Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №607/7488/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.09.2026 Справа №607/7488/26 Провадження №2/607/4475/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Кунець Н.Р.

за участі секретаря судового засідання Дмитрик В-М.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, -

ВСТАНОВИВ:

06.04.2026 ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 24.02.2022 року внаслідок збройної агресії Російської Федерації відносно України ворожі війська окупували частину території України, зокрема, місто Маріуполь Донецької області. Позивач зазначив, що на той час був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , де 24.02.2022 перебував разом з дружиною ОСОБА_2 . Починаючи з першого тижня березня 2022 року, внаслідок цілеспрямованих та систематичних обстрілів збройними силами РФ об`єктів критичної інфраструктури м. Маріуполь, позивач був позбавлений доступу до базових життєвих потреб: електроенергії, централізованого водопостачання, водовідведення, газопостачання та зв`язку, тим самим був доведений до межі фізичного виживання. З моменту фактичного входу військ РФ у місто, він опинився у ситуації примусової ізоляції та обмеження свободи пересування. Безперервна канонада та використання різних видів озброєння (артилерії, авіації) призвели до хронічного безсоння, тривожних розладів та постійного очікування неминучої смерті. Особливого психологічного потрясіння позивач зазнав під час інциденту з його незаконним затриманням. Факт перебування під вартою без засобів зв`язку та в умовах повної невідомості щодо подальшої долі спричинив нестерпні моральні страждання. 25.03.2022 перебуваючи на межі фізичного виснаження та через реальну загрозу життю, ним було прийнято рішення про виїзд з м. Маріуполь. Під час проходження численних блокпостів, встановлених збройними формуваннями РФ, він піддавався систематичним приниженням та незаконним обшукам. Окупаційними військами проводилися принизливі особисті огляди, що супроводжувалися психологічним тиском та погрозами. Після прибуття до передмістя м. Запоріжжя він був зареєстрований та розміщений у тимчасовому пункті розміщення, після чого переїхав до м. Тернопіль, де отримав статус внутрішньо переміщеної особи та де зараз проживає. Позивач зазначає, що вищевикладені обставини свідчать про грубе порушення Російською Федерацією його основоположних прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на глибину та тривалість страждань, позивач просить стягнути з Російської Федерації компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09.04.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

28.07.2026 протокольною ухвалою суду без оформлення окремого процесуального документа закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, однак подав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та просять задовольнити.

У судове засідання уповноважений представник відповідача держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений через офіційний веб-сайті судової влади України, шляхом розміщення оголошення про виклик останнього до суду.Відповідач про причини своєї неявки суд не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи та відзиву на позов не подавав.

Суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, відзиву на позов не подавав, тому відповідно до ст. 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення, оскільки проти заочного розгляду справи не заперечує позивач.

У зв`язку з неявкою учасників справи, відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до наступного висновку:

Суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та народився у с-щі Талаківка, м. Маріуполя, Донецької області. Указане підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 виданий 16.09.2000 Іллічівським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області.

Згідно з пенсійним посвідчення серії НОМЕР_2 виданого 19.12.2019 Пенсійним фондом України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 отримує пенсію за віком.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав № 382640026 від 12.06.2024 житловий будинок загальною площею 252 кв.м., житловою площею 129,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на праві спільної часткової власності в розмірі частки належить ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 6117-5003731721 від 10.07.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 07.04.2022 є внутрішньо переміщеною особою та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_3 .

Як вбачається із посвідчення серії НОМЕР_3 виданого 23.10.2021 Департаментом соцзахисту населення ММР, ОСОБА_1 має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів праці.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, а відшкодування моральної шкоди є одним із способів такого захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно зі статтею 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Частина 2 статті 2 ЦК України передбачає, що учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

Суд враховує, що збройна агресія російської федерації проти України є загальновідомою обставиною, яка відповідно до частини третьої статті 82 ЦПК України не потребує доказування.

24.02.2022 Російська Федерація розпочала повномасштабне військове вторгнення на територію України, яке є актом збройної агресії, тобто діями, визначеними статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14.12.1974, як акт збройної агресії, що неодноразово отримало міжнародно-правову оцінку та підтверджено актами Генеральної Асамблеї ООН, Верховної Ради України, а також усталеною практикою Верховного Суду.

Указом Президента України від 24.02.2022 у №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24.02.2022, дія якого триває до теперішнього часу.

02.03.2022 збройну агресію Російської Федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН.

14.04.2022 Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, геноцидом Українського народу (п. 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

Частина перша статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

За таких обставин, застосування судового імунітету Російської Федерації (зокрема, ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право») у цій справі не буде узгоджуватися із обов`язком України як держави і суду зокрема забезпечити реалізацію права позивача на справедливий суд.

Оскільки внаслідок здійснення збройної агресії проти України російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, вчинила акт неповаги до суверенітету та територіальної цілісності іншої держави, то вона не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки позивачу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2022 у справі №635/6172/17).

Верховний Суд сформував висновок щодо обмеження судового імунітету Російської Федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, відповідно до якого для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну у міжнародному праві кодифікованою підставою є «деліктний виняток» (англ, «tort exception»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/ бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/ бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою (постанови Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц).

Російська Федерація, порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (пункти 1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі, договори, укладені між Україною та Російською Федерацією, в тому числі про українсько-російський державний кордон, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому є відповідно до прийнятих Україною нормативних актів державою агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Відповідно до обставин справи, звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 12.10.2022 у справі № 463/14366/21, від 18.12.2024 у справі № 686/29638/23.

За своєю суттю зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Судом встановлено, що внаслідок збройної агресії російської федерації позивач був змушений залишити своє постійне місце проживання у м. Маріуполі, був вимушено переміщений до м. Тернополя, де набув статусу внутрішньо переміщеної особи, зазнав постійного стресу, душевних переживань, відчуття страху за власне життя та життя близьких, а також втратив звичний спосіб життя та відчуття безпеки. Суд враховує, що збройна агресія Російської Федерації проти України має триваючий характер, а її наслідки для позивача не є одноразовими чи такими, що припинилися в момент залишення місця проживання. Душевні страждання позивача є тривалими та такими, що продовжуються й дотепер, оскільки позивач позбавлений можливості користуватися належною йому частиною житлового будинку, змушений адаптовуватися до нового місця проживання, переживати наслідки порушення звичного способу життя. Таким чином, моральна шкода має тривалий, а в окремих аспектах незворотний характер.

Крім того, суд враховує, що позивач перебував у місті Маріуполі під час його блокади та масованих обстрілів, був позбавлений доступу до базових життєвих потреб: електроенергії, централізованого водопостачання, водовідведення, газопостачання та зв`язку, був доведений до межі фізичного виживання, перебував в умовах постійної загрози життю та здоров`ю, а під час евакуації був змушений проходити численні блокпости держави-агресора, зазнаючи принижень, психологічного тиску та погроз. Такі обставини виходять за межі звичайних негативних переживань та за своєю природою є надзвичайними, здатними спричинити тривалі психотравмуючі наслідки.

Суд виходить із того, що неможливо відновити попередній психоемоційний стан позивача або повернути йому втрачений спосіб життя. Грошова компенсація не здатна усунути душевні страждання, однак покликана забезпечити справедливу сатисфакцію за грубе порушення її фундаментальних прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд вважає встановленими протиправність поведінки відповідача та його вину як держави-агресора, оскільки ці обставини випливають із загальновідомого факту повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, підтвердженого актами міжнародного права, законодавством України та усталеною практикою Верховного Суду.

Встановлені судом обставини свідчать про наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями Російської Федерації та моральною шкодою, завданою позивачу.

Наявність моральної шкоди, завданої позивачеві, підтверджується об`єктивними обставинами вимушеного переміщення, позбавленням можливості користуватись власним житлом, майном та зміною звичного способу життя.

Суд враховує, що пережиті позивачем моральні страждання є наслідком збройної агресії Російської Федерації проти України та мають тривалий характер, однак визначення розміру грошової компенсації не може здійснюватися виключно виходячи із суб`єктивної оцінки потерпілої особи. Розмір компенсації повинен відповідати принципам пропорційності, співмірності та забезпечувати справедливу сатисфакцію, а не призводити до безпідставного збагачення.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 29.04.2026 у справі № 755/296/25, у якій зазначено, що грошова компенсація моральної шкоди є лише еквівалентом перенесених страждань, а її розмір повинен забезпечувати справедливу сатисфакцію потерпілій особі з урахуванням усіх встановлених судом обставин конкретної справи.

Так, матеріали справи не містять доказів того, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації позивач зазнав тілесних ушкоджень, істотного погіршення стану здоров`я, потребував психологічної чи психіатричної допомоги, втратив працездатність або зазнав інших виняткових негативних наслідків, які б свідчили про особливу інтенсивність моральних страждань.

Також позивачем не наведено та не підтверджено доказами істотного порушення його професійної діяльності, втрати особливих соціальних зв`язків, громадської діяльності чи інших індивідуальних життєвих обставин, які могли б свідчити про наявність виняткових наслідків саме для нього та обґрунтовувати компенсацію у заявленому розмірі.

Суд також бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, яка склалась в цій сфері, а саме, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом і у практиці ЄСПЛ приймаються до уваги різні обставини як такі, що заподіюють моральну шкоду: незручності, викликані негативним впливом на здоров`я; стурбованість і тривога через те, що ситуація триває довго; глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим невиконанням судового рішення; розчарування тощо (Мілазі проти Республіки Італії від 25.06.1987, Лопес Остра проти Іспанії від 09.12.1994, Цимерман і Штайнерн проти Швейцарської Конфедерації від 13.07.1983, Жовнер проти України від 29.06.2004, Полтораченко проти України від 18.01.2005).

Визначаючи розмір грошової компенсації моральної шкоди, суд враховує характер і тривалість душевних страждань позивача, його вік, перебування в умовах блокади Маріуполя, постійну загрозу життю, вимушене проходження численних блокпостів держави-агресора, приниження людської гідності, вимушене переселення та необхідність повністю змінити усталений спосіб життя. Суд бере до уваги, що наслідки пережитих подій мають триваючий характер та не можуть бути усунуті шляхом повернення особи до попереднього стану.

Разом з тим, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн оцінені суб`єктивно та є завищеними, а тому враховуючи вищевикладені обставини, засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, приходить до переконання, що розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню позивачу ОСОБА_1 становить 500 000 грн, що є співмірним глибині завданих страждань, відповідає характеру порушених прав та забезпечує справедливу сатисфакцію потерпілому.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку що позов підлягає задоволення частково, шляхом стягнення з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 500 000 грн

За змістом ч. 3 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Так, виходячи з ціни позову, яка становить 1 000 000 грн, за розгляд даної справи підлягає до сплати судовий збір у максимальному розмірі, визначеному законодавцем у сумі 8 000 грн, (1 000 000 грн х 1% х 0,8 = 8 000 грн).

Таким чином, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації слід стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 4 000 грн, що пропорційно відповідає розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації задовольнити частково.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) гривень.

У задоволенні решти вимог, відмовити.

Стягнути з Російської Федерації на користь держави судовий збір у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач:. Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації місце знаходження:119991, вул. Житня, 14 м. Москва, Російська Федерація, код ЄДРПОУ відсутній.

Повний текст рішення суду складено 03.09.2026.

Головуючий суддя Н. Р. Кунець