Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №307/5045/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 307/5045/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 вересня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Джуги С.Д.

суддів : Мацунича М.В., Кожух О.А.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2026 року у складі судді Ніточко В.В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в :

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 20 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Кредіплюс", правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №75781, згідно якого відповідач отримала кредит в розмірі 18 750 грн. 00 коп., зі сплатою 350 % річних за користування кредитом, строком на 126 днів.

Позичальник приєднався до публічної частини, прийняла умови індивідуальної частини та графіку платежів, що разом становлять єдиний Кредитний договір, шляхом підписання індивідуальної частини електронним підписом 28с2с964.

У порушення умов кредитного договору відповідач свої зобов`язання за вказаним договором не виконала і її заборгованість перед позивачем становить 33 634 грн. 68 коп., з яких: 17 557 грн. 33 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 12 176 грн. 35 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 701 грн. 00 коп. - заборгованість по комісії та 3 200 грн. 00 коп. - заборгованість за штрафними санкціями.

16 квітня 2025 року ТзОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ТзОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу № 16042025, згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №175781.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №175781 в сумі 33 634 грн. 68 коп. та судові витрати, що складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" заборгованість за кредитним договором в сумі 29 733 грн. 68 коп. (з яких: 17 557 грн. 33 коп. - заборгованість за тілом кредиту та 12 176 грн. 35 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредиту).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" 2 141 грн. 45 коп. сплаченого судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" витрати за надання правничої допомоги в сумі 5 000 грн. 00 коп.

В інших позовних вимогах відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, із визнанням доведеними обставин, які не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТзОВ «Юніт Капітал» у задоволенні позову в оскарженій частині.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не надав належної відповіді на доводи та заперечення відповідача, від яких залежав результат справи та не здійснив індивідуальної оцінки ключових доказів позивача. Вказує, що суд першої інстанції не забезпечив відповідачці реальної можливості ефективно дослідити і спростувати докази позивача та матеріали ТОВ «ФК «Кредіплюс», подані після встановленого судом строку, що призвело до порушення права на захист, принципу змагальності та рівності сторін і стало істотним процесуальним порушенням, яке вплинуло на правильність вирішення справи.

Також вказує, що загальні посилання суду на положення ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» не доводять факту конкретного електронного волевиявлення відповідачки. Суд мав перевірити не лише наявність роздруківки договору або візуального PDF-документа, а й технічні дані, які дозволяють встановити реальну послідовність електронних дій, а позивач мав довести факт його генерації, направлення, доставки, використання відповідачкою та технічний зв`язок із конкретним договором. Необхідність комп`ютерно-технічної експертизи, щодо проведення якої відповідач заявляла клопотання, додатково підтверджувалася наявністю спірних обставин, які суд не міг самостійно встановити без спеціальних знань. Сам по собі візуальний напис у PDF документі про нібито підписання договору не доводить факту належного електронного волевиявлення відповідачки. Матеріали справи містять істотну часову неузгодженість, якій суд першої інстанції не надав належної оцінки. За внутрішніми матеріалами позивача / первісного кредитора операція, позначена як «видача кредиту», зазначена о 15:23, тоді як заява на видачу кредиту була підписана о 15:24:46, а сам кредитний договір - о 15:25:17. При цьому, з матеріалів справи вбачається використання різних одноразових ідентифікаторів для заяви / паспорта та для кредитного договору.

Також зазначає, що передчасним і необґрунтованим є висновок суду про те, що у заяві на видачу кредиту відповідач надала «достовірну інформацію» щодо себе, фінансового стану, змісту діяльності та інші відомості, оскільки сам факт наявності анкети або заяви на видачу кредиту не доводить достовірності зазначених у ній відомостей і не підтверджує, що кредитодавець належним чином перевірив ці відомості до укладення договору.

Крім того, суд першої інстанції встановив лише факт зарахування 15 000 грн. на картковий рахунок відповідачки, однак зазначена обставина не є достатнім доказом того, що платником або ініціатором відповідної платіжної операції було саме ТОВ «ФК «Кредіплюс», що така операція мала призначення видачі кредиту за договором № 175781, а також що вона була здійснена саме на виконання спірного кредитного договору.

Також апелянт вказує на недоведеність переходу права вимоги до ТзОВ «Юніт Капітал», так як суд не перевірив повний доказовий ланцюг переходу права вимоги саме за договором № 175781 щодо ОСОБА_1 у заявленому позивачем обсязі, а також на недоведеність належного повідомлення боржника про відступлення права вимоги.

Вказує апелянт і на неперевірений розрахунок тіла кредиту та приховану комісійну складову 3 750 грн.. Сам кредитний договір, за версією позивача, передбачав загальну суму кредиту 18 750 грн., тоді як банківське зарахування стосувалося лише 15 000 грн. Різниця у 3 750 грн., за текстом договору, була спрямована не на рахунок відповідача, а на погашення комісії. При цьому, судом не перевірено, яка саме сума була фактично надана відповідачці як грошові кошти, яка сума є внутрішньою комісійною операцією кредитодавця, і чи може така комісійна складова включатися до тіла кредиту та бази для нарахування процентів. Також суд не встановив, за який саме період були нараховані проценти у сумі 12 176 грн. 35 коп., на яку саме базу вони нараховувалися, яка ставка застосовувалася.

Також, апелянт не погоджується з визначеною сумою по судовим витратам та вказує на суперечність між ціною позову, сумою заявлених вимог і розподілом судових витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2026 року залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Вказує, що позиція апелянта щодо недоведеності укладання кредитного договору є неаргументованою та невмотивованою, а лише є намаганням ввести суд в оману та небажання сплачувати заборгованість. При укладенні Кредитного договору № 175781 від 20.03.2025 позичальник погодився з умовами, визначеними в п. 2.5 та 2.4 цього Договору, та зобов`язався сплатити Кредитодавцю комісію за надання кредиту, яка складає 3750.00 грн. що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору та комісію за обслуговування кредитним договором в розмірі 701,00 грн. Отже, позичальник повністю усвідомлювала та прийняла на себе всі зобов`язання, передбачені Кредитним договором. Також вказує, що Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем не був би укладений. Крім того, позивач вказує, що ним доведено факт відступлення права грошової вимоги до Відповідача за кредитним договором № 175781 від 20.03.2025 від первісного кредитора - ТОВ «ФК «Кредіплюс» до Позивача.

Згідно ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на те, що зазначений спір є малозначним, а тому дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом даного апеляційного перегляду, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України, є рішення суду першої інстанції в частині задоволених позоних вимог, в іншій частині рішення суду не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що 20 березня 2025 року ОСОБА_1 підписала заяву на видачу кредиту №100786120, в якій вказала всі необхідні анкетні дані щодо себе, свій фінансовий стан, зміст діяльності та іншу інформацію, а також дала згоду на обробку наданої інформації та використання Кредитодавцем для ідентифікації та вивчення клієнта.

На підставі підписаної ОСОБА_1 заяви, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Кредіплюс" та ОСОБА_1 20 березня 2025 року, було укладено кредитний договір №175781, за умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 18 750 грн. 00 коп., який надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 15 000 грн. на № рахунку /картки позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 3 750 грн. шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованої згідно п.2.25 індивідуальної частини, зі сплатою 350 % річних за користування кредитом, строком на 126 днів. Кредит надається не пізніше наступного дня з моменту укладення договору за умови надання забезпечення та/або укладення договорів про надання супровідних послуг, якщо такі передбачаються.

ОСОБА_1 приєдналася до публічної частини, прийняла умови індивідуальної частини та графіку платежів, що разом становлять єдиний кредитний договір, шляхом підписання індивідуальної частини електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора.

З відповіді на запит АТ "Приват Банк" від 27.01.2026, наданої на виконання ухвали суду першої інстанції слідує, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 за період 20 березня 2025 - 25 березня 2025 року. Номер телефону НОМЕР_3 був/є фінансовим та знаходиться/знаходився в анкетних даних ОСОБА_1 . По рахунку(ах) № НОМЕР_2 було зарахування коштів на суму 15 000 грн. 20 березня 2025 року (а.с.94-95).

Відповідно до виписки з особового рахунку за Кредитним договором №175781 від 20 березня 2025 року та картки обліку виконання договору №175781 у відповідача перед позивачем, станом на 01 листопада 2025 року, заборгованість становить 33 634 грн. 68 коп., з яких: 17 557 грн. 33 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 12 176 грн. 35 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредиту, 701 грн. 00 коп. - заборгованість по комісії та 3 200 грн. 00 коп. - заборгованість за штрафними санкціями (а.с.63).

16 квітня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Кредіплюс" та товариством з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" було укладено Договір факторингу № 06042025.

Згідно реєстру прав вимоги №6 та Акту прийому-передачі Реєстру прав вимоги №6 від 03 вересня 2025 року до Договору факторингу № 06042025, до товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 33 634 грн. 68 коп.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням (ст. 610 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням наведеного, встановлено, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Генерація і надсилання одноразового ідентифікатора, використаного для підписання заявки і, відповідно, укладення Договору здійснюється наступним чином: клієнт на веб-сайті натискає відповідну кнопку для підписання заявки/договору, силами програмного забезпечення генерується одноразовий ідентифікатор ключа для підписання, доступу до якого працівники товариства не мають. Вказаний ключ автоматично через API-сервіс надсилається на телефонний номер клієнта, верифікований в його особистому кабінеті на сайті. Для цього використовуються послуги оператора СМС-відправлень. Після введення клієнтом згенерованого ключа у відповідне поле для підписання, програма звіряє згенерований та введений ключі, і у випадку їх співпадіння заявка/договір вважаються підписаними.

Колегія суддів звертає увагу, що без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.

Заперечуючи факт виникнення у відповідача будь яких договірних відносин з ТОВ «ФК «Кредіплюс» та недоведеність належності їй карткового рахунку на який було здійснена зарахування кредитних коштів, колегія суддів звертає увагу, що позичальник самостійно зазначила номер телефону, на який позивачем відправлявся одноразовий ідентифікатор та реквізити банківської платіжної картки на яку повинні бути зараховані кошти у з?язку з підписанням договору про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Відповідач ОСОБА_1 , заперечуючи надходження кредитних коштів на її банківську картку, належність їй номеру телефона, на який надсилався одноразовий ідентифікатор в якості особистого підпису, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України жодних належних доказів на підтвердження відсутності у неї банківської картки з номером НОМЕР_4 або неперерахування на цю картку/відповідний банківський рахунок у спірний період суми за кредитним договором чи не належності їй зазначеного в заяві номеру телефона не надала.

Крім того, як вбачається з карти обліку виконання договору 175781, відповідачем 03.04.2025 було здійснено часткове погашення заборгованості у розмірі 3717,71 грн., що враховано позивачем і при розрахунку заборгованості. Факт вчинення дій, спрямованих на безпосереднє виконання умов договору, часткове погашення заборгованості, підтверджують волевиявлення позичальника щодо укладення договору та прийняття його умов.

Наведені обставини свідчать про те, що між відповідачем по справі та первісним кредитором - ТОВ «ФК «Кредіплюс» було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов кредитного договору, у зв?язку з чим вона отримала в кредит 18750 грн., з яких суму у розмірі 15 000 грн. було нараховано на № рахунку картки позичальника № НОМЕР_4 , у національній валюті та у розмірі 3 750 грн. шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованої згідно п.2.25 індивідуальної частини. Таким чином первісний кредитор свої зобов`язання перед позичальником виконав повністю.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Тобто відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Договір Факторингу підписано сторонами, скріплено їх печатками як і Акт прийому-передачі Реєстру прав вимоги, що підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора право вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору. Згідно платіжної інструкції від 09 вересня 2025 року №588 ТОВ «Юніт Капітал» було перераховано грошові кошти ТзОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» у сумі 1388825,71 грн., де призначення платежу: Оплата за відступлення Прав вимоги згідно Договору факторингу 16042025 від 16.04.2025 та реєстру прав вимоги №6 від 03.09.2025. З Витягу з Додатку №1 до Договору факторингу №16042025 від 16 квітня 2025 року вбачається, що на умовах Договору клієнт відступає фактору право вимоги до боржників у числі яких і відповідач ОСОБА_1 .

Відтак, доводи апеляційної скарги про неналежність доказів наданих у підтвердження передачі прав вимоги за кредитним договором № 175781 від первісного кредитора до позивача по справі є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Що стосується доводів апелянта про відсутність обов`язку виконання кредитного зобов`язання у зв`язку з неповідомленням його про відступлення права вимоги, колегія суддів зауважує наступне.

Згідно зі статтею 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, а неповідомлення боржника про таку заміну не припиняє зобов`язання та не звільняє боржника від обов`язку його виконання. У цьому випадку новий кредитор лише несе ризик настання несприятливих наслідків у разі виконання боржником зобов`язання первісному кредиторові, що прямо передбачено частиною першою статті 516 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 517 Цивільного кодексу України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання доказів переходу права вимоги, однак таке право не звільняє боржника від виконання зобов`язання взагалі та не усуває факту прострочення у разі невиконання грошового зобов`язання.

Відтак, неповідомлення відповідача про відступлення права грошової вимоги Кредитодавцем не є підставою для звільнення його від виконання кредитного договору та не впливає на право позивача як нового кредитора на стягнення заборгованості.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині визначення розміру основної суми кредиту апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2.2.1 Договору про споживчий кредит № 175781 (індивідуальна частина) від 20 березня 2025 року загальний розмір кредиту становить 18750,00 грн та надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: 15000 грн. перераховуються на рахунок (платіжну картку) позичальника № НОМЕР_1 у національній валюті, а 3750,00 грн. спрямовуються на погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою відповідно до пункту 2.5 індивідуальної частини договору.

Згідно з пунктом 2.5 Договору комісія за надання кредиту становить 3 3750,00 грн, нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього договору за ставкою 20 % від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредитних коштів, якщо це передбачено пунктом 2.2.1 індивідуальної частини договору. Розмір комісії за надання кредиту є фіксованим і не може бути змінений.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22).

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

Враховуючи принцип свободи договору, позивач мала можливість не вступати у кредитні відносини з відповідачем. Підписавши договір кредиту, позичальниця засвідчила, що погодилась на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, і здійснювала часткове погашення заборгованості за кредитним договором.

З огляду на наведене апеляційний суд дійшов висновку, що ТОВ «ФК «Кредіплюс», перерахувавши на рахунок відповідача кредитні кошти в розмірі 15000 грн, діяло відповідно до умов укладеного договору. Сума 3 750 грн. була надана відповідачу як частина кредитних коштів та, відповідно до умов договору, використана для погашення нарахованої комісії за надання кредиту, тому порушення умов договору з боку кредитодавця відсутнє.

Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованості за кредитним договором, а сам договір про споживчий кредит відповідачем не оспорювався, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов`язковості виконання договору.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неправомірно нарахованих відсотків, оскільки у даному конкретному випадку відсотки нараховано у межах погодженого строку надання кредиту, в межах погоджених сторонами умов і не перевищує відповідних значень, передбачених кредитним графіком та договором, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заборгованість з нарахованих процентів за користування грошовими коштами підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі.

При цьому, стороною відповідача не спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості, відповідач до суду не надав власного розрахунку заборгованості на спростування доводів і розрахунку позивача або об`єктивних доказів про погашення заборгованості та її відсутності.

Щодо доводів апеляційної скарги про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 4 та 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони. При цьому у разі недотримання зазначених вимог суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.

Разом з тим ОСОБА_1 не подано належних і допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу, не наведено конкретних обставин та розрахунків, які б свідчили про невідповідність заявлених до стягнення витрат критеріям, визначеним ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Апеляційна скарга містить лише загальні твердження про завищений розмір таких витрат, які не підтверджені жодними доказами.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду.

При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну і об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, та обґрунтовано частково задоволено позовні вимоги.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 03 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: