Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №509/2836/25 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/2836/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого?судді Спічака Вадима Олексійовича,

за участю:

секретаря судового засідання?Пірожок Владислава Юрійовича

позивача ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника органу опіки та піклування Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області та Виконавчого комітету Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області - Назарової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Виконавчого комітету Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області, Орган опіки та піклування в особі Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області, про встановлення самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_3 , в якому просив суд встановити самостійне виховання та повне фінансове утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування вимог стороною позивача зазначено, що 20 серпня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено шлюб.

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

20 червня 2023 року рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , було розірвано.

Позивач зазначає, що його син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з моменту розірвання шлюбу та по теперішній час проживає разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 , дитина повністю знаходиться на його матеріальному утриманні та забезпеченні.

Позивач зазначає, що звертався до Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області з питання визначення місця проживання сина ОСОБА_4 , однак отримав листа, що вказане питання при відсутності спору між батьками не підлягає розгляду органом опіки та піклування.

Позивач зазначає, що встановлення того, що неповнолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 постійно проживає разом із ним, перебуває на його вихованні та повному фінансовому утриманні необхідно для захисту прав та інтересів своєї дитини, а також своїх прав та інтересів, як батька, що самостійно виховує, утримує та спільно проживає з малолітнім сином, а також зокрема, це необхідно для підтвердження наявності в нього правових підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч.1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 10 червня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 06 листопада 2025 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та представник позивача адвокат Конова Людмила Миколаївна у судове засідання з`явилися, у судовому засіданні просили позовні вимоги задовольнити з підстав, викладених у тексті позовної заяви.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. 07 листопада 2025 року відповідачка подала до суду заяву, у якій просила справу розглядати за її відсутності.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Виконавчого комітету Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області та Органу опіки та піклування в особі Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області Назарова Тетяна Вікторівна у судове засідання з`явилась, просила суд ухвалити законне рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 .

Батьками ОСОБА_4 є позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відповідача ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 з 26.05.2025 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 04.12.2023 року, що був складений службою у справах дітей Овідіопольською селищною радою дитина ОСОБА_4 проживає разом з батьком за адресою АДРЕСА_1 . У зазначеному акті вказано, що дитина ОСОБА_4 під час бесіди підтвердив, що бажає проживати разом з батьком, так як у мами йому не подобається квартира, яку вона винаймає, бо там тісно.

ОСОБА_1 08.05.2023 року звертався до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 та просив розірвати шлюб та визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 .

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 червня 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, в частині визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , закрито. У мотивувальній частині ухвали вказано, що 08.05.2023 року позивач звернувся до суду з позовною вимогою до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини з батьком за відсутності предмету спору на час пред`явлення позову.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 20 червня 2023 року було розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який зареєстрований 20 серпня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області, актовий запис № 105.

Між сторонами 19.07.2024 року був укладений договір про припинення права на аліменти для дитини, серія та номер: 2188, посвічений приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н. Ф., на підставі якого ОСОБА_4 , набув право власності на частину житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, загальною площею (кв.м): 143.3, житловою площею (кв.м): 54.2, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5123755100:02:004:0073, що вбачається з Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 387590217.

З листа Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області від 07.12.2023 року вбачається, що позивач звертався із заявою від 16.11.2023 року № Я-140-283 стосовно визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з ним за адресою: АДРЕСА_1 , розглянуто Овідіопольською селищною радою. Мати дитини - ОСОБА_3 було запрошено до служби у справах дітей Овідіопольської селищної ради. 22.11.2023 року громадянка ОСОБА_3 прибула до служби у справах дітей Овідіопольської селищної ради та надала власноручно написану заяву-пояснення, в якій зазначає, що вона не заперечує щодо проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з позивачем та спір між нею та позивачем відсутній.

Судом також встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 батьківських прав не позбавлена, та вона зобов`язана виконувати обов`язки, які покладаються на неї як на матір вимогами законодавства України, зокрема статтею 150 СК України, належним чином виконала обов`язок з утримання дитини шляхом передачі права власності на нележне їй нерухоме майно своїй дитині.

Також у судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які підтвердили що саме позивач займається вихованням сина ОСОБА_4 .

Норми права, які застосував суд, та висновки суду

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ч.6 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У відповідності до вимог ст.18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Конвенція про права дитини в п.3 ст.9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Такими юридичними фактами зокрема можуть бути смерть, позбавлення батьківських прав, визнання особи недієздатною, померлою, безвісно відсутнбою, які позбавляють батьків батьківської правосуб`єктності, у наслідок чого такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Спір щодо участі у вихованні дитини тим з батьків, який проживає окремо від неї, відповідно до ст.158 СК України вирішується органом опіки та піклування за заявою матері, батька дитини. Тоді орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Це рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. І лише у тому випадку, коли той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тоді суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, що встановлено у ст.159 СК України.

Відповідно до ч.1 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У справі, яка розглядається, позивач просить установити факт самостійного виховання ним дитини для отримання ним відстрочки від проходження військової служби. Проте доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.

Пунктом 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.

Згідно додатку №5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 зі змінами та доповненнями, наводиться перелік документів, що подаються військовозобов`язаними, які самостійно виховують дитину віком до 18 років, для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Системний аналіз положень СК України, Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» свідчить, що передбачене підпунктом «г» пункту 2 частини 4 та частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану, у зв`язку з наявністю дитини (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України стосується військовозобов`язаних, які є одинокими батьками (одинока матір/одинокий батько), оскільки застосування такого заходу покликане з метою недопущення залишення без батьківського нагляду (опіки та піклування) неповнолітніх дітей.

А тому до категорії чоловіків, які самостійно виховують та утримують дитину (дітей) віком до 18 років відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків або не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин тощо.

Предметом даного позову є встановлення факту, що позивач здійснює самостійне виховання та повне фінансове утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Підставою позову позивач вказав те, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини необхідно для оформлення йому в установленому порядку відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що передбачено п.3 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно п.3 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Відповідно до п.3 ч. 1 Додатку 5 Переліку документів, що подаються військовозобов`язаними для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024, документами, що підтверджують право на відстрочку з підстав, передбачених п.3 ч.1 вказаного Закону, (у редакції від 04.10.2024, чинній на час ухвалення рішення), є свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.

Згідно ч.1,2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Проаналізувавши вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що у даному випадку між сторонами - батьком та матір`ю дитини відсутній спір про право щодо встановлення факту самостійного виховання та перебування дитини на утриманні позивача. Позивачем не надано доказів того, що відповідачка порушує право позивача в цій частині, яке б підлягало судовому захисту. Крім того, відповідачка виконала свій обов`язок утримання дитини відповідно до ст. 190 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Натомість надані позивачем докази свідчать лише проживання дитини разом з батьком, та вихованням батьком дитини, що сторонами і так не заперечується. Посилання апелянта на той факт, що відповідачка проживає окремо, не заслуговують на увагу, оскільки вказаний факт не звільняє відповідачку, як матір, від обов`язку виховання та утримання її дитини, не є доказом ухилення нею від виконання батьківських обов`язків чи таку неспроможність, а тому надані докази не можуть бути підставою для задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 487/11354/24 дійшов висновку, що саме по собі проживання матері окремо від дитини та її обмежена участь у вихованні не є підставою для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком. Для цього необхідно довести обставини, які свідчать про припинення або істотне обмеження батьківських прав іншого з батьків у встановленому законом порядку.

Такими обставинами можуть бути, зокрема: позбавлення батьківських прав; визнання особи безвісно відсутньою чи недієздатною; інші юридичні факти, підтверджені актами цивільного стану або рішенням суду.

З огляду на викладене, суд констатує у справі, яка розглядається, вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини не забезпечує ефективного захисту права позивача, а є підставою для вирішення інших питань, пов`язаних з отриманням відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати позивачу відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статями 157, 161 СК України, статями 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Виконком Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області, про встановлення самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 03 вересня 2026 року.

Суддя Спічак В.О.