи позивача не знайшли свого підтвердження жодними доказами.

Так, Національним агентством з питань запобігання корупції здійснено аналіз банківських виписок, з яких вбачається, що переважна більшість витрат суб`єкта декларування є особистими і не пов`язана зі службовою діяльністю, націлені на задоволення приватних потреб і вподобань, а також інші витрати, які, очевидно не підлягають компенсації з боку роботодавця, зокрема платежі за страховками.

Вказані відомості містяться в матеріалах справи в підсистемі "Електронний суд", зокрема у файлі "додатки частина 1.pdf".

Законодавство чітко регламентує перелік витрат, що відшкодовуються у відрядженні (проїзд, проживання, добові), і до цього переліку не входять категорії витрат, які встановлені Національним агентством під час здійснення перевірки декларації.

Отже, вищенаведений аргумент позивача спростовується фактичними даними та прямо суперечить суті і правовому регулюванню службових відряджень.

Також колегія суддів приймає до уваги доводи апелянта про те, що за наслідками здійсненого Національним агентством аналізу руху коштів на банківському рахунку позивача вбачається, що в призначеннях платежів грошових коштів, які зараховувались на рахунок ОСОБА_1 , інформація про те, що вони являються компенсацією за службові відрядження була відсутньою.

Позивачем не надано доказів в підтвердження її доводів в частині факту отримання нею коштів у вигляді відшкодування або покриття витрат на службове відрядження.

Таким чином, суд першої інстанції надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, не взяв до уваги послідовно викладені Національним агентством у своїх процесуальних документах доводи щодо правомірності висновків сформованих під час проведення повної перевірки поданої позивачем декларації, а мотивувальна частина оскаржуваного рішення не містить в собі належного обґрунтування відхилення правової позиції відповідача.

Оскільки в апеляційній скарзі відсутні доводи апелянта щодо висновків суду першої інстанції про зазначення позивачем відомостей у пункті 3 розділу 3.1 спірної довідки, колегія суддів не надає їм оцінку, керуючись нормами частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас відсутність таких доводів не може бути підставою для залишення судового рішення без змін, оскільки предметом оскарження у цій справі є скасування довідки НАЗК від 11.07.2025 №525/25 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2023 рік, поданої позивачем, першим проректором Полтавського державного аграрного університету в цілому, а не окремого пункту чи розділу оскаржуваної довідки.

Доводи апелянта про відсутність порушеного права позивача та невірно обраного способу захисту, колегія суддів не приймає до уваги, виходячи із такого.

Так, Національне агентство не є органом, до повноважень якого належить встановлення наявності умислу чи вини як складової суб`єктивної сторони злочину в діях суб`єкта декларування при заповненні декларації. В свою чергу умисел та інші складові правопорушення встановлюють спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції - органи прокуратури, Національної поліції. Національне антикорупційне бюро України.

При цьому, наявність або відсутність вини у діях особи здійснюється виключно судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення або кримінальної справи, відповідно єдиною підставою для притягнення будь-якої особи до відповідальності (адміністративної, кримінальної) є рішення суду, що набрало законної сили.

Довідка та інші документи, що складені Національним агентством на її підставі, це лише документи, що фіксують факт проведення повної перевірки декларації, містять виклад систематизованої інформації, зібраної з різних достовірних джерел під час її проведення і є виключно носієм даних про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

У постановах від 23 листопада 2023 року у справі №520/25012/21 та від 19 лютого 2026 року у справі №160/30949/24 Верховний Суд сформував правовий підхід, відповідно до якого існують виключні випадки, за наявності яких складена НАЗК довідка про результати проведення повної перевірки декларації суб`єкта декларування, не може бути оскаржена до адміністративного суду, а саме у разі виявлення в діях декларанта ознак адміністративного чи кримінального правопорушення, або здійснення у зв`язку з цим уповноваженим органом відповідного провадження щодо притягнення особи до юридичної відповідальності.

Колегія суддів також налогошує, що у постанові від 03 липня 2026 року у справі № 420/3078/25 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, дослідивши попередні правові висновки Верховного Суду, зокрема викладені у постановах від 23 листопада 2023 року у справі № 520/25012/21 та від 19 лютого 2026 року у справі № 160/30949/24, дійшла висновку про необхідність відступу від них.

Верховний Суд у справі № 420/3078/25 сформулював, зокрема, правовий висновок про те, що складена НАЗК за результатами повної перевірки декларації довідка є результатом реалізації публічно-владних управлінських функцій у сфері антикорупційного контролю та має ознаки індивідуального акта у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 та пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому сам факт наявності кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення, пов`язаних із результатами проведеної НАЗК повної перевірки декларації та складенням відповідної довідки, не змінює правової природи такої довідки та не позбавляє її статусу індивідуального акта суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд також зазначив, що межами розгляду такого спору в адміністративному суді є з`ясування правомірності дій (рішень) НАЗК при реалізації ним владних управлінських функцій та відповідності довідки за результатами повної перевірки декларації критеріям законності, обґрунтованості, пропорційності та процедурної справедливості, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, з урахуванням актуального висновку Верховного Суду у справі № 420/3078/25, наявність кримінального провадження, предметом якого є обставини, встановлені НАЗК під час повної перевірки декларації, сама по собі не є правовою підставою для позбавлення особи можливості оскаржити відповідну довідку в порядку адміністративного судочинства.

Інший підхід фактично призводив би до виключення рішення НАЗК із сфери самостійного судового контролю лише з тієї підстави, що результати його контрольної діяльності стали предметом дослідження в межах кримінального провадження, що не ґрунтується на положеннях Кодексу адміністративного судочинства України, Закону №1700-VII чи КПК України.

Водночас проаналізувавши доводи апеляційної скарги, фактичні обставини справи, на переконання колегії суддів, сама по собі незгода позивача з результатами проведення повної перевірки його декларації, не може бути правовою підставою для скасування спірної довідки у оскаржуваній частині, адже у спірних правовідносинах, Національне агентство реалізувало свої повноваження щодо проведення перевірки декларації ОСОБА_1 та сформувало за її результатами довідку, в якій виклало встановлені недостовірні та неточні відомості, які не спростовані позивачем під час розгляду спору по суті в суду першої та апеляційної інстанції.

З урахуванням вищевикладених обставин справи та норм законодавства, відповідач діяв у порядку та у спосіб передбачені Законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не містить в собі аналізу обставин справи, судом застосовано формальний підхід до розгляду цього спору, не надано належної правової оцінки наявним в матеріалах справи доказам та доводам Національного агентства, і не забезпечено всебічне, повне та об`єктивне встановлення всіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків, а відтак рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року ухвалено з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування.

Колегія суддів також звертає увагу, що складення та затвердження обґрунтованого висновку немає на меті спричинення для суб`єкта декларування юридично значимих наслідків.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами порушення своїх прав та інтересів внаслідок складання відповідачем оскаржуваної довідки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання її протиправною та скасування.

Крім того, незгода позивача з результатами проведення повної перевірки його декларації не може бути правовою підставою для скасування довідки Національного агентства в оскаржуваній частині.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове судове рішення або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року у справі №320/38088/25 - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправною та скасування довідки - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина

Судді Т.Р.Вівдиченко

О.В.Карпушова