Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №334/10221/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 03.09.2026 Справа № 334/10221/25

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 334/10221/25 Пр. № 22-ц/807/1616/26 Головуючий у 1-й інстанції: Гнатюк О.М. Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Подліянової Г.С., Сакояна Д.І.

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_4 , про стягнення аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищезазначеним позовом (а.с.1-4), який в подальшому уточнила (а.с.51-52), та в якому просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання повнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання в розмірі 1/8 частини всіх видів заробітку (доходів) платник аліментів щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову на період навчання, але не більше ніж до досягнення ОСОБА_4 23 років.

В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що позивачка з 01.04.2006 року перебувала в шлюбі із відповідачем. В результаті шлюбних відносин мають дитину – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає з позивачкою та знаходиться на її утриманні. На цей час син навчається у професійно-технічного коледжу Томаса Ессера (ФРН), у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Гнатюк О.М. (а.с.14). Ухвалою суду першої інстанції (а.с.19) відкрито провадження у даній справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2026 року (а.с.102) позов позивача у цій справі задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_3 ) аліменти в розмірі 1/8 частини заробітку щомісячно, починаючи з 05.12.2025 року щомісячно і до закінчення ним навчання в Професійному коледжі ім. Томаса Ессера району Ойскірхен, але не більше ніж до досягнення ним 23 - річного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с.105-110) просив витребувати у Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину державного кордону України позивачем ОСОБА_3 з березня 2022 року по теперішній час включно; рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.

В автоматизованому порядку 05.06.2026 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Онищенка Е.А. та Подліянову Г.С. (а.с. 115). Ухвалою апеляційного суду (а.с. 116) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 11.06.2026 року (а.с. 119). Ухвалою апеляційного суду скаргу апелянта залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків (а.с.120), які було усунуто у встановлений апеляційним судом строк (а.с.122-129). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 06.07.2026 року (а.с. 130), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання (а.с.131). Оскільки, відповідно до ст. 274 ч. 4 п. 1 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів. Справи розглядаються судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими ч. 1 ст. 368 ЦПК України. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні, з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених ст. 369 цього Кодексу (ч. 3 ст. 368 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, що не підлягають розгляду в порядку прощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. В силу вимог ст. 176 ч. 1 п. 3 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення аліментів – сукупністю всіх виплат, але не більше, ніж за 6 (шість) місяців. У цій справі відповідач не надавав інформації, що він не працює станом на дату подачі апеляційної скарги апеляційному суду, навпаки, згідно із довідкою, наявною у матеріали цієї справи відповідачем ще суду першої інстанції, розмір останньої заробітної плати відповідача (а.с. 69) складає 21700,00 грн. Звідси, ціна позову у цій справі складає 16275,00 грн. (розрахунок: від 21700,00 грн. заробітної плати 1/8 аліментів складає 2712,50 грн. *6 (шість) місяців = 16275,00 грн.), що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (розрахунок: 3028,00 грн., оскільки позов було подано позивачем, яка була звільнена від сплати судового збору за останній в силу вимог закону, ще у грудні 2025 року, * 30 = 90840,00 грн.). Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Окрім цього, вказаною ухвалою апеляційного суду (а.с.131) в порядку часткового задоволення клопотання сторони відповідача – апелянта витребувано на підтвердження (спростування) інформації відносно громадянки України ОСОБА_3 у Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України – перетинала (не перетинала) державний кордон за період з 05.12.2025 року (дата подачі позову до суду першої інстанції) по 07.05.2026 року (дата ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції). На виконання вищезазначеної ухвали Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України повідомлено, що відомостей щодо перетинання державного України ОСОБА_3 в період з 05.12.2025 року по 07 травня 2026 року в Базі даних не виявлено (а.с.151).

Позивач через свого представника подала апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу сторони відповідача у цій справі (а.с. 153-158).

Відповідач – апелянт подав апеляційному суду додаткові пояснення у цій справі (а.с. 159-162).

В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Проте, має місце відповідне навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень; загальний штат суддів Запорізького апеляційного суду взагалі, а також перебування судді-доповідача у відпустці у період з 13.07.2026 року по 21.08.2026 року включно (довідка – а.с. 136).

В автоматизованому порядку 01.09.2026 року суддею Сакоян Д.І. у цій справі замінено суддю Онищенка Е.А. у зв`язку із тривалою відпусткою останнього (а.с. 163-164).

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судовими рішеннями є: … рішення, постанови… (ст. 258 ч. 1 п.2,3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі у повному обсязі, керувався ст.ст. 4, 12, 19, 81, 89, 133, 223, 247, 259, 263, 264, 265, 273 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене із додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України – питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що згідно із свідоцтвом про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком вказаний ОСОБА_1 , матір`ю – ОСОБА_3 (а.с.10).

Відповідно до довідки ОСОБА_4 навчається в Професійному коледжі ім. Томаса Ессера району Ойскірхен за фахом «інженерія». Період навчання 27.08.2025 року до 31.07.2026 року (а.с.54-55).

ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю, не працює, а тому, потребує матеріальної допомоги на час навчання.

Відповідно до Офіційного підтвердження про реєстраційну заяву ОСОБА_3 тимчасово зареєстрована у Німеччині в місті Ойскірхен Бішофштрасе 21 з 02.05.2025 року (а.с.95-96).

Відповідно до Офіційного підтвердження про реєстраційну заяву ОСОБА_4 тимчасово зареєстрований у Німеччині в місті Ойскірхен Бішофштрасе 21 з 02.05.2025 року (а.с.97-98).

Згідно з ст.199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

При цьому, суд враховує положення п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №-3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", відповідно до якого, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Згідно зі ст. 201 СК України до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітню дитину у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу.

Таким чином, позивачка має право на отримання матеріальної допомоги від відповідача на утримання повнолітньої дитини на час навчання, але до досягнення 23 років.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції правильно вважав можливим задовольнити уточнені позовні вимоги позивача до відповідача у цій справі.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 є такими, що фактично дублюють доводи заперечень відповідача на позов позивача у цій справі у суді першої інстанції, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Саме позивач врахувала у цій справі доводи сторони відповідача ОСОБА_1 про його доходи, які були у подальшому підтверджені у цій справі стороною відповідача відповідною довідкою з місця роботи (а.с. 69-70), у зв`язку з чим, саме позивач спочатку сама зменшила свої позовні вимоги в частині розміру аліментів до 1/8 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача (а.с.52) замість 1/6 частини, як вона первісно просила у своєму вищезазначеному позові у цій справі (а.с. 3), а суд першої інстанції у подальшому задовольнив вже саме ці зменшені позовні вимоги позивача у цій справі.

Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування сторони відповідача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Відповідач та представник останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень позову позивача (будь-яких документів на спростування проживання сина з матір`ю, яка його утримує) та, відповідно, у спростування позову позивача у цій справі.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги сторони відповідача. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Доказом, передбаченим ст. 367 ч. 3 ЦПК України, на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України, з метою повного та всебічного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів сторони відповідача, може бути прийнята інформація ГЦОСІ ДПС України (а.с. 151), отримана апеляційним судом в порядку часткового задоволення клопотання сторони відповідача – апелянта (а.с. 108), у витребуванні якої (клопотання відповідача - а.с. 30-31) судом першої інстанції у цій справі було необґрунтовано відмовлено (протокольно - а.с.83) лише в частині, яка була задоволена апеляційним судом, проте, останньою самою по собі не спростовуються правильно встановлені судом першої інстанції фактичні обставини цієї справи та правильні висновки суду першої інстанції у цій справі, а саме, що повнолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (офіційне підтвердження - а.с. 98) проживає разом із матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (позивачем у цій справі) (офіційне підтвердження - а.с. 96) з 01.05.2025 року у Німеччині за адресою: 53879 Ойскірхен Бішофштрасе 21 та перебуває на утриманні останньої. Оскільки, відповідач та представник останнього не надали суду у цій справі належних та допустимих доказів того, що повнолітній син проживає разом із батьком (відповідачем – апелянтом у цій справі) та перебуває на утриманні останнього.

В силу вимог ст. 199 ч. 3 СК України (Обов`язок батьків утримати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання ) право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає …син, а також самі…син, який продовжує навчання… Встановлено, що у цій справі повнолітній син ОСОБА_6 , 2006 р.н., який продовжує навчання, був залучений до участі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, саме за позовом позивача – його матері ОСОБА_3 та останній підтримував. Належні, допустимі докази протилежного у цій справі відсутні та стороною відповідача апеляційному суду не надані.

Також, судом першої інстанції було правильно враховано, що відповідач працює, має дохід в середньому біля 21000,00 грн. щомісяця (а.с. 69-70), та, відповідно, має можливість надавати повнолітньому сину, що продовжує навчається, матеріальну допомогу в розмірі лише 1/8 частини заробітку щомісячно, починаючи з 05.12.2025 року і до закінчення ним навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 - річного віку.

Відповідач у відзиві на позов позивача у суді першої інстанції (а.с.87) та в апеляційній скарзі в апеляційному суді (а.с. 108) просив суд врахувати:

- судовий наказ без зазначення конкретної дати останнього, № справи, назви суду і дати, коли і відносно кого останній виданий, за яким начеб - то з нього стягуються аліменти на неповнолітню дитину, без зазначення конкретних ПІБ та дати народження дитини та без надання взагалі свідоцтва про народження останньої, де відповідач мав би бути зазначений батьком останньої;

- оскільки, із довідки про доходи відповідача (а.с. 69-70), вбачається лише графа «аліменти» про сплату і лише з листопада2025 року (після подачі позивачем вищезазначеного позову від 29 листопада2025 року до суду першої інстанції у цій справі поштою - а.с. 13 - аліментів без зазначення правової підстави та ПІБ отримувача, які взагалі можуть сплачуватись добровільно відповідачем за місцем роботи за заявою останнього на будь-яку особу у будь-якому розмірі, проте, останнє не звільняє відповідача саме від обов`язку, передбаченого ст. 199 СК України, у цій справі.

В силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист особа здійснює у цій справі на свій розсуд. Проте, здійснюючи правосуддя, суд захищає права…фізичних осіб… у спосіб, визначений законом… (ст. 5 ч. 1 ЦПК України). В силу вимог ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів сторін. Апеляційний суд не може самостійно збирати докази у цій справі (у тому числі вищезазначені судовий наказ та свідоцтво тощо) та взагалі не може досліджувати те, що суд першої інстанції не досліджував, оскільки сторона відповідача ОСОБА_1 на свій розсуд не надавала суду першої інстанції цих доказів (свідоцтво про народження іншої дитини, де б відповідач був зазначений батьком останньої та судовий наказ про стягнення з відповідача аліментів на іншу дитину тощо).

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 133, 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» було вирішено питання про розподіл судових витрат, пов`язаних із розгляду цієї справи судом першої інстанції у вигляді судового збору за подачу позовної заяви до суду першої інстанції, а саме: стягнуто останні з відповідача на користь держави оскаржуваним рішенням, оскільки позивач, як стягувач та одержувач аліментів, була звільнена від його сплати при подачі останнього в силу вимог ст. 5 ч. 1 п. 3 ЗУ «Про судовий збір».

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції у цій справі.

Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова апеляційним судом складена 03.09.2026 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя

Гончар М.С. Подліянова Г.С.Сакоян Д.І.