Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №607/3270/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.08.2026 Справа №607/3270/26 Провадження №2/607/3312/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Кунець Н.Р.

за участі секретаря судового засідання Дмитрик В-М.Р.

представника відповідача адвоката Коцюби Н.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

10.02.2026 позивач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 04.07.2023 він передав у позику ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 136 318 грн, про що між ними укладено Договір позики грошових коштів. Підписуючи боргову розписку Відповідач взяла на себе зобов`язання повернути позичені грошові кошти згідно графіку, який зазначений в п. 1 Договору позики грошових коштів. Проте, відповідачем було порушено взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми позики.

Позивач вказує, що неодноразово звертався до відповідача із проханням повернути позичені кошти в строк, проте відповідач увесь час ухилялась від виконання своїх обов`язків. Зокрема, 22.08.2024 він відправив відповідачу претензію про повернення позики грошових коштів за договором позики, однак на момент звернення із даною позовною заявою у відповідача залишився борг у сукупному розмірі 136 318 грн.

Таким чином позивач вважає, що вжив усіх можливих заходів з метою досудового вирішення спору, а тому просить суд позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 борг за договором позики в розмірі 136 318 грн, а також витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1 363,18 грн.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17.02.2026 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

03.03.2026 судом зареєстровано відзив на позов поданий представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Коцюбою Н.Я. через систему «Електронний суд», у якому остання вказує, що відповідач заперечує проти позовних вимог та не визнає їх, оскільки її позика за умовами Договору позики від 04.07.2023 вже повернута. Так, представник відповідача звертає увагу, що між відповідачем та позивачем було укладено два Договори позики від 20.06.2023 на суму 218 000, 00 грн та від 04.07.2023 на суму 136 318, 00 грн. При цьому, згідно істотних умов укладених Договорів позики та встановлених і погоджених сторонами графіків повернення коштів, взятих у позику, відповідач мала повернути позивачу кошти у гривні в сумі 257 268, 00 грн, згідно дат та сум зазначених у графіку. З метою належного виконання Договору позики від 20.06.2023 між сторонами було укладено Іпотечний Договір від 20.06.2023, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Твердохліб В.П. за реєстровим № 648, предметом якого є належна позичальнику квартира, а Договір позики від 04.07.2023 був укладений між сторонами без укладання будь-яких договорів забезпечення, як то застави чи іпотеки. Згідно укладених та встановлених Договорами позики графіків повернення коштів відповідач щомісячно мала протягом 24 місяців повертати позивачу суму в розмірі 10 719, 50 грн, а саме, 6 600 грн за договором позики від 20.06.2023 та 4 119,50 грн за договором позики від 04.07.2023, що є предметом розгляду даної судової справ. Представник зауважує, що відповідач свої зобов`язання щодо повернення коштів за умовами вказаних Договорів позики виконала повністю та на день подання відзиву сума повернутих нею коштів за договорами позики, в тому числі за Договором позики від 04.07.2023 в сумі 98 868, 00 грн, становить 285 100 грн, що є на 27 832, 00 грн більше ніж було встановлено графіком та сумами, зазначеними в договорах. Представник зазначає, що в Договорі позики рахунки куди повертати кошти не прописані, як і не прописано порядок їх повернення, чи готівкою чи безготівково за вказаними позикодавцем реквізитами. Водночас, відповідач кожного місяця здійснювала повернення позики безготівково на картки, які вказував позивач і він же підтверджував особисто їх отримання, що вбачається із переписки з месенджера Вайбер, що свідчить про те, що позивач приймав виконання відповідачем умов договору позики та не заперечував проти такого порядку повернення коштів. Натомість, у позові позивач зазначає зовсім протилежне. Окрім цього, представник відповідача звертає увагу, що позивачем не доведено факт отримання відповідачем суми позики в розмірі 136 318 грн, з огляду на те, що у Договорі сторонами було досягнуто згоди щодо повернення суми в розмірі 98 868, 00 грн, про що було укладено графік черговості повернення коштів із зазначенням дати та суми повернення грошових коштів, які були передані позикодавцем у позику позичальнику. Відтак сторона відповідача вважає, що у відповідача відсутній обов`язок повернути позивачу 136 318,00 грн, по договору позики від 04.07.2023 укладення якого на зазначену суму не доведено позивачем. На підставі викладеного представник відповідача просить відмовити у задоволені позову.

