Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №450/2640/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 450/2640/26 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.

Провадження № 33/811/1335/26 Доповідач: Маліновська О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року суддя Львівського апеляційного суду Маліновська О.В., з участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 - адвоката Возного О.Й., представника потерпілої ОСОБА_2 – адвоката Гнідець О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу представника потерпілої – адвоката Гнідець О.М. на постанову судді Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 липня 2026 року,

встановив:

постановою судді Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 липня 2026 року провадження у справі № 450/2640/26 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, закрито за відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 215891 від 19.05.2026 року, 15.05.2026 року о 10.00 год. перебуваючи за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного та економічного характеру відносно своєї дружини гр. ОСОБА_2 , а саме кричав та висловлювався нецензурною лайкою, не дозволяв брати гроші на забезпечення сім`ї, вчиняв психологічний тиск, внаслідок чого була завдана шкода психологічному здоров`ю, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

На зазначену постанову захисник Гнідець О.М. подала апеляційну скаргу, у якій просить постанову судді скасувати та прийняти нову, якою ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що постанова судді прийнята за неповно з`ясованих обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права; є дискримінаційною щодо постраждалої від домашнього насильства ОСОБА_2 , порушує її право на активний доступ до правосуддя.

Вважає, що суд безпідставно відхилив висновок психолога ОСОБА_3 від 12.06.2026. Згідно з висновком, було проведено первинне обстеження ОСОБА_2 , в результаті якого виявили ознаки тривожності, психоемоційного стресу, симптоми депресивного стану, що може бути результатом пережитих стресів психо-травмуючих впливів щодо неї зі сторони її чоловіка.

На думку апелянта, висновок психолога є належним і допустимим доказом за ст. 251 КУпАП. Відхилення його без змістовного аналізу є порушенням ст. 252 КУпАП.

Зазначає, що суд не врахував, що дії ОСОБА_1 грубо порушили право ОСОБА_2 та їхніх дітей на безпеку, психологічну цілісність та гідність. Відповідно до ст. 1 Закону № 2229-VІІІ, психологічне насильство включає «словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи».

Звертає увагу, що зі встановлених обставин справи вбачається, що ОСОБА_1 : нецензурно висловлювався та погрожував фізичною розправою у присутності малолітніх дітей; вчиняв зазначену поведінку систематично протягом тривалого часу, що підтверджується поясненнями потерпілої.

Апелянт акцентує увагу на перевагу сил ОСОБА_1 над ОСОБА_2 .

Зауважує, що суд систематично тлумачив усі неясності та суперечності на користь особи, яка притягується до відповідальності. При цьому суд безпідставно: відхилив висновок психолога та довідку ГО «Центр «Жіночі перспективи» без будь-якого змістовного аналізу їхнього змісту; проігнорував пояснення потерпілої, не навівши конкретних підстав для їх критичної оцінки; не взяв до уваги систематичний характер насильства.

Захисник Возний О.Й. апеляційну скаргу заперечив, рішення судді першої інстанції вважає законним.

Представник потерпілої - адвокат Гнідець О.М. апеляційну скаргу підтримала, просила задоволити.

Заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що така не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Доказами у справах про адміністративні правопорушення, згідно з приписами ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При цьому, орган (посадова особа), відповідно до ст. 252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, у відповідності з вимогами ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинене таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суддею першої інстанції при вирішенні даної справи зазначені вимоги закону дотриманні.

Закриваючи провадження у справі стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КупАП, суддя виходив з того, що в ході розгляду справи не встановлено обставин та не підтверджено належними та допустимими доказами, вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками судді з огляду на наступне.

Склад адміністративного правопорушення - це сукупність законодавчо-визначених ознак, наявність яких дає підстави дійти висновку у кожному конкретному випадку щодо належної правової кваліфікації дій особи, та як наслідок прийняти рішення щодо можливості притягнення такої особи до юридичної відповідальності.

Відсутність (недоведеність) хоча б однієї із ознак складу адміністративного правопорушення унеможливлює прийняття рішення про притягнення особи до відповідальності та застосування відносно неї заходів державного примусу, зокрема накладення стягнення у виді штрафу.

Диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства врегульовані Законом України «Про запобігання та протидію домашнього насильства» (далі Закон).

У відповідності до п. 3 ч.1 ст. 1 Закону домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Визначення поняття домашнього насильства також надано і у Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція) відповідно до положень якої «домашнє насильство» означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім`ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.

