Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №466/13383/23 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/13383/23 Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.

Провадження № 22-ц/811/4261/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів Копняк С.М., Цяцяка Р.П.,

секретаря: Якимчук Л.Я.,

з участю: позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представника – адвоката Марчука А.М.,

представника відповідача – адвоката Гречух В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу заапеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Манькут А.Ю. на ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 19 листопада 2025 рокута за апеляційними скаргамипредставника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Марчука Антона Михайловича та представника ОСОБА_3 - адвоката Манькут А.Ю. на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 20 листопада 2025 рокуу справі за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства "Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», з участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, що спричинило смерть фізичної особи, -

в с т а н о в и в:

В грудні 2023 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Марчук А.М. звернувся в суд із спільною позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства "Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», з участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Просив стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Львівське клінічне територіальне медичне об`єднання акушерства та гінекології» (в подальшому замінено назву відповідача на КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги») на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 2 000 000 (два мільйони) гривень в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 03.02.2014 року ОСОБА_2 перебуваючи в стані вагітності поступила в акушерське відділення Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні м. Львова, в якій лікар акушер-гінеколог ОСОБА_3 прийняв її та здійснював допологове обстеження, готуючи до пологів та народження її першої спільної з ОСОБА_1 дитини.

Лікар ОСОБА_3 у 2014 році був медичним працівником та згідно наказу № 13-к від 01.03.1989 по 3-ій міській лікарні м. Львова перебував на посаді завідувача пологовим відділенням (згідно наказу № 145-к від 26.11.2008 «Про внесення змін до штатного розпису» реорганізоване пологове відділення на акушерське відділення), лікарем-акушер-гінекологом акушерського відділення Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні м. Львова та володів вищою кваліфікаційною категорією за спеціальністю лікар-акушер-гінеколог, тобто перебував в трудових відносинах з Комунальною 3-ою міською клінічною лікарнею м. Львова.

13.03.2014р. через неналежне виконання лікарем, своїх професійних обов`язків, недбале до них ставлення, призвели до загибелі смерті новонародженої дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Факт неналежного виконання лікарем ОСОБА_3 своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі та незворотні наслідки доньці потерпілих - ОСОБА_5 , тобто, вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України, підтверджується матеріалами кримінального провадження.

За наслідками розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні, 02.11.2017 Шевченківським районним судом м. Львова у справі ухвалено вирок, згідно з яким лікаря ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік з позбавленням права займатись лікарською діяльністю у комунальних та приватних медичних закладах строком на 1 рік.

За наслідками розгляду апеляційної скарги лікаря ОСОБА_3 на згаданий вирок, 18.12.2018 Львівський апеляційний суд її частково задовольнив, скасував ухвалений вирок суду першої інстанції та призначив новий розгляд у Шевченківському районному суді м. Львова.

За наслідками нового розгляду справи, у зв`язку з поданим лікарем ОСОБА_3 клопотанням про звільнення його від кримінальної відповідальності, у зв`язку зі спливом строку притягнення до кримінальної відповідальності, та про закриття кримінального провадження, 07.11.2022 Шевченківським районним судом м. Львова постановлено ухвалу, якою звільнено лікаря ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України, на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності та кримінальне провадження закрито.

Оскільки Шевченківським районним судом м. Львова не вирішено питання щодо пред`явленого потерпілими позивачами у кримінальному провадженні цивільного позову про стягнення моральної шкоди, постановлену 07.11.2022 ухвалу ними оскаржено до Львівського апеляційного суду, який вирішив її змінити, а саме: цивільний позов потерпілих позивачів до лікаря ОСОБА_3 та Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні м. Львова про стягнення моральної шкоди залишити без розгляду.

У разі закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності цивільний позов не розглядається, а вимоги потерпілого можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства, оскільки закриття справи на підставах, зазначених у п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, не звільняє особу (в даному випадку роботодавця лікаря ОСОБА_3 ) від обов`язку відшкодувати шкоду, заподіяну її працівником.

Відповідачем за цим позовом є Комунальне некомерційне підприємство «Львівське клінічне територіальне медичне об`єднання акушерства та гінекології», яке є правонаступником Комунального некомерційного підприємства «3-я міська клінічна лікарня м. Львова», яке, в свою чергу, було правонаступником КМКЛ м.Львова, з якою у 2014 році лікар ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах.

Представник позивача зазначав, що душевні травми та біль потерпілих позивачів, який посилений ще й тим, що лікар ОСОБА_3 не лише не визнав своєї вини та щиро не розкаявся у вчиненому, а й навіть по не вибачився перед ними, досі мають місце, і вгамувати їх в якійсь мірі може виплата їм моральної шкоди, яку, на їхнє переконання, відповідачу, у свою чергу, слід стягнути з лікаря ОСОБА_3 , аби він та інші лікарі повсякчас розуміли важливість обраної ними професії, усвідомлювали відповідальність, покладену на них клятвою лікаря, вірність якій кожен лікар повинен пронести через усе своє життя, а також мали силу волі визнавати свої професійні помилки.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, завданої батькам унаслідок учинення позбавлення дитини, необхідно враховувати глибину і тривалість моральних страждань, а також те, що особи зазнали моральних страждань, пов`язаних з необхідністю докладати зусилля для виявлення та законного покарання особи, винної в смерті їхньої дитини. Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 19.12.2011 у справі №6-65цс11, за таких обставин відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 000 000 гривень відповідає вимогам розумності та справедливості, і в даному конкретному випадку не може вважатися завищеним чи надмірним.

Посилаючи на вказані факти, обставини, викладені в позовній заяві, просив задовольнити позов.

Оскаржуваною ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 19 листопада 2025 рокув задоволенні заяви представника третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 - адвокат Манькут А.Ю. про забезпечення доказів від 12.11.2025 року - відмовлено.

Ухвалу суду про відмову у забезпеченні доказів оскаржив представник ОСОБА_3 – адвокат Манькут А.Ю.

В своїй апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - адвокат Манькут А.Ю. покликається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Звертає увагу суду на те, що розгляд заяви про забезпечення доказів проведено з

порушенням встановленого ЦПК України 5-ти денного терміну для розгляду поданої

заяви. Окрім іншого, в ухвалі зазначено, що учасники справи в судове засідання не

викликались, відповідно до вимог ч.3 ст.118 ЦПК України їх неявка не перешкоджає

розгляду поданої заяви. Учасники справи не лише не викликалися в судове

засідання, а й навіть не повідомлялися про дату, час і місце судового засідання, що позбавило сторонувиступити з обґрунтуванням в підтримку своєї заяви, а отже позбавило її доступу до

правосуддя.

Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 20 листопада 2025 рокупозов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства "Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 400 000,00 (чотириста тисяч) гривень.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства "Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень.

Стягнуто Комунального некомерційного підприємства "Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» на користь держави судовій збір пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 3028,00 грн.

Рішення суду оскаржили представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Марчук Антон Михайлович та представник ОСОБА_3 - адвокат Манькут А.Ю..

В своїй апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Марчук Антон Михайловичпокликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зокрема, покликається на те, що грошові суми, присуджені до стягнення, у даному конкретному випадку не відповідають принципу домірності присудженої позивачам суми компенсації заподіяній їм моральній шкоді, не відповідають глибині, характеру, обсягу та тривалості страждань (душевних та психічних), яких зазнали позивачі. Враховуючи тяжкість втрати, пов`язаної зі смертю дитини, і постійний душевний біль, що виник у батьків, сума компенсації оцінена судом як недостатня. Суд не врахував повноту моральних (душевних) страждань батьків, які тривали і тривають після втрати дитини. Крім того, суд не обґрунтував, чому батькові присуджено суму в 4 рази меншу від суми, присудженої матері Злати.

Вважає, що грошова компенсація повинна бути значно більшою, оскільки вона не може компенсувати біль та душевні страждання позивачів в межах присудженої суми та щонайменше повинна бути більш адекватною. Суд повинен був глибше проаналізувати порушення прав позивачів, зокрема, враховуючи, що смерть їхньої дитини була спричинена неналежним виконанням професійних обов`язків лікарем

Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В своїй апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - адвокат Манькут А.Ю.покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зокрема, апелянт вказує, що своїм рішенням у справі 466/13383/23 суд констатував, що зайняв стосовнолікаря ОСОБА_3 заздалегідь упереджену позицію, вважаючи його злочинцем.

Стверджує, що суд не надавв рішенні мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасникамисправи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову,норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх

незастосування.В рішенні суду не вказано ні висновку експерта №2346/2014 від 08.04.2014 року, нівисновку комісійної судово-медичної експертизи №132-133 від 08.09.2016 року, ні

висновку за результатами клініко-експертної оцінки КЕК від 15.10.2014 рокудепартаменту охорони здоров`я ЛОДА, ні висновку за результатами КЕК Міністерствахорони здоров`я.

Окрім цього, представником третьої сторони –лікаря ОСОБА_3 з посиланням на вимоги чинного міжнародного та національногозаконодавства, з врахуванням вказаних вище висновків судово-медичних експертиз, показів свідка ОСОБА_6 заявлялося клопотання про призначеннясудово-медичної експертизи у даній справі, однак, в задоволенні клопотання буловідмовлено. Пояснень такої відмови в рішенні суду немає.

Звертає увагу суду на те, що на даний час не існує вироку суду, яким би встановлювалася винуватість ОСОБА_7 , як представника відповідача, в інкримінованому йомуправоохороннимиорганами злочину.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В січні 2026р. від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін(т.3 а.с.117-119)

В січні 2026р. від представника позивачів - адвоката Марчука А.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу представника третьої особи – адвоката Манькут А.Ю., в якому останній просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, та ухвалити нове рішення, яким вимоги позивачів задовольнити в повному обсязі. (т.3 а.с.133-136)

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представника – адвоката Марчука А.М. на задоволення їхньої апеляційної скарги, представника відповідача – адвоката Гречух В.М. на підтримання поданої ним апеляційної скаргита заперечення апеляційної скарги позивачів,дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали та рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Манькут А.Ю. слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Марчука Антона Михайловичаслід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При частковому задоволенні позову суд першої інстанції виходив із доведеності позивачами факту заподіяння їй діями відповідача (який не є безпосереднім завдавачем шкоди, але зобов`язаний її відшкодувати в силу вимог закону, як роботодавець винуватця) моральної шкоди; між такими діями та заподіяною шкодою, смертю її дитини, є безпосередній причинний зв`язок; відповідач не спростував відсутність протиправності дій та вини в завданні такої моральної шкоди.

Визначаючи до відшкодування моральну шкоду, спричинену позивачці ОСОБА_2 смертю її новонародженої дитини, у розмірі 400000 грн., а позивачу ОСОБА_1 – 100000 грн., суд урахував характер, тривалість, обсяг та зміст душевних страждань позивачів(їх тривалості, можливості відновлення), внаслідок втрати новонародженої доньки, а також їх психоемоційний стан, якого вони зазнали.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України)

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанова Верховного Суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20).

Автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (постанова Верховного Суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21).

У справі, що переглядається, відповідач Комунальне некомерційне підприємство "Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги»не реалізувало своє право на подання апеляційної скарги, приєднання до апеляційної скарги третьої особи. Така процесуальна поведінка відповідача свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог.

Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 03.02.2014 ОСОБА_2 перебуваючи в стані вагітності поступила в акушерське відділення Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні м. Львова, в якій лікар акушер-гінеколог ОСОБА_3 прийняв її та здійснював допологове обстеження, готуючи до пологів та народження її першої спільної з ОСОБА_1 дитини.

Як вбачається із копії свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_4 , Батько - ОСОБА_1 , Мати – ОСОБА_2 (т.1 а.с.25)

Відповідно до копії свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 у віці 1 місяць 1 день (т.1 а.с.26)

Згідно з витягу з наказу №13-к від 01.03.1989 по 3-ій міській лікарні м. Львова лікар ОСОБА_3 у 2014 році був медичним працівником та перебував на посаді завідувача пологовим відділенням (згідно наказу № 145-к від 26.11.2008 «Про внесення змін до штатного розпису» реорганізоване пологове відділення на акушерське відділення), лікарем-акушер-гінекологом акушерського відділення Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні м. Львова та володів вищою кваліфікаційною категорією за спеціальністю лікар-акушер-гінеколог, тобто перебував в трудових відносинах з Комунальною 3-ою міською клінічною лікарнею м. Львова (том 1 а.с.140-141).

За наслідками розгляду заяви потерпілого ОСОБА_1 від 13.03.2014, слідчим Шевченківського районного відділу Львівського міського управління Головного управління МВС України у Львівській області Маркевичем Р.І. 14.03.2014 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відповідні відомості та у кримінальному провадженні №12014140090000643 розпочато досудове розслідування з ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 140 Кримінального кодексу України, а саме: невиконання та неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для неповнолітнього.

Під час проведення у кримінальному провадженні досудового розслідування, старшим слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області лікарю ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України, обвинувальний акт щодо ОСОБА_3 скеровано для розгляду до Шевченківського районного суду м. Львова.(т.1 а.с.154-157)

З досліджених судом матеріалів справи встановлено, що 02.11.2017 Шевченківський районний суд м. Львова ухвалив вирок, згідно з яким лікаря ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік з позбавленням права займатись лікарською діяльністю у комунальних та приватних медичних закладах строком на 1 рік. Позови потерпілих (позивачів у даній справі) задоволено частково в загальній сумі 350 000 грн. (кримінальна справа т.1 а.с. 196-209).

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду від 18.12.2018р. апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3 та представника цивільного відповідача Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні м. Львова – задоволено частково, вирок суду першої інстанції скасовано та призначено новий розгляд у Шевченківському районному суді м. Львова (том 1 а.с.210-216).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова м. Львова від 07.11.2022р. в судовому засіданні було звільнено ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч.2 ст.140 КК України, на підставі ст.49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності, кримінальне провадження закрито у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності (том 1 а.с.158).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 02.02.2023р. ухвалу суду першої інстанції змінено, цивільний позов потерпілих до лікаря ОСОБА_3 та Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні м. Львова про стягнення моральної шкоди залишено без розгляду.(т.1 а.с.229-231)

Як вбачається ізматеріалів справи, зокрема висновку за результатами клініко-експертної оцінки клініко-експертної комісії Департаменту охорони здоров`я ЛОДА від 15.10.2014 р. щодо якості надання медичної допомоги ОСОБА_2 зазначається, що медичним персоналом3-ї міської клінічної лікарні не забезпеченодотримання принципів медичної етики та деонтології при спілкуванні з ОСОБА_2 , її чоловіком та родичами, не надано необхідної об`єктивної інформації про стан роділлі та новонародженої дитини, план обстеження та ведення пологів, лікування дитини; медична документація пологового відділення 3-ї міської клінічної лікарні містить багато неточностей та виправлень; медичним персоналом не забезпеченоналежного динамічного спостереження за станом вагітної та новонародженої дитини; в історії розвитку новонародженого №259 констатовано деформацію голови та наявність великої родової пухлини потилично-тім`яної ділянки \кефалогематоми\, гематому правого вуха, слід від накладання акушерських щипців та виділення крові з лівого вуха, проте виявлені ознаки не відображені в клінічному діагнозі. Смерть дитини слід вважати попереджуваною. (т.1 а.с. 89-93);

У висновку експерта №236/2014 від 14.03.14-28.04.2014рр, зазначено, що смерть дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , настала внаслідок гіпоксично-ішемічного ураження центральної нервової системи, яка виникла у ранньому неонатальному періоді у вигляді деструктивно-проліферативних змін головного мозку, з явищами енцефаломаляції, гострою запальною реакцією та приєднанням грибкової інфекції, гнійної бронхопневмонії з дистелектазами у легенях, що призвело до порушення життєво-важливих функцій організму та смерті. При експертизі трупа дитини ОСОБА_9 виявлені тілесні ушкодження- крововиливи в м`які покрови голови зі сторони внутрішньої поверхні, в чоловій ділянці справа, в тім`яній ділянці справа та в потиличній ділянці майже посередині, а також садніння шкіри некротичними змінами завитка правої вушної раковини, які могли утворитись під час операції-накладання вихідних акушерських щипців.(т.1 а.с.130)

У висновку експерта № 132-133 комісійної судово-медичної експертизи від 08.08.16-08.09.16р. зазначено:

-при поступленні 03.02.2014 р. ОСОБА_2 в пологовий стаціонар і впродовж її перебування в стаціонарі оцінка готовності вагітної до пологів природним шляхом проведена не була\ п.1\

-записані в історії пологів №388 розміри тазу породіллі ОСОБА_2 не являються перешкодою для народження дитини масою 3.500кг, довжиною 55 см природнім шляхом.\п.2\

-на момент поступлення вагітної Павлик у пологовий стаціонар протипоказань до ведення пологів через природні родові шляхи не було\п.3\

-причиною наявності мезонію в навколоплідних водах можуть бути: дистресгіпоксія плоду, перекошеність плоду, обвиття пуповиною, внутріутробне інфікування; знаходження меконію в дихальних шляхах та шлунково-кишковому тракті дитини свідчить про тривалу гіпоксію,при чому відбувається рефлекторне подразнення дихального центру, що викликає глибокі дихальні рухи із відкритою голосовою щілиною плода. Це призводить до аспірації навколоплідних вод, які містять меконій. Наявність внутрішньоутробних дихальних рухів плода може бути реакцією на обвиття пуповиною, її притиснення, стимуляцію родової діяльності окситроцином \на чому наголошували потерпілі\, тобто на ті фактори, які є причиною гострої гіпоксії плода \п.4\,

-меконізація навколоплідних вод наступила до початку пологів\п.5\;

-спостереження за ОСОБА_2 проводилось не в повному об`ємі\п.7\;

-з ранніх термінів вагітності у ОСОБА_2 було відомо про обвиття плода\п.11\

-множинні виправлення в історії пологів №388, непроведення належного спостереження за вагітною ОСОБА_2 ,не встановлено час відходження вод і початку пологової діяльності, та наявності у жінки показів до кесаревого розтину комісія не може дати однозначну відповідьвідносно наявності чи відсутності у жінки показів кесаревого розтину\ п.13,16\

-причиною смерті дитини ОСОБА_9 стало гіпоксично-ішемічне ураження центральної нервової системи важкого ступеня, внутрішньо-шлуночковий крововилив ІІІ ступеня, тотальна енцефаломаляція зі вторинними змінами і поліорганна недостатність. Окрім цього у дитини було виявлено аспірацію меконіальних навколоплідних вод, гнійну бронхопневмонію та дистелектази у легенях, крововиливи у сітківки обох очей, дефіцитну анемію. Перелічені у цьому пункті захворювання не явилися причиною смерті\п.18.19\.

-при експертизі трупа дитини ОСОБА_4 виявлені тілесні ушкодження: крововиливи в м`які покрови голови зі сторони внутрішньої поверхні…, які могли утворитись під час операції – накладання вихідних акушерських щипців. Зазначені тілесні ушкодження не перебували у прямому причинному зв`язку з настанням смерті.\п.20\

-гіпоксично-ішемічне ураження мозку у дитини могло бути незворотним уже на момент народження. Так само можливо, що адекватні дії медичного персоналу після народження дитини могли би покращити її прогноз. Однак, відповідно до записів в історії розвитку новонародженого №259 реанімаціна допомога дитині не надавалась.\п.25\

-проведення електронного фетального моніторингу впродовж першого періоду пологів даєзмогу вчасно оцінити зміни стану плода і прийняти рішення про зміну тактики пологів, що не було зроблено \п.26\

-щоденні записи лікарів були формальними і не відображали скарг, які згідно протоколу допиту потерпілої ОСОБА_2 від 22 березня 2014р. мали місце. Це обумовило відсутність необхідної оцінки стану шийки матки під час перебування ОСОБА_2 у пологовому стаціонарі. Також були недооцінені фактори ризику перинатальної та материнської патології: перенесені гінекологічні операції в минулому, хронічне захворювання нирок, анемія під час вагітності… \ п.27\

-операція накладання акушерських щипців при задньому виді потиличного передлежання має свої особливості і при порушенні техніки накладення акушерських щипців збільшується ризик травматичних пошкоджень плода \кефалогематома, травми м`яких тканин обличчя, пошкодження кісток черепа, внутрішньо-черепні крововиливи\ Через те що у історії пологів №388 не описана техніка накладання акушерських щипців і хід цієї операції, встановити наявність порушень в діях медичних працівників на цей період пологів не можливо\п.28\

-В історії розвитку новонародженого(№259) відсутні відповідні записи про результати спостереження за динамікою стану дитини і лікувальні втручання…В діях медичних працівників були порушення і вимог наказу МОЗ України №312 від 08.06.2007» Про затвердження клінічного Протоколу з первинної реанімації та після реанімаційної допомоги новонародженим, який був чинним на той час.\п.29\

-У п.30 висновку зазначається, що за ведення вагітної ОСОБА_2 та пологів у неї несе відповідальність лікуючий лікар - ОСОБА_3

-Наявна у медичній документації інформація дає підставу вважати, що між порушеннями, допущеними медичними працівниками,та смертю ОСОБА_8 міг бути прямий причинний зв`язок \ п.31\

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 284 ЦК України фізична особа має право на надання їй медичної допомоги.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування відповідних норм права у правовідносинах про відшкодування моральної шкоди, що враховується у цих правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам.

Відповідно до статті 33 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадянам України надається лікувально-профілактична допомога поліклініками, лікарнями, диспансерами, клініками науково-дослідних інститутів та іншими акредитованими закладами охорони здоров`я, службою швидкої медичної допомоги, а також окремими медичними працівниками, які мають відповідну ліцензію.

Лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров`я чи його підрозділу. Обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря (стаття 34 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я").

Надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправним.

Подібних висновків дійшов Верховних Суд у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 661/2894/16-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18, від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, від 09 квітня 2024 року у справі № 584/947/20.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21 звернув увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг, вказавши, що "мають пред`являтися пропорційні вимоги до ступеня деталізації обставин справи, які надаються пацієнтами. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу та надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв`язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення зі сторони обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності, пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров`ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін".

Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

З урахуванням наведених вище вимог закону та встановлених обставин справи, на підставі досліджених письмових доказів, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачі довели наявність факту заподіяння їм діями відповідача (який не є безпосереднім завдавачем шкоди, але зобов`язаний її відшкодувати в силу вимог закону як роботодавець винуватців - заподіювачів шкоди) моральної шкоди, та те, що між такими діями та заподіяною шкодою (смертю її новонародженої дитини) є безпосередній причинний зв`язок, а відповідачем не спростовано відсутність протиправності дій та вини в завданні такої моральної шкоди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування завданої шкоди, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Водночас колегія суддів не може погодитись із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, оскільки суд першої інстанції не в повній мірі врахував, що смерть новонародженої дитини позивачівнастала внаслідок недбалого ставлення медичних працівників до своїх професійних обов`язків, оцінивши тяжкі наслідки такої втрати для позивачки як матері, та батька, що негативно позначилися на їх моральному стані, тяжкість вимушених змін у їх життєвих стосунках, обсяг фізичних та душевних страждань, їх тривалість, неможливість поновити попереднє становище внаслідок смерті дитини, відтак колегія суддів приходить до висновку, що достатнім та розумним відшкодуванням моральної шкоди буде стягнення на користь матері ОСОБА_2 грошової компенсації моральної шкоди у розмірі 500 000,00 (п`ятсот тисяч) гривень та на користь батька ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 250 000,00 (сто тисяч) гривень.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 361/5334/18 (провадження № 61-12136св24), від 09 квітня 2025 року у справі № 344/10156/23 (провадження № 61-2312св24), від 21 травня 2025 року у справі № 205/7725/23 (провадження № 61-16884св24),.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі "Stankov v. Bulgaria" від 12 липня 2007 року).

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 661/2894/16-ц, в якій касаційний суд, навіть незважаючи на закриття кримінального провадження щодо медичних працівників обласної клінічної лікарні за відсутністю складу злочину, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу смертю дружини, яка була обумовлена сукупністю факторів, зокрема і недоліками у лікуванні.

Зазначену моральну шкоду суд правильно стягнув з Комунального некомерційного підприємства "Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», оскільки вона завдана їхніми медичними працівниками під час виконання ними своїх трудових/службових обов`язків. Суб`єктом відповідальності за шкоду, завдану працівниками під час виконання трудових обов`язків, відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України є юридична особа. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 липня 2023 року у справі № 149/1125/20 (провадження № 61-6089св23).

Доводи представника третьої особи ОСОБА_3 - адвоката Манькут А.Ю. щодо порушення судом норм процесуального права, оскільки судом не мотивовано відмову у забезпеченні доказів щодо призначеннясудово-медичної експертизи у даній справі,та не повідомлення про дату, час і місце судового засідання, що позбавило сторонувиступити з обґрунтуванням в підтримку своєї заяви, а отже позбавило їх доступу до

правосуддя, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, тому доводи апеляційних скарг з цього приводу є безпідставними.

Посилання у апеляційній скарзі представника третьої особи ОСОБА_3 – адвоката Манькут А.Ю. на те, що суд в межах даної цивільної справи відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи, взявши до уваги ряд експертиз, які були проведені на стадії досудового розгляду кримінальної справи, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки експертів, за результатами проведення експертизи в рамках кримінального провадження, є належними доказами, оскільки стосуються обставин, що входять до предмету доказування в межах цієї цивільної справи. До того ж, із тексту зазначених висновків експерти бути обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, що відповідає вимогам статті 4 Закону України "Про судову експертизу". Крім того, чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо можливості використання під час розгляду справи доказів, отриманих в межах інших проваджень.

Вказане узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 302/422/21, від 27 червня 2024 року у справі № 2-4125/11 (провадження № 61-12798св23).

Можливість використання в якості доказів (одного з доказів) при розгляді іншої справи, виконаних у кримінальному провадженні висновків експертиз також підтверджено Верховним Судом у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі № 678/364/15, від 05 лютого 2020 року у справі №461/3675/17, від 10 березня 2020 року у справі № 9901/740/18.

Доводи апеляційної скарги представника третьої особи ОСОБА_3 – адвоката Манькут А.Ю. з приводу того, що суд першої інстанціїзастосував «презумпцію винуватості» до ОСОБА_3 , не врахувавши, що вирок яким би встановлювалась вина ОСОБА_3 в інкримінованому йому правоохоронними органами злочину відсутній, а також невизнання останнім вини при розгляді клопотання про закриття у зв`язку із спливом строків давності, колегія суддів відхиляє, оскільки судом вірно надано оцінку висновкам експертів у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.1 ч.2 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Статтею 284 КПК передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження.

Всі підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі.

До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.

Зокрема, до нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження належить звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 у справі №398/571/15ц зазначив, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, в контексті розглядуваного правового інституту, не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально караного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_3 був обізнаний щодо характеру прийняття відповідного процесуального рішення суду, зокрема, те, що підстави прийняття такого рішення суду мають нереабілітуючий характер, і висловив свою згоду на таке закриття кримінального провадження з нереабілітуючої підстави.

Суд зазначає, що закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності (п.1 ч. 2 ст. 284 КПК) є нереабілітуючою підставою, а тому така особа не звільняється від обов`язку відшкодування заподіяної її діяннями шкоди.

Подання клопотання про закриття кримінального провадження за закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності є правом обвинуваченого, однак це не спростовує нереабілітуючий характер відповідної підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Виправдувального вироку у кримінальному провадженні немає, а закриття справи у зв`язку з закінченням строку давності не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Така позиція узгоджується з висновками, викладеними у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1989 № 3. Аналогічні висновки щодо подібного правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі № 185/442/16-к, 15 травня 2019 року у справі № 617/609/15-к, 19 листопада 2019 року у справі № 345/2618/16-к, 10 червня 2021 року у справі № 640/11750/17, 11 листопада 2020 року у справі № 455/229/17, 27 травня 2021 року у справі № 577/977/19 тощо.

У цій справі обов`язок щодо спростування доводів позивачів та доведення відсутності вини ОСОБА_3 у завданні позивачам шкоди покладається на сторону відповідача та третю особу(оскільки вони заперечували проти позовних вимог), які будь-яких належних та допустимих доказів на спростування презумпції вини заподіювача шкоди та позиції позивачів не надали.

У постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц (провадження № 61-32980св18) та від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 (провадження № 61-10929св20) зазначено, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.

Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Якщо експертиза, яка проведена у кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, то незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений така експертиза може бути допустимим доказом.

Висновок, підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, відповідає положенням статті 102 ЦПК України.

Верховний Суд неодноразово робив висновок про допустимість висновку експерта, який проведений в рамках кримінального провадження.

Зокрема, такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18.

Крім того, у цій справі суди оцінили надані сторонами докази у їх сукупності у визначений процесуальним законом спосіб, та не ухвалювали оскаржувані судові рішення виключно на підставі висновку експерта від 28 жовтня 2018 року.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що питання вини тих чи інших медичних працівників по факту неналежного надання медичної допомоги може бути вирішено при розгляді справи про стягнення заподіяної шкоди за позовом Комунального некомерційного підприємства "Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги»в порядку регресу до винних медичних працівників, оскількияк вбачається із матеріалів справи, зокрема п.31 Висновку експерта комісійної судово-медичної експертизи №132-133(т.1 а.с.94-125)по факту неналежного надання медичної допомоги ОСОБА_2 та її новонародженій дитині ОСОБА_4 зазначено, що наявна у медичній документації інформація дає підставу вважати, що між порушеннями,допущеними медичними працівниками, та смертю ОСОБА_8 міг бути прямий причинний зв`язок.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини 4 статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

На підставі вище викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційні скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Манькут А.Ю. слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Марчука Антона Михайловича слід задовольнити частково.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Марчука Антона Михайловича задоволено частково, з Комунального некомерційного підприємства "Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги`на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 7500 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та 3750 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 374 ч. 1 п.2, 375,376, 381 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

у х в а л и в:

апеляційні скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Манькут А.Ю. залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 19 листопада 2025 року– залишити без змін.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Марчука Антона Михайловича – задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 20 листопада 2025 року – змінити в частині сум стягнення.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 500 000,00 (п`ятсот тисяч) гривень.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 250 000,00 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути Комунального некомерційного підприємства "Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» на користь держави судовій збір пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 7500 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та 3750 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

В решті оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постановискладено 03.09.2026 року.

Головуючий: О.М.Ванівський

Судді: С.М.Копняк

Р.П. Цяцяк