06.03.2026 позивач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав відповідь на відзив, у якій зазначає, що він категорично не погоджується із доводами відзиву на позову, оскільки грошові кошти йому не повернуті, жодних платежів на його користь відповідачем не здійснювалося, грошові кошти на його банківські рахунки не надходили та готівкою йому не передавалися. Водночас, долучені до відзиву копії квитанцій оформлені на інших осіб, не містять його прізвища, імені та по батькові як отримувача коштів, та не підтверджують факт отримання ним будь-яких грошових коштів. Позивач вказує, що факт передання ним та отримання відповідачем коштів підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Відповідач, на час підписання договору позики, визнавала, що кошти бере у нього та повернути борг зобов`язувалась саме йому, а не іншим особам. При цьому, дані, що за даним договором позики пред`являють вимоги інші особи, або іншим особам відповідач повернула кошти саме за цим договором позики відсутні. Позивач звертає увагу, що 22.08.2024 на адресу відповідача ним була направлена письмова претензія про повернення позики, у якій було зазначеній суму заборгованості, встановлено строк до добровільного повернення та номер його банківського рахунку для перерахування коштів. Отже, відповідач була належним чином повідомлена про спосіб виконання зобов`язання, однак жодних коштів на його рахунок не надходило. Щодо доводів відзиву про відсутність у матеріалах справи розписки про отримання відповідачем коштів, то позивач вважає такі безпідставними, оскільки п. 7 Договору позики прямо передбачено, що відповідач своїм підписом підтверджує отримання грошових коштів у сумі 136 318 грн, у повному обсязі до моменту укладення договору. Також позивач зауважує, що у договорі позики у п. 1 чітко визначено суму позики - 136 318 грн, отримання якої відповідач підтвердила у п. 7 договору позики. Поряд з цим, розбіжність у графіку платежів є технічною помилкою (опискою), оскільки графік визначає лише порядок повернення коштів, а не розмір позики. Отже зазначено розбіжність не змінює змісту зобов`язання та не звільняє Відповідача від обов`язку повернути повну суму позики. Долучені до матеріалів справи скріншоти листування у Вайбері позивач вважає неналежним електронним доказом у розумінні ст. 100 ЦПК України.

20.03.2026 судом зареєстровано заперечення на відповідь на відзив подані представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Коцюбою Н.Я. через систему «Електронний суд», у яких представник відповідача окрім доводів вже викладених у відзиві на позов вказує, що твердження позивача про те, що не виконання умов договору про повернення коштів у м. Хмельницький та не внесення відповідачем коштів на депозит у нотаріуса підтверджує невиконання зобов`язань по поверненню коштів є надуманим та таким, що не заслуговує на увагу, оскільки договір не містить, а позивачем не надано доказів про те, що він встановлював певні дати, години і конкретну адресу для повернення відповідачем коштів у місті Хмельницький. Крім того, грошові кошти не відносяться до того майна, яке має бути передано у конкретному місті, чи місці, або ж наявна заборона на їх перерахування з будь-якої місцевості у світі. Окрім цього, твердження позивача про ненадходження коштів на його рахунок, не спростовує фактичної сплати відповідачем коштів за договором позики. Представник зауважує, що претензія позивача про повернення позики від 22.08.2024 підтверджує, що станом на 22.08.2024 сукупна заборгованість за договором позики від 04.07.2023 становила 53 553 грн, а відтак вимоги та обґрунтування, що зазначені позивачем у позовній заяві, що заборгованість за договором позики становить 136 118 грн і відповідачем не здійснювалося повернення коштів є такими, що не відповідають дійсності. В подальшому відповідачем також здійснювалося повернення коштів, зокрема за період коли відповідачу було направлену претензію та до визначеного договором позики строку відповідачем сплачено позивачу 111 400 грн в тому числі за Договором позики від 04.07.2023 - 41 195 грн. Протягом наступних п`яти місяців з липня по листопад 2025 року відповідачем сплачено позивачу ще 51 000, 00 грн, в тому числі і решта боргу за Договором позики від 04.07.2023. Водночас, виписка з банківського рахунку, яка надана позивачем охоплює період лише два місяці з 01.08.2024 по 01.10.2024, а не період з 04.07.2023 по 04.07.2025, що відповідно є періодом виконання зобов`язань за договором позики. А відтак вказана виписка не може слугувати доказом, що відповідачем не було повернуто позику, в тому числі і в період який зазначений у банківській виписці. І крім того це спростовується квитанцією від 06.09.2024, згідно якої відповідачем було перераховано позивачу 12 000, 00 грн, на картку яку він вчергове вказав у Вайбері. Крім того представник відповідача зауважує, що позивачем у якості письмового доказу надано Договір позики від 04.07.2023 в якому зазначено, що було передано позичальнику 136 318 грн, які позичальник зобов`язується повернути згідно укладеного графіку в термін до 04.07.2025 рівними частинами в сумі 4 119, 50 грн. При цьому, даний графік повернення коштів містить 24 місяці та відповідно до нього сума яка має бути повернута позикодавцю становить 98 868 грн. Позивач стверджує, що розбіжність у графіку платежів є технічною помилкою (опискою), оскільки графік визначає лише порядок повернення коштів, а не розмір позики, але таке твердження на думку сторони відповідача є невірним, оскільки факт отримання суми позики в розмірі 136 318 грн за даним договором не підтверджується жодним документом. Відповідач вважає, що різниця між сумою отриманої позики, яка вказана в договорі та сумою яка відображена у графіку погашення позики, станом на день укладання договору є такою, що прийнята позивачем як уже сплачена. Щодо скріншотів із Вайберу представник відповідача вказує, що у даній справі переписка між позивачем та відповідачем у Вайбер дає змогу встановити фактичні обставини, які підтверджують повернення коштів відповідачем за договором позики, а скріншоти з переписки у Вайбер, де звучать в сторону відповідача нецензурна лайка та погрози дають можливість встановити, що особа яка зображена на фото у Вайбер та позивач, який виходить в судове засідання по відеоконференції є одна і та ж особа - ОСОБА_1 . Також, представник відповідача звертає увагу, що така недобросовісна поведінка позивача, який не повідомляє