Відповідно до п.14 ч. 1 ст. 1 Закону психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Пунктом 17 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Указані положення закону окреслюють перелік дій, одна чи декілька із яких, можуть становити собою об`єктивну сторону (форму вираження) фізичного та психологічного насильства.

У відповідності до ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів, про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.

Відтак, тягар доказування на предмет доведеності достатності доказів винуватості ОСОБА_1 у скоєні адміністративного правопорушення покладено на особу, що складала протокол про адміністративне правопорушення.

Як слідує зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 215891 від 19.05.2026, ОСОБА_1 поставлено у провину те, що він 15.05.2026 року о 10.00 год. перебуваючи за адресою АДРЕСА_1 вчинив домашнє насильство психологічного та економічного характеру відносно своєї дружини гр. ОСОБА_2 , а саме кричав та висловлювався нецензурною лайкою, не дозволяв брати гроші на забезпечення сім`ї, вчиняв психологічний тиск, внаслідок чого була завдана шкода психологічному здоров`ю.

Такі дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП як домашнє насильство.

Передумовою для визнання ОСОБА_1 винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення та притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП має бути наявність сукупності доказів, які б безумовно та беззаперечно свідчили про вчинення ним об`єктивних дій, що мають ознаки фізичного та психологічного насильства у розумінні положень Закону. У такому разі необхідно встановити наявність причинно-наслідкового зв`язку між відповідними діями ОСОБА_1 та настанням чи можливим настанням шкідливих наслідків саме для потерпілого, тобто у даному фактичному випадку для ОСОБА_2 .

Ретельно перевіривши матеріали справи, суд першої інстанції не встановив беззаперечних відомостей, які б поза розумним сумнівом указували про вчинення ОСОБА_1 фізичного та психологічного насильства відносно дружини ОСОБА_2 . Ухвалюючи рішення у справі та відхиляючи доводи ОСОБА_2 , суддя підставно виходив із того, з протоколу та доданих доказів вбачається, що його складено у зв`язку зі сваркою в сім`ї.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за встановлених обставин, та відсутності доказів, які б об`єктивно свідчили про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відсутні правові підстави для його притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Відомості, які зазначені у протоколі та містяться у матеріалах справи, та поведінка ОСОБА_1 , яка відображалася у формі дій та висловлювань, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення та заяві ОСОБА_2 не є проявом домашнього насильства у формі фізичного та психологічного насильства по відношенню до дружини, оскільки у такому разі відсутнє, як саме заподіяння шкоди, так і його можливе заподіяння фізичному чи психологічному здоров`ю ОСОБА_2 .

Всупереч вимогам ст. 251 КУпАП, особою уповноваженою на складання протоколу про адміністративне правопорушення, не надано суду доказів на підтвердження вищевказаної обставини (з приводу заподіяння чи можливого заподіяння шкоди), як і не містить такої інформації виклад сформульованого звинувачення, викладений у протоколі.

Доводи апелянта про те, що дії ОСОБА_1 підпадають під ознаки фізичного та психологічного насильства, апеляційний суд відхиляє, оскільки такі твердження носять характер припущень, не підтверджені належними та допустимим доказами.

Щодо висновку психолога ОСОБА_3 , на який покликається апелянт, то зі змісту зазначеного висновку не вбачається, що встановлені ним психологічні переживання, емоційний стан чи інші негативні наслідки перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку саме з діями ОСОБА_1 , вчиненими 15 травня 2026 року. Висновок не містить однозначного твердження про те, що моральна шкода була завдана саме внаслідок зазначених дій, а також не виключає впливу інших обставин на психологічний стан особи. За таких обставин наведений висновок сам по собі не може бути достатнім та беззаперечним доказом заподіяння шкоди саме діями ОСОБА_1 15 травня 2026 року, а тому не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду, викладені у постанові і слугували б підставами для її скасування, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено.

Оскільки за результатами апеляційного розгляду підстав для скасування постанови суду не встановлено, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 липня 2026 року без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суд, -

постановив:

апеляційну скаргу адвоката Гнідець Олесі Миколаївни залишити без задоволення.

Постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 липня 2026 року, якою провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173–2 КУпАП, закрито за відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Оксана МАЛІНОВСЬКА