Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №333/8602/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу Справа № 333/8602/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/8602/25 Головуючий у 1 інст. Ковальова Ю.В.

Провадження № 33/807/1014/26 Доповідач у 2 інст. Клименко Л.В.

Категорія – ч. 1 ст. 130 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року місто Запоріжжя

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Клименко Л.В., за участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника – адвоката Мащак Н.Г., розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Запоріжжі справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Гурського В.С. на постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік, стягнуто судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до оскаржуваної постанови, суддя першої інстанції встановив, що 03.09.2025 року о 23 год. 20 хв. в м. Запоріжжя, на вул. Космічна, 42, ОСОБА_1 , керував автомобілем Volkswagen Transporter, реєстраційний номер НОМЕР_2 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів, від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився на місці зупинки, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – адвокат Гурський В.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову першої інстанції та провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити у зв`язку з вчиненням дії особою в стані крайньої необхідності, що передбачено п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

В обґрунтування скарги зазначає, що дії водія ОСОБА_1 не були звичайним керуванням транспортним засобом в стані сп`яніння, оскільки безпосередньо пов`язані з виконанням невідкладного військового завдання, спрямованого на відвернення реальної небезпеки життю та здоров`ю поранених військовослужбовців.

Звертає увагу, що суд першої інстанції формально навів положення ст. 18 КУпАП, однак фактично застосував їх до встановлених обставин справи. Окрім того, суд обмежився висновком, що ОСОБА_1 було зупинено вже після доставляння поранених до лікарні, тому обставини евакуації не можуть бути підставою для закриття провадження у справі. Такий підхід, на думку захисника, є помилковим, оскільки він штучно розриває єдине невідкладне військово-медичне завдання на окремі епізоди та ігнорує його реальний зміст.

Вказує, що керування ОСОБА_1 транспортним засобом в розташування військової частини після евакуації поранених військовослужбовців не було самостійною та приватною поїздкою. Воно було продовженням того самого службового завдання, адже військовий транспортний засіб і майно не могли бути залишеними поза контролем військової частини або передані стороннім особам. Проте, суд першої інстанції такі обставини не перевірив, не з`ясував чи мав ОСОБА_1 реальну можливість припинити рух, залишити автомобіль або передати його іншій особі.

Вважає, що висновок суду про відсутність крайньої необхідності є передчасним та зробленим без повного з`ясування обставин, що мають істотне значення для справи.

Зауважує, що допитаний в судовому засідання свідок ОСОБА_2 підтвердив, що ОСОБА_1 терміново відкликано з відпустки, який прибув раніше за іншого водія, а тому саме ОСОБА_1 було направлено для евакуації поранених. Проте, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки показанням свідка та документам військової частини.

Зазначає, що дії ОСОБА_1 були направлені на відвернення більшої шкоди - загибелі або погіршення стану трьох поранених військовослужбовців, а тому шкода, яка полягала в порушенні встановленого порядку безпеки дорожнього руху є менш значною порівняно з відверненою шкодою.

Вказує на те, що суд першої інстанції помилково надав вирішальне значення тому, що ОСОБА_1 нібито не повідомив поліцейських про крайню необхідність на місці зупинки транспортного засобу. Проте, суд мав оцінити не те, чи називав водій свої дії саме як крайню необхідність, а те, чи існували об`єктивні факти, які і утворюють стан крайньої необхідності.

На переконання сторони захисту, відмова від огляду не виключає можливості застосування ст. 18 КУпАП.

Разом з тим, в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вищевказаної постанови.

Виходячи зі змісту клопотання, як на підставу поважності пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції посилається на те, що первісну апеляційну скаргу було подано в межах встановленого строку. Проте, постановою Запорізького апеляційного суду від 03 липня 2026 року апеляційну скаргу було повернуто особі, яка її подала, внаслідок відсутності договору із зазначенням повноважень адвоката або обмеження його права на вчинення певних дій як захисника. Таким чином, первісна апеляційна скарга розглянута не була виключно з формальної процесуальної підстави, пов`язаної з підтвердженням повноважень захисника.

Заявлене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як слідує з наявних матеріалів справи, оскаржувана постанова суду першої інстанції винесена 16 червня 2026 року. Первісна апеляційна скарга подана захисником Гурським В.С. 26 червня 2026 року, тобто в межах встановленого десятиденного строку на оскарження зазначеного судового рішення. Проте, постановою Запорізького апеляційного суду від 03 липня 2026 року апеляційну скаргу адвоката Гурського В.С. на постанову судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2026 року повернуто особі, яка її подала у зв`язку з неналежним підтвердженням адвокатом своїх повноважень як захисника.

06 липня 2026 року адвокатом Гурським В.С., в інтересах ОСОБА_1 , повторно подано апеляційну скаргу на постанову судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2026 року з усуненням недоліків, викладених в постанові Запорізького апеляційного суду від 03 липня 2026 року, у зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що в даному випадку строк на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції пропущений з поважних причин, а тому підлягає поновленню.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 пояснив, що він є діючим військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , обіймає посаду водія-санітара. 03.09.2025 року приблизно о 12 годині 00 хвилин, перебуваючи на чергуванні, він отримав інформацію про те, що з 01.09.2025 року він перебуває у відпустці, тому він почав збиратися додому. Розуміючи, що він знятий з чергування, він випив каву з додаванням коньяку, оскільки був переконаний, що жодних службових завдань виконувати не буде. Разом з тим, того ж дня ввечері він отримав телефонний дзвінок від ОСОБА_2 , який перебував поблизу лінії бойового зіткнення, та повідомив про необхідність евакуації поранених бійців, на що він повідомив про відпустку та про факт вживання ним алкогольного напою. Проте, у зв`язку з відсутністю іншого водія, було прийнято рішення про те, що він візьме участь в зазначеній евакуації. Наказом т.в.о. начальника медичного пункту його було відкликано з відпустки. Також пояснив, що ОСОБА_2 обіймає посаду санітарного інструктора медичного пункту, а тому за характером здійснюваних обов`язків він підпорядковується саме розпорядженням ОСОБА_2 . Через деякий він разом з т.в.о. начальника медичного пункту здійснив евакуацію поранених бійців та доставив їх до різних медичних закладів. Щодо обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, пояснив, що він відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, оскільки мав стійке переконання в тому, що він, будучи військовослужбовцем, не підпорядковується вимогам патрульної поліції. Вважав, що особи, які проходять військову службу, підпорядковуються лише Військовій службі правопорядку, яка уповноважена складати протоколи про адміністративне правопорушення відносно військовослужбовців.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , захисника Мащак Н.Г., які підтримали апеляційну скаргу та наполягали на її задоволенні, перевіривши матеріали справи, наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Так, відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дослідити в судовому засіданні наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Вирішуючи питання за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, апеляційний суд зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, засновані на досліджених в судовому засіданні доказах та є обґрунтованими.

Так, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 442894 від 04.09.2025 року підтверджується:

- направленням на огляд водія транспортного засобу до КНП «ОКЗПНД та СЗХ» ЗОР з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 03.09.2025 року, складеного о 23 годині 45 хвилин, з якого слідує, що в результаті огляду, проведеного уповноваженою особою патрульної поліції, у ОСОБА_1 виявлені наступні ознаки алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Огляд на стан алкогольного сп`яніння як за допомогою спеціального технічного приладу, так і в закладі охорони здоров`я не проводився у зв`язку з відмовою водія на місці зупинки транспортного засобу;

- довідкою інспектора відділу адміністративної практики УПП в Запорізької області ДПП, з якої слідує, що водій ОСОБА_1 повторності за ст. 130 КУпАП не має, посвідчення водія отримував;

- рапортом працівника поліції від 04.09.2025 року, зі змісту якого слідує, що 03.09.2025 року під час несення служби о 23 годині 20 хвилин за адресою: м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 42, був зупинений транспортний засіб Volkswagen Transporter, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , у якого були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а саме, запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку як за допомогою спеціального технічного приладу, так і в закладі охорони здоров`я водій відмовився на місці зупинки транспортного засобу;

- відеозаписом події, відтвореним під час судового розгляду, яким зафіксовано факт керування транспортним засобом водієм ОСОБА_1 03.09.2025 року у нічний час доби. Зі змісту відеозапису вбачається, що підставою для зупинки стало порушення вимог ПДР України. Також встановлено, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, а тому перевозив зброю. В ході спілкування, відповідаючи на запитання поліцейського, водій повідомив, що протягом дня випив каву з коньяком. Після чого співробітники поліції запитали про те, чи готовий ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального технічного приладу, роз`яснюючи наслідки відмови, а також право на проходження такого огляду в медичному закладі, оскільки у ОСОБА_1 виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Разом з тим, водій відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, після чого останньому було роз`яснено, що буде складено протокол про адміністративне правопорушення за фактом відмови від огляду на стан сп`яніння. В ході вказаного спілкування, на місці події з`явились інші військовослужбовці, які додатково пояснили, що вони щойно повернулись з лінії бойового зіткнення, де ОСОБА_1 був задіяний як водій для екстреної евакуації важкопоранених бійців, попри те, що вже мав перебувати у відпустці. Вказаним відеозаписом також зафіксований процес роз`яснення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, процес складання протоколу та ознайомлення водія з його змістом.

Отже, наведені вище докази в їх сукупності підтверджують факт порушення водієм ОСОБА_1 вимог, передбачених п. 2.5 ПДР України.

З таким висновком судом першої інстанції погоджується і апеляційний суд.

Стосовно доводів апелянта з приводу вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення в стані крайньої необхідності, слід зазначити таке.

Згідно зі статтею 18 КУпАП крайня необхідність — це стан, в якому була вчинена дія, передбачена цим Кодексом або іншими законами України, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, і який виключає можливість кваліфікації цієї дії як адміністративного правопорушення. Обов`язковими ознаками крайньої необхідності є вчинення дії: 1) з метою усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління; 2) якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами; 3) якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Лише за наявності усіх трьох наведених вище умов особа звільняється від адміністративної відповідальності на підставі статті 17 цього Кодексу, а провадження у справі про адміністративне правопорушення, вчинене у стані крайньої необхідності, підлягає закриттю.

В постанові від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоді правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеці, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях.

Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдане станом крайньої необхідності. Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу.

Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку — менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Матеріали справи не містять доказів того, що 03.09.2025 виникла екстрена ситуація, через яку ОСОБА_1 був змушений відмовитись від огляду на стан алкогольного сп`яніння. Сторона захисту також не надала таких доказів. У справі теж відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 усунув якусь небезпеку або що внаслідок цього ним було завдано будь-якої шкоди.

Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи сторони захисту про те, що відмова ОСОБА_1 від огляду на стан алкогольного сп`яніння була пов`язана з виконанням невідкладного військового завдання, спрямованого на відвернення реальної небезпеки життю та здоров`ю поранених військовослужбовців, не свідчить про наявність стану крайньої необхідності у розумінні вищевказаних вимог закону та не звільняє особу від виконання законної вимоги поліцейського щодо проходження такого огляду.

Більше того, відповідно до пояснень самого ОСОБА_1 , працівники патрульної поліції зупинили транспортний засіб під його керуванням на зворотному шляху до місця розташування військової частини, тобто після того як поранені військовослужбовці були доставлені до лікарні, після вжиття невідкладних заходів для їх врятування, коли реальна загроза вже була відвернена. Жодних об`єктивних даних, які б свідчили про існування на той момент реальної та безпосередньої загрози життю чи здоров`ю поранених військовослужбовців, матеріали справи не містять.

Такі обставини не є передбаченою законом підставою для невиконання законної вимоги поліцейських щодо проходження медичного огляду та не можуть свідчити про перебування особи у стані крайньої необхідності.

З відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 висловив чітку, пряму та недвозначну відмову від проходження медичного огляду.

Апеляційний суд також критично ставиться до доводів захисника про те, що керування ОСОБА_1 транспортним засобом в розташування військової частини після евакуації поранених військовослужбовців не було самостійною та приватною поїздкою, а є продовженням того самого службового завдання, адже військовий транспортний засіб і майно не могли бути залишеними поза контролем військової частини або передані стороннім особам, оскільки на місці події перебували військовослужбовці військової частини, де проходить службу і сам ОСОБА_1 . З огляду на викладене, ОСОБА_1 мав об`єктивну можливість залишити зброю не на сторонніх осіб, а на тих військових, які проходять військову службу разом з ним.

Проходження до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння є імперативною нормою, так як передбачає обов`язкове проходження огляду в незалежності від наявності особистих обставин у особи, щодо якої порушується таке питання. Склад правопорушення в діях водія є закінченим вже з моменту його відмови від проходження обстеження.

Більш того, судом першої інстанції належним чином досліджені показання свідка ОСОБА_2 , оскільки всі докази досліджені та оцінені в їх сукупності, підтверджує правильність висновків суду першої інстанції. При цьому, надані вказаним свідком пояснення підтверджують лише факт залучення ОСОБА_1 до процесу евакуації, яка, як вже було встановлено, мала місце до моменту запинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .

Щодо доводів сторони захисту про необхідність залучення представників ВСП, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 15 КУпАП, військовослужбовці несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, зазначені особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, яке інкриміновано ОСОБА_1 віднесено до категорії правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Суд також звертає увагу на те, що суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, є будь-яка осудна особа, яка керує транспортним засобом у віці, з якого настає адміністративна відповідальність.

Таким чином, враховуючи той факт, що ОСОБА_1 був зупинений працівниками патрульної поліції внаслідок порушення ним вимог ПДР України, то дії працівників поліції в частині складання протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП є правомірними. При цьому, факт перебування водія, який є особою військової служби, на добовому чергуванні не нівелює його обов`язку в частині виконання ним законних вимог працівників поліції.

З огляду на викладене, суд дослідив всі докази, надав їм належну оцінку та прийшов до правильного висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а також про відсутність в його діях крайньої необхідності.

У апеляційного суду відсутні підстави вважати, що постанова прийнята судом першої інстанції без врахування всіх фактичних обставин справи.

Досліджені судом докази є допустимими і достатніми для визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Істотних порушень законодавства, що тягнуть зміну чи скасування постанови суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи, встановлено не було.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду

ПОСТАНОВИВ:

Поновити захиснику особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – адвокату Гурському Віталію Степановичу строк на апеляційне оскарження постанови судді Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 16 червня 2026 року.

Апеляційну скаргу захисника – адвоката Гурського Віталія Степановича – залишити без задоволення.

Постанову Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 16 червня 2026 року, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною, й оскарженню не підлягає.

Суддя Запорізького

апеляційного суду Л.В. Клименко