актуальні реквізити для повернення позики ні суду, ні відповідачу, використовує картки інших фізичних осіб, приховує у позові факти здійснення розрахунків між сторонами, застосовувалися ним і по відношенню до інших позичальників, з якими він укладав договори позики, а в подальшому звертався до суду про стягнення з позичальників позики, яка фактично вже була сплачена, що підтверджується судовим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.05.2024, яким позивачу ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні стягнення на заставлене майно, так як позика була сплачена позичальником в повному обсязі на рахунки та картки, які вказував ОСОБА_1 , яке залишено в силі постановою Волинського апеляційного суду від 04.09.2024 у справі № 161/1855/24. На підставі викладеного, оскільки позика відповідачем сплачена у повному обсязі представник просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06.05.2026, задоволено клопотання представника відповідача та витребувано від ТОВ «Українські платіжні рішення» інформацію та підтверджуючі документи про переказ коштів, ініціатором яких була ОСОБА_2 , з використанням програмного забезпечення «Єдине вікно» з використанням торгової марки «Monego» через точки приймання переказів АТ «Ощадбанк», зазначивши при цьому номер банківської картки та банківського рахунку IBAN отримувачів коштів, назву банку та код ЄДРПОУ банку, куди кошти, були перераховані, згідно платіжних квитанцій: ОСОБА_3 : Квитанція 1341042089220 від 04.08.2023 на суму 10 900 грн. ОСОБА_4 : Квитанція № 1369473762820 від 06.09.2023 на суму 10 900 грн. Квитанція № 1369473762820 від 06.10.2023 на суму 10 900 грн. Квитанція № 1426133302820 від 10.11.2023 на суму 10 500 грн. Квитанція № 1448009615220 від 06.12.2023 на суму 11 300 грн. Квитанція № 1474478591420 від 05.01.2024 на суму 8 400 грн. Квитанція № 1476566752420 від 08.01.2024 на суму 3 000 грн. Квитанція № 1500706814520 від 06.02.2024 на суму 7 000 грн. Квитанція № 1509182485520 від 16.02.2024 на суму 4 000 грн. Квитанція № 1526386569220 від 06.03.2024 на суму 8 000 грн. Квитанція № 1531866037320 від 12.03.2024 на суму 3 000 грн. Квитанція № 1577045943920 від 02.05.2024 на суму 4 000 грн. Квитанція № 1581538355120 від 07.05.2024 на суму 7 000 грн. Квитанція № 1607678990420 від 06.06.2024 на суму 12 000 грн. Квитанція № 1636622285120 від 09.07.2024 на суму 11 000 грн. Квитанція № 1687568662620 від 06.09.2024 на суму 12 000 грн. Квитанція № 1715795177020 від 07.10.2024 на суму 12 000 грн. Квитанція № 1742353313320 від 06.11.2024 на суму 11 800 грн. Квитанція № 1769464529720 від 06.12.2024 на суму 11 800 грн. Квитанція № 1804748347020 від 14.01.2025 на суму 12 000 грн. Квитанція № 1825139815320 від 06.02.2025 на суму 7 000 грн. Квитанція № 1852983387020 від 07.03.2025 на суму 12 000 грн. Квитанція № 1882063620420 від 07.04.2025 на суму 11 800 грн. Квитанція № 1915508677120 від 13.05.2025 на суму 11 800 грн. Квитанція № 1942122809420 від 11.06.2025 на суму 10 000 грн. Квитанція № 1970039779720 від 11.07.2025 на суму 12 000 грн. Квитанція № 1994232366820 від 07.08.2025 на суму 11 000 грн. Квитанція № 2025559667620 від 10.09.2025 на суму 8 000 грн. Квитанція № 2055575524320 від 13.10.2025 на суму 8 000 грн. Квитанція № 2081855272920 від 11.11.2025 на суму 12 000 грн. Також, витребувано від АТ «Універсал Банк» наступну інформацію: на чиє ім`я та згідно яких документів емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 та номер банківського карткового рахунку, відкритого до платіжної картки; виписку про рух грошових коштів по картковому рахунку, відкритому до платіжної картки № НОМЕР_1 за період з 04.07.2023 по 30.11.2025. Витребувано від АТ «Перший український промисловий банк» наступну інформацію: на чиє ім`я та згідно яких документів емітовані платіжні картки № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 та номери банківських карткових рахунків, відкритих до цих платіжних карток; виписку про рух грошових коштів по карткових рахунках, відкритих до платіжних карток № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 за період з 04.07.2023 по 30.11.2025.

Протокольними ухвалами суду від 23.07.2026 постановленими в судовому засіданні із занесенням до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб, а також закрито підготовче провадження у даній справі та призначено розгляд справи по суті.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, проте у позовній заяві просив розглянути справу без його участі за наявними у матеріалах справи доказами.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Коцюба Н.Я. у судовому засіданні з приводу позову заперечила та просила відмовити у його задоволенні з підстав викладених у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив. Окрім цього повідомила, що протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення будуть подані докази понесення відповідачем витрат на правничу допомогу.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного висновку:

Судом встановлено, що 04.07.2023 між Позикодавцем ОСОБА_1 та Позичальником ОСОБА_2 було укладено Договір позики грошових коштів, за умовами якого Позикодавець передає у власність Позичальника, а Позичальник приймає гроші у сумі 136 318 грн, строком до 04.07.2025 та зобов`язується їх повернути за встановленим у договорі графіком.

Підписанням Договору позики грошових коштів від 04.07.2023 Позичальник ОСОБА_2 підтвердила отримання всієї суми.

За умовами п.п. 2, 4, 5, 6, 7 Договору, позичальник вправі повернути, а Позикодавець зобов`язується прийняти позичену суму і раніше строку, зазначеного в пункті 1 цього договору.

У разі, коли Позичальник не поверне позичені гроші до зазначеного строку, Позикодавець вправі буде пред`явити цей договір до стягнення в порядку і в строки, передбачені чинним законодавством України.

Сторони стверджують, що цей договір вони укладають не під впливом обману, насильства, не в результаті зловмисної домовленості, не під впливом тяжких обставин та не на вкрай невигідних для себе умовах, а також що цей правочин не являється фіктивним та удаваним.

Позичальник своїм підписом підтверджує, що отримала суму в розмірі 136 318 гривень, в повному обсязі до укладання цього договору.

22.08.2024 ОСОБА_1 було надіслано на адресу ОСОБА_2 письмову претензію про повернення позики грошових коштів № 22/08/24, за змістом якої ОСОБА_2 повідомлено про наявну у неї заборгованість за Договором позики від 04.07.2023 у загальному розмірі 53 553,50 грн, яку вона не повернула у зазначений у п. 1 Договору строк. Відтак ОСОБА_1 просив повернути йому суму позики за Договором позики від 04.07.2023 протягом тридцяти днів з дня відправлення цієї претензії за наданими ним реквізитами його банківського рахунку відкритого у банку «Український капітал». Крім того повідомлено ОСОБА_2 про те, що у випадку неповернення суми позики у строк до 22.09.2024 він буде вимушений звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Відповідачем ОСОБА_2 на підтвердження доводів про повне погашення боргу за Договором позики від 04.07.2023 долучено до матеріалів справи наступні квитанції:

-№ 1341042089220 від 04.08.2023 про переказ коштів у сумі 10 900 грн на рахунок ОСОБА_5 ;

-№1369473762820 від 06.09.2023 про переказ коштів у сумі 10 900 грн на рахунок ОСОБА_6 ;

-№ 1395971189620 від 06.10.2023 про переказ коштів у сумі 10 900 грн на рахунок ОСОБА_4 ;

-№ 1426133302820 від 10.11.2023 про переказ коштів у сумі 10 500 грн на рахунок ОСОБА_6 ;

-№ 1448009615220 від 06.12.2023 про переказ коштів у сумі 11 300 грн на рахунок ОСОБА_6 ;

-№ 1474478591420 від 05.01.2024 про переказ коштів у сумі 8 400 грн на рахунок ОСОБА_4 ;

-№ 1476566752420 від 08.01.2024 про переказ коштів у сумі 3 000 грн на рахунок ОСОБА_6 ;

-№ 1500706814520 від 06.02.2024 про переказ коштів у сумі 7 000 грн на рахунок ОСОБА_4 ;

-№ 1509182485520 від 16.02.2024 про переказ коштів у сумі 4 000 грн на рахунок ОСОБА_6 ;

-№ 1526386569220 від 06.03.2024 про переказ коштів у сумі 8 000 грн на рахунок ОСОБА_6 ;

-№ 1531866037320 від 12.03.2024 про переказ коштів у сумі 3 000 грн на рахунок ОСОБА_4 ;

-№ 1577045943920 від 02.05.2024 про переказ коштів у сумі 4 000 грн на рахунок ОСОБА_6 ;

-№ 1581538355120 від 07.05.2024 про переказ коштів у сумі 7 000 грн на рахунок ОСОБА_6 ;

-№ 1607678990420 від 06.06.2024 про переказ коштів у сумі 12 000 грн на рахунок ОСОБА_6 ;

-№ 1636622285120 від 09.07.2024 про переказ коштів у сумі 11 000 грн на рахунок ОСОБА_4 ;

-№ 1687568662620 від 06.09.2024 про переказ коштів у сумі 12 000 грн на рахунок ОСОБА_6 ;

-№ 1715795177020 від 07.10.2024 про переказ коштів у сумі 12 000 грн на рахунок ОСОБА_6 ;

-№ 1742353313320 від 06.11.2024 про переказ коштів у сумі 11 800 грн на рахунок ОСОБА_6 ;

-№ 1769464529720 від 06.12.2024 про переказ коштів у сумі 11 800 грн на рахунок ОСОБА_6 ;

-№ 1804748347020 від 14.01.2025 про переказ коштів у сумі 12 000 грн на рахунок ОСОБА_4 ;

-№ 1825139815320 від 06.02.2025 про переказ коштів у сумі 7 000 грн на рахунок ОСОБА_6 ;

-№ 1852983387020 від 07.03.2025 про переказ коштів у сумі 12 000 грн на рахунок ОСОБА_6 ;

-№ 1882063620420 від 07.04.2025 про переказ коштів у сумі 11 800 грн на рахунок ОСОБА_6 ;

-№ 1915508677120 від 13.05.2025 про переказ коштів у сумі 11 800 грн на рахунок ОСОБА_4 ;

-№ 1942122809420 від 11.06.2025 про переказ коштів у сумі 10 000 грн на рахунок ОСОБА_4 ;

-№ 1970039779720 від 11.07.2025 про переказ коштів у сумі 12 000 грн на рахунок ОСОБА_4 ;

-№ 1994232366820 від 07.08.2025 про переказ коштів у сумі 11 000 грн на рахунок ОСОБА_6 ;

-№ 2025559667620 від 10.09.2025 про переказ коштів у сумі 8 000 грн на рахунок ОСОБА_6 ;

-№ 2055575524320 від 13.10.2025 про переказ коштів у сумі 8 000 грн на рахунок ОСОБА_4 ;

-№ 2081855272920 від 11.11.2025 про переказ коштів у сумі 12 000 грн на рахунок ОСОБА_6 .

Вказані зарахування коштів також підтверджуються виписами про рух коштів по рахунках ОСОБА_4 відкритих у АТ «Універсал банк» (платіжна картка НОМЕР_1) та «АТ «ПУМБ» (платіжна картка НОМЕР_2) та ОСОБА_7 відкритого у «АТ «ПУМБ» (платіжна картка НОМЕР_7)

Також відповідачем долучено до матеріалів справи скріншоти електронного листування з мобільного додатку-месенджера «Viber» між нею та абонентом під назвою « ОСОБА_8 » з номером мобільного телефону НОМЕР_4 .

Вирішуючи питання належності та допустимості наданих відповідачем доказів, а саме вищевказаних скріншотів електронного листування з мобільного додатку-месенджера «Viber» суд враховує наступне.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У частинах першій, третій статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (у тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази у паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23), вирішуючи питання щодо використання електронних доказів у справі, зазначила, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 100 ЦПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 76 ЦПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

Потрібно враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням.

Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Встановлено, що у наданих відповідачем скріншотах електронного листування з мобільного додатку-месенджера «Viber» листування ведеться між ОСОБА_2 та абонентом під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з номером мобільного телефону НОМЕР_4 .

При цьому у позовній заяві позивач ОСОБА_1 зазначаючи свій номер засобу зв`язку вказав - НОМЕР_4 .

Таким чином, враховуючи вищезазначені норми законодавства та висновки Великої Палати Верховного Суду, а також те, що зазначений у скріншоті номер мобільного телефону належить позивачу, суд приходить до висновку, що подані відповідачем докази є належними, достатніми, допустимими та достовірними доказами, а тому бере їх до уваги при прийняті рішення.

З цих же підстав суд відхиляє доводи позивача, що долучені відповідачем до матеріалів справи скріншоти листування у Вайбері є неналежним електронним доказом у розумінні ст. 100 ЦПК України.

Так само, посилання позивача на те, що вказане електронне листування не може вважатися доказом через відсутність електронного підпису, є помилковим, оскільки ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» не виключає можливості використання електронних доказів, які не є електронними документами у розумінні цього Закону, без кваліфікованого електронного підпису, якщо такі докази у сукупності з іншими матеріалами справи дають змогу встановити відповідні обставини.

Суд зауважує, що скріншоти електронного листування між сторонами з мобільного додатку-месенджера «Viber» у даній справи будуть оцінені судом разом з іншими доказами, зокрема: квитанціями про здійснення платежів на карткові рахунки «НОМЕР_1», «НОМЕР_2», «НОМЕР_2» та виписками про рух коштів по даних рахунках.

Наведене узгоджується із висновком, сформованим Верховним Судом у постанові від 09.01.2026 у справі № 751/4083/24 (провадження № 61-14964св25).

Так, як вбачається із скріншотів електронного листування між сторонами з мобільного додатку-месенджера «Viber», ОСОБА_1 надсилав ОСОБА_2 реквізити банківських карток на якій слід перераховувати кошти, зокрема: «НОМЕР_1 ОСОБА_4 »; « НОМЕР_2 ОСОБА_4 »; «НОМЕР_7».

Також, ОСОБА_1 неодноразово підтверджував отримання коштів від ОСОБА_2 , про що свідчать наступні повідомлення: 04.08.2023 від ОСОБА_1 «10 900 отримав»; 06.09.2023 від ОСОБА_1 «Гроші отримав»; 06.10.2023 від ОСОБА_1 «Все є»; 04.12.2023 від ОСОБА_1 «10 900+400 за минулий раз. Отримав»,; 05.01.2024 від ОСОБА_2 «Відправила 8 400», від ОСОБА_1 «Є»; 08.01.2024 від ОСОБА_2 «Відправила 3 000», від ОСОБА_1 «Є»; 08.11.2024 від ОСОБА_2 «Я гроші перевела ще 6 числа 11 800. Гроші отримав?», від ОСОБА_1 «Так»; 06.12.2024 від ОСОБА_1 «+»; 14.01. від ОСОБА_2 «відправила 12 000», від ОСОБА_1 «+»; 06.02. від ОСОБА_2 «Відправила 7000. Решту відправлю, коли дадуть зарплату», 07.03. від ОСОБА_2 «Відправила 12 000», 07.04. від ОСОБА_2 «Перевела 11 000», від ОСОБА_1 «+»; 05.05. від ОСОБА_9 «Добрий день, карта та сама»; 13.05. від ОСОБА_2 «Перевела 11 800», 11.06. від ОСОБА_2 «Перевела 10 000 грн», 11.07. від ОСОБА_2 «12 000 перевела» від ОСОБА_1 «+»; 07.08. від ОСОБА_2 перевела 11 000 за квітень 2024»; 10.09. від ОСОБА_1 «Добрий день. На цю карту скидайте. НОМЕР_7. Добре, скидайте 8», від ОСОБА_2 «Скинула 8000».

В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині першій статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, керуючись дійсним змістом та достовірністю документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 в справі № 6-63цс13, від 02.07.2014 в справі № 6-79цс14, від 13.12.2017 в справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25.03.2020 в справі № 569/1646/14, від 14.04.2020 в справі № 628/3909/15 та від 21.07.2021 в справі № 758/2418/17.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 в справі № 464/3790/16).

Суд вважає доведеним укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору позики від 04.07.2023, за умовами якого позикодавець ОСОБА_1 передав у власність позичальникові ОСОБА_2 кошти у сумі 136 318 грн, а позичальник зобов`язалась їх повернути позикодавцеві, а також факт виконання позивачем свого зобов`язання за цим договором позики та передачу позивачем і отримання відповідачем коштів у сумі 136 318 грн.

Посилання сторони відповідача на факт відсутності у матеріалах справи доказів отримання ОСОБА_2 у позику ОСОБА_1 коштів саме у сумі 136 318 грн суд до уваги не бере та зауважує, що отримання позики у розмірі 136 318 грн підтверджується самим Договором позики від 04.07.2023 підписуючи який ОСОБА_2 письмово підтвердила, що отримала від ОСОБА_1 у позику суму у розмірі 136 318 грн.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.01.2019 при розгляді справи № 388/1354/17-ц, у якому зазначено, що письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

При цьому позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне.

Водночас, відсутність у відповідача розписки не усуває обов`язок позивача заперечувати проти доводів відповідача про повернення грошових коштів.

Стаття 525 ЦК України визначає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527, ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу у строк (термін), встановлений у зобов`язанні. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Звертаючись до суду з даним позовом позивач ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_2 не виконала своїх зобов`язань за договором позики від 04.07.2023 та у зазначені строки гроші не повернула, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 136 318 грн, яка складається з суми основного боргу та підлягає стягненню в судовому порядку.

Водночас, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем ОСОБА_2 здійснювалося погашення заборгованості за договором позики від 04.07.2023 на карткові рахунки, які надавав позивач ОСОБА_1 .

Вказані обставин вбачаються із наданих стороною відповідача та витребуваних судом доказів, зокрема, квитанціями про здійснення платежів на карткові рахунки « НОМЕР_1 », « НОМЕР_2 », « НОМЕР_2 », зарахування коштів на які підтверджується виписками про рух коштів по даних рахунках та електронним листуванням з мобільного додатку-месенджера «Viber» між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з яких видно, що саме ці карткові рахунки останній надавав відповідачу ОСОБА_2 для повернення боргу та підтверджував отримання коштів.

Суд констатує, що за результатами зіставлення відомостей, що містяться у наданій переписці, з квитанціями, долученими відповідачем до матеріалів справи та виписками про рух коштів по рахунках, встановлено їх взаємну відповідність.

Зокрема, суми грошових коштів, зазначені сторонами у переписці, отримання яких підтвердив позивач ОСОБА_1 у листуванні, відповідають сумам зазначеним у частині квитанцій про здійснення платежів, долучених до матеріалів справи. При цьому дати, вказані у переписці як дати здійснення відповідних платежів, відповідають датам, зазначеним у квитанціях.

Отже, відомості щодо розміру грошових коштів та дат їх сплати, відображені у переписці, узгоджуються з відповідними письмовими доказами, а саме квитанціями про здійснення платежів та виписками про рух коштів по рахунках, наявними в матеріалах справи.

Таким чином дослідивши усі вищевказані докази у сукупності, судом встановлено, що за період з серпня 2023 року по листопад 2025 року відповідач перерахувала на вказані позивачем для повернення боргу карткові рахунки кошти у загальному розмірі 285 100 грн, в той час, як сума позики, які за умовами договору позики від 04.07.2023 відповідач отримала від позивача становить 136 318 грн.

Позивачем не доведено, що зазначені кошти поверталися позивачу ОСОБА_1 на виконання будь-якого іншого договору, укладеного між сторонами, чи з іншої правової підстави, відмінної від договору позики від 04.07.2023. Доказів існування інших договірних або інших правовідносин між сторонами, які б зумовлювали виникнення у відповідача обов`язку щодо повернення позивачу відповідних коштів, матеріали справи не містять.

За таких обставин,оскільки позивачем не доведено наявності іншої правової підстави для перерахування спірних коштів позивачу, відмінної від договору позики від 04.07.2023, відповідні платежі підлягають оцінці саме у контексті виконання сторонами зобов`язань, що виникли з вказаного договору позики.

З огляду на вищевикладене, на переконання суду борг відповідача ОСОБА_2 перед позивачем ОСОБА_1 за договором позики від 04.07.2023 погашений у повному обсязі, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами у сукупності, а тому правові підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за вказаним договором відсутні.

Докази зворотного у матеріалах справи відсутні.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, а на відповідача - доведення обґрунтованості та підставності заперечень проти позову. Саме на сторони покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції у справі.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, саме сторони, як особи, які на власний розсуд розпоряджаються своїми процесуальними правами щодо предмета спору, визначають докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Неподання стороною належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог/заперечень проти позову є підставою для вмотивованого висновку судів про недоведеність та необґрунтованість позиції сторони у справі, адже саме зазначені стороною обставини, а не висновки судів, у такому випадку ґрунтуються на припущеннях. Сторона має довести належними та допустимими доказами свою правову позицію у справі.

Суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

Таким чином, суд розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вважає, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами наявності у відповідача заборгованості за договором позики від 04.07.2023, а тому у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, слід відмовити.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, у відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 80, 81, 89, 141, 263-268, 280, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, відмовити.

Судові витрати понесені позивачем на сплату судового збору в розмірі 1363 (одна тисяча триста шістдесят три) гривні 18 (вісімнадцять) копійок покласти на позивача ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса місця реєстрації проживання: АДРЕСА_2 .

Повне судове рішення складене 03.09.2026.

Головуючий суддя Н. Р. Кунець