Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №335/1070/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 01.09.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 335/1070/26 Головуючий у 1 інстанції Шалагінова А.В.

Провадження № 22-ц/807/1941/26 Суддя доповідач Бредун Дмитро Сергійович

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Бредуна Д.С.,

суддів Сакояна Д.І., Салтан Л.Г.,

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області Пасічник Олени Миколаївни на рішення Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя від 19 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом, –

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і заперечень відповідача.

29 січня 2026 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Натини А.О. звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – ГУ ПФУ в Запорізькій області) про визнання дій неправомірними та зобов`язання до вчинення дій.

В обґрунтування позову зазначав, що він є сином ОСОБА_2 , 1939 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та є єдиним його спадкоємцем.

За життя батько склав заповіт на користь позивача, який 19 жовтня 2007 року посвідчено державним нотаріусом Енергодарської міської державної нотаріальної контори Запорізької області Жабелюк В.А.

Після смерті ОСОБА_2 залишилась недоодержана пенсія, яка не була отримана ним за життя.

ОСОБА_2 у визначений законом строк звернувся до приватного нотаріуса Шепетівського районного нотаріального округу Хмельницької області Івтушок В.М. із заявою про прийняття спадщини.

На запит нотаріуса ГУ ПФУ в Запорізькій області повідомило, що ОСОБА_2 перебував на обліку у вказаному Управлінні та отримував пенсію, виплату якої було припинено з 01 серпня 2024 року у зв`язку зі смертю. Згідно з довідкою № 153 від 10 липня 2025 року сума недоотриманої пенсії склала 44 757,86 грн. На підставі цієї довідки приватним нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з недоотриманої пенсії у вказаному розмірі.

14 серпня 2025 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про виплату недоотриманої пенсії за період з 01 липня 2022 року по 01 серпня 2024 року, на яку 26 серпня 2025 року отримав лист про відмову у зв`язку із тим, що виплата пенсії батьку була призупинена з 01 травня 2023 року у зв`язку з тривалою неcплатою, відповідно до п.4 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У червні 2022 року територія, на якій проживав та був зареєстрований батько була окупована. На той момент батькові було 83 роки і він не мав можливості виїхати звідти та одержувати пенсійні виплати. Внаслідок обставин, які склались, відповідач з 01 травня 2023 року припинив виплату пенсії.

У довідці №153 від 10 липня 2025 року сума пенсії визначена за період з 01 липня 2022 року по 30 квітня 2023 року, водночас, фактично пенсію батько позивача не отримував з 01 липня 2022 року по 15 липня 2024 року.

Зауважує, що з 01 травня 2023 року виплату пенсії батьку було призупинено, а не припинено, а тому відповідач мав виплатити пенсію за весь період з 01 липня 2022 року до моменту смерті батька.

На запит представника позивача відповідачем не вказано розміру пенсії, яка була недоплачена за період з 01 травня 2023 року по 01 серпня 2024 року.

Посилаючись на положення ст.ст. 328, 1216, 1218, 1227 ЦК України, позивач просив:

– визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Запорізькій області щодо надання неповної інформації про період та суми недоотриманої пенсії, яку, внаслідок цього, не було внесено у свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке було видане на підставі відомостей, наданих відповідачем;

– зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити спадкоємцю ОСОБА_1 недоотриману пенсію, що належала спадкодавцю ОСОБА_2 , за період з 01 травня 2023 року по 15 липня 2024 року.

Відповідач ГУ ПФУ в Запорізькій області в особі представника Сіпака С.І. у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що на запит приватного нотаріуса Івтушок В.М. від 01 липня 2025 року ГУПФУ в Запорізькій області надано довідку №153 від 10 липня 2025 року, в якій зазначено, що недоотримана за життя пенсія ОСОБА_2 склала 44757,86 грн.

ОСОБА_2 перебував на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримував пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058). Померлий був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що є тимчасово окупованою територією.

Виплату пенсії ОСОБА_2 було призупинено з 01 травня 2023 року у зв`язку з тривалою невиплатою. За життя ОСОБА_2 до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення не звертався, тому поновити виплату пенсії після її призупинення немає законних підстав. У зв`язку із цим ГУ ПФУ в Запорізькій області з 01 травня 2023 року по 15 липня 2024 року управлінням пенсія не нараховувалась.

Недоотримана пенсія розміром 44 757,86 грн, на яку позивачеві видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, виплачена в повному обсязі у вересні 2025 року.

Отже, ГУ ПФУ в Запорізькій області діяло відповідно до вимог законодавства, а тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Рух справи у суді першої інстанції і зміст рішення суду.

Ухвалою суду від 02 лютого 2026 року позовну заяву залишено без руху із наданням строку на усунення її недоліків – 10 днів з дня вручення копії ухвали.

Ухвалою суду від 12 лютого 2026 року ОСОБА_1 продовжено строк на усунення недоліків – ще на 10 днів.

Ухвалою від 26 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі із розглядом справи в порядку загального позовного провадження, розпочате підготовче провадження та призначене підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 27 квітня 2026 року закрито підготовче провадження, та справу призначено до судового розгляду по суті.

Рішенням Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 19 червня 2026 року:

– Позов ОСОБА_1 в особі представника адвоката Натини Андрія Олексійовича до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання до вчинення дій задоволено частково;

– Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за період з 01 травня 2023 року по 15 липня 2024 року;

– У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

– Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1064,96 гривні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

На вказане судове рішення за допомогою системи «Електронний суд» 20 липня 2026 року представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області Пасічник Олена Миколаївна подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляції вказано, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач мав право на отримання пенсії у порядку спадкування.

Так, ОСОБА_2 перебував на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримував пенсію за віком, був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України.

Суд першої інстанції належним чином не врахував п.144 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058, п.10 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, - за якими виплата пенсії проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.

Виплату пенсії ОСОБА_2 призупинено з 01 травня 2023 року у зв`язку з тривалою невиплатою.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що пенсіонер з моменту припинення нарахування пенсії по день смерті не звертався до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат.

Тобто ОСОБА_2 з моменту припинення нарахування пенсії, з 01 травня 2023 року но день смерті, не звертався до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат, тому за період з 01 травня 2023 року по 15 липня 2024 року управління їх не нараховувало.

Таким чином, недоотримана пенсія у сумі 44757,86 грн. виплачена в повному обсязі у вересні 2025 року згідно заяви ОСОБА_1 (суми фактично нараховані померлому за період з 01 липня 2022 року по 30 квітня 2023 року), а тому в зв`язку з вищезазначеним, недоотримані кошти відсутні.

Просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Рух справи в суді апеляційної інстанції, та відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2026 року цивільну справу витребувано з Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя.

23 липня 2026 року витребувана цивільна справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24 липня 2026 року апеляційну скаргу представника відповідача ГУ ПФУ в Запорізькій області Пасічник О.М. на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2026 року залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків у термін 10 днів з дня отримання копії ухвали апеляційного суду.

29 липня 2026 року від представника відповідача ГУ ПФУ в Запорізькій області Пасічник О.М. за допомогою системи «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 29 липня 2026 року відкрите апеляційне провадження у справі. Справу постановлено розглядати за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Призначено справу до розгляду на 01 вересня 2026 року на 09 годину 30 хвилин.

Відзив на апеляційну скаргу у справі не надходив, що однак згідно ч.3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Апеляційний розгляд справи.

21 липня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Натина А.О. через систему «Електронний суд» подав заяву, згідно якої він не встиг вчасно подати відзив на апеляційну скаргу, однак у заяві бажає зафіксувати позицію позивача, що заперечує проти задоволення апеляційної скарги, і вважає її подання направленим на затягування розгляду справи.

В судове засідання 01 вересня 2026 року сторони не з`явились. Про розгляд справи були повідомлені належним чином і завчасно.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, обізнаність її учасників про розгляд справи, письмове висловлення ними своїх аргументів щодо апеляційного перегляду, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає таке.

Фактичні обставини справи.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживав за адресою: АДРЕСА_1 , перебував на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області, та отримував пенсію, що підтверджується довідкою №153 від 10 липня 2025 року, яка видана головним спеціалістом вказаного Управління Е. Цеплою.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується долученою до позовної заяви копією свідоцтва про смерть, виданого 16 грудня 2024 року Нетішинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №312 від 16 грудня 2024 року.

Після смерті ОСОБА_2 його син ОСОБА_1 , позивач у справі, звернувся до приватного нотаріуса Шепетівського районного нотаріального округу Хмельницької області Івтушок В.М. з метою прийняття спадщини за заповітом.

05 вересня 2025 року вказаним приватним нотаріусом видане ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно з яким спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з недоотриманої пенсії в сумі 44 757,86 грн, згідно з довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №153 від 10 липня 2025 року.

Згідно із довідкою №153 від 10 липня 2025 року, яка надана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області на запит приватного нотаріуса, на дату формування довідки недоотримана ОСОБА_2 пенсія складає 44 757,86 грн.

Тобто розмір недоотриманої померлим ОСОБА_2 пенсії, на яку видано свідоцтво про право на спадщину, ґрунтується на відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, якою було повідомлено про наявність у померлого ОСОБА_2 недоотриманої суми пенсії розміром 44 757,86 грн.

31 жовтня 2025 року позивач через свого представника звернувся до ГУ ПФУ у Запорізькій області із запитом щодо виплати частини недоотриманої ОСОБА_2 пенсії.

Відповідно до листа ГУ ПФУ в Запорізькій області №0800-0402-8/143081 від 04 листопада 2025 року, виплату пенсії ОСОБА_2 було призупинено з 01 травня 2023 року у зв`язку з тривалою невиплатою. За життя отримувач пенсійних виплат до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення виплати не звертався, тому поновити виплату пенсії після призупинення немає законних підстав. У період з липня 2022 року по квітень 2023 року ОСОБА_2 здійснювалось нарахування пенсії, яку пенсіонер не отримав. Враховуючи положення статті 52 Закону №1058, недоотримана сума пенсії підлягає виплаті визначеному нотаріусом спадкоємцю.

Таким чином, у даній справі спір виник з приводу права позивача на отримання у спадщину недоотриманої ОСОБА_2 за життя пенсії, яка не нараховувалась пенсійним органом внаслідок її призупинення, тобто пенсії за період з 01 травня 2023 року по день смерті пенсіонера ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позиція апеляційного суду.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Визначальним для правильного вирішення даної справи є з`ясування питання про те, чи має позивач право на спадкове майно у вигляді призначеної, але не нарахованої та не виплаченої пенсії спадкодавця.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до Європейської соціальної хартії (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

За п.144 Розділу XV прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Положення п.10 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території (Особам, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат проводиться за умови неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат.), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №299, набрали чинності лише 20 березня 2025 року, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин (пенсійних виплат ОСОБА_2 на які він мав право на момент смерті – ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Натомість відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується – по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Зміст частини третьої статті 52 Закону №1058-IV також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини.

Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності – входять до складу спадщини.

Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості – переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19 (провадження № 61-7985св20).

Як вбачається з матеріалів справи, виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01 травня 2023 року у зв`язку з тривалим неотриманням призначеної пенсії.

Положенням ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено перелік підстав для припиненнявиплати пенсії: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 21) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном; 3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку; 31) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 41) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Натомість ОСОБА_2 виплати пенсії була не «припинена» а «призупинена», з підстави, наближеної за змістом до визначеної п.4 ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд).

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі №608/1189/14-а зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Як свідчить аналіз положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Разом з тим, матеріали справи не містять рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії ОСОБА_2 з підстав, визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій відповідача спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсійних виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається, і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Таким чином, призначена пенсія померлому, яка йому не нараховувалась та не виплачувалась, не позбавляє його спадкоємців можливості її успадкувати.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі №243/13575/19 (провадження №61-11268сво20).

Згідно зі статтею 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі №243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що:

– цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;

– право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту – смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї – спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;

– право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на пенсію). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, що позивач, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, прийняв спадщину після смерті батька.

У справі було встановлено, що виплату пенсії ОСОБА_2 було «призупинено» з 01 травня 2023 року, та з цього часу до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсія не виплачувалась взагалі.

05 вересня 2025 року нотаріус видав Беліменку М.М. свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за №765 на майно померлого ОСОБА_2 яка складається із суми недоотриманої пенсії в сумі 44 757,86 грн, яка належала спадкодавцю.

В апеляційній скарзі скаржник посилався на необхідність застосування до спірних правовідносин положення п.144 розділу ХV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та п.10 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №299 «Порядку про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не заслуговують на увагу.

23 червня 2024 року набрав чинності Закон України від 25 квітня 2024 року N3674-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення» (далі Закон N3674), яким пунктом 144 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09 липня 2003 року N1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» викладено в такій редакції: «Громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії».

Проте, наведені положення розповсюджується на пенсіонерів, які є власниками своїх особистих пенсій, тобто на тих пенсіонерів, які є живими на час звернення із заявою про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії, та ніяким чином не стосується правовідносин щодо спадщини.

Доводи апелянта, які ґрунтуються на частині першій статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є безпідставними, оскільки дана правова норма також розповсюджується на пенсіонерів, які є власниками своїх особистих пенсій, тобто на тих, що не померли, та не стосується правовідносин щодо спадкування. Припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається, і в розумінні положень статті 1227 ЦК України, ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Якщо ж керуватись логікою апелянта, про необхідність дотримання ним положень «Порядку про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (затвердженого постановою КМУ від 11 лютого 2025 року №299), слід звернути увагу на регулювання виплати пенсії за попередній період, за який особі не було виплачено пенсію, яке передбачає поновлення виплати пенсії після її припинення, що виплачується за минулий час, але не більше ніж за три роки (абз.3 п.8 Порядку, при застосуванні умов, передбачених ч.1 ст. 46 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Отже твердження апеляційної скарги про те, що та пенсія, яка ОСОБА_2 не нараховувалась, не може увійти до складу спадщини є помилковим та спростовується вказаними вище аргументами.

Доводи апеляційної скарги про те, що спадкодавець ОСОБА_2 не виявив бажання поновити виплату пенсії та із заявою про поновлення виплати пенсії не звертався, а тому пенсійні виплати за певний період не отримані саме з вини пенсіонера, є безпідставними, оскільки вказане не може бути підставою для позбавлення спадкоємця права на спадкування пенсії спадкодавця, яка залишилася не отриманою останнім за життя. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення, оскільки підлягають застосуванню положення статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Тож, встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.

Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги

Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, Запорізький апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 19 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом, залишити без змін, а апеляційну скаргу представника відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області Пасічник Олени Миколаївни – без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Д.С. Бредун

Суддя Д.І. Сакоян

Суддя Л.Г. Салтан