Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №336/12915/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 03.09.2026 Справа № 336/12915/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/12915/24 Головуючий у І інстанції: Боєв Є.С.

Провадження № 22-ц/807/906/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кухаря С.В.,

Кочеткової І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вишнякова Дмитра Олександровича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 лютого 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Фінпром маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

У С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2024 року ТОВ «Фінпром Маркет» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позову зазначено, що 20.07.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем було укладено договір позики за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 15000 грн строк позики - 14 днів, зі сплатою процентів у розмірі 1,99 % в день (базова процентна ставка/фіксована). Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, що був надісланий на вказану відповідачем/позичальником електронну адресу, у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Позикодавець виконав свої зобов`язання за договором та надав позичальнику обумовлену договором суму грошових коштів. Відповідач отримав грошові кошти у позику, однак свої зобов`язання за договором не виконав, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за договором позики. В подальшому, 19 листопада 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» було укладено Договір факторингу № 1911, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором позики № 75698849 від 20.07.2021. 03.04.2023 року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» уклали Договір факторингу № 030423-ФК від 03 квітня 2023 року, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором позики № 75698849 від 20.07.2021 року. Відповідно до Реєстру прав вимог від 03 квітня 2023 року до договору факторингу № 030423-ФК ТОВ «Фінпром Маркет» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 46044,00 грн, з яких: 15000,00 грн, - сума заборгованості основною сумою боргу, 31044,00 грн, - сума заборгованості за відсотками.

Посилаючись на означені обставини позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором позики № 75698849 в розмірі 46044,00 грн, з яких: 15000,00 грн, - сума заборгованості основною сумою боргу, 31 044,00 грн - сума заборгованості за відсотками, суму сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрати понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованість за договором позики № 75698849 у сумі 30000,00 гривень, з яких: 15000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 15000,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.

У задоволенні іншої частини позову - відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1578,32 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2280,42 гривень.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вишнякова Д.О. через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду цим обставинам, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2026 року в частині задоволення позовної заяви та стягнення витрат на професійну правничу допомогу, ухвалити нове рішення про відмову у позові в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідач не укладала та не підписувала договору позики з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», а тому висновок суду першої інстанції про виникнення у неї відповідного зобов`язання є необґрунтованим. Крім того, апелянт посилається на недоведеність переходу саме спірного права вимоги до ТОВ «Фінпром Маркет», зазначаючи, що з наданих договорів факторингу та реєстрів прав вимоги неможливо достовірно встановити, що до позивача передано право вимоги саме за договором позики, на який він посилається у позовній заяві. Також апелянт вказує на неналежність та недеталізованість розрахунку заборгованості, який не дає можливості встановити період, порядок та підстави нарахування заявлених до стягнення сум. Окремо в апеляційній скарзі зазначено, що позивач просить стягнути заборгованість саме за договором позики, тоді як на підтвердження своїх вимог посилається на договори факторингу, у зв`язку з чим, позивач фактично заявляє вимогу за іншим договором, стороною якого вона не була.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Фінпром Маркет» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 лютого 2026 року без змін.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що факт укладення між сторонами договору позики та отримання відповідачкою грошових коштів у розмірі 15 000 грн підтверджений належними доказами, як і перехід права вимоги до ТОВ «Фінпром Маркет». Водночас суд дійшов висновку, що нарахована за умовами договору заборгованість за процентами є непропорційно великою порівняно з основною сумою боргу. З огляду на принципи справедливості, добросовісності та розумності суд визнав обґрунтованим стягнення процентів у розмірі 15000 грн, тобто в розмірі, що відповідає основній сумі боргу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що20.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем укладено договір позики №75698849 згідно умов якого позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики. Сторони погодили такі умови Договору позики: сума позики 15 000,00 грн., строк позики 30 днів, процентна ставка (базова) 1,99%.

Судом встановлено, що згаданий Договір позики укладений та підписаний відповідачем відповідним одноразовим ідентифікатором «sMfsfov1f0», що підтверджується Довідкою про ідентифікацію та відомостями, що містяться у реквізитах Договору позики та Додатку № 1 до нього, тобто правочин укладений в електронній формі.

Позикодавець виконав свої зобов`язання, перерахувавши через ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» 20.07.2021 відповідачу грошові кошти в розмірі 15 000 грн, що підтверджується відповідною довідкою від 21.11.2024, випискою по рахунку АТ КБ «Приватбанк», з якої вбачається надходження грошових коштів у вказаній сумі на рахунок відповідача та повідомленням рахунку АТ КБ «Приватбанк» про те, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано відповідну карту.

Відповідач неналежним чином виконував зобов`язання за вищевказаними Кредитними договорами, а отже у нього утворилася заборгованість перед Первісним кредитором, яку вона своєчасно не погасила.

19 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» як фактором та Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» як клієнтом було укладено Договір факторингу № 1911, у відповідності до умов якого фактор передає грошові кошти, що дорівнюють ціні продажу, в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає факторові права вимоги до боржників, зазначених у Реєстрі заборгованостей (додаток № 1 до цього договору), в розмірі портфеля заборгованості. Сторони погодили, що до фактора переходять всі права грошової вимоги, які належали клієнту за кредитними договорами (право вимоги).

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та стало новим кредитором у зобов`язаннях за договором позики, який укладено з відповідачем.

В подальшому, 03 квітня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» як фактором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» як клієнтом було укладено Договір факторингу № 030423-ФК, у відповідності до умов якого фактор передає грошові кошти, що дорівнюють ціні продажу, в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає факторові права вимоги до боржників, зазначених в реєстрі заборгованостей (додаток № 1 до цього договору) в розмірі портфеля заборгованості. Сторони погодили, що до фактора переходять всі права грошової вимоги, які належали клієнту за кредитними договорами (право вимоги).

Відповідно до Реєстру заборгованості від 03 квітня 2023 року до договору факторингу № 030423-ФК від 03 квітня 2023 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» набуло право грошової вимоги за Договором позики №1419883 від 25.02.2021, укладеним з відповідачем, загальна сума заборгованості 46 044,00 грн., з яких: 15 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 31 044,00-- сума заборгованості за відсотками.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», та стало новим кредитором у зобов`язаннях за договором позики, який укладено з відповідачем.

Внаслідок неналежного виконання зобов`язань за Кредитним договором відповідач порушив обумовлені договором строк і порядок повернення кредитних коштів.

Згідно з умовами п. 2 Договору позики строк позики становить 15 днів, базова процентна ставка становить 1,99 %.

Відповідно до п. 5.2. Договору позики позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі.

У Договорі позики визначено, що стандартна процентна ставка на день становить 1,99% (орієнтовна загальна вартість кредиту 17089,50 грн).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Законом України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частиною восьмою статті 11 Законом України «Про електронну комерцію» встановлено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожний електронний правочин вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч.1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Зі змісту Договору № 75698849 від 20.07.2021 встановлено, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування, його підписано одноразовим ідентифікатором «sMfsfovlf0», а відтак є належною підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.

Колегія суддів зауважує, що вказаний договір містить паспортні дані відповідача, її номер телефону, електронну адресу.

Договір позики № 75698849 від 20.07.2021 підписаний відповідачем електронним підписом 20.07.2021 шляхом зазначення одноразового ідентифікатора «sMfsfovlf0», відповідно до ч. ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 23).

Наведене свідчить, що відповідач ознайомився і погодився з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Доводи апеляційної скарги проте, що підпис договору одноразовим ідентифікатором не є доказом укладання договору колегія суддів не приймає, оскільки вони ґрунтуються на помилковому трактуванні відповідачем норм законодавства у сфері електронного підпису і не мають нічого спільного з практикою Верховного Суду, яка є сталою у цій сфері правовідносин.

Відповідно до пункту 1 Договору, за цим договором позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.

У графі договору «позичальник» зазначені дані відповідача, її ІПН код, серія та номер паспорта, адреса реєстрації, номер телефону, адреса електронної пошти, а також рахунок № НОМЕР_1 (а.с. 23)

Позикодавець виконав свої зобов`язання, перерахувавши через ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» 20.07.2021 відповідачу грошові кошти в розмірі 15 000 грн, що підтверджується відповідною довідкою від 21.11.2024, випискою по рахунку АТ КБ «Приватбанк», з якої вбачається надходження грошових коштів у вказаній сумі на рахунок відповідача та повідомленням рахунку АТ КБ «Приватбанк» про те, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано відповідну карту (а.с. 214).

Доказів того, що банківська картка з відповідним номером ОСОБА_1 не належить матеріали справи не містять.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що позивач надав належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 15000 грн.

Однак, станом на день розгляду справи доказів належного виконання відповідачем зобов`язання за Договором не надано.

Ідентифікація ОСОБА_1 на веб-сайті кредитора здійснена відповідно до вимог чинного законодавства, з використанням його особистих даних, а саме: зареєстрованого місця проживання, реєстраційного номера облікової картки платника податків НОМЕР_2 , номера телефону НОМЕР_3 , адреси електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_1 , номера платіжного засобу, на який необхідно перерахувати кошти: НОМЕР_4.

Пропозиція на укладення кредитного договору (оферта) прийнята (акцептована) відповідачем, договір підписаний одноразовим ідентифікатором «sMfsfovlf0».

Доказів, що вказаний у договорі одноразовий ідентифікатор та персональні дані належать третім особам, а не позичальнику, сторони не надали, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договорів виключає підстави вважати, що без їх погодження ОСОБА_1 не могла би отримати кредитні кошти.

Будь-які докази протиправності дій третіх осіб щодо ОСОБА_1 , які стосуються підписання кредитного договору, в матеріалах справи відсутні.

Колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 , заперечуючи проти укладення договору та отримання коштів не надала суду даних на спростування доказів, наданих стороною позивача, хоча такий обов`язок передбачений статтею 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з нормами статті 46 Закону України «Про платіжні послуги» порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників; надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією.

У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг утримувача має право: - зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного утримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг утримувача зобов`язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; - не уточнювати номер рахунку та/або код утримувача. У такому разі надавач платіжних послуг утримувача зобов`язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.

Зважаючи на наведені норми Закону «Про платіжні послуги» у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного утримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.

Отже, первісний кредитор виконав свої зобов`язання перед відповідачем за договором позики № 75698849, надавши йому кредит в сумі 15000 грн відповідно до умов укладеного кредитного договору.

Апеляційний суд зауважує, що в разі якщо кредиторами виступають банки-емітенти, то вони зобов`язані надати виписку про рух коштів по рахунку, оскільки є тримачами відповідної інформації, однак у цій справі ні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», ні ТОВ «Фінпром Маркет» не є банківськими установами, а мають статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем платіжна інструкція та довідка про перерахування коштів є належними та допустимим доказом у справі.

Колегія суддів наголошує, що за встановлених обставин укладення між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», правонаступником якого є позивач, та відповідачем кредитного договору в електронній формі, за умови, що відповідач заперечує отримання коштів, чи суму заборгованості, то саме він мав б надати докази на спростування тверджень позивача, адже обов`язок доказування передбачає не тільки обов`язок позивача довести свої вимоги, але й обов`язок відповідача спростувати такі вимоги. Однак такого спростування ОСОБА_1 не надала, як і доказів повернення коштів.

Доказів належного виконання кредитного зобов`язання ОСОБА_1 на користь первісного кредитора матеріали справи не містять.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наявними в матеріалах справи договорами факторингу, витягами з реєстру боржників і прав вимоги, які належно засвідчені печатками та підписами сторін, підтверджується перехід права вимоги до позивача.

Отже, відповідач несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «Фінпром Маркет».

Щодо розміру процентів, на думку колегії суддів, правильним є висновок суду першої інстанції, що заборгованість відповідача за процентами 31044,00 грн перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту 15000,00 грн більше ніж у два рази, відтак є непропорційною, явно завищеною, та такою, що не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України, засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і тому вказані відсотки можуть бути зменшені судом, що також передбачено і в рішенні Конституційного суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013.

Колегія суддів погоджується, що умова договору про нарахування відсотків у такому розмірі, призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків між сторонами, суперечить нормам Закону України «Про захист прав споживачів», про що неодноразово наголошувалось Верховним Судом у постановах, зокрема, у справах № 132/1006/19 від 07.10.2020 та № 910/719/19 від 19.05.2020.

Апеляційний суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Враховуючи вищевикладене, з огляду на встановленні обставини в цій справі, оскільки фактично ОСОБА_1 отримала від ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» 15000,00 грн, правильним є висновок суду, що умови кредитної угоди в частині предмету (розміру кредиту) та порядку нарахування і сплати відсотків не відповідає принципам добросовісності, розумності та порушує дисбаланс учасників цивільного обороту, а тому зменшення заборгованості за нарахованими процентами до розміру, який не буде більшим від тіла кредиту є обґрунтованим в обставинах даної цивільної справи.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на висновок, з яким погодився Верховний Суд у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 754/6091/18, провадження № 61-11473св19, відповідно до якого, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали несправедливим оспорюваний пункт кредитного договору з посиланням на те, що він встановлює вимогу зі сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором та правильно застосували до спірних правовідносин статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином суд першої інстанції правильно встановив факт укладення між сторонами кредитного договору, факт надання відповідачу кредитних коштів та їх використання останнім, а також врахував наявність підстав для стягнення нарахованих банком процентів за користування кредитом. Водночас, оскільки розмір нарахованих процентів не відповідав засадам добросовісності, розумності та справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано зменшив розмір відсотків пропорційно до тіла кредиту.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, вони зводяться до неправильного тлумачення позивачами норм матеріального права та процесуального права, і є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Решта доводів були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вишнякова Дмитра Олександровича слід залишити без задоволення, а заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 лютого 2026 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вишнякова Дмитра Олександровича - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 03